Справа № 2-232/2011 р.                                                                                                                         

                                      ЗАОЧНЕ   РІШЕННЯ

                                      ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

17 січня  2011 року                                                                     м.Запоріжжя

Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого судді Рибалко Н.І., при секретарі Польській В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Запоріжжя цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третьої особи ОСОБА_3 про переведення на кредитора прав та обов”язків співвласника  ,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про переведення на кредитора прав та обов”язків співвласника, вказавши на те, що відповідно  договору позики від 22.03.2005 року, ОСОБА_3 та ОСОБА_2, перебуваючи у шлюбі, взяли в борг у ОСОБА_4 грошову суму у розмірі 36 040 грн. В рахунок забезпечення вимог позичальника між ними був укладений договір іпотеки квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. 15.09.2005 р. між нею та ОСОБА_4 був укладений договір відступлення права вимоги, згідно з яким первісний кредитор відступив їй своє право вимоги за договором займу та за договором іпотеки. ОСОБА_3 свої зобов”язання за договором позики виконала, повернула свою частину суми боргу, що виникла у неї як солідарного боржника. ОСОБА_2 грошова сума не повернута, жодних дій направлених на погашення суми боргу не вчинено. Сума, що підлягає сплаті ОСОБА_2 з урахуванням індексу інфляції та штрафу становить : основний борг 18020 грн.+15600,21 (збитки від інфляції) + 2374,19 (штраф) = 35994 грн.40 коп. Враховуючи, що відповідач не має наміру придбавати частку квартири, одним із способів захисту позивачка вважає переведення на неї прав та обов”язків співвласника квартири, у зв”язку з чим просить суд перевести на неї права та обов”язки співвласника-боржника 1/2 частки квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що належить відповідачу, припинити право власності ОСОБА_2 на 1/2 частину квартири, визнати за нею право власності на Ѕ частку квартири АДРЕСА_1, виселити ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1.

 08.12.2010 року від позивачки надійшла уточнена позовна заява, відповідно до якої вона просить суд стягнути з відповідача на свою користь суму основного боргу з урахуванням індексу інфляції що складає 35808, 75 грн.,  3 % річних від неповернутої суми, що складає 2703 грн., неустойку у розмірі 0.5% від неповернутої суми за кожний день прострочення, що складає 32886,5 грн, всього стягнути 71398,25 грн.

Розгляд справи судом  здійснювався на підставі ст.197 ч.2 ЦПК України, за відсутності осіб, які беруть участь у справі, на підставі письмової заяви позивачки, без фіксування судового процесу. Позивач у письмовій заяві просить суд позов задовольнити з підстав, вказаних у позовній заяві.

Відповідач –ОСОБА_2 в судове засідання не з”явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений у встановленому законом порядку, про що свідчить довідка з адресного бюро про місце реєстрації відповідача та поштове повідомлення.

Відповідач –ОСОБА_3 в судове засідання не з”явилася, в письмовій заяві просить суд розглянути справу без її участі, проти задоволення позову не заперечує.

Всебічно та повно з’ясувавши обставини справи, об’єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи, надавши їм оцінку у сукупності з оголошеними та дослідженими матеріалами справи, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з наступних підстав.

У відповідності зі ст. ст. 10, 11 ЦПК України, суд розглядає справи на принципах змагальності і диспозитивності, у межах заявлених позовних вимог на підставі доказів, наданих сторонами.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3, перебуваючи у зареєстрованому шлюбі, придбали у спільну часткову власність по 1/2 частці кожний, двокімнатну квартиру АДРЕСА_1. 22.03.2005 р. на підставі договору займу від 22.03.2005 р. ОСОБА_2, ОСОБА_3 взяли у борг у ОСОБА_5 до 22.09.2005 року 6800 доларіву США, що було еквівалентом 36040 грн. 22.03.2005 р. на підставі нотаріально посвідченого договору іпотеки та у відповідності до положень ст.73 Закону України „Про нотаріат” приватним нотаріусом ОСОБА_6 накладено заборону на відчуження пердмету іпотеки.

На підставі рішення Василівського районного суду Запорізької області від 14.12.2005 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 розірваний.

15.09.2005 р. між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 був нотаріально посвідчений та зареєстрований за № 2779 договір про відступлення права вимоги, згідно з яким первісний кредитор (ОСОБА_5.)  відступає новому кредитору (позивачці) своє право вимоги повернення боргу за договором займу  та свої права іпотекодержателя за договором іпотеки від 22.03.2005 р., а позивачка сплачує ОСОБА_5 грошову суму 36040 грн. за відповідача та ОСОБА_3

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 16.09.2008 р. встановлено,  що 09.12.2006 року ОСОБА_3 повернула ОСОБА_1 всю суму боргу 36040 грн., однак половину цієї суми у розмірі 18020 грн. ОСОБА_1 повернула ОСОБА_3 назад , як безпідставно набуту, що підтверджується розпискою ОСОБА_3 від 05.09.2007 року.

Відповідно ст.512 ЦК України, кредитор у зобов”язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином.

Згідно зі ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов”язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

Відповідно ст.540 ЦК України якщо у зобов”язанні беруть участь кілька боржників, кожний із них повинен виконати обов”язок у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Судом встановлено, що сума основного боргу відповідача складає 18020 грн. Крім того, як встановлено судом при винесенні рішення Орджонікідзевським районним судом м.Запоріжжя від 16.09.2008 року, відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні заявляв про його згоду продати свою частку квартири АДРЕСА_1 з метою погашення суми боргу перед кредитором, визначеної судовим рішенням.

Відповідно ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов”язання, на вимогу кредитора зобов”язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно з умовами договору позики відповідач та ОСОБА_3 зобов”язалися у разі несвоєчасного повернення боргу сплатити штраф у розмірі 0,5 % від неповернутої суми за кожен день прострочення., тобто договором була встановлена відповідальність позичальника в виді штрафу у розмірі 0,5% від несплаченої суми за кожен день прострочення, тому вимоги позивачки про стягнення 3% річних за період з жовтня 2005 р. по жовтень 2010 р. у розмірі 2702 грн. є безпідставними.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, о саме стягненню на користь позивачки підлягає сума боргу з урахуванням індексу інфляції за весь період прострочення, що становить 35808,75 грн. згідно з розрахунком наданим позивачкою, щодо стягнення штрафу у розмірі 0,5% від несплаченої суми за кожен день прострочення в сумі 32886.5 грн., суд вважає, що з урахуванням вимог ст.258 ЦК України про позовну давність в один рік позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню із-за спливу строку позовної давності.

 Також, у відповідності до ст.ст.82, 88 ЦПК України, стягненню з відповідача на користь позивачки підлягають судові витрати пропорціонально задоволеним вимогам позивачки у розмірі 478 грн.

                         Керуючись ст.ст.512, 514, 540, 549, 625 ЦК України,  ст.ст.ст.10,11,79,209,212,214-215 ЦПК України, суд, -

                                                                      В И  Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третьої особи ОСОБА_3 про стягнення боргу, - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2  на користь ОСОБА_1 суму основного боргу з урахуванням індексу інфляції –35808,75 грн., судові витрати –478   грн., всього стягнути –36 286 ( тридцять шість тисяч двісті вісімдесят шість) гривень 75 коп..

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

    Суддя                                                                                            Рибалко Н.І.