Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
02 лютого 2011 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Рівненської області в складі :
головуючого судді - Ковальчук Н.М.
суддів - Буцяка З.І., Мельника Ю.М.
при секретарі - Сеньків Т.Б.,
з участю позивача - ОСОБА_1,
представника відповідача –Волянюка Д.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Острозького районного суду від 13 грудня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_1 до спортивно-технічного клубу Острозької районної організації товариства сприяння обороні України, Острозької міської ради про визнання договорів оренди недійсними, стягнення орендної плати, витрат на поліпшення орендованого майна та відшкодування моральної шкоди,
в с т а н о в и л а :
Рішенням Острозького районного суду від 13 грудня 2010 року відмовлено в задоволенні позову.
В поданій на рішення апеляційній скарзі ОСОБА_1 покликаються на його незаконність через порушення судом норм процесуального права.
Вказує, що суд застосував позовну давність всупереч ч.3 ст.267 ЦК України. Позовна давність застосована з ініціативи суду, оскільки від відповідача під час судового розгляду справи заяви про застосування позовної давності не надходило. Відповідно до роз”яснень Верховного Суду України суд повинен був встановити чи доведений позов і чи є підстави для визнання відповідних договорів недійсними, і відмовити в позові не через порушення строків позовної давності, а за безпідставністю матеріально-правової вимоги. Суд неправильно прийшов до висновку про належність відповідачу орендованого майна. Такий висновок суперечить наявним в матеріалах справи доказам, оскільки за даними БТІ право власності за відповідачем належить на приміщення по вул..Незалежності 162-а, а предметом договорів оренди було приміщення по вул.Незалежності 162. Згідно п.5.3 Статуту СТК директор розпоряджається майном згідно рішень керівних органів товариства. Такого дозволу не було. Безпідставний висновок суду про те, що земельна ділянка, яка передавалась в оренду, була передана для обслуговування орендованого нерухомого майна. Висновок суперечить умовам оспорюваних договорів, в яких оренда земельної ділянки визначалась конкретною площею. Суд не врахував висновки землевпорядних органів про те, що земельна ділянка передавалась незаконно. Безпідставна відмова у стягненні коштів, витрачених на поліпшення орендованого майна. Таке поліпшення проводилось з відома відповідача, оскільки орендоване майно знаходилось на території, де здійснює господарську діяльність відповідач і проживає директор СТК. За таких підстав, просить рішення скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
_____________________________________________________________________________________
Справа № 22-232/11р. Головуючий у 1 інстанції :Поліщук Т.М..
Р:2 Доповідач: Ковальчук Н.М.
Заслухавши сторони, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що скарга підлягає до задоволення частково.
Згідно ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Постановляючи рішення про відмову в задоволення позовних вимог про визнання недійсними договорів оренди від 01.09.2005 року,01.02.2006 року, 01.07.2006 року, 01.10.2006 року, 15.03.2007 року суд першої інстанції виходив з того, що позивач пропустив трирічний строк позовної давності із зверненням до суду за захистом своїх порушених прав, і не заявляв клопотання про поновлення таких строків.
Відмовляючи у задоволенні решти позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач мав повне право на надання в оренду приміщення по вул. Незалежності, 162 в м.Острог і прилеглої до нього земельної ділянки, договори від 01.02.2008 року та від 01.08.2008 року укладені відповідно до вимог закону, а тому позов про визнання їх недійсними та відшкодування шкоди є безпідставним.
З висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду погоджується частково.
Встановлено: між сторонами були укладені договори оренди приміщення по вул. Незалежності, 162 в м.Острог і прилеглої до нього земельної ділянки, згідно яких позивач зобов"язаний був сплачувати орендну плату у розмірі та строки, обумовлені в договорах.
Судом достовірно встановлено і позивач цього не заперечує, що він фактично користувався орендованим майном, сплачував орендну плату позивачу. До суду звернувся за захистом своїх прав та поставив питання про визнання недійсними договорів та повернення платежів після судового рішення про відмову у визнання за ним права власності на орендовані приміщення.
Згідно ч. 2 ст. 793 ЦК України, в редакції, що діяла на час укладення оспорюваних договорів оренди та на час звернення позивача до суду, договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на один рік і більше підлягав нотаріальному посвідченню. Такий договір, згідно ст. 794 цього ж кодексу, підлягав державній реєстрації. (Законом України від 20.12.2006 р. N 501-V у вказані статті внесено відповідні зміни, відповідно до яких зазначений річний строк збільшено до трьох років).
Як видно з матеріалів справи, оспорювані договори є дійсними без нотаріального посвідчення.
Тому, з урахуванням цих обставин, місцевий суд, на переконання колегії суддів, законно й обґрунтовано відмовив в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання недійсними договорів від 01.02.2008 року та від 01.08.2008 року, стягнення орендної плати, витрат на поліпшення орендованого майна та відшкодування моральної шкоди.
Щодо висновку суду про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання договорів від 01.09.2005 року, 01.02.2006 року, 01.07.2006 року, 01.10.2006 року, 15.03.2007 року недійсними через те, що позивач без поважних причин пропустив строк позовної давності, що є підставою для відмови в позові, то колегія суддів апеляційного суду з таким висновком погодитись не може.
Згідно зі ст. ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно ч. ч. 2, 3, 4 ст. 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Однак, очевидним є те, що при розгляді справи місцевим судом таке клопотання не заявлялось, а тому позовна давність застосуванню не підлягає.
Оскільки оспорювані договори від 01.09.2005 року, 01.02.2006 року, 01.07.2006 року, 01.10.2006 року, 15.03.2007 року укладені відповідно до вимог законодавства, а суд першої інстанції помилково застосував позовну давність і відмовив у задоволенні позовних вимог про визнання вказаних договорів недійсними за пропуском строку позовної давності, то рішення і слід скасувати і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог за безпідставністю.
Керуючись ст.307,309,316,319 ЦПК України, колегія суддів, -
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Острозького районного суду від 13 грудня 2010 року скасувати.
В задоволенні позову ОСОБА_1 до спортивно-технічного клубу Острозької районної організації товариства сприяння обороні України, Острозької міської ради про визнання договорів оренди недійсними, стягнення орендної плати, витрат на поліпшення орендованого майна та відшкодування моральної шкоди відмовити за безпідставністю.
Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення, та може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий: Ковальчук Н.М.
Судді: Буцяк З.І.
Мельник Ю.М.