Справа № 2 – 4404 / 2010р
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
03 червня 2010 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області в складі:
Головуючого судді – Бондаренко О.В.,
При секретарі судового засідання – Слюсаренко С.А., Антко О.С.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні залі суду № 4 цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, про стягнення коштів –
В С Т А Н О В И В:
Позивач звернулась до суду з даним позовом, обґрунтовуючи його тим, що на початку лютого 2009 року відповідач запропонувала придбати в неї нежитлове приміщення, площею 34,4 кв.м за адресою : АДРЕСА_1 за 60 000 доларів США, вона погодилась з умовами про сплату половини вартості вказаного приміщення в розмірі 30 000 доларів США та надання його в оренду з правом подальшого викупу. 13.02 2009 року між ними був підписаний документ в якому відповідач зазначила, що отримала поетапно кошти в розмірі 30 000 доларів США, що еквівалентно 244 800 грн. на момент підписання документу. Відповідач підписала договір купівлі – продажу нежитлового приміщення від імені своєї дочки, якій належить на праві власності нежитлове приміщення за адресою : АДРЕСА_1, але даний договір не був нотаріально посвідчений та укладений не власником приміщення. Відповідач відмовляється повернути кошти в сумі 244 800 грн. в добровільному порядку, тому позивач просить суд відповідно до ч. 1 ст.1212 ЦК України стягнути з ОСОБА_2 дану суму коштів та судові витрати по справі.
В судовому засідання представник позивача ОСОБА_3 позов підтримав в повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_2 позов визнала частково, пояснила, що дійсно між нею та позивачем укладався договір – продажу нежитлового приміщення від імені її дочки, але не оформлявся нотаріально, так як не була сплачена вся сума коштів за приміщення, кошти в розмірі 30 000 доларів США вона отримала від ОСОБА_1 і витратила їх на власні потреби. В зв’язку з тим, що приміщення придбали інші особи, кошти вона витратила на погашення кредитів, в зв’язку з економічною кризою повернути позивачу всю суму коштів вона не має можливості, має невеликий заробіток і частково вже повертає борг. Просила суд розстрочити виплату суми коштів в розмірі 244 800 грн. по 1000 грн. щомісячно.
Представник позивача ОСОБА_4 в судовому засіданні позов визнала частково, просила суд врахувати що відповідач визнала саму боргу, частково почала сплачувати його, доходи відповідача і розстрочити виконання рішення.
Суд, заслухавши пояснення представника позивача, відповідача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи прийшов до висновку, що позов обґрунтований і підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ст..205 ЦК України, правочин може вчинятись усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялись сторони та підписаний його стороною (сторонами) /ст.. 207 ЦК України/
В судовому засіданні встановлено, що 13.02.2009 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений правочин в письмовій формі, а саме: «Договір купівлі – продажу нежитлового приміщення». Даний договір був підписаний сторонами, відповідно до якого ОСОБА_1 передала поетапно ОСОБА_2 суму коштів в розмірі 30 000 доларів США, що в еквіваленті складає 244 800 грн., що не оспорюється відповідачем та підтверджується матеріалами справи.
Відповідно до ст.. 657 ЦК України договір купівлі – продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
Судом встановлено, що Договір купівлі – продажу нежитлового приміщення площею 34,4 кв.м за адресою : АДРЕСА_1 не був нотаріально посвідчений та зареєстрований у відповідних органах, також ОСОБА_2 не була належно уповноважена власником приміщення ОСОБА_5 на вчинення даного договору, що підтвердила в судовому засіданні відповідач.
Стаття 215 ЦК України встановлює загальне правило про те, що правочин є недійсним у зв'язку з недодержанням у момент його вчинення стороною (сторонами) загальних вимог, які необхідні для чинності правочину, передбачених ст. 203 ЦК України.
Тобто, правочин - Договір купівлі – продажу нежитлового приміщення площею 34,4 кв.м за адресою : АДРЕСА_113.02.2009 року укладений ОСОБА_2 від імені ОСОБА_5 є нікчемний через невідповідність його вимогам закону .
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного суду за № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» У разі укладення нікчемного правочину для захисту цивільних прав та інтересів сторін можуть заявлятися вимоги передбачені главою 83 книги п'ятої ЦК.
Згідно ст.. 1212 ЦК України. Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи( потерпілого)без достатньої правової підстави ( безпідставно набуте майно), зобов’язана повернути потерпілому це майно.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 безпідставно набула грошові кошти в розмірі 30 000 доларів США , що в еквіваленті складає 244 800 грн., в добровільному порядку на вимогу позивача кошти не повернула, що підтверджується матеріалами справи та показами відповідача.
На підставі викладеного суд вважає можливим стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 кошти в розмірі 244 800 грн.
Відповідно до ст.. 217 ЦПК України, суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочку або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.
Відповідач визнала позов в частині стягнення з неї суми коштів в розмірі 244 800 грн., але посилаючись на зниження її доходів та неможливістю повернути борг однією сумою просила розстрочити виконання рішення.
Суд, на підставі досліджених доказів, із засад розумності, виваженості і справедливості, з врахуванням того, що відповідач визнала суму позову, частково повертає борг, вважає можливим розстрочити виконання рішення суду зобов’язавши ОСОБА_2 сплатити суму коштів рівними частинами протягом трьох місяців з дня вступу рішення в законну силу.
На підставі ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.
Тому, суд вважає можливим, стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати за інформаційно – технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120 грн.
Від сплати держмита сторони звільнені на підставі ст. 4 п. 18 Декрету КМ України «Про державне мито».
Керуючись ст..ст. 203,205, 215, 217, 657, 1212 ЦК України, ст.ст.10,60,81, 86,88,212-215, 224-226 ЦПК України, Постанови Пленуму Верховного суду за № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», суд –
В И Р І Ш И В:
Позов задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 кошти в розмірі 244 800 грн. ( двісті сорок чотири тисячі вісімсот грн.. ) 00 коп. та витрати на інформаційно – технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120 грн., всього 244 920 грн. (двісті сорок чотири тисячі дев’ятьсот двадцять грн. ) 00 коп.
Розстрочити виконання рішення суду зобов’язавши ОСОБА_2 сплатити суму коштів рівними частинами протягом трьох місяців з дня вступу рішення в законну силу.
Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду Київської області через Білоцерківський міськрайонний суд шляхом подання заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня ухвалення рішення суду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня подання заяви про апеляційне оскарження, або без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів.
Суддя: О.В.Бондаренко