КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № -22-а-57/2007 р. Головуючий у 1 інстанції Шабунін С.В.
Суддя доповідач Ситников О.Ф.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 листопада 2007 року. м. Київ.
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого: Ситникова О.Ф.,
Суддів: Бистрик Г.М., Малиніна В.В.,
при секретарі: Пустільнік К.А.,
розглянувши в судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою відповідача Управління Пенсійного фонду України у Печерського району в м. Києві на постанову господарського суду міста Києва від 29 січня 2007 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Екшн Груп Лізинг» до управління Пенсійного фонду України в Печерському районі м. Києва про визнання недійсним (нечинним) рішення, -
В С Т А Н О В И В:
Постановою господарського суду міста Києва від 29.01.2007 року позов ТОВ «Екшн Груп Лізинг» до УПФ у Печерському районі в м. Києві задоволено: визнано недійсним рішення Управляння Пенсійного Фонду України у Печерському району в м. Києві від 11.10.2006 року № 2176, № 2177, № 2178.
Не погоджуючись з прийнятою постановою, відповідач, УПФ України у Печерському районі в м. Києві звернулося з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що вказана постанова суду не відповідає вимогам матеріального права, тому вона підлягає скасуванню з постановленням нового рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог позивачу.
Письмових заперечень на апеляційну скаргу позивача від інших учасників процесу до суду апеляційної інстанції в установлений судом строк не надійшло.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду доповідача, пояснення з’явившихся учасників процесу, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:
Суд першої інстанції встановив:
Рішенням № 2176 Управління Пенсійного фонду України у Печерського району в м. Києві застосував до позивача штраф за ставкою 10 % у сумі 1325, 54 грн. та пеню у сумі 291, 48 грн. на підставі п.2 ч.9 ст. 106 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».
Рішенням № 2177 застосував до позивача штраф за ставкою 20 % у сумі 7227, 60 грн. та пеню у сумі 2474,54 грн. на підставі п.2 ч.9 ст. 106 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».
Рішенням № 2178 відповідач застосував до позивача штраф за ставкою 50 % у сумі 2053,83 грн. та пеню у сумі 464,22 грн. на підставі п.2 ч.9 ст. 106 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».
Задовольняючи позов ТОВ «Екшн Груп Лізинг», суд першої інстанції посилався на вимоги ч.2 ст. 5, п.1 ч.1 ст. 14, п.8 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», Закон України «Про збір на обов’язкове пенсійне страхування», Указ Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» від 3 липня 1998 року № 727/98.
Як встановлено в судовому засіданні позивач за власної ініціативи перерахував розмір страхових внесків відповідно до вимог Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та сплачував вказані внески періодичними платежами.
Аналізуючи вказані обставини по справі та застосовуючи відповідні норми матеріального права, суд першої інстанції правильно зробив висновки, що підприємства, які сплачують єдиний податок, є страхувальниками у розумінні Закону "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", але не є платниками збору у розумінні Закону "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", тому для підприємств - платників єдиного податку на законодавчому рівні не встановлено розмір страхових внесків, які б перераховувалися ними до солідарної системи.
Суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, вносить кошти у Пенсійний фонд опосередковано, шляхом сплати єдиного податку. Відповідно до пункту 3 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" відділення Державного казначейства України наступного дня після надходження коштів перераховують суми єдиного податку до Пенсійного фонду України у розмірі 42% від суми сплаченого єдиного податку. Отже, частина сум єдиного податку спрямовується до Пенсійного фонду, а платник єдиного податку вважається таким, який сплачує, хоч і опосередковано, внески до Пенсійного Фонду, але не є платником збору до Пенсійного фонду.
Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" не передбачено, що платник єдиного податку повинен проводити доплату в Пенсійний фонд різниці між розміром нарахованих внесків та сумою у розмірі 42% від сплаченого єдиного податку. Отже, оскільки не встановлено обов'язку доплати, не встановлено і строків для здійснення такої доплати.
Таким чином, суд правильно встановив, що позивач не здійснив порушення жодної норми Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за яке відповідач мав би право застосувати штрафні санкції та нарахувати пеню.
Також Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" не передбачено, що платник єдиного податку повинен нараховувати собі внески у розмірі 32,3% (31,8%, 32,3%) від фонду оплати праці, оскільки ці ставки (32,3%, 31,8% та 32,3%) є ставками для платників збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а платники єдиного податку є особами, що перебувають на спрощеній системі оподаткування, отже, виключені з числа платників збору згідно з Указом Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва".
За таких обставин суд першої інстанції правильно вважав, що дії відповідача по застосуванню до позивача фінансових санкцій та нарахування пені за несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхових внесків до Пенсійного фонду, не базуються на нормах Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" або інших законів, отже є незаконними (протиправними).
Крім того слід зазначити, що оспорювані рішення не відповідають вимогам закону, оскільки не містять в собі відомостей про самі правопорушення, а саме, в чому полягає порушення вказаних норм закону, за несплату яких платежів та за який період винесені оскаржені рішення.
Оскільки доводи УПФ у Печерському районі в м. Києві викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції, слід визнати, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального законодавства, тому підстав для скасування або зміни рішення суду не має.
Керуючись ст. ст. 198, 200, 205, 206 КАС України,
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу відповідача, Управління Пенсійного фонду України в Печерського району м. Києві задовольнити, а постанову господарського суду міста Києва від 29 січня 2007 року – скасувати.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного Суду України протягом одного місяця з дня набрання законної сили.
Головуючий:
Судді: