ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
____________________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 лютого 2011 р. Справа № 2а/0270/206/11 м. Вінниця
Вінницький окружний адміністративний суд в складі
Головуючого судді Чернюк Алли Юріївни,
розглянувши в порядку письмового провадження матеріали адміністративної справи
за позовом: Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів
до: Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "ДОВІРА"
про: стягнення адміністративно - господарських санкцій та пені
ВСТАНОВИВ :
Вінницьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося в суд з адміністративним позовом до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "ДОВІРА" (далі - СТОВ "ДОВІРА") про стягнення 11278,57 грн. адміністративно-господарських санкцій та 936,26 грн. пені.
Позовні вимоги мотивовані невиконанням відповідачем вимог статей 18, 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", оскільки останнім не забезпечено встановленого нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів та враховуючи те, що досудові заходи врегулювання спору щодо сплати вказаної заборгованості не дали позитивного результату, позивач був змушений звернутись до суду з позовом про стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій та пені.
В судове засідання позивач не з’явився, проте надав заяву за вх. №2891 від 03.02.2011 року про розгляд справи без його участі в порядку письмового провадження, позовні вимоги підтримує в повному обсязі (а.с. 24).
Відповідач або його повноважний представник в судове засідання повторно не з’явились, про день та час розгляду справи були повідомлені належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення в матеріалах справи (а.с. 20, 24).
Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України, адміністративна справа має бути розглянута і вирішена протягом розумного строку, але не більше місяця з дня відкриття провадження у справі, якщо інше не встановлено цим Кодексом, тому неявка відповідача у судове засідання без повідомлення причин свідчить про умисне затягування розгляду справи, що може потягнути за собою порушення строків провадження у справі.
За правилами ч. 4 ст. 128 КАС України, у разі неприбуття відповідача - суб’єкта владних повноважень, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин або без повідомлення ним про причини неприбуття розгляд справи не відкладається і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. Ці ж наслідки застосовуються у разі повторного неприбуття за таких самих умов відповідача, який не є суб’єктом владних повноважень.
Згідно з ч. 6 ст. 128 КАС України, якщо відсутні перешкоди для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні.
Крім того, ч. 1 ст. 41 КАС України встановлює, що суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. У разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
З огляду на вказані вимоги КАС України та враховуючи клопотання позивача про розгляд справи за його відсутності, повторну неявку відповідача, суд дійшов до висновку про проведення судового розгляду справи в порядку письмового провадження.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, оцінивши їх в сукупності, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд встановив наступне.
СТОВ "ДОВІРА", як роботодавець, що використовує найману працю, зобов’язаний виконувати соціальні програми по охороні прав мало захищених верств населення, в тому числі інвалідів, зокрема шляхом створення чи виділення робочих місць для працевлаштування інвалідів згідно законодавства України.
Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (далі - Закон №875-XII) підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно ч. 1 ст. 19 Закону №875-XII для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Частиною 2 ст. 19 вказаного Закону передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Як вбачається із звіту відповідача про зайнятість і працевлаштування інвалідів у 2009 році середньооблікова кількість штатних працівників становила 14 осіб, середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 1 особи, фонд оплати праці штатних працівників становив 315,8 тис. грн., середньорічна заробітна плата штатного працівника становила 22557 грн. (а.с. 4, 5). Кількість інвалідів штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях відповідно до вимог ст. 19 Закону № 875 становить 1 особа.
26.10.2010 року позивачем проведено позапланову невиїзну перевірку СТОВ "ДОВІРА" щодо реєстрації підприємства у відділенні Фонду, заповнення та подання звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2009 рік, виконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2009 році та сплати адміністративно - господарських санкцій та пені у разі його невиконання, якою встановлено порушення Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", а саме:
- підприємство не зареєструвалось у відділені Фонду відповідно до п.2, п.3 "Порядку реєстрації підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, що використосують найману працю", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 №70 "Про реалізацію ст.19 і 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", чим порушено вимоги ст.19 вказаного Закону.
- підприємством невірно розрахований показник середньооблікової кількості штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, а також у 2009 році підприємство не виконало норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів, який передбачений ч.1 ст. 19 Закону;
- внаслідок допущеної помилки при розрахунку середньооблікової кількості штатних працівників - інвалідів за рік, підприємством самостійно не розрахована, не відображена та не сплачена сума коштів адміністративно - господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, чим порушено вимоги ч.ч. 1, 2, 4 ст.20 "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" та п.3.7 "Інструкції щодо заповнення форми №10-ПІ "Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів", затвердженої наказом Міністерства праці №42 від 10.02.2007 року.
В результаті вищезазначеної перевірки позивачемо складено акт № 108 від 26.10.2010 року (а.с. 8,9).
Позивачем на адресу СТОВ "ДОВІРА" надсилався примірник акта перевірки, з яким відповідач ознайомлений 02.11.2010 року, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.10)
Як зазначено вище, приписами ч. 3 ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю також зобов'язані надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів.
Пунктом 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 №70, передбачено, що інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.
В судовому засіданні досліджено лист № 05-19/2272 від 01.12.2010 року Немирівського районного центру зайнятості, згідно якого СТОВ "ДОВІРА" звіт (інформацію) за формою 3-ПН про наявність вакантних місць для працевлаштування інвалідів до центру зайнятості у 2009 році не надавало (а.с.12).
Відсутність поданих звітів не породжує у цього суб’єкта владних повноважень обов’язку направляти інвалідів.
Самостійно пошук інвалідів відповідачем не проводився, будь-яких доказів на підтвердження вжитих заходів, виділених коштів до суду не надано.
При вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій суд виходить із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов’язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.
Елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв’язку між самим порушенням та його наслідками. Вважається, що застосування принципу вини як умови відповідальності пов’язане з необхідністю доведення порушення зобов’язання.
Так, адміністративно-господарська відповідальність, передбачена статтею 20 Закону, за своєю правовою природою є господарсько-правовою відповідальністю. Підставою для застосування такої відповідальності учасника господарських відносин, згідно частини 1 статті 218 ГК України, є вчинене роботодавцем правопорушення в сфері господарювання. Відповідно до частини другої зазначеної статті учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Звіт за формою 3-ПН є актом інформування органів працевлаштування про створені на підприємстві робочі місця для працевлаштування інвалідів і, водночас, запитом про направлення на підприємство інвалідів із встановленим рівнем нозології для працевлаштування.
Відповідно до абзаців 1, 2 Інструкції щодо заповнення форми звітності № 3-ПН "Звіт про наявність вакансій", затвердженої Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 19.12.2005 № 420, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 21 грудня 2005 за № 1534/11814, підприємства, установи й організації, їх структурні підрозділи та філії незалежно від форми власності та господарювання повинні за наявності вакансій у повному обсязі подавати інформацію про наявність вільних робочих місць (вакансій) центрам зайнятості за місцем їх реєстрації як платника страхових внесків.
При цьому, згідно пункту 4 статті 20 Закону України "Про зайнятість населення" підприємства, установи і організації незалежно від форми власності реєструються у місцевих центрах зайнятості за їх місцезнаходженням як платники збору до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, щомісяця подають цим центрам адміністративні дані у повному обсязі про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів. Несвоєчасна реєстрація або відмова від неї, порушення порядку подання адміністративних даних тягне за собою відповідальність, передбачену законом.
Отже, звіти за формою державної статистичної звітності №3-ПН містять вичерпну інформацію про наявність на підприємстві вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів протягом звітного періоду та є єдиним документом, передбаченим чинним законодавством, що підтверджує відповідну інформацію.
Натомість, за результатами перевірки відповідачу запропоновано було зареєструватись у відділені Фонду, подати звіт за 2009 рік та сплатити адміністративно-господарські санкції. СТОВ "ДОВІРА" акт перевірки отримав, проте, вимоги Фонду не виконав.
З врахуванням викладених обставин, суд дійшов висновку про те, що підстави для застосування адміністративно-господарських санкцій, передбачених Законом №875-XII, відносно відповідача наявні.
Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.
Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі середньої заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.
В силу ч. 4 ст. 20 Закону №875-XII адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону.
Згідно ч. 2 п. 2 Порядку сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 №70, обчислення суми адміністративно-господарських санкцій проводиться роботодавцями самостійно згідно з порядком заповнення звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів, затвердженим Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.
Таким чином, з системного аналізу наведених правових норм слідує висновок, що обов'язок, щодо здійснення розрахунку адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу створення робочих місць для інвалідів, покладений саме на роботодавців.
Крім того, як зазначено вище, відповідно до ч. 4 ст. 20 Закону N875-XII адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону, а в силу ч. 2 ст. 20 вказаного Закону порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
Отже, за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2009 році відповідач зобов'язаний розрахувати та сплатити адміністративно-господарські санкції в строк до 15 квітня 2010 року.
Проте, станом на момент подання позовної заяви, та момент розгляду справи в суді, відповідачем вчасно не розраховано та не сплачено адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2009 році, у зв'язку з чим позовні вимоги, щодо зобов'язання відповідача сплатити адміністративно-господарські санкції в розмірі половини середньоїрічної заробітної плати працівника у 2009 році в розмірі 11278,57 грн. (а.с.13) та пеню 936,26 грн. (а.с.14) за порушення терміну сплати адміністративно-господарських санкцій в розмірі, підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З приписів ст.ст.71, 86 КАС України вбачається, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Доказів, які б спростовували доводи позивача та доказів проведення розрахунків відповідач суду не надав.
За сукупністю наведених обставин, враховуючи те, що відповідач не забезпечив встановленого нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, не проінформував у порядку встановленому законодавством центр зайнятості, самостійно не сплатив адміністративно-господарські санкції у строки встановлені Законом, суд приходить до висновку що вимоги позивача є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.
Оскільки спір вирішено на користь суб’єкта владних повноважень, звільненого від сплати судового збору, а також за відсутності витрат позивача - суб'єкта владних повноважень, пов’язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати (судовий збір) стягненню з відповідача не підлягають.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 122, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ :
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "ДОВІРА" (22865, Вінницька область, Немирівський район, смт. Ситківці, вул. Мандролька, 19, код ЄДРПОУ 20101499, банківські реквізити: р/р 26007310306359 в ВАТ "ВТБбанк", МФО 302559) на користь Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (одержувач: Держбюджет Немирівського району, р/р 31215230700380, код ЄДРПОУ 34701214, банк одержувача ГУДКУ у Вінницькій області м. Вінниця, МФО 802015, символ звітності 230, код бюджетної класифікації 50070000, призначення платежу: "платежі до Фонду соціального захисту інвалідів за 2009 рік") адміністративно-господарські санкції в розмірі 11278,57 грн. (одинадцять тисяч двісті сімдесят вісім гривень, п`ятдесят сім копійок) та пеню в розмірі 936,26 грн. (дев`ятсот тридцять шість гривень двадцять шість копійок).
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Чернюк Алла Юріївна