Справа № 2 – а- 5119 2010 р.
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
21 червня 2010 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області в складі :
Головуючого судді – Бондаренко О.В.,
При секретарі судового засідання - Слюсаренко С.А,
Розглянувши у відкритому судовому засіданні залі суду № 4 цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Корсунь – Шевченківської районної державної адміністрації Черкаської області, про визнання дій суб’єкта владних повноважень неправомірними та зобов’язання вчинити дії -
В С Т А Н О В И В:
Позивач звернулась до суду з даним позовом, обгрунтовуючи тим, що у вересні 2003 року вона була прийнята на роботу до Корсунь – Шевченківської районної державної адміністрації Черкаської області шляхом переводу з міського відділу освіти м. Біла Церква, загальний стаж роботи позивача складає 35 років, з яких стаж державного службовця – 10 років 11 місяців, розпорядженням відповідача від 25.02.2009 року за № 12-к її було звільнено з роботи з 02.03.2009 року у зв’язку з досягненням граничного віку проходження державної служби та виходом на пенсію. Відповідачем не був виплачений повний розрахунок при звільненні, а саме: грошова допомога в розмірі 10 посадових окладів відповідно до ст.37 Закону України № 3723 «Про державну службу», компенсація за невикористану відпустку відповідно до ст.. 35 Закону України «Про державну службу» за 2009 рік, заробітна плата за лютий та 3 дні березня 2009 року. Позивач зверталась до відповідача за виплатою зазначених коштів, але отримала відмову, яка суперечить нормам закону. Тому позивач просить суд, визнати дії Корсунь – Шевченківської районної державної адміністрації Черкаської області неправомірними та зобов’язати відповідача здійснити перерахунок та виплату розрахунку при звільненні та середній заробіток за час затримки виплати належних сум з 02.03.2009 року по день прийняття рішення судом.
В судовому засіданні позивач уточнила позовні вимоги і просила визнати дії Корсунь – Шевченківської районної державної адміністрації Черкаської області неправомірними, щодо невиплати повного розрахунку при звільненні та стягнути з відповідача суму розрахунку при звільненні а саме : 2198 грн. 19 коп. - заборгованість по заробітній платі на день звільнення з врахуванням 50 % відсотків окладу та щомісячних премій та 10 посадових окладів відповідно до ст. 37 Закону України № 3723 «Про державну службу» , середній заробіток за час затримки виплати належних сум з 02.03.2009 року по 18.05.2010 рік в розмірі 41999 грн.
Представник позивача позов підтримав.
Представник відповідача Гуменюк І.Ю. позов не визнав, надав до суду письмові заперечення, просив відмовити в задоволенні позову.
Представник відповідача Болілий А.М. позов не визнав.
Суд, заслухавши пояснення сторін,свідка ОСОБА_4 та дослідивши матеріали справи прийшов до висновку, що позов підлягає до задоволення частково з наступних підстав.
В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 у вересні 2003 року була прийнята на роботу до Корсунь – Шевченківської районної державної адміністрації Черкаської області шляхом переводу з міського відділу освіти м. Біла Церква, загальний стаж роботи позивача складає 35 років, з яких стаж державного службовця – 10 років 11 місяців. Розпорядженням Корсунь – Шевченківської районної державної адміністрації Черкаської області від 25.02.2009 року за № 12-к її позивача було звільнено з роботи з 02.03.2009 року у зв’язку з досягненням граничного віку проходження державної служби та виходом на пенсію (а.с.6).При звільненні позивачу було виплачено заробітну плату за лютий місяць 2009 року в розмірі 1104 грн. 73 коп.( а.с.31-33,71) , що не заперечується відповідачем.
Відповідач в запереченнях посилається на розпорядження Управління державної служби головного управління державної служби України в Черкаській області (а.с.23 ), в якому зазначено, що обов’язковими умовами для виплати державним службовцям грошової допомоги в розмірі 10 місячних посадових окладів є наявність не менше 10 років стажу державної служби, звільнення з державної служби у зв’язку з виходом на пенсію та призначення пенсії відповідно до ЗУ «Про державну службу» при умові підтвердження органом пенсійного фонду факту призначення пенсії державного службовця, а позивач не надала довідки про оформлення пенсії державного службовця тому грошова допомога і не була виплачена. Також, відповідач посилається на те , що позивачу надавалась відпустка тривалістю 23 календарні дні на санаторно – курортне лікування. Тому вимоги позивача про виплату даних сум є безпідставними.
Суд не приймає дані заперечення до уваги з наступних підстав.
Так, відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.. 37 Закону України «Про державну службу» державним службовцям у разі виходу на пенсію при наявності стажу державної служби не менше 10 років виплачується грошова допомога в розмірі 10 місячних посадових окладів.
Тому відмова відповідача у виплаті грошової допомоги в розмірі 10 посадових окладів відповідно до ст.. 37 ЗУ «Про державну службу» є неправомірною.
Також, позивач посилається на те , що їй не виплачена заробітна плата за лютий 2009 року з врахуванням 50 % за інтенсивність в роботі і премії, заробітна плата за 3 дні березня 2009 року та грошова компенсація за невикористану додаткову відпустку терміном в 15 днів.
Відповідно до ст.115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує 16 календарних днів.
Як встановлено в судовому засіданні позивачу розпорядженням адміністрації від 28.08.2008 року за № 63- к ( а.с.27) було встановлено посадовий оклад згідно зі штатним розписом, встановлено надбавку за вислугу років в розмірі 20 % та надбавка за 11 ранг державного службовця (а.с. 8, 27) , доплата за інтенсивність в роботі та премії не були передбачені даним розпорядженням, заробітна плата за лютий місяць 2009 року була виплачена з урахуванням даних надбавок, з 02.03.2009 року позивач не працювала в зв’язку з звільненням, тому вимоги про виплату заробітної плати за лютий, 3 дні березня 2009 року, надбавки за інтенсивність та премії є безпідставними та необґрунтованими.
Судом встановлено, що позивачу розпорядженням від 05.09.2008 року № 45-вр надано частину щорічної основної відпустки на 23 календарні дні в зв’язку з санаторно – курортним лікуванням (а.с.29).
Відповідно до ст..6 Закону України «Про відпустки», щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору. Положення цієї статті щодо тривалості щорічної основної відпустки не поширюються на працівників, тривалість відпустки яким установлюється іншими актами законодавства, проте тривалість їх відпустки не може бути меншою за передбачену частинами першою, сьомою і восьмою цієї статті.
Згідно ст.. 35 Закону України «Про держану службу» державним службовцям надається щорічна відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законодавством не передбачено більш тривалої відпустки, з виплатою допомоги для оздоровлення у розмірі посадового окладу. Державним службовцям, які мають стаж роботи в державних органах понад 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю до 15 календарних днів. Порядок і умови надання додаткових оплачуваних відпусток встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1994 року за № 250, державним службовцям, які мають стаж державної служби понад 10 років, посадовим особам місцевого самоврядування, які мають стаж служби в цих органах понад 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 5 календарних днів, а починаючи з 11-го року ця відпустка збільшується на 2 календарних дні за кожний наступний рік. Тривалість додаткової оплачуваної відпустки не може перевищувати 15 календарних днів; додаткові оплачувані відпустки державним службовцям, посадовим особам місцевого самоврядування надаються одночасно із щорічною відпусткою згідно з установленим графіком або за згодою сторін окремо від неї.
Відповідно до ст.10 ЗУ «Про відпустки» щорічні відпустки повної тривалості до настання шестимісячного терміну безперервної роботи у перший рік роботи на даному підприємстві за бажанням працівника надаються працівникам, які мають путівку (курсівку) для санаторно-курортного (амбулаторно-курортного) лікування.
Відповідно до ст.83 КЗпП України, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки.
Відповідно до ст. 24 ЗУ «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки,за бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією при цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні.
З аналізу зазначених норм, суд приходить до висновку, що позивач мала право на отримання щорічні відпустки (чи грошової компенсації за невикористану відпустку) повної тривалості ( 30 днів) та додаткової відпустки ( 5 днів) після настання шестимісячного терміну, а використала за бажанням 23 дні відпустки для санаторно-курортного лікування і отримала за даний період кошти, що підтверджено показами сторін, свідка та матеріалами справи.
Відповідно до ст.47, ст.116 КЗпП України вбачається, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства провадиться в день звільнення…Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Судом встановлено, що в день звільнення позивача з посади, відповідач не виплатив їй повного розрахунку при звільненні, а саме грошової допомоги відповідно до ст.37 ЗУ «Про державну службу», позивач не була повідомлена письмово про виплату нарахованих сум при звільненні, згідно акту від 02.03.2009 року (а.с.35)була відсутня на робочому місці, згідно акту від 04.03.2009 року( ас.34) відмовилась від отримання трудової книжки та ознайомлення з розпорядженням про звільнення, як пояснила позивач в судовому засіданні дане розпорядження отримала поштою, заробітна плата за ІІ половину лютого 2009 року була перерахована на рахунок позивача ( а.с.71 – ощадна книжка).
Відповідно до ч.1 ст.117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Позивач просить суд стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені за період з 02.03.2009 року по 18.05.2010 рік в розмірі 41999 грн.
Як встановлено в судовому засіданні, 02.03.2009 року в день звільнення позивач була відсутня на робочому місці, на її особистий рахунок було перераховано кошти за останній місяць роботи, про виплату грошової допомоги вона зверталась неодноразово, виплата суми грошової допомоги не проведена по причині того, що вона не оформила пенсію відповідно до ЗУ «Про державну службу», на облік до Управління пенсійного фонду України в м. Біла Церква для отримання пенсії, як державного службовця, позивач звернулась коли подала позов до суду. Дані обставини підтверджено показами сторін.
Зважаючи на те, що відповідач не здійснив нарахування та виплату грошової допомоги відповідно до ст.37 ЗУ «Про державну службу» в розмірі 10 посадових окладів, позивач звернулась до УПФ України в м. Біла Церква з наданням документів для оформлення пенсії державного службовця 01.03.2010 року, тобто на час прийняття на облік до пенсійного фонду позивач не отримала повний розрахунок, тому вимога позивача про виплату середнього заробітку за час затримки виплати повного розрахунку при звільненні підлягає задоволенню частково в розмірі 17 642 грн. 69 коп.(1383 грн. 74 коп. - середня заробітна плата : 40 робочих днів = 69 грн. 18 коп. – середньоденна заробітна плата ; за період з 02.03.2009 рік по 01.03.2010 року – 255 робочих днів * 69 грн. 18 - середньоденна заробітна плата = 17 642 грн. 69 коп.).
Даючи оцінку встановленим обставинам та зібраним по справі доказам в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення частково.
Позивач звільнена від сплати державного мита на підставі ст. 4 п. 18 Декрету КМ України «Про державне мито».Відповідно до ст.94 КАС України позивач відмовилась від стягнення судових витрат понесених нею при розгляді даної справи.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 9, 11, 17, 71, 94, 121, 158-163, 167, п.2 ч.1 ст.256 КАС України, ст.ст.116, 117, КЗпП України, Законом України «Про відпустки», Законом України «Про державну службу», Законом України «Про місцеві державні адміністрації», Постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1994 року за № 250, суд –
П О С Т А Н О В И В:
Позов задовольнити частково.
Визнати відмову Корсунь – Шевченківської районної державної адміністрації Черкаської області, щодо виплати ОСОБА_1 грошової допомоги відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» неправомірною.
Стягнути з Корсунь – Шевченківської районної державної адміністрації Черкаської області на користь ОСОБА_1 грошову допомогу відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» в розмірі 10 630 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 17642 грн. 69 коп., всього 28 272 грн. 69 коп.
В решті позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.
Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через Білоцерківський міськрайонний суд протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження, яка може бути подана до суду протягом десяти днів з дня проголошення постанови.
Суддя : О.В.Бондаренко