ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 лютого 2011 року Справа № 2а/0370/112/11
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Сороки Ю.Ю.,
при секретарі судового засідання Лащуку О.Ю.,
представника позивача Кравчук Л.В.,
представника відповідача Ярошика Т.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім Аміко-Кераміка" до Луцької об’єднаної державної податкової інспекції про визнання протиправним та скасування рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій,
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім Аміко-Кераміка" звернулося з адміністративним позовом до Луцької об’єднаної державної податкової інспекції про визнання протиправним та скасування рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 14.12.2010 року №0002002303.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що працівниками податкової інспекції була проведена планова виїзна перевірка з питань дотримання ТзОВ «ТД Аміко-Кераміка» вимог податкового законодавства за період з 01.07.2007 року по 30.09.2009 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2007 року по 30.09.2009 року, за результатами якої був складений акт №1946/23-1/32857115 від 13.04.2010 року, в якому зафіксовано порушення позивачем пункту 9 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», а саме не забезпечено щоденне друкування фіскальних звітних чеків на реєстраторі розрахункових операцій в кількості 9 штук за 26.09.2008 року, 25.12.2008 року, 13.03.2009 року, 31.03.2009 року, 03.04.2009 року, 11.07.2009 року, 21.08.2009 року, 27.08.2009 року, 07.09.2009 року. На підставі акту перевірки Луцькою об’єднаною державною податковою інспекцією 14.12.2010 року прийнято рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій №0002002303 на суму 3060,00 грн. Вказане рішення було оскаржене в адміністративному порядку, однак скарга залишена без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Позивач вважає, що Луцькою ОДПІ пропущені строки накладення адміністративно-господарських санкцій, які відповідно до статті 250 Господарського кодексу України можуть бути застосовані до суб’єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше як через один рік з дня порушення цим суб’єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності. Просить визнати протиправним та скасувати рішення Луцької об’єднаної державної податкової інспекції про застосування штрафних (фінансових) санкцій №0002002303 від 14.12.2010 року на суму 3060,00 грн.
В судовому засіданні представник позивача адміністративний позов підтримала з підстав, викладених у позовній заяві. Просила позов задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні та поданих суду запереченнях адміністративний позов не визнав повністю та пояснив, що за результатами перевірки був складений акт перевірки №1946/23-1/32857115 від 13.04.2010 року, в якому зафіксовано порушення позивачем пункту 9 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг». Крім того, пояснив, що застосовані до позивача штрафні санкції не є адміністративно-господарськими санкціями в розумінні норм Господарського кодексу України, а тому підстави для застосування строків, передбачених статтею 250 ГК України є необґрунтованими. Просить в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши письмові докази, суд приходить до висновку, що адміністративний позов слід задовольнити повністю.
Судом встановлено, що 13.04.2010 року податковими інспекторами Луцької ОДПІ на підставі направлення №00793 від 24.02.2010 року була проведена планова виїзна перевірка з питань дотримання ТзОВ «ТД Аміко-Кераміка» вимог податкового законодавства за період з 01.07.2007 року по 30.09.2009 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2007 року по 30.09.2009 року.
За результатами вказаної перевірки був складений акт №1946/23-1/32857115 від 13.04.2010 року, яким зафіксовано порушення позивачем пункту 9 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», а саме: не забезпечено щоденного друкування фіскальних звітних чеків на реєстраторі розрахункових операцій в кількості 9 штук за 26.09.2008 року, 25.12.2008 року, 13.03.2009 року, 31.03.2009 року, 03.04.2009 року, 11.07.2009 року, 21.08.2009 року, 27.08.2009 року, 07.09.2009 року.
На підставі акту перевірки №1946/23-1/32857115 від 13.04.2010 року Луцькою об’єднаною державною податковою інспекцією 14.12.2010 року прийнято рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій №0002002303 на суму 3060,00 грн., тобто по 340 грн. (двадцять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян) за кожен не роздрукований Z-звіт.
Рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій було оскаржене в адміністративному порядку до ДПА України у Волинській області. Проте рішенням про результати розгляду первинної скарги №62/10/25006 від 06.01.2011 року скаргу залишено без задоволення, а рішення від 14.12.2010 року №0002002303 без змін.
Згідно із пунктом 9 статті 3 Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” від 06.07.1995 року (з змінами і доповненнями) суб’єкти підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов’язані щоденно друкувати на реєстраторах розрахункових операцій (за виключенням автоматів з продажу товарів (послуг) фіскальні звітні чеки і забезпечувати їх зберігання в книгах обліку розрахункових операцій. Відповідно до пункту 4 статті 17 цього ж Закону у разі невиконання щоденного друку фіскального звітного чеку або його незберігання в книзі обліку розрахункових операцій до суб’єктів підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), за рішенням відповідних органів державної податкової служби України застосовуються фінансові санкції у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до частини першої статті 238 Господарського кодексу України (ГК України) за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб’єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб’єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.
Згідно із частиною першою статті 241 ГК України грошова сума, що сплачується суб’єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності, розглядається як адміністративно-господарський штраф.
Статтею 239 ГК України передбачено, що одним із видів адміністративно-господарських санкцій є адміністративно-господарський штраф, який застосовується до суб’єкта господарювання за порушення визначених законодавством України правил здійснення господарської діяльності. За загальним правилом, встановленим частиною другою статті 241 ГК України, перелік порушень, за які з суб’єкта господарювання стягується штраф, розмір і порядок його стягнення визначаються законами, що регулюють податкові та інші відносини, в яких допущено правопорушення.
Отже, штрафні санкції за порушення суб’єктами господарювання порядку використання реєстраторів розрахункових операцій є адміністративно-господарськими санкціями в розумінні положень ГК України.
Відповідно до вимог статті 218 даного Кодексу підставою господарської відповідальності учасника господарських відносин, у тому числі для застосування адміністративно-господарських санкцій, є вчинене таким суб’єктом господарське правопорушення. В силу частини другої зазначеної статті, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Статтею 250 Господарського кодексу України передбачено, що адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб’єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення але не пізніше як через один рік з дня порушення цим суб’єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.
Крім того, судом встановлено, що порушення підпункту 9 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» дійсно мали місце в період з 26.09.2009 року по 07.09.2009 року, що не заперечила представник позивача в судовому засіданні. Однак, рішення про застосування адміністративно-господарських санкцій винесене тільки 14.12.2010 року, тобто після спливу річного терміну, протягом якого можливе притягнення до відповідальності за порушення порядку проведення господарських операцій з використанням готівки, що передбачено нормами статті 250 ГК України.
Отже, виходячи зі змісту наведених норм чинного законодавства України та встановлених обставин справи, суд приходить до висновку, що рішення Луцької об’єднаної державної податкової інспекції про застосування штрафних (фінансових) санкцій №0002002303 від 14.12.2010 року винесене з порушенням процесуальних строків, встановлених статтею 250 ГК України щодо застосування адміністративно-господарських санкцій.
Суд не приймає до уваги твердження представника відповідача про те, що застосовані до позивача штрафні санкції не є адміністративно-господарськими санкціями в розумінні норм Господарського кодексу України, а тому підстави для застосування строків, передбачених статтею 250 ГК України є необґрунтованими, оскільки такі твердження не ґрунтуються на нормах чинного законодавства України.
Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Згідно із частиною 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Представник відповідача не надав суду належних та допустимих доказів в обґрунтування правомірності винесення Луцькою ОДПІ рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 14.12.2010 року, в зв’язку з чим суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог ТзОВ «ТД Аміко-Кераміка».
Відповідно до частини першої статті 94 КАС України, якщо судове рішення увалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
Таким чином, з Державного бюджету України на користь позивача слід присудити витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 грн. 40 коп., сплачені згідно квитанції №ПН770688 від 18.01.2011 року .
Керуючись частиною 3 статті 160, статтями 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Господарського кодексу України, Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», суд
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Луцької об’єднаної державної податкової інспекції про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 14.12.2010 року №0002012303
Присудити з Державного бюджету України витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 гривні 40 копійок на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім Аміко-Кераміка" .
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, повний текст якої виготовлено 09 лютого 2011 року. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.
Суддя Ю. Ю. Сорока