АПЕЛЯЦІЙНИЙ  СУД  ЧЕРКАСЬКОЇ  ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц-306/11Головуючий по 1 інстанції

Категорія : 46 Коваль А.Б.  

Доповідач в апеляційній інстанції

Василенко Л. І.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

          31 січня 2011 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючогоВасиленко Л.І.

суддівЮвшина В.І., Гончар Н.І.

при секретаріГолобородько С.О.

з участю адвоката                          ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_7 на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 24 листопада 2010 року по справі за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_7, третя особа – ОСОБА_9 про розподіл майна подружжя, визнання права власності на майно, встановлення порядку користування квартирою та сплату грошової компенсації,

в с т а н о в и л а :

24.03.2009 р. ОСОБА_8 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_7, третя особа – ОСОБА_9 про розподіл майна подружжя, визнання права власності на майно, встановлення порядку користування квартирою та сплату грошової компенсації.

В обґрунтування заявлених вимог вказувала, що 10.05.1984 р. зареєструвала шлюб з відповідачем. В зв'язку з розпадом сім'ї та розірванням шлюбу виникла необхідність у розподілі майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя.

За час спільного проживання у шлюбі ними було придбано наступне майно: автогараж в кооперативі «Авіатор», вартістю 45 000 грн.; легковий автомобіль Москвич АЗЛК 2140, 1988 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1, вартістю 10 000 грн.; причіп до легкового автомобіля, 2001 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2, вартістю 2 000 грн., а всього майна на суму 57 000 грн.

Відповідно до ст. 70 СК України вони мають рівне право на вищевказане майно, тобто по 1/2 його частині кожному, на суму 28500 гривень.

Також сторонами, як членами сім'ї, разом з дочкою ОСОБА_10 було приватизовано квартиру АДРЕСА_1.

Оскільки сім'я розпалась, вважає, що проживати разом з відповідачем в одній квартирі із двох кімнат житловою площею 31,6 м2, неможливо, так як і виділити в натурі відповідачу третю частину квартири, влаштувавши окремий вихід, також неможливо.

Відповідно до довідки БТІ балансова вартість квартири становить 121 038 грн., тобто по 40 346 грн. кожному.

Тому просила суд провести розподіл майна подружжя між нею та відповідачем, визнавши за нею право власності на 1/2 частину спільно нажитого майна подружжя, а саме на 1/2 частину автогаража в автогаражному кооперативі «Авіатор», вартістю 22 500 грн., 1/2 частину автомобіля Москвич АЗЛК, 1988 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1, вартістю 5 000 грн. та на 1/2 частину причепа до легкового автомобіля, 2001 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2, вартістю 1000 грн., всього на суму 28 500 грн.

Припинити право власності ОСОБА_7 на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 та визнати за нею право власності на 2/3 частини квартири АДРЕСА_1, стягнувши з неї на користь відповідача компенсацію в сумі 40 346 грн. за належну йому 1/3 частину квартири АДРЕСА_1.

Визнати за ОСОБА_9 право власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1.

Стягнути з відповідача на її користь судові витрати по справі.

18.11.2009 р. ОСОБА_8 звернулась до суду із заявою про зміну позовних вимог в якій зазначила, що в ході розгляду справи у неї виникла необхідність змінити позовні вимоги в частині, що стосується квартири АДРЕСА_1, а саме вирішити питання шляхом встановлення порядку користування нею, оскільки відповідач ОСОБА_7, не бажає іншим шляхом вирішити питання щодо цієї квартири, а саме не бажає квартиру реалізувати і розділити кошти, також не бажає отримати компенсацію запропоновану нею.

Тому просила суд встановити порядок користування квартирою АДРЕСА_1 між нею, ОСОБА_7 та ОСОБА_9 Виділити їй, ОСОБА_8, та ОСОБА_10 в користування кімнату площею 19,7 м2, балкон площею 1,3 м2, відповідачу ОСОБА_7 - кімнату площею 11,9 м2., в загальному користуванні залишити слідуючі приміщення: коридор, ванну кімнату, кухню, туалет, балкон площею 0,6 мІ та сарай у підвалі.

Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 24 листопада 2010 року позов задоволено частково, визнано за ОСОБА_8 право власності на 1/2 частину автомобіля АЗЛК-2140, державно-реєстраційний номер НОМЕР_1, вартістю 5251,90 грн., на 1/2 частину причіпа до легкового автомобіля БМЗ 81532, вартістю 1550 грн.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8 1/2 частину вартості автомобіля в сумі 2625,95 грн. та 1/2 частину вартості причіпа до легкового автомобіля в сумі 775 грн.

Встановлено порядок користування квартирою АДРЕСА_1 а саме виділено ОСОБА_8 та ОСОБА_9 в користування кімнату площею 19,7 м2, балкон площею 1,3 м2.

Виділено ОСОБА_7 в користування кімнату площею 11,9 м2

В загальному користуванні залишено: коридор, ванну кімнату, кухню, туалетну кімнату, балкон площею 0,6 м2, а також сарай у підвальному приміщенні.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8 сплачений судовий збір 688,46 грн.; витрати па інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 30 грн.; витрати за правову допомогу в сумі 1500 грн.; витрати за проведення товарознавчої експертизи в сумі 600 грн.

В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_7 просить рішення суду, як незаконне,  таке що не відповідає обставинам справи, постановлене без врахування його доказів, скасувати ухваливши нове рішення згідно вимог викладених в апеляційній скарзі.

При цьому вказав, що просив суд, щоб  йому в користування виділили балкон на кухні площею 0,6 кв. м., оскільки один балкон виділили в користування позивачці та  ОСОБА_9

Крім того, спірні автомобіль та причіп  до нього  були продані в період шлюбу з позивачкою в вересні 2008 року, а отримані від продажу кошти витрачені на потреби сім’ї. Таким чином суд здійснив розподіл майна, яке належить сторонній особі.

З викладених підстав в суді першої інстанції заперечував проти проведення судово-товарознавчої експертизи та вважає, що не повинен сплачувати судові витрати за її проведення. Також не погоджується з розподілом судового збору.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення ОСОБА_7, адвоката ОСОБА_6, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає за необхідне її  частково задовольнити.

Задовольняючи  частково позовні вимоги ОСОБА_8,  в частині розподілу майна подружжя, міськрайонний суд виходив з того, що спірні автомобіль і причіп були придбані в період шлюбу та  ОСОБА_7 не надав суду доказів щодо їх відчуження, тому позов про визнання за позивачкою права власності на Ѕ частину зазначеного майна підлягає до задоволення.

Так як сторони являються співвласниками квартири АДРЕСА_1 в рівних частках, тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині встановлення порядку користування даною квартирою, також, підлягають до задоволення.

Оскільки позивачкою не надано доказів щодо придбання гаража в гаражному кооперативі «Авіатор» в період перебування сторін у шлюбі, тому в цій частині позовні вимоги не підлягають до задоволення.

При розподілі судових витрат між сторонами суд дійшов висновку, що стягненню з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8 підлягають сплачені позивачкою при зверненні до суду судовий збір в сумі 688,46 грн. та витрати па інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 30 грн.; витрати за правову допомогу в сумі 1500 грн.; витрати за проведення товарознавчої експертизи в сумі 600 грн.

Проте, з  висновком суду в частині стягнення судових витрат, а саме 688,46 грн. судового збору, погодитись не можна, оскільки до нього суд прийшов з порушенням норм процесуального права.

Судова колегія вважає, що вказані порушення призвели до неправильного вирішення справи, в зазначеній частині, тому суд апеляційної інстанції на підставі п. 4 ст. 309 ЦПК України рішення суду першої інстанції  змінює.

За положеннями ч. 1 ст. 69 СК, дружина і чоловік мають право на поділ   майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності.

Згідно із ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України в п. 24  постанови № 11 від  21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.

Судом встановлено, підтверджено матеріалами справи, що сторони з 10.05.1984 р. по 22.04.2009 р. перебували в зареєстрованому шлюбі а. с. 44.

ОСОБА_8, ОСОБА_7 та  ОСОБА_9 мають у спільній сумісній власності, згідно до свідоцтва про право власності ЯЯЯ 548265 від 08.11.2007 р., двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 57,7 м2, житловою площею 31,6  м2  .а. с. 16 – 19.          

Відповідно до облікових карток приватних ТЗ  ОСОБА_7, на час вирішення спору, являється власником транспортних засобів – легкового автомобіля АЗЛК 2140 д.н.з. НОМЕР_1 та причепа ПР БМЗ 81532 д.н.з. НОМЕР_2 а. с. 10.

Згідно до листа приватного нотаріуса ОСОБА_11 від 24.11.2009 р. вбачається, що 30.09.2008 р. за реєстраційним № 3595 нею посвідчено довіреність на право розпорядження автомобілем марки АЗЛК 2140 від імені ОСОБА_7 а. с. 35.

Відповідно до  довіреності від 30.09.2008 р. ОСОБА_7 уповноважив ОСОБА_13 розпоряджатися  (продавати, обміняти, здати в оренду) належним йому автомобілем марки АЗЛК 2140 д.н.з. НОМЕР_1. а. с. 56.

Отже, дана довіреність видана ОСОБА_7 ОСОБА_13  на вчинення  останнім правочинів перелічених в ній.

Ринкова вартість автомобіля АЗЛК 2140 д.н.з. НОМЕР_1, згідно до висновку товарознавчої експертизи  становить 5251 грн. 90 коп., причіпа до легкового автомобіля БМЗ 81532 д.н.з. НОМЕР_2 – 1550 грн. а. с. 98 – 112.

Аналізуючи викладене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правомірно визнав автомобіль та причіп спільною сумісною власністю подружжя і стягнув на користь позивачки 50 % їх  вартості, виходячи з наступного.

ОСОБА_7, заперечуючи проти поділу спірного автомобіля та причепа, вказував, що право власності на них  перейшло до іншої особи – ОСОБА_13 оскільки між ним та вказаною особою у вересні 2008 році фактично відбувся оплатний правочин, а саме купівля-продаж автомобіля та причепа, який був оформлений генеральною довіреністю.

Проте з таким твердженням ОСОБА_7 погодитись не можна, оскільки оформлення купівлі-продажу автомобіля шляхом видачі генеральної довіреності не відповідає вимогам законодавства.

Згідно зі ст. ст. 237, 244, 245 ЦК України довіреність - це письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами, ґрунтується на договорі та визначає правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Відповідно до ст. 240 ЦК України представник зобов'язаний вчиняти правочин за наданими йому повноваженнями особисто; він може передати своє повноваження частково або в повному обсязі іншій особі, якщо це встановлено договором або законом між особою, яку представляють, і представником, або якщо представник був вимушений до цього з метою охорони інтересів особи, яку він представляє.

Торгівля транспортними засобами, що були в експлуатації, здійснюється відповідно до Правил роздрібної торгівлі транспортними засобами і номерними агрегатами, затверджених наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 31 липня 2002 року N 228.

Видачу генеральної довіреності чи передоручення повноважень на транспортний засіб, що був в експлуатації та має особливості цивільного обороту, без укладення договору купівлі-продажу не можна вважати договором, що укладений відповідно до закону та допускає перехід права власності до третіх осіб.

Таким чином, суд, встановивши, що спірний автомобіль та автомобільний причіп були куплені відповідно в 2000 р. та 2001 р., тобто в період шлюбу, відповідач в підтвердження своїй заперечень будь-яких доказів, визначених законом, щодо їх відчуження суду не надав, прийшов до обґрунтованого висновку, про визнання за позивачкою права власності на Ѕ їх частину та стягнення компенсації їх вартості.

В частині встановлення порядку користування квартирою АДРЕСА_1 а саме виділення ОСОБА_8 та ОСОБА_9 в користування кімнати площею 19,7 м2, балкона площею 1,3 м2, а ОСОБА_7 в користування кімнати площею 11,9 м2 та залишення в  загальному користуванні коридору, ванної кімнати, кухні, туалетної кімнати та сараю у підвальному приміщенні, сторонами рішення суду не оскаржувалось.

Вимога ж  ОСОБА_7, викладена в апеляційній скарзі, про виділення йому в користування балкону з кухні площею 0,6 м2, який рішенням суду був залишений в загальному користуванні, не підлягає до задоволення, оскільки, як вбачається з плану квартири, вихід на даний балкон мається лише з кухні, яка залишена в загальному користуванні, тому і спірний балкон правомірно залишений в загальному користуванні сторін.

Встановлений судом порядок користування спірною квартирою не порушує права апелянта, оскільки йому одному в користування виділено кімнату площею 11,9 м2 , тоді як  позивачці  з донькою на двох виділено кімнату площею 19,7 м2 та балкон площею 1,3 м2.

Так як позовні вимоги позивачки в частині поділу спірного автомобіля та причепа були задоволені, тому суд першої інстанції відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України  обґрунтовано стягнув з  ОСОБА_7 витрати за проведення товарознавчої експертизи в розмірі 600 грн. а. с. 126.

Що ж стосується витрат на правову допомогу, то матеріали справи містять квитанцію  до прибуткового касового ордеру  від 23.04.2009 р., відповідно до якої ОСОБА_8 було сплачено1500 грн. за надану їй правову допомогу  а. с. 127.

Розмір стягнутої суми за правову допомогу апелянтом не оскаржується.

На ряду з викладеним, суд першої інстанції, визначаючи розмір судових витрат, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивачки , та стягуючи, зокрема, 688,46 грн. по оплаті судового збору, не врахував наступне.

Згідно ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволені яких позивачеві відмовлено.

Позивачкою при звернені до суду був сплачений судовий збір в розмірі 688,46 грн., виходячи з ціни позову щодо позовних вимог майнового характеру на загальну суму 68846 грн.

Виходячи з того, що судом першої інстанції позов задоволено частково, а саме в частині поділу майна подружжя та стягнення вартості Ѕ його частини в сумі 2625,95 грн. +775 грн. = 3400,95 грн., то апеляційний суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивачки необхідно стягнути судовий збір в розмірі 51 грн.

Судова колегія приходить до висновку, що з викладених підстав рішення суду в частині стягнення судового збору  підлягає зміні.

Інші доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст. ст. 88, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія судової палати,

в и р і ш и л а :

 Апеляційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити частково.

Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 24 листопада 2010 року в частині стягнення судового збору змінити , стягнувши з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8 судовий збір в розмірі 51 грн.

В іншій частині рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 24 листопада 2010 року   залишити без змін.

Рішення  набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним  законної сили.

Головуючий :

          Судді :