Справа №2-65/07
РІШЕННЯ
ІМ'ЯМ УКРАЇНИ
З травня 2007 року Антрацитівський міськрайонний суд Луганської області
у складі головуючого-судді : Афанасьева В.О.,
при секретарі : Лисенко Є.О., Єфимовій В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1до ДП "Ровенькиантрацит" в особі шахти ім. Фрунзе "про перерахунок регресних виплат та стягнення майнової та моральної шкоди",
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1. звернувся до Антрацитівського міськрайонного суду із позовом до ДП "Ровенькиантрацит" в особі шахти ім.Фрунзе "про перерахунок регресних виплат та стягнення майнової та моральної шкоди".
В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_1. вказав , що був травмований на виробництві 28 листопада 1991 року , на підприємстві відповідача. З 25 березня 1992 року Ровеньківською МСЕК йому встановлено 100% втрати професійної працездатності та встановлена перша група інвалідності з 25 березня 1992 року по 1 квітня 1994 року , а в подальшому безстроково . З 28 листопада 1991 року по 24 березня 1992 року , підприємство шахта ім..Фрунзе , проводило йому виплати за лікарняними листами , виходячи з розрахунку середнього заробітку збільшеного на коефіцієнти підвищення тарифних ставок та посадових окладів . За 24 дні березня
1992 року, згідно довідки № 368 йому було сплачено 5895 куп.карб., що в перерахунку
на повний місяць складає 5895:24 х 31 день 7614 куп.карб. 38 коп. Але в наказі в/о
«Ровенькиантрацит» ш/у ім.Фрунзе від 22.05.1992 року за № 343 про відшкодування
шкоди гр.ОСОБА_1 , відшкодування шкоди розраховано з середнього заробітку за 12
місяців у 1415 куп.карб , з коефіцієнтом -2 , що з точки зору позивача не вірно з
невірно застосованим коефіцієнтом -2,16 . Також з точки зору позивача, відповідачем
не повністю примінено коефіцієнт 2,31 , та не застосовано коефіцієнт -1,33 , введений
відповідно до Тарифної угоди від 12.02.1992 року.
Позивач прохав суд зобов"язати відповідача передати у ВД Фонду СНВ м.Ровеньки довідку про новий , індексований розмір відшкодування шкоди на 1.04.2001 року (на момент передачі справи у Фонд) у сумі 2884 грн. 28 коп. (а.с.246,340) . Також , з точки зору позивача , підприємство - відповідач повинно відшкодувати йому завдані матеріальні збитки за період з 1.04.1992 року по 1.06.1992 року , та з 1.11.1993 року по 1.12.2006 року у сумі 697 474 грн. 14 коп. , згідно наданого їм розрахунка (а.с.241-249,345-343). У розрахунках недоплати за період з 1 червня 1992 року по 1 жовтня
1993 року (а.с.241,335) , позивач не враховував суми які йому сплачувались
підприємством відповідачем , оскільки на підприємстві не збереглися дані про розмір
цих виплат , а тому позивач прохав визнати ці виплати мізерними , та не враховувати
їх як сплачені, а за вказаний період стягнути з відповідача завдані збитки у сумі
108 373 грн. 96 коп.
Також , позивач прохав стягнути з ДП "Ровенькиантрацит" 170 000 гривень на ремонт житла , в якому він мешкає , розташованого за адресою АДРЕСА_1
Окрім того , ОСОБА_1. , прохав суд стягнути на його користь з підприємства відповідача моральну шкоду у розмірі 100 000 гривень , оскільки вважає , що через
2
отриману на підприємстві - відповідачі травму , він переніс духовні переживання , вимушений відстоювати свої права у суді , погіршився стан його здоров"я тощо .
У судовому засіданні позивач підтримав заявлені вимоги у повному обсязі , та прохав стягнути матеріальну та моральну шкоду в розмірі вказаному у позовній заяві, датованій 1.02.2007 року , посилаючись при цьому серед інших , на положення нині діючого ЦК України (а.с.240-250,335-344).
Представник відповідача , у судовому засіданні , позовні вимоги ОСОБА_1. не визнала у повному обсязі, вказавши , що вважає їх не обгрунтованими , та такими що не базуються на положеннях діючого законодавства . Зокрема представник відповідача вказала що , дійсно позивач ОСОБА_1. був травмований на підприємстві 28 листопада 1991 року. При огляді МСЕК м.Ровеньки йому було встановлено 100% втрати працездатності та встановлена 1 група інвалідності. Середньомісячний заробіток встановлювався відповідно до діючого на той час законодавства . Комісією з охорони праці від 16.04.92 року було встановлено 70% вини підприємства та 30 % вини робітника у нещасному випадку . Ровеньківським міським відділом соціального забезпечення ОСОБА_1 була призначена пенсія . Наказом по підприємству № 343 від 22.05.92 року позивачу були призначені щомісячні виплати. В подальшому перерахунки сум відшкодування ОСОБА_1 здійснені відповідно до постав Кабінету Міністрів України № 276 від 26.05.92р., № 676 від 3.12.92р., № 46 від 26.01.93 р., № 392 від 2.06.93р., № 671 від 30.08.93р., № 974 від 2.12.93р., № 720 від 20.10.94 p., № 102 від 8.02.95 р. , та п. 28 „Правил відшкодування підприємствами, установами, організаціями шкоди, заподіяної робочим та службовцям каліцтвом або іншим пошкодженням здоров'я, у зв'язку з виконанням трудових обов'язків ", а також відповідно до Галузевої угоди між Мінвуглепромом та всеукраїнськими профспілками вугільної промисловості Підприємством своєчасно застосовувались коефіцієнти підвищення тарифних ставок та посадових окладів відповідно до діючого законодавства. Стосовно стягнення моральної шкоди , представник відповідача вказала , що моральна шкода вже була сплачена позивачу раніше згідно приказу по підприємству , а повторне стягнення такої шкоди не передбачено законодавством . Стосовно вимог позивача про стягнення 170 000 тисяч гривень на ремонт житла, представник відповідача вказала , що житло на ремонт якого вимагає гроші ОСОБА_1. , йому не належить ( як і будь яке інше житло) , тому підстав для виділення коштів не має . Окрім того позивач поставлений на підприємстві відповідачі на квартирний облік і пошук житла для нього ведеться. Також представник відповідача вказав на те , що позивачем пропущено строк позовної давнини.
Представник третьої особи , Відділення виконавчої дирекції ФСНВВ у м.Ровеньки , у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1. , вказавши що вважає їх не обгрунтованими та такими що не відповідають положенням нормативних та законодавчих актів , зокрема вказавши , що вимоги позивача про перерахунок щомісячних сум відшкодування шкоди до 1.04.2001 року відповідно до вимог ЦК України 2004 року не є обґрунтованим , оскільки дія цього кодексу не може поширюватись на правовідносини що є предметом розгляду даної справи, і ці відносини регулюються спеціальними Законами та нормативно-правовими актами . Окрім того представник ФСНВВ вказав на те , що позивачем пропущено строк позовної давнини.
Вислухавши думку позивача, представника відповідача, та представника третьої особи , вивчивши матеріали справи , суд вважає позовні вимоги ОСОБА_1. не обґрунтованими , та такими що не підлягають задоволенню з наступних підстав .
Як встановлено у судовому засіданні , позивач працював на підприємстві відповідача з 1988 року у якості гірничоробітника , а з 1991 року у якості гірничого майстра , та був звільнений 24.03.1992 року , у зв'язку з переходом на пенсію по інвалідності (а.с. 5-7 ) . ОСОБА_1. дійсно був травмований на підприємстві 28.11.1991 року , внаслідок чого йому було встановлено 100% втрати працездатності на підставі
з
висновку МСЕК ( акт № 4/459 від 03.04.92р) , на період з 25.03.92 року по 01.04.94 року (а.с. 8). На час встановлення стійкої втрати працездатності, відшкодування шкоди позивачу проводилося на підставі «Правил відшкодування підприємствами, установами, організаціями шкоди, заподіяної робочим та службовцям каліцтвом або іншим пошкодженням здоров'я, у зв'язку з виконанням трудових обов'язків», затверджених Постановою Ради міністрів СРСР № 690 від 03.07.1984 року (а.с.379-383) , а також на підставі «Інструкції про порядок застосування Правил відшкодування підприємствами, установами, організаціями шкоди, заподіяної робочим та службовцям каліцтвом або іншим пошкодженням здоров'я, у зв'язку з виконанням трудових обов'язків», затвердженої постановою Державного комітету СРСР по праці та соціальнім питанням, президією ВЦСПС № 50/П-2 від 13.02.1985 року (а.с360-373). Відповідно до положень п.15 «Інструкції про порядок застосування Правил відшкодування підприємствами, установами, організаціями шкоди, заподіяної робочим та службовцям каліцтвом або іншим пошкодженням здоров'я, у зв'язку з виконанням трудових обов'язків», затвердженої постановою Державного комітету СРСР по праці та соціальнім питанням, президією ВЦСПС № 50/П-2 від 13.02.85року (надалі «Інструкція»), середній заробіток для обчислення розміру відшкодування шкоди визначався за 12 календарних місяців, що передували трудовому каліцтву. Відповідно до постанови міністерства праці України №25 від 16.04.1992 року (а.с.386-391), та п.9 Постанови КМУ №1 від 01.01.1992 року (а.с.400-402) було встановлено, що при визначенні сум відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я , пов'язаним з виконанням ним своїх трудових обов'язків, а також сум, що сплачуватимуться особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, що призначатимуться після 1 січня 1992р., сума середньомісячного заробітку за період до 01.12.1992 року підвищується на 116 %. Отже на підставі вищевказаного, а також довідки № 86 (а.с.23), суд вважає вірним , зроблений представником відповідача розрахунок середнього заробітку для визначення розміру відшкодування шкодиОСОБА_1. , а саме (9101.63x2.16):12=1638,29 руб. , що становить меншу суму , аніж та , що сплачувалася позивачу відповідно до наказу № 343 від 22.05.1992 року (а.с.260). Пункт 1 Постанови КМУ № 391 від 31.12.1991року (а.с.403) розповсюджувався тільки на перерахунки раніше визначених розмірів відшкодування шкоди працівникам, які постраждали внаслідок каліцтва на виробництві до 01.01.1992 року. Відповідно до п.10 Інструкції , якщо з трудовим каліцтвом потерпілому було призначено пенсію по інвалідності, то розмір відшкодування шкоди знижується на суму цієї пенсії. Відповідно до п.10 «Правил відшкодування підприємствами, установами, організаціями шкоди, заподіяної робочим та службовцям каліцтвом або іншим пошкодженням здоров'я, у зв'язку з виконанням трудових обов'язків», затверджених постановою Ради міністрів СРСР № 690 від 03.07.1984 року, якщо трудове каліцтво настало не тільки з вини підприємства, а й з вини постраждалого, розмір відшкодування шкоди повинен був бути зменшеним відповідно до ступеня провини постраждалого, тобто на 30% у випадку позивача (а.с.23, зворот, бік) . Відповідно до довідки б/н від 15.05.1992 року (а.с. 355) ОСОБА_1 виплачувалася пенсія по інвалідності від трудового каліцтва у розмірі 1768 руб. Відповідно до п.5 «Інструкції» , відшкодування шкоди складається з виплат потерпілому грошових коштів в розмірі заробітку, якого він позбувся у зв'язку із втратою працездатності або зниження її, за виключенням пенсії у зв'язку з трудовим каліцтвом, а також у компенсації додаткових витрат, пов'язаних з ушкодженням здоров'я на виробництві. . Отже, виходячи із вказаного , суд вважає вірним твердження представника відповідача про те , що права на щомісячні доплати ОСОБА_1. у період з 25 березня 1992 року по 01 травня 1992 року не мав. Однак , відповідно до наказу № 343 від 22.05.92 року (а.с. 260) ОСОБА_1 всеж таки було призначено до виплати відшкодування шкоди у розмірі 231руб.12.коп. Відповідно до Постанови КМУ № 433 від 30.07.1992року (а.с.404), з 01.05.1992 року відшкодування шкоди проводилося без зарахування пенсії по інвалідності, на яку постраждалий мав право. Лицеві рахунки з регресу за період з 1.09.1992 року по
4
31.12.1994 року , на підприємстві відповідачі не збереглися (а.с.21), а тому в теперішній час суд не має можливості встановити дійсний розмір виплат , що провадилися у той період ОСОБА_1 підприємством відповідачем , також у суду немає і підстав , для визнання цих виплат мізерними чи такими що дорівнюють нолю , як того вимагає позивач . Суд вважає , що у подальшому, відповідно до п.4 Постанови КМУ №276 від 26.05.1992 року (а.с.375-377) , розмір відшкодування шкоди з 1 травня 1992 року ОСОБА_1 , вірно визначався виходячи із середньої заробітної плати відповідних працівників підприємств, установ, організацій за січень-квітень 1992 року, відкоригованої на розмір фактичного підвищення тарифних ставок і посадових окладів і визначена таким чином сума 10366,64 крб. (а.с.405), відповідала вимогам вказаної Постанови КМУ. Суд також вважає , що у подальшому перерахунки сум відшкодування шкоди ОСОБА_1 , справу якого було передано до Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві , були обґрунтовано здійснені згідно з вимогами Постанов Кабінету Міністрів України від 03.12.92р. № 676, від 26.01.93р. № 46, від 02.06.93р. № 392, від 30.08.93р. № 671, від 02.12.93р. № 974, від 20.10.94р. № 720, від 08.02.95р. № 102 та п. 28 «Правил відшкодування...» затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 23.06.93р. № 472(із змінами та доповненнями від 18.07.94р. № 492 та від 03.10.97р. № 1100), на підставі телеграм Міністерства праці та соц.політики України, а також міністерства вугільної промисловості, (а.с.65,68,69,70,71,72,73,74,75,81), листів роз'яснень цих міністерств (а.с.54-55,76,77,78-80) , а також відповідно до вимог Галузевої угоди між Мінвуглепромом та всеукраїнськими профспілками вугільної промисловості , та виданих згідно з ними наказів підприємства відповідача (а.с.56,57,58,59-60,61,62-63,64).
Суд вважає , що підприємством відповідачем , при винесенні наказів про підвищення тарифних ставок та посадових окладів (а.с.56,57,58,59-60,61,62-63,64), застосовувалися належні коефіцієнти підвищення тарифних ставок та посадових окладів , відповідно до діючого законодавства, а саме: з 01.07.92 р. - 1,6 (затв. Постановою КМУ №276 від 26.05.92р.); з 01.11.92 р. - 2,56 (затв. Постановою КМУ № 676 від 03.12.92р.); з 01.04.93р. - 1,74 (затв. Постановою КМУ № 46 від 26.01.93р.) ; з 01.06.93р. - 1,49 (затв. Постановою КМУ № 392 від 02.06.93р.) ; з 01.09.93р. - 2,89855 (затв. Постановою КМУ №672 від 30.08.93р.) ; з 01.12.93р. - 3,0 (затв. Постановою КМУ № 974 від 02.12.93р.) ; з 01.01.94р. - 4,0 (затв. Угодою по тарифам та соц. гарантіям) ; з 01.02.95р. - 3,16 (затв. Постановою КМУ № 102 від 08.02.95р.) ; з 01.06.95р. - 1,5 (телеграма МВП України, тел.№ 2-4772/22 від 22.09.95р.) ; з 01.08.96р. - 1,13 (Наказ № 72 МВП України від 04.03.96р.) ; з 01.09.99р. - 1,1458 (затв. Наказ Президента України № 669/06 від 23.06.98р.); з 01.10.99р. - 1,2829 (затв. Наказ МВП України № 351 від 17.08.98р.) ; з 01.04.2001р. - 1,367 (затв. Наказ Мінпаливенерго № 345 від 21.08.2000р.). Введення цих коефіцієнтів підтверджується вищевказаними телеграмами та листами роз'ясненнями міністерств та відомств (а.с. 54-55 , 65,68,69,70-81).
Таким чином , суд доходить висновку , що перерахунок розміру втраченого заробітку ОСОБА_1 , вірно проводився підприємством відповідачем , шляхом збільшення розміру відшкодування шкоди, що склався на час підвищення тарифних ставок, на коефіцієнт (величину) їх фактичного підвищення за відповідною професією , згідно з належними нормативними документами , та п. 28 "Правил відшкодування підприємствами, установами, організаціями шкоди, заподіяної робочим та службовцям каліцтвом або іншим пошкодженням здоров'я, у зв'язку з виконанням трудових обов'язків" . При цьому суд бере до уваги , що порядок перерахунку розміру втраченого заробітку потерпілим на коефіцієнт фактичного зростання тарифних ставок (посадових окладів) застосовувався лише до 24 жовтня 1997 року, тобто до набрання чинності постанови КМУ № 1100 від 03.10.1997 p., згідно положень якої перерахований або нарахований розмір втраченого заробітку у перерахунку на 100 відсотків втрати професійної працездатності не міг бути більшим від середньомісячного заробітку відповідного працівника (після підвищення тарифних ставок) за умови його роботи
5
протягом повного календарного місяця або у перерахунку на повний календарний місяць роботи.
Суд вважає , що позивач , обґрунтовуючи перерахування щомісячних сум відшкодування шкоди до 01.04.2001 року , безпідставно посилається на статті ЦК України, який вступив у дію з 1 січня 2004 року. Відповідно до положень ст.58 Конституції України , закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотньої дії в часі , окрім випадків , коли вони помякшують чи відміняють відповідальність особи. Відповідно до п.4 Заключних та перехідних положень ЦК України (2004р.) , цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Згідно до положень ст.5 ЦК України (2004р.), акти цивільного законодавства регулюють відношення , котрі виникли після вступу їх у дію . Акт цивільного законодавства не має зворотньої дії у часі , окрім випадків , коли він помякшує чи відміняє цивільну відповідальність особи.
Таким чином , суд вважає , що положення ЦК України в редакції 2004 року не можуть поширюватися на правовідносини викладені у позові ОСОБА_1. , оскільки відносини, повязані з ушкодженням здоров я на виробництві , у вказаний позивачем період, регулювалися дійсними на той період часу "Правилами відшкодування підприємствами, установами, організаціями шкоди, заподіяної робочим та службовцям каліцтвом або іншим пошкодженням здоров'я, у зв'язку з виконанням трудових обов'язків", затвердженими постановою Ради міністрів СРСР № 690 від 03.07.1984 року (а.с.379-383) , а також "Інструкцією про порядок застосування Правил відшкодування підприємствами, установами, організаціями шкоди, заподіяної робочим та службовцям каліцтвом або іншим пошкодженням здоров'я, у зв'язку з виконанням трудових обов'язків", затвердженою постановою Державного комітету СРСР по праці та соціальнім питанням, президією ВЦСПС № 50/П-2 від 13.02.1985 року (а.с.360-373) , "Правилами відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків", затвердженими постановою КМУ № 472 від
23.06.1993 року із змінами та доповненнями затвердженими КМУ № 492 від 18.06.1994
року, відповідними законами , які є спеціалізованими і мають пріоритет перед іншими
законами у сфері зазначених правовідносин.
Окрім того , суд вважає , що позивачем був пропущений строк позовної давнини. Відповідно до положень ст.71 Цивільного кодексу України (в редакції 1963р.), п.22 Пленуму Верховного суду СРСР №13 від 05.09.1986 року (а.с.392-399) , п. 43 "Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків", затверджених Постановою КМУ № 472 від 23.06.1993р із змінами та доповненнями затвердженою Постановою КМУ № 492 від
18.06.1994 року , якщо потерпілому або особам, які мають право на відшкодування
шкоди, з вини власника своєчасно не визначено або не виплачено суми відшкодування
шкоди, то ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого терміну і підлягає
коригуванню у зв'язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги у порядку,
встановленому статтею 34 Закону України "Про оплату праці"(Абзац перший п. 43 в
редакції Постанови КМУ № 1100 від 03.10.97р.). Виплата суми відшкодування шкоди,
яку своєчасно не одержав потерпілий чи особи, які мають на це право, провадиться за
минулий час, але не більш як за три роки до подання заяви про відшкодування шкоди.
Відповідно до п.1-1 Постанови Пленуму Верховного Суду України №6 від 27.03.1992 року , спори між потерпілим працівником та роботодавцем щодо права на відшкодування шкоди , заподіяної працівникові ушкодженням його здоров я , пов язаним із виконанням трудових обовязків , підлягають судовому розгляду в порядку , встановленому для вирішення трудових спорів . Відповідно до вимог ст. 233 КЗпП України , працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного (міського) суду в тримісячний термін з дня, коли він дізнався
6
або повинен був дізнатися про порушення свого права. Згідно до положень абзацу 5 п.22 Пленуму Верховного Суду України №6 від 27.03.1992 року , у інших випадках виплати, призначені, але своєчасно не одержані потерпілим або особою, яка має право на їх одержання, а також вимоги про перерахунок сум щомісячних платежів, раніше визначених судом, або работодавцем, підлягають задоволенню за час, що не перевищує трьох років . Загальний термін позовної давнини встановлений законодавством - 3 роки. Позивачем вказаний строк пропущено . Поновити пропущений строк позовної давнини позивач не прохав, поважних причин пропуску строку позовної давнини не наводив .
Переходячи до питання вимог ОСОБА_1. про стягнення моральної
шкоди, суд вважає їх такими , що також не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відносини, що повязані з ушкодженням здоров я позивача на виробництві
врегульовувалися "Правилами відшкодування підприємствами, установами,
організаціями шкоди, заподіяної робочим та службовцям каліцтвом або іншим
пошкодженням здоров'я, у зв'язку з виконуванням трудових обов'язків", затвердженими
постановою Ради міністрів СРСР № 690 від 03.07.1984 року (а.с.379-383), а також
"Інструкцією про порядок застосування Правил відшкодування підприємствами,
установами, організаціями шкоди, заподіяної робочим та службовцям каліцтвом або
іншим пошкодженням здоров'я, у зв'язку з виконуванням трудових обов'язків",
затвердженою постановою Державного комітету СРСР по праці та соціальнім питанням,
президією ВЦСПС № 50/П-2 від 13.02.1985 року (а.с.360-373). Відшкодування
моральної шкоди вище наведеними нормативними актами не передбачалось . Відповідно до Закону України "Про внесення змін і доповнень до положень законодавчих актів України, що стосуються захисту честі, гідності та ділової репутації громадян і організацій" № 3188-ХИ від 06.05.1993 року (а.с.384-385) , Цивільний Кодекс України був доповнений статтею 440-1 "Відшкодування моральної (немайнової) шкоди". Тобто ОСОБА_1. на момент встановлення стійкої втрати працездатності , не мав права на відшкодовування моральної шкоди згідно діючого на той момент законодавства . Але як вбачається з матеріалів справи , наказом по підприємству № 571 від 07.07.1994 року (а.с.265) ОСОБА_1 було прозведено виплату моральної шкоди у розмірі 21600000крб.
Згідно п.П "Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків", затверджених постановою КМУ № 472 від 23.06.1993 року із змінами та доповненнями затвердженими КМУ № 492 від 18.06.1994 року , моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати , чи висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати . Оскільки моральна шкода носить одноразовий характер , суд вважає , що ОСОБА_1. , який вже отримав відшкодування моральної шкоди від підприємства відповідача , не має підстав на її одержання вдруге.
Окрім того , відповідно до вимог п.16 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.05.1995р, до вимог про відшкодування шкоди у випадках , передбачених трудовим законодавством застосовується тримісячний строк позовної давнини встановлений ст.233 КЗпП , який також пропущено позивачем . Поновити пропущений строк позовної давнини позивач не прохав , поважних причин пропуску строку позовної давнини не наводив .
Позовні вимоги ОСОБА_1. про стягнення з підприємства відповідача майнових збитків у розмірі 170000 грн. на ремонт будівлі в якій він мешкає , суд визнає такими , що не грунтуються на положеннях закону , а позивачем не надано суду належних доказів на підтвердження вказаних вимог . Так , як встановлено у судовому засіданні, позивач не є власником житла , розташованого за адресою АДРЕСА_1 , на ремонт якого він вимагає кошти . Як вбачається з довідки Антрацитівського бюро техничної інветаризації № 185 від 05.07.2006 року , та довідки Ровеньківського бюро техничної інвентаризації № 1458 від 26.06.2006 року , домоволодіння на праві особистої власності за ОСОБА_1 не
7
зареєстровано (а.с. 318,319) . ОСОБА_1. постановений на квартирний облік на підприємстві 18.07.2006 року (затв.рішенням ісполкому №158/1 від 18.07.2006р.) (а.с.317). Свої вимоги , про сплату саме суми 170000 грн. ОСОБА_1'. обґрунтовує лише копією листа відповіді посадової особи підприємства (а.с.254) , який не може бути розцінений судом як належний доказ . Будь які сміти чи експертні оцінки необхідних для ремонту житла в якому мешкає позивач коштів , до матеріалів справи не залучені, а саме житло не належить позивачу.
Окрім того , стягнення майнової шкоди на ремонт будівлі потерпілого внаслідок нещасного випадка на виробництві не передбачалося ані "Правилами відшкодування підприємствами, установами, організаціями шкоди, заподіяної робочим та службовцям каліцтвом або іншим пошкодженням здоров'я, у зв'язку з виконуванням трудових обов'язків", затвердженими постановою Ради міністрів СРСР № 690 від 03.07.1984 року , ані "Інструкцією про порядок застосування Правил відшкодування підприємствами, установами, організаціями шкоди, заподіяної робочим та службовцям каліцтвом або іншим пошкодженням здоров'я, у зв'язку з виконанням трудових обов'язків", затвердженою постановою Державного комітету СРСР по праці та соціальнім питанням, президією ВЦСПС № 50/П-2 від 13.02.1985 року. Відповідно до п.17 "Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди , заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків", затверджених постановою КМУ № 472 від
1993 року із змінами та доповненнями затвердженими постановою КМУ № 492 від
1994 року , власник надає інвалідам праці внаслідок ушкодження здоров'я, у тому числі непрацюючим на підприємстві, допомогу у вирішенні соціально-побутових питань за їх рахунок, а в разі можливості - за рахунок підприємства.
Повертаючись до питання пропуску позивачем строку позовної давнини , суд вважає , що оскільки суд дійшов висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог , то по справі повинно бути винесено рішення по суті позову .
На підставі викладеного , керуючись ст.58 Конституції України , ст.ст. 5, 11 ,16 ЦК України, ст.ст. 6,10 , 60 ,209 ,212-215 ,218 ЦПК України, суд, -
ВИРІШИВ:
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ДП "Ровенькиантрацит" в особі шахти ім. Фрунзе "про перерахунок регресних виплат та стягнення майнової та моральної шкоди" , відмовити у повному обсязі , за необґрунтованістю.
Заяву про оскарження рішення може бути подано протягом десяти днів з дня його проголошення.
Апеляційну скаргу на рішення може бути подано протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Рішення надруковано у нарадчій кімнаті.
Головуючий Афанасьев В.О.