ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24.01.2011 року Справа № 3/133-10
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Мороза В.Ф. (доповідача),
суддів: Науменка І.М., Голяшкіна О.В.
при секретарі: Деббіш Г.В.
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1, дов. від 03.02.2010 р.
від відповідача: Маєвська Д.В., дов. від 20.07.10 р.
від третьої особи-1: не з’явився;
від третьої особи-2: не з’явився
розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «АМО»на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 22.10.10 р. у справі № 3/133-10
за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, с. Дослідне, Дніпропетровського району
до товариства з обмеженою відповідальністю «АМО», м. Дніпропетровськ
за участю третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору:
приватне підприємство VTL»(третя особа-1), м. Харків
приватне підприємство «Гледіс»(третя особа-2), м. Дніпропетровськ
про визнання недійсним договору
ВСТАНОВИВ:
У серпні 2010 р. позивач звернувся з позовом про визнання недійсною лізингової угоди №ОЕМ02_39624_03 від 25.06.2008 р., укладеної з відповідачем. В обґрунтування позову послався на її невідповідність вимогам ст. 203, ст. 806 ЦК України, мотивуючи це тим, що обумовлена зазначеним договором техніка ним не отримувалась та перебуває у фактичному користуванні інших осіб.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 22.10.2010 р. (суддя Юзіков С.Г.) вказаний позов задоволено, визнано недійсною зазначену лізингову угоду, укладену між сторонами у справі. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач, зважаючи на умови договору поставки щодо набуття ним права власності після сплати 20% вартості техніки, не набув на неї права власності на момент укладання лізингової угоди, оскільки вказана сума була ним перерахована пізніше. Крім того, суд першої інстанції послався на те, що договір поставки, на підставі якого відповідачем придбавалась відповідна техніка (баштові крани) не містить її індивідуалізуючи ознак, у зв’язку з чим зробив висновок про відсутність беззаперечних доказів належності саме відповідачеві на праві власності техніки, переданої позивачу у лізинг на підставі оспорюваної лізингової угоди.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу про його скасування та прийняття нового про відмову в задоволенні позову. Апеляційна скарга мотивована порушенням норм матеріального та процесуального права, невідповідністю висновків, викладених в оскаржуваному рішенні обставинам справи та неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи. Посилається на те, що техніка була фактично передана позивачу у лізинг згідно підписаних сторонами актів приймання-передачі, придбана відповідачем та оплачена згідно договорів поставки, укладених з третьою особою-1.
Треті особи своїм правом на участь у судовому засіданні не скористались. Враховуючи, що наявні в матеріалах справи документи дозволяють визначитись щодо законності оскаржуваного рішення, судова колегія вважає можливим розглянути апеляційну скаргу за відсутності третіх осіб, належним чином повідомлених про час та місце її розгляду.
По справі оголошувалась перерва до 24.01.2011 р.
Перевіривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи 25.06.2008 р. між сторонами укладено лізингову угоду №ОЕМ02_39624_03, за умовами якої відповідач (лізингодавець) зобов’язався передати позивачу в оперативний лізинг обладнання –два баштові крани ST5515B 2008 року випуску, максимальною вантажопідйомністю 8 т., довжиною стріли по 55 метрів, висотою під крюком 52,2 м та 67,2 м. (специфікація обладнання (додатки 5.1 та 5.2 до лізингової угоди), а позивач зобов’язався сплачувати за обладнання обов’язкові лізингові платежі згідно узгодженого сторонами графіку (додатки 1.1 та 1.2 до угоди).
Пунктами 2.1, 2.2 додатків 1.1 та 1.2 лізингової угоди передбачено, що лізингодавець зобов’язується передати обладнання лізингоодержувачу протягом 20 робочих днів з моменту отримання першого лізингового платежу у повному розмірі; строк лізингу становить 36 календарних місяців, а датою повернення є дата, визначена у акті прийому-передачі.
26.06.2008 р. сторонами підписано додатки 3.1 та 3.2. лізингової угоди –акти прийому-передачі обладнання, відповідно до яких позивачу було передано, а тим отримано баштові крани ST 5515 B, 2008 року випуску, заводський номер 208К135 та ST 5515 B, 2008 року випуску, заводський номер 208К138 вартістю 1 580 000,00 грн. та 1 640 000,00 грн., з моменту підписання яких згідно п. 2.1 лізингової угоди обладнання вважається взятим у лізинг.
Як на підставу набуття обладнання, щодо якого між сторонами в подальшому було укладено оспорювану лізингову угоду, відповідач посилається на укладені з третьою особою-1 договори поставки №15/06-08-1 від 15.06.2008 р. та № 16/06-08-2 від 15.06.08 р. про придбання обладнання та акти приймання-передачі від 26.06.2008 р. складені на виконання цих договорів про фактичне отримання відповідачем двох баштових кранів ST 5515 B, 2008 року випуску вартістю 1 580 000,00 грн. та 1 640 000,00 грн.
За змістом ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Також дійсність правочину може заперечувати одна із сторін або інша заінтересована особа на підставах, встановлених законом (оспорюваний правочин).
Судова колегія вважає помилковим висновок суду першої інстанції про укладення вказаної угоди усупереч вимогам ЦК України, а саме ч. 1 ст. 806 ЦК.
Відповідно до частини першої статті 806 ЦК України, якою надається загальне визначення договору лізингу, за яким одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
Частиною другою ст. 806 ЦК України передбачено, що до відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якими визначено наслідки невиконання покупцем чи продавцем відповідних умов щодо придбання майна, що передається у лізинг, у тому числі щодо передачі майна, його оплати, якісних характеристик тощо.
Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Отримання майна на підставі правомірно укладеного договору про його придбання, не може бути підставою для висновку про те, що передача такого майна у подальший лізинг, здійснена усупереч вимогам ст. 806 ЦК України незалежно від визначеного у цьому договорі моменту переходу права власності до набувача, пов’язаного з внесенням частини вартості та здійснення такої оплати після передання майна у лізинг, на що послався суд першої інстанції.
Оскільки зазначена норма частини першої статті 806 ЦК України не містить окремих вимог щодо обов’язкового здійснення розрахунку лізингодавцем за придбане майно до передання його у лізинг, судова колегія вважає необґрунтованим посиланням суду першої інстанції на те, що укладення оспорюваної лізингової угоди 25.06.2008 р. до виконання відповідачем зобов’язань за договорами поставки щодо внесення 20% оплати суми договору, що відбулось у період з 07.07.2008 р. по 03.09.2008 р., здійснене усупереч вимог ч. 1 ст.806 ЦК України. Умови договорів поставки №15/06-08-1 від 15.06.2008 р. та № 16/06-08-2 від 15.06.08 р, у тому числі щодо переходу права власності від продавця до покупця з моменту 20% оплати суми договору стосуються взаємовідносин сторін цих договорів та не можуть мати наслідком недійсність в подальшому укладеної лізингової угоди.
Також судова колегія не погоджується з доводами позивача щодо недійсності лізингової угоди у зв’язку з тим, що обумовлена зазначеним договором техніка ним не отримувалась та згідно відповіді Держгірпромнагляду від 30.07.2010 р. вих. №1/03-11.2-9/9/5301 зареєстрована і видано дозвіл на експлуатацію ДП ”Контакт” ВАТ “Житлобудмеханізація-2” та знаходиться у користуванні останнього на підставі договору оренди №39/08 від 31.07.2008 р., укладеного 31.07.2008 р. з ПП “Гледіс” (третя особа-2)
Згідно матеріалів справи позивачем та відповідачем про передачу баштових кранів у лізинг згідно оспорюваної лізингової угоди було складено акти прийому-передачі обладнання (додатки 3.1. та 3.2 лізингової угоди), підписані обома сторонами та з моменту підписання яких згідно п. 2.1 лізингової угоди обладнання вважається взятим у лізинг. Позивачем не надано жодних доказів висловлення відповідачу заперечень щодо фактичного непередання йому обумовленої лізинговою угодою техніки після складання вказаних актів прийому-передачі, тоді як лізингові платежі згідно копій платіжних доручень (т.2, а.с. 59-94) ним сплачувались протягом липня-вересня 2008 р.
При цьому відповідно до ст. 215 України підставами недійсності правочину є недодержання сторонами вимог, встановлених частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу в момент вчинення правочину. Тоді як наведені позивачем обставини щодо непередання відповідачем у лізинг техніки за оспорюванню угодою є обставинами щодо невиконання стороною взятих на себе договірних зобов’язань, які не є підставами, з якими закон пов’язує недійсність правочину та можуть мати наслідки передбачені законом у зв’язку з невиконанням (неналежним виконанням) договірних зобов’язань. Також не є підставою для визнання недійсною лізингової угоди посилання на відсутність у лізинговій угоді індивідуалізуючих ознак майна, що передається у лізинг.
За викладеного, судова колегія вважає помилковим висновок суду першої інстанції про задоволення позову. Апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення підлягає скасуванню на підставі ст. 104 ГПК України з прийняттям нового про відмову в задоволенні позову.
Судові витрати по справі на підставі ст. 49 ГПК України, у тому числі за подання апеляційної скарги, покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 101- 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «АМО» задовольнити.
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 22.10.10 р. у справі № 3/133-10 скасувати.
В позові відмовити.
Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (52070, АДРЕСА_1, ідн. код НОМЕР_1) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «АМО» (49000, м. Дніпропетровськ, вул. Телевізійна, 12, кв. 50, код ЄДРПОУ 32998860) 42,50 грн. витрат на сплату держмита за подання апеляційної скарги.
Видачу наказу доручити господарському суду Дніпропетровської області.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя В.Ф.Мороз
Суддя І.М.Науменко
Суддя
О.В. Голяшкін