КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД      

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

  ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

  02.02.2011                                                                                           № 2/251

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Ропій  Л.М.

суддів:           

при секретарі:           

за участю представників:

позивача: Котик С.Ю., дов.від 10.01.11 № 5,

відповідача: ОСОБА_2, нот.зав.дов.від 11.01.11 № 150,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи – підприємця ОСОБА_3

на рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2010

у справі № 2/251 (  )

за позовом Спільного українсько-англійського підприємства «Західна нафтова компанія» у формі товариства з обмеженою відповідальністю

до Фізичної особи – підприємця ОСОБА_3

про стягнення 53872,31 грн. збитків та 7011,92 грн. штрафних санкцій

ВСТАНОВИВ :

Спільне українсько-англійське підприємство «Західна нафтова компанія» у формі товариства з обмеженою відповідальністю (далі – позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до фізичної особи – підприємця ОСОБА_3  (далі – відповідач) про стягнення 53872,31 грн. збитків та 7011,92 грн. штрафних санкцій по договору від 04.05.09 № 04/05/09.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.11.10 позовні вимоги задоволено частково: стягнуто з відповідача на користь позивача  35059,41 грн. збитків, 7011,92 грн. неустойки, 420,71 грн. державного мита та 163,08 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; в іншій частині позову відмовлено. Рішення мотивовано тим, що позивачем не доведено факту порушення його права на використання  власного приміщення в подальшій господарській діяльності шляхом охорони опечатаного приміщення та майна відповідача, що там залишилося;  своїми діями відповідач завдав позивачу збитків у вигляді упущеної вигоди по договору оренди.

Не погодившись з рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову. Скаргу аргументовано тим, що відповідачем сплачено орендну плату за квітень 2010 року та оплачено витрати за електроенергію за цей місяць. Відповідач також підкреслює, що вимоги позивача про звільнення приміщення були незаконними.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.12.10 відповідачеві відновлено пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження зазначеного вище рішення, порушено апеляційне провадження, апеляційну скаргу прийнято до розгляду на 17.01.11.

10.01.11 до суду апеляційної інстанції надійшли доповнення до апеляційної скарги.

В судовому засіданні 17.01.11 представник відповідача підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі та доповненнях.

Представником позивача надано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить відмовити в її задоволенні, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.01.11 розгляд справи відкладено на 02.02.11 та зобов’язано сторони надати необхідні для розгляду справи документи.

20.01.11 від представника відповідача надійшли письмові пояснення по розрахунку позивача.

Відділом документального забезпечення суду апеляційної інстанції 01.02.11 зареєстровані додаткові пояснення позивача по розрахунку позовних вимог.

В судовому засіданні 02.02.11 представники сторін не змінили власних позицій щодо предмету спору.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно зі ст.101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні докази, обговоривши доводи скарги, відзиву, пояснень, колегія суддів встановила наступне.

Частиною першою ст.11 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) встановлено, що цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов’язків є, в тому числі,  договори та інші правочини.

Згідно з частиною першою ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

На підставі ст.205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі.

Статтею 638 ЦК України та частиною другою ст.180 Господарського кодексу України (далі – ГК України)  визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

04.05.09 між Спільним українсько-англійським підприємством «Західна нафтова компанія»у формі Товариства з обмеженою відповідальністю (за текстом договору «орендодавець») та Фізичною особою – підприємцем ОСОБА_3 (за текстом договору «орендар») укладено договір оренди № 04/05/09 (надалі – договір).

Відповідно до п.п.1.1, 1.2 договору орендодавець передає орендареві в строкове, платне користування частину нежитлового приміщення площею              36,00 (тридцять шість) кв.м., що знаходиться на 4-ому поверсі торговельного центру «Магнус», який розташований за адресою: м. Львів, вул. Шпитальна, 1 (надалі – приміщення).

В п.2.2 договору зазначено, що строк оренди приміщення розпочинається з 14.05.09 і до 01.04.10.

14.05.09 приміщення передано відповідачу в оренду за актом приймання-передачі (арк.18).

Позовні вимоги заявлені про стягнення збитків та штрафних санкцій за несвоєчасне повернення відповідачем орендованого приміщення.

Як зазначалося вище, строк дії договору встановлено до 01.04.10.

Згідно з п.4.1 договору після закінчення терміну оренди орендар зобов’язаний протягом 10 (десяти) календарних днів повернути приміщення, що орендується, орендодавцю згідно акту приймання-передачі. Повернення приміщення здійснюється двосторонньою комісією, яка складається з уповноважених представників сторін, і оформляється актом приймання-передачі.

Фактично орендоване приміщення було повернуто відповідачем позивачу лише  19.07.10, про що складено акт приймання-передачі (арк.43).

В апеляційній скарзі та доповненнях відповідач звертає увагу суду апеляційної інстанції на той факт, що договір оренди спірного приміщення було продовжено. На це вказує виставлення позивачем рахунку на оплату орендної плати за квітень 2010 року та рахунку на оплату електроенергії за цей місяць, які були оплачені відповідачем.  Крім того, відповідач посилається на положення ст.764 ЦК України, в якій зазначено, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Колегія суддів не погоджується з наведеними доводами відповідача, оскільки матеріалами справи  доведено протилежне.

Оскільки приміщення не було повернуто відповідачем в строк  до 01.04.10 (+ 10 календарних днів згідно з п.4.1 договору), листом від 23.04.10           № 25 (арк.19) позивач звернувся  до відповідача з вимогою звільнити приміщення до 29.04.10, передати його за актом приймання-передачі та оплатити вартість  орендної плати за фактичне перебування.

Матеріали справи містять копію акта про відмову від підпису, складеного 23.04.10, зі змісту якого вбачається, що згаданий лист було вручено відповідачу того ж дня, однак ОСОБА_3  від підпису про отримання відмовилася (арк.20).

Тобто, даним листом наймодавець (позивач) заперечив поновлення договору оренди з відповідачем  на новий строк.

В п.2.3 договору сторони встановили, що для укладення сторонами нового договору оренди приміщення, що орендується за даним договором, та той самий строк та на тих самих умовах, орендар повинен письмово повідомити орендодавця про бажання укласти новий договір оренди не пізніше, ніж за 1 (один) місяць до закінчення строку оренди за даним  договором.

В матеріалах справи відсутні докази звернення орендаря до орендодавця з пропозицією укласти новий договір оренди.

Крім того, до матеріалів справи долучено копію рішення Господарського суду Волинської області від 16.09.10 у справі № 5/89-10 (арк.60-62) за позовом підприємця ОСОБА_3 до Спільного підприємства «Західна нафтова компанія» про стягнення 17015,59 грн. збитків  у вигляді упущеної вигоди, які вона понесла в результаті недопущення до орендованого приміщення в торгівельному центрі «Магнус (м. Львів). Даним рішенням в задоволенні позову було відмовлено. Рішення залишено без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 21.10.10 (арк.92-97).

При розгляді даної справи Господарський суд Волинської області  та суд апеляційної інстанції встановили, що ОСОБА_3, не уклавши з відповідачем договору оренди приміщення на новий строк (після 01.04.09), продовжувала ним користуватись після закінчення договору оренди від 04.05.09 без законних на те підстав. Доказів звернення орендаря до орендодавця про своє бажання укласти договір оренди на наступний період надано не було.

Відповідно до ч.2 ст.35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Отже, доведеним є факт відсутності нового укладеного договору оренди між позивачем і відповідачем (після 01.04.10) та факт користування відповідачем приміщенням без законних на те підстав.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що договір припинив свою дію на підставі п.п.2.1 та 2.2 договору  з 01.04.10.

В зв’язку з неповерненням відповідачем приміщення у встановлений договором строк, позивач опечатав орендоване приміщення, про що склав акт від 30.04.10. За власною ініціативою для збереження матеріальних цінностей орендаря (відповідача), що містилися в приміщенні, позивач 30.04.10 уклав з охоронною фірмою ТОВ «Кон-Лекс» договір № 45-10 про охорону приміщення, за що сплатив охоронній фірмі кошти в сумі 18812,90 грн. В позовній заяві позивач просить суд стягнути з відповідача понесені ним витрати – сплачені охоронній фірмі кошти в сумі  18812,90 грн. на підставі п.1 ч.2 ст.22 ЦК України, як завдані йому реальні збитки у вигляді понесених витрат.

Згідно з ч.1 ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками відповідно до п.1 ч.2 ст.22 ЦК України, зокрема, є втрати, які особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Право на відшкодування завданих збитків виникає при наявності складу цивільного правопорушення: порушення цивільного права чи інтересу, завдання збитків, причинного зв'язку між порушенням права та збитками, наявність винної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною шкоди, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, суму коштів 18812,90 грн. позивач кваліфікує як витрати, які зробив для відновлення свого порушеного права – права на використання приміщення, що вчасно не було повернуто з оренди відповідачем.

Колегія суддів вважає, що позивачем не доведено, що лише шляхом понесення цих витрат він міг відновити своє порушене право на використання належного йому на праві власності приміщення.

Крім того, відповідно до п.5.1.3 договору позивач зобов’язаний забезпечувати цілодобову охорону торговельного центру.  А тому пояснення позивача, що наявна охорона була недостатньою, і він був вимушений укласти додатковий договір охорони № 45-10, не заслуговують на увагу. Господарським судом першої інстанції правильно віднесено такі  витрати до власних господарський прорахунків позивача, в зв’язку з чим відмовлено в задоволенні позову в цій частині.

Відносно заявлених вимог про стягнення з відповідача упущеної вигоди з  неотримання очікуваного доходу у вигляді орендної плати в сумі  35059,41 грн. колегія суддів зазначає наступне.

Розраховуючи на те, що відповідач вчасно звільнить приміщення, позивачем 02.04.10 було укладено договір оренди приміщення № 02/04/10 з іншим орендарем ОСОБА_5 (арк.35-41). Проте, оскільки орендоване приміщення не було звільнено вчасно з вини відповідача, новий орендар не зміг приступити до фактичного використання майна  і позивачем  не було отримано очікуваного доходу у вигляді орендної плати, що передбачена новим договором оренди.

Відповідно до ст.ст.224, 225 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено; під збитками розуміються, зокрема, не одержані управненою стороною доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною; до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема, неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.

Відповідно до ч.1 ст.623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Частиною 1 ст.22 ЦК України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками відповідно до п.2 ч.2 ст.22 ЦК України є, зокрема, доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Як правильно встановлено судом першої інстанції, відповідач після закінчення строку дії договору  продовжував користуватися орендованим приміщення без належних на те підстав. Своїми діями він перешкоджав передачі приміщення новому орендарю ОСОБА_5 на підставі договору оренди від 02.04.10.

Отже, в діях відповідача наявний склад цивільного правопорушення і своїми діями відповідач завдав позивачу збитків у вигляді упущеної вигоди по договору оренди від 02.04.10 № 02/04/10.

Здійснивши перерахунок позовних вимог в цій частині за період з 12.04.10 по 19.07.10, колегія суддів дійшла висновку про часткове його задоволення в сумі  33870,16 грн., оскільки відповідачем було сплачено орендну плату за квітень 2010 року в сумі 1189,25 грн. на підставі рахунку-фактури від 01.04.10 № ЛФ-0481, який йому було надано для оплати позивачем. Факт оплати цього рахунку підтверджується копією квитанції від 06.04.10 № 3, долученою до матеріалів справи (арк.54).

Позивачем також заявлено до стягнення з відповідача штрафні санкції в сумі 7011,92 грн. на підставі п.5.2.12 договору.

Відповідно до п.5.2.12 договору за затримку передачі приміщення понад строк, встановлений у цьому пункті (10 днів з моменту припинення договору), орендар зобов’язаний сплатити орендодавцеві неустойку в розмірі подвійного розміру орендної плати за час затримки передачі приміщення.  

Частиною 2 ст.785 ЦК України передбачено, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Оскільки матеріалами справи доведено факт несвоєчасного повернення відповідачем позивачу приміщення, то колегія суддів погоджується з розрахунком позивача  та вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про задоволення позову в цій частині.

Відносно посилання відповідача про сплату електроенергії за квітень 2010 року, то суд  розцінює його, як плату за фактичне використання електроенергії під час перебування відповідача у орендованому приміщенні.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.10 у справі № 2/251 підлягає зміні.

Керуючись ст.ст.99, 101-105  Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський  суд

  ПОСТАНОВИВ:

1.          Апеляційну скаргу фізичної особи – підприємця ОСОБА_3 на рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.10 № 2/251 задовольнити частково.

2.           Рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.10 у справі          № 2/251 змінити, виклавши резолютивну частину у наступній редакції:

 «1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з фізичної особи – підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Спільного українсько-англійського підприємства «Західна нафтова компанія» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю (43000, м. Луцьк, вул. Кременецька, 38; код ЄДРПОУ 32608415) 33870,16 (тридцять три тисячі вісімсот сімдесят) гривень 16 копійок збитків,  7011,92 (сім тисяч одинадцять) гривень 92 копійки неустойки, 408,82 (чотириста вісім) гривень 82 копійки державного мита, 229,32 (двісті двадцять дев’ять) гривень   32 копійки витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В іншій частині  позову відмовити».

3.          Стягнути з Спільного українсько-англійського підприємства «Західна нафтова компанія» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю (43000, м. Луцьк, вул. Кременецька, 38; код ЄДРПОУ 32608415) на користь фізичної особи – підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 8,63 (вісім гривень) 63 копійки витрат, пов’язаних зі сплатою державного мита за подання апеляційної скарги.

 4.          Матеріали справи № 2/251 повернути до Господарського суду міста Києва.

 Дану постанову може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий суддя

  Судді

  04.02.11 (відправлено)