Справа № 2-23/2011

                                                  Р  І  Ш  Е  Н  Н  Я

     І М Е Н Е М       У  К  Р  А  Ї Н И

09.02.2011                                                                                м.Енергодар

Місцевий Енергодарський міський суд Запорізької області у складі:

головуючого:        Ткаченко І. М.,

при секретарі:       Лохматова Г. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Енергодар справу за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Енергодарської міської ради Запорізької області, комунального підприємства “Підприємство комунальної власності”, третя особа Міронов Анатолій Андрійович, про поновлення на роботі та стягнення моральної шкоди , -

В С Т А Н О В И В  :

Згідно контракту № 20 від 31.10.2007 року позивач був прийнятий на роботу в Комунальне підприємство “Підприємство комунальної власності” на посаду директора з 01.11.2007 року до 01.11.2012 року.

Розпорядженням виконуючого обов’язки міського голови м. Енергодар Міронова А. А. № 16-кп від 16.07.2010 року позивача було звільнено на підставі ст. 36 ч. 1 п. 8 КЗпП України “у зв’язку з виявленими фактами порушення фінансової дисципліни, а саме виникнення заборгованості перед міським бюджетом з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 1716456,66 гривен у комунальному підприємстві «Підприємство комунальної власності», що відображено в поданні Державної податкової інспекції в м. Енергодар, беручи до уваги невиконання доручення міського голови від 17.06.2010 № 02-05/20 «Про витребування письмових пояснень та документів з директора комунального підприємства «Підприємство комунальної власності» ОСОБА_1», а також враховуючи невиконання директором умов контракту від 31.10.2007, а саме п.2.1,2.2,2.6 та п. 5.1, яким закріплена відповідальність керівника за невиконання чи неналежне виконання обов’язків, передбачених контрактом”.

Позивач просить суд поновити його на посаді директора комунального підприємства “Підприємство комунальної власності”, та стягнути моральну шкоду у розмірі 1000 грн.

У підтвердження своїх вимог позивач пояснив, що він виконував роботу згідно угоди. Звільнили його безпідставно, оскільки доручення міського голови він виконав, та надав відповідь. Крім того, на день звільнення заборгованість перед бюджетом була сплачена ТОВ «Союз – 10», та таким чином підприємству не було завдано шкоди.

Також вважає, що відповідно до ст. 40 КЗпП України, не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період перебування його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці.

Оскільки він був незаконно звільнений з займаної посади, у зв’язку з чим у нього погіршився стан здоров’я, був підірваний авторитет, вважає, що ним були перенесені моральні страждання.

У підтвердження своїх вимог позивач надав суду ксерокопію контракту, ксерокопію розпорядження про звільнення з роботи, довідку про сплату заборгованості перед бюджетом, грамоти, які характеризують позивача з позитивного боку, копії позовних заяв КП «ПКВ».

У судове засідання не з’явився ОСОБА_1, з’явився його представник ОСОБА_3, який підтримав позовні вимоги в повному обсязі.

Представник Енергодарського міського виконавчого комітету Гізьо Я. С. позов не визнала та пояснила, що при звільнені позивача порушення чинного законодавства не вбачає, та вважає, що у задоволенні позову повинно бути відмовлено. У підтвердження заперечення проти позову надали копію контракту, копію подання слідчого податкової міліції, копію доручення міського голови, відповідь позивача на дане повідомлення, лист про запрошення позивача отримати розрахунок та трудову книжку.

Представник комунального підприємства “Підприємство комунальної власності” у судове засідання не одноразово не з’являвся, був повідомлений належним чином, що підтверджується копіями повісток за визначеною адресою підприємства, заперечень не надіслав.

Третя особа Міронов А. А. у судове засіданні не з’явився, надав заяву про розгляд справи у його відсутності.

Вислухавши пояснення сторін, дослідував матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.

Факт находження позивача у трудових відносинах з відповідачем встановлений у судовому засіданні, та підтверджується доказами: копією контракту № 20 від 31.10.2007 року, що не оспарюється сторонами по справі.

Так, згідно ст. 10 п. 3 та п. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд з’ясовує застосування норм діючого законодавства, вважає, що оскільки позивач був прийнятий на роботу представником органу місцевого самоврядування, то б то міським головою, та його розпорядженням звільнений, необхідно встановити статус позивача, як працівника органу місцевого самоврядування, чи ні.

Так, відповідно до ст. 26 п. 8 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, виключною компетенцією міських рад є застосування засобів масової інформації відповідної ради, призначання та звільнення їх керівників. До компетенції міських рад, не віднесено право призначати керівників комунальних підприємств.

Відповідно до ст. 42 п. 10 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, до повноваження міського голови відноситься “призначає на посади та  звільняє  з  посад керівників відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради, підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, крім керівників дошкільних, загальноосвітніх та позашкільних навчальних закладів”.

Згідно ст. 2 Закону України “Про службу в органах місцевого самоврядування” “посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно – розпорядчих та консультативно – дорадчих функцій і отримує заробітну платню за рахунок місцевого бюджету”.

Таким чином, враховуючи, що позивач є директором комунального підприємства, на посаду якого призначати та звільняти покладено на міського голову, дане підприємство згідно Уставу, є самостійною юридичною особою, зі своїм балансом, позивач отримує заробітну платню не за рахунок місцевого бюджету, а за рахунок власного прибутку підприємства, не входить до штатного складу органів місцевого самоврядування, не приймав присяги, йому не присвоювався ранг, він не є працівником органів місцевого самоврядування, тому спір повинно вирішити відповідно до ЦПК України.

Дослідуючи розпорядження про звільнення позивача № 16-кп від 16.07.2010 року, суд вважає, що в ньому вказані підстави для звільнення, такі як звільнення “у зв’язку з виявленими фактами порушення фінансової дисципліни, а саме виникнення заборгованості перед міським бюджетом з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 1716456,66 гривен у комунальному підприємстві «Підприємство комунальної власності», що відображено в поданні Державної податкової інспекції в м. Енергодар, беручи до уваги невиконання доручення міського голови від 17.06.2010 № 02-05/20 «Про витребування письмових пояснень та документів з директора комунального підприємства «Підприємство комунальної власності» ОСОБА_1», а також враховуючи невиконання директором умов контракту від 31.10.2007, а саме п.2.1,2.2,2.6 та п. 5.1, яким закріплена відповідальність керівника за невиконання чи неналежне виконання обов’язків, передбачених контрактом”.

Так, згідно п. 8 ч. 1 ст. 36 КЗпП України передбачені підстави розірвання трудового договору з підстав, передбачених контрактом.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», зазначено, що «вирішуючи позови про поновлення на роботі, осіб, звільнених за п. 8 ст. 36 КЗпП, суди повинні мати на увазі, що на підставі цієї норми припиняється трудовий договір при наявності умов, визначених сторонами в контракті для його розірвання.

Оскільки на працівників, з якими укладено контракт, поширюється законодавство про працю, що регулює відносини по трудовому договору, за винятком, встановленим для цієї форми трудового договору, їх трудовий договір може бути припинено й з інших підстав, передбачених законодавством (статті 36, 39 - 41 КЗпП)».

Так, відповідно до п.2.1, 2.2, 2.6 контракту, визначені обов’язки керівника, а в нашому випадку позивача, що до його обов’язків як директора підприємства. Так одним з обов’язків є виконання рішення Енергодарського виконавчого комітету та розпорядження міського голови, який діє в межах своїх повноважень (п.2.2), а також, обов’язком є вживати дієвих заходів до ліквідації боргів Підприємства до бюджету, з виплати заробітної плати працівникам підприємства та простроченої кредиторської та дебіторської заборгованості підприємства.

Керівник несе особисту відповідальність за наявність боргів підприємства до бюджету, з виплати заробітної плати працівникам підприємства та простроченої кредиторської та дебіторської заборгованості підприємства».

Таким чином, суд вважає, що для звільнення послужили дві підстави, а саме не виконання доручення міського голови, та допущення заборгованості перед бюджетом.

Розглядаючи підставу за невиконання доручення міського голови, суд приходить до наступного. Так, до матеріалів справи долучено доручення міського голови, який відповідно до повноважень визначених законодавством мав право надавати її, та відповідь позивача на нього. Ствердження представника позивача, що ОСОБА_1 не отримував дане доручення, тому не міг його виконати не відповідає дійсності, оскільки, відповідно відповіді, яка датована 18.06.2010 року та підписана позивачем, суд робить висновок, що позивачу достовірно було відомо про доручення, він його отримував та мав реальну можливість виконати її у встановлений строк, оскільки доказів, які б спростовували цей факт позивачем до суду надано не біло.

Розглядаючи підставу виникнення заборгованості перед бюджетом, суд вважає, що підставою для розгляду цього питання стало подання компетентного органу, а саме подання слідчого податкової міліції, у якому зазначалося про наявність заборгованості на підприємстві, що стало підставою для порушення кримінальної справи відносно головного бухгалтера підприємства. Ствердження представника позивача, що на момент звільнення заборгованість була сплачена, та не було підстав для звільнення, у зв’язку з відсутністю шкоди, суд рахує як безпідставним. Оскільки, зобов’язання сплатити заборгованість, не свідчить про наявність виникнення, то б то, порушення порядку сплати податків, що є прямим обов’язком керівника підприємства. Крім того, суд не може взяти за обґрунтування сплати податку сплату його ТОВ «Союз – 10», оскільки, ТОВ «Союз – 10», не є суб’єктом сплати цього податку, так як дане підприємство не правонаступником КП «ПКВ», та не несе відповідальності за останнє. Дані платежі можуть бути розглянуті як помилково сплачені, та в любий момент відкликані ТОВ «Союз – 10», що призведе до ненадходження до бюджету обов’язкових платежів. Так, позивачем так і не було надано до суду доказів, які б свідчили, що саме КП «ПКВ», як суб’єктом сплати податку, була сплачена заборгованість у повному обсязі.

Таким чином, оцінюючи підстави для звільнення, то б то наявність матеріального права, суд вважає, що вони мали місце, у повному обсязі підтверджуються наданими доказами та поясненнями сторін.

Розглядаючи підстави процесуального характеру, на які посилається позивач, як на їх порушення, та підставою для поновлення на роботі, а саме це звільнення у період перебування у відпустці, та звільнення без попереднього повідомлення відповідної міської ради, оскільки позивач є депутатом міської ради, суд приходить до наступного.

Так, як вбачається з наданого розпорядження, позивач був звільнений виконуючим обов’язки міського голови, а саме секретарем міської ради, оскільки на той час були достроково припинені повноваження міського голови та його обов’язки виконував саме секретар. За таких обставин, суд не вбачає доцільним попереджати самого себе, оскільки одна особа виконувала обов’язки двох посадових осіб, та достовірно знала про наявність підстав для звільнення.

Стосовно звільнення у період знаходження у відпустці, суд вважає, що звільнення не допускається в період тимчасової непрацездатності позивача, є безпідставними, оскільки звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності не допускається з підстав, передбачених ст. ст. 40 та 41 КЗпП, та в інших випадках, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства проводиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

Роз'яснення, що містяться в п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду від 06.11.92 № 9 з послідуючими змінами та доповненнями "Про практику розгляду судами трудових спорів", про недопустимість звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності з підстав, установлених ст. ст. 40, 41 КЗпП та в інших випадках, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, йдеться про звільнення за порушення трудової дисципліни з підстав, установлених законодавством, які можуть бути зазначені і в контракті.

У цьому випадку розірвання контракту відбулося не з підстав порушення позивачем трудової дисципліни, а з підстав невиконання ним умов контракту внаслідок його недостатніх ділових та професійних якостей як керівника підприємства. Причини, через які він не в змозі був виконати зазначені умови контракту, правового значення в його розірванні не мають. Тому в цьому випадку міський голова вправі був розірвати з позивачем контракт і в період його тимчасової непрацездатності, то б то знаходження у відпустці.

Стосовно моральної шкоди, заподіяної позивачу в наслідок незаконного звільнення, суд вважає, що дана шкода може бути стягнення тільки при наявності незаконного звільнення. Оскільки судом не вбачається порушень трудового законодавства, та підстав для поновлення на роботі не вбачається, суд не вбачає підстав і для стягнення моральної шкоди.

Керуючись ст. 36, 235, 236, 237, 2371 КЗпП України, 224, 367 ЦПК України, -   

В И Р І Ш И В :

 У задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до виконавчого комітету Енергодарської міської ради Запорізької області, комунального підприємства “Підприємство комунальної власності”, третя особа Міронов Анатолій Андрійович, про поновлення на роботі та стягнення моральної шкоди відмовити.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Запорізької області протягом десяти днів з дня виготовлення повного рішення, яке буде виготовлено 10.02.2011 року. Для осіб відсутніх у судовому засіданні в той же строк, з моменту отримання копії рішення.

 Суддя:                                                                                          І.  М.   Ткаченко