Справа № 2 – 4680 2009 року
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
14 червня 2010 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області в складі:
Головуючого судді – Бондаренко О.В.,
При секретарі судового засідання – Слюсаренко С.А., Антко О.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні залі суду № 4 цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, про стягнення боргу –
В С Т А Н О В И В :
Позивач звернулась до суду з даним позовом обґрунтовуючи тим, що 22.05.2008 року вона надала позику ОСОБА_2 в розмірі 269 000 грн., що підтверджується розпискою. Позика була надана без встановлення терміну повернення. Тому позивач звернулась до ОСОБА_2 з письмовою вимогою про повернення суми позики, але відповідач їй відмовив. Тому ОСОБА_1 просить суд стягнути з ОСОБА_2 суму позики в розмірі 269 000 грн. та судові витрати по справі.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3, згідно угоди, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позов не визнав та пояснив, що працював водієм на фірмі «Еліт» з 08.02.2008 року по 16.07.2008 рік, коли його направляли в рейс він писав розписки на суму товару який перевозив, коли повертався з рейсу то розписки знищувались, розписку від 22.05.2008 року він писав власноручно, але грошей в сумі 269 000 грн. від ОСОБА_1 він не отримував, письмова розписка видана фіктивно, як гарантія повернення грошей за реалізований товар.
Заслухавши пояснення представника позивача, відповідача, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.
В судовому засіданні встановлено, що 22.05.2008 року ОСОБА_2 написав розписку про отримання позики від ОСОБА_1 в сумі 269 000 грн., що підтверджено показами представника позивача, відповідача та розпискою від 22.05.2008 року (а.с.108).
За ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Відповідно до ст. 1049 цього Кодексу – позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
В судовому засіданні відповідач в обґрунтування своїх заперечень пояснив, що розписку написав власноручно, без будь – якого примусу, без присутності свідків, про те що ОСОБА_1 не знищила розписку як обіцяла і бажає стягнути з нього кошти він дізнався в 2009 році коли отримав документи до суду.
Судом встановлено, що розписка видана 22.05.2008 року (а.с.108), відповідач отримав повідомлення з вимогою про повернення коштів в сумі 269 000 грн. 23.05.2009 року ( що підтверджено письмовою вимогою та повідомленням про вручення даної вимоги відповідачу особисто – а.с.100-102), ОСОБА_2 з травня 2009 року і до цього часу, як пояснив в судовому засіданні, нікуди не звертався з приводу перевірки обставин щодо введення його в оману, написання фіктивної розписки та примушення його повернути кошти.
Відповідно до ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. ( ст..11 ЦПК України)
Кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень ( ст.60 ЦПК України).
В судовому засіданні відповідач не надав суду належних та допустимих доказів в підтвердження своїх заперечень.
Згідно з ч.2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Щодо твердження відповідача про фіктивність розписки, суд враховує вимоги ст. 234 ЦК України щодо фіктивності правочину.
Так, за даною статтею фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
На підтвердження обставин, щодо недійсності правочину - договору позики від 22.05.2008 року та отримання грошей на суму 269 000 грн., відповідач послався на те, що грошей від ОСОБА_1 він не отримував, розписку написав тому що всі водії, що працювали на фірмі писали такі розписки коли їхали в рейс.
Суд, виходить з того, що особам, які приймають участь у розгляді справи, належить вибір способу захисту своїх прав, які порушені, не визнаються або оспорюються іншою стороною, а суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог та зазначених і доведених обставин.
Відповідач вимоги до суду щодо визнання правочину недійсним не заявляв і будь – яких доказів в підтвердження таких вимог також не надав, з приводу вчинення відносно нього шахрайських дій нікуди не звертався.
Так, відповідач вказує на те, що працював водієм фірмі «Еліт», при цьому не надав суду доказів щодо існування між сторонами трудових правовідносин. Відповідач посилається на виконання ним трудової функції по вантажним перевезенням, що також не підтверджено необхідними в даному випадку бухгалтерськими документами ( торгово-транспортними накладними, договорами купівлі-продажу ).
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009р. № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» п.6 – враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в тому числі судовому засіданні, в якому ухвалюються рішення. Неприпустимим є витребування і приєднання до справи матеріалів на підтвердження висновків і мотивів рішення після його ухвалення.
Даючи оцінку встановленим обставинам та зібраним по справі доказам в їх сукупності, суд приходить до висновку, що сума позики в розмірі 269 000 грн. підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1
На підставі ст.ст.88 ЦПК України, стороні на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.
Тому суд вважає можливим стягнути з ОСОБА_2 на користь позивача судові витрати: 1700 грн. – судовий збір (а.с7), 250 грн. - витрати на інформаційно – технічне забезпечення розгляду справи, 13 грн. 56 коп. – направлення повідомлення відповідачу (.а.с.99), всього1963 грн. 56 коп.
Керуючись ст.ст. 234, 1046, 1047, 1049 ЦК України, ст.ст.10,11,15,60,79,89,212-215,218,223 ЦПК України, суд -
В И Р І Ш И В :
Позов задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг в розмірі 269 000 грн (двісті шістдесят дев’ять тисяч грн.) та судові витрати по справі в розмірі 1963 грн. 56 коп., всього 270 963 грн. 56 коп. (двісті сімдесят тисяч дев’ятсот шістдесят три грн. 56 коп.)
Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Київської області через Білоцерківський міськрайонний суд шляхом подання заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня ухвалення рішення суду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня подання заяви про апеляційне оскарження, або без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів.
Суддя: О.В.Бондаренко