Справа № 2-а-866/2009
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 червня 2009 р. м. Київ
Солом’янський районний суд міста Києва у складі:
Головуючого судді Коробенка С. В.
При секретарі Маршалюк К.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у Солом’янському районі м. Києва про зобов’язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
Позивач ОСОБА_1 (надалі - Позивач) звернулася до Солом’янського районного суду м. Києва з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Солом’янському районі м. Києва про відновлення пропущеного строку для зверненням до суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів за період з 01.01.2006р. до 31.12.2008 року та зобов’язання Управління Пенсійного фонду України у Солом’янському районі м. Києва нарахувати недоплачену як дитині війни щомісячну державну соціальну допомогу за 2006 - 2008 роки в сумі 3891 гривень 90 копійок з урахуванням індексації.
В обгрунтування позовних вимог позивач зазначив наступне.
Відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни», Позивач як дитина війни, має право на виплату соціальної допомоги у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Відповідач в порушення ст. 124 Конституції України та ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004 р., не здійснив перерахування та виплату пенсії у передбаченому законодавством порядку та розмірах.
Представник Відповідача у судове засідання не з’явився, причини неявки суду не повідомив, про розгляд справи був повідомлений належним чином.
Суд, дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення позивача, встановив наступне.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" - дитина війни - це особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років. Встановлено, що позивач є дитиною війни, як це визначено абз.1 п. 1 ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», про що свідчить відповідна відмітка у пенсійному посвідченні.
За змістом ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок — 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Відповідно до Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про державний бюджет України на 2006 рік" від 19 січня 2006 року до статті 110 Закону України від 20 грудня 2005 року № 3235- IV "Про Державний бюджет України на 2006 рік" було внесено зміни, якими "установлено, що пільги, дітям війни, передбачені абзацом сьомим статті 5 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", запроваджується з 1 січня 2006 року, а статтею 6-у
2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.
Проте з урахуванням того, що зазначений порядок виплати надбавки у 2006 році Кабінетом Міністрів України не був визначений, суд не може погодитись із вимогою Позивача про визнання дій (бездіяльності) Відповідача незаконними, оскільки відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином, положення Закону України "Про державний бюджет України на 2006 рік" зобов’язали діяти Відповідача в межах спеціального порядку, і діяти всупереч цих положень чинного Закону Відповідач повноважень не мав. Тому позовні вимоги щодо зобов’язання Відповідача нарахувати позивачу раніше не нараховану надбавку як дитині війни за 2006 рік задоволенню не підлягають.
Відповідно до п. 12 статті 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" дія статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" була зупинена.
Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 р. № 6-рп/07 у справі № 1-9/2007 визнано не конституційними (в тому числі) положення пункту 12 статті 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік". Таким чином, дія статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" була відновлена з 09.07.2007р., у зв’язку з чим визнання дій Відповідача незаконними в частині не нарахування надбавки Позивачу до 09.07.2007р. задоволенню не підлягають, оскільки він діяв у відповідності до чинного на той момент Закону.
Закон України № 107 від 28.12.2007р. „Про Державний бюджет України на 2008 рік" (п. 41 розділ II) встановив надбавку до пенсії дітям війни в розмірі 10 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Проте вказані зміни, внесені підпунктом 2 пункту 41 розділу II Закону України від 28.12.2007 p. N 107-VI, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 p. N10-pn/2008. Таким чином, дія статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" була відновлена з 22.05.2008р., у зв’язку з чим визнання дій Відповідача незаконними в частині неповного нарахування надбавки Позивачу до 22.05.2008р. задоволенню не підлягають, оскільки він діяв у відповідності до чинного на той момент Закону.
Відповідно до ст. 152 Конституції України закони та інші правові акти, які за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Таким чином, у зв’язку з визнанням Конституційним Судом України такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) відповідних положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» та Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік», якими була зупинена дія положень чинного законодавства України (щодо 2007 року), чи вони змінені в сторону обмеження прав громадянина (щодо 2008 року), на підставі якого позивачу не було нараховано доплати до пенсії, Відповідач зобов’язаний здійснити йому перерахування пенсії з моменту відновлення дії положень дії Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Відносини, що склалися між позивачем та відповідачем є публічно-правовими відносинами, виходячи із змісту статті 3 та пункту 2 частини 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України.
Разом з тим, Суд вважає що не підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення з Відповідача невиплаченої надбавки з урахуванням індексації внаслідок інфляції.
Відповідно до п.2 Постанови KM України від 17 липня 2003 p. N 1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення», на яку посилається Позивач, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, в тому числі пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, державної допомоги та компенсаційних виплат, крім тих, які зазначені у пункті 3 цього Порядку), щомісячне довічне грошове утримання, що виплачується замість пенсії.
Згідно п.3 Порядку, до об’єктів індексації, визначених у пункті 2, не відносяться, зокрема: соціальні виплати, які визначаються залежно від прожиткового мінімуму (пенсії, обчислені з урахуванням абзацу першого частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування"; додаткова пенсія, підвищення, компенсаційні виплати, надбавки та інші доплати до пенсії, які визначаються залежно від прожиткового мінімуму...).
Як встановлено вище, розмір соціальної надбавки до пенсії дітям війни визначається саме з прожиткового мінімуму (30 % його розміру), а тому дана надбавка до пенсії не є об’єктом індексації в розумінні Постанови KM України від 17 липня 2003 p. N 1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення», на яку посилається Позивач, у зв’язку з чим вимога Позивача про індексацію не грунтується на законі.
Відповідно до ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд, при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб’єкта владних повноважень, чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.
Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких грунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього кодексу.
Відповідно до ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно ст. 100 Кодексу, пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Беручи до уваги, що Відповідач не заявляв клопотання про відмову у задоволенні позову Позивача з огляду на пропущення ним строку звернення до суду за захистом своїх прав, суд з власної ініціативи не може вирішувати дане питання, у зв’язку з чим немає необхідності і вирішувати питання про поважність причин пропущення Позивачем строку звернення до суду за захистом своїх прав.
Враховуючи вищенаведене, суд прийшов до висновку про часткове задоволення заявлених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 71, 94, 97, 158-163 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати відмову Управління пенсійного фонду України в Солом’янському районі м. Києва щодо нарахування і виплати ОСОБА_1 державної соціальної надбавки як дитині війни в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком за періоди часу з 9 липня 2007 року до 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року до 31 грудня 2008 року незаконною.
Зобов’язати Управління Пенсійного фонду у Солом’янському районі м. Києва здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 щомісячну державну соціальну надбавку передбачену статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком за періоди часу з 9 липня 2007 року до 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року до 31 грудня 2008 року (за вирахуванням виплат здійснених раніше).
У задоволенні інших позовних вимог відмовити. Стягнути з Управління пенсійного фонду України в Солом’янському районі м. Києва на користь ОСОБА_1 1 гривню 70 копійок судового збору.
Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду може бути подана протягом 10 днів з дня її проголошення.
Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом 20 днів після подачі заяви про апеляційне оскарження.