КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: №   1/2"А"-386/1009/09                                                           Головуючий у 1-й інстанції:  Кишинський М.І.

Суддя-доповідач:  Земляна Г.В.

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

"26" січня 2011 р.                                                                                 м. Київ

колегія суддів судової палати по адміністративним справам Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

                                          головуючого –судді Земляної Г.В.

                                          суддів                         Парінова А.Б., Петрика І.Й.

       розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління пенсійного фонду України у Вишгородському районі Київської області на постанову Вишгородського районного суду Київської області від 08 квітня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Управління пенсійного фонду України у Вишгородському районі Київської області, Управління праці та соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації про стягнення недоотриманих сум щомісячної доплати непрацюючому пенсіонеру, що проживає в зоні посиленого радіологічного контролю,

В С Т А Н О В И Л А :

       Позивач ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом про визнання дій Управління пенсійного фонду України у Вишгородському районі Київської області, Управління праці та соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації неправомірними щодо відмови у виплаті позивачці щомісячної доплати до заробітної плати, як працюючому в зоні посиленого радіологічного контролю та до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру відповідно до ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».  

       Постановою Вишгородського районного суду Київської області від 08 квітня 2009 року позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з Управління пенсійного фонду України у Вишгородському районі Київської області на користь ОСОБА_2 7961,80 грн. недоотриману суму щорічної грошової доплати непрацюючому пенсіонеру, що проживає у зоні посиленого радіологічного контролю за період з серпня 2007 року по грудень 2008 року.

       Не погоджуючись з прийнятою постановою представник Управління пенсійного фонду України у Вишгородському районі Київської області подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволені позову. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ’єктивність рішення суду, неповне з’ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом норм процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення

Відповідно до положень п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України, колегія суддів вважає за можливе дану справу в зв’язку з неприбуттям, належно повідомлених про дату, час і місце судового засідання, жодної з осіб, які беруть участь у справі, в судове засідання, розглядати в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами та на основі наявних в ній доказів.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а постанову суду –скасувати, виходячи з наступного.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Згідно зі ст.159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.  

Як вбачається з матеріалів справи судом першої інстанції винесено рішення щодо порушення прав позивача ОСОБА_2, по долученим до матеріалів справи документах, відносно ОСОБА_3. При таких обставинах постанова суду підлягає скасуванню в зв’язку з порушенням норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Згідно матеріалів справи –ОСОБА_2 перебуває на обліку в УПСЗН Вишгородського району Київської області як потерпіла від Чорнобильської катастрофи категорії та отримує підвищення (доплату) до пенсії за проживання на території посиленного радіоекологічного контролю.

Згідно копії трудової книжки 20.10.2006 року позивач звільнена з посади завідуючої магазином в зв’язку з виходом на пенсію.

При цьому, позивач зареєстрований та постійно проживає в АДРЕСА_1, яке відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 106 від 23.07.1991 року /додаток 1/ віднесено до зони посиленого радіоекологічного контролю.

Відповідно до норм Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», позивач має право на доплату до пенсії, яку він отримував згідно постанови Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 року № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»в таких розмірах: за ст. 39  Закону в розмірі 13,20 грн. щомісячно, що підтверджується наявною у справі довідкою УПФУ в Вишгородському р-н (а.с.5).      

 Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, колегія суддів зважає на наступне.

Відповідно до п.3 ч. 2 ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях посиленого радіоактивного забруднення у зоні посиленого радіоактивного контролю, мають бути підвищені у розмірі на однієї   мінімальні заробітні плати, тобто відповідно до п.3 ч.1 ст.39 Закону.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 року № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»всупереч Закону  України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», який визначив кратність одноразової компенсації в залежності від розміру  мінімальної заробітної плати, встановлено конкретні розміри таких компенсацій, зокрема:

-          для доплати громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення у  зоні  безумовного (обов’язкового) відселення –1320 тис. крб. (13,2 грн. за гр. реф.).

Обговорюючи питання щодо проведення перерахунку та виплати вищевказаної допомоги за період з 01 січня 1997 року по 01 вересня 2005 рік (до набрання чинності Кодексу адміністративного судочинства України), колегія суддів зважає на наступне.  

Питання подання скарги на рішення, дії або бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб було врегульовано положеннями глави 31-А ЦПК України 1963 року.

Стаття 248-5 цього Кодексу передбачала, що скаргу може бути подано в суд у двомісячний строк, обчислюваний з дня, коли особі стало відомо або їй повинно було стати відомо про порушення її прав, свобод чи законних інтересів. Оскільки, позивач з такою скаргою до суду не зверталася, то вказане свідчить про відсутність підстав для задоволення йому позову в частині стягнення недоотриманих сум доплати до заробітної плати за проживання позивача на території радіоактивного забруднення в зоні гарантованого добровільного відселення за період з 01 січня 1997 року по 01 вересня 2005 року.

Що ж стосується позовних вимог за період з 01.09.2005 року по 31.12.2005 року, колегія  суддів зважає на наступне.  

Аналізуючи норми Закону № 796-ХІІ, слід зазначити, що дія ст. 39 даного Закону змін не зазнавала, неконституційною не визнавалась, отже підлягає застосуванню з часу набрання нею чинності.

У 2005 році поряд із нормами Закону № 796-ХІІ діяли постанови Кабінету Міністрів України, на які зокрема посилається відповідач. Разом з тим, вказаними нормативно-правовими актами встановлювався різний розмір виплат грошових допомог.

Так, застосування постанов, які містять положення щодо розрахунку щомісячних грошових допомог, що суперечить чинним законам, є неправомірними.   

У відповідності до ч. 4 ст. 9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта закону України або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

В зв’язку з тим, що закони України мають вищу юридичну силу, ніж постанови Кабінету Міністрів України, до правовідносин, що є предметом розгляду даної справи, слід застосовувати положення ст. 39 Закону «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що були чинними у 2005 році.

Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні позивачеві розміру грошової допомоги, передбаченої ст. 39 Закону, застосуванню підлягають норми Закону № 796-ХІІ.

Таким чином, позивач в період з 01.09.2005 року по 31.12.2005 року дійсно мав право на нарахування та виплату щомісячної грошової допомоги у зв’язку з проживанням в зоні радіологічного забруднення у розмірах, визначених положенням ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», однак в цій частині пропустив строк на звернення до суду передбачений ст.99 КАС України.

Що стосується позовних вимог в частині нарахування та виплати щомісячної доплати до пенсії непрацюючому пенсіонеру за проживання в зоні радіологічного забруднення, колегія зважає на наступне.

Пунктом 37 ст. 77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік»від 20.12.2005 року № 3235-IV, положення абзаців 2, 3, 4 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»на цей рік було зупинено.

Вирішуючи питання положення якого закону підлягають застосуванню, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно зі ст. 75 Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент –Верховна Рада України. У Конституції та законах України немає норм, які встановлювали б пріоритет застосування того чи іншого закону та які регулювали б питання вирішення колізії норм законів, які мають однакову юридичну силу.

Відповідно до ст. 147 Конституції України вирішення питань про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і офіційне тлумачення Конституції України та законів України належить до повноважень Конституційного Суду України.

Конституційний Суд України в Рішенні від 03.10.1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є і те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується одно предметний акт, який діяв у часі раніше.

Закон України «Про Державний бюджет України на 2006 рік»був прийнятий пізніше за Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»та не визнавався Конституційним Судом України таким, що не відповідає Конституції України.

Отже, виходячи з наведеного, при вирішенні питання про перерахунок та виплату щомісячної грошової допомоги непрацюючому пенсіонеру проживаючому у зоні радіологічного забруднення за 2006 рік застосуванню підлягають норми Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік».

З урахуванням викладених обставин, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги за 2006 рік не підлягають задоволенню.

Обговорюючи питання про правомірність проведення нарахувань та виплат підвищення (доплати) до пенсії за проживання на території радіоактивного забруднення в зоні безумовного (обов’язкового) відселення за період з 01.01.2007 року по 31.12.2007 року, судова колегія виходить з наступного.

Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, суд дійшов правильного висновку, що при визначенні розміру допомоги позивачеві за 2007 рік застосуванню підлягають норми Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Однак, Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»зупинено на 2007 рік дію ч. 2 ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати.

Таким чином, в даному випадку були наявні нормативно-правові акти, які мають однакову юридичну силу, але по-різному регулюють спірні правовідносини.

Вирішуючи питання про те, положення якого Закону підлягають застосуванню для їх вирішення, колегія суддів зважає на наступне.  

Відповідно до ст. 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні.

Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Водночас, Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше».

Відповідно до ч. 3 ст. 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України.

Відтак, виходячи з наведених положень Конституції України та рішення Конституційного Суду України, а також враховуючи, що вищезазначеним Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»фактично змінено положення Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», який діяв у часі раніше, пріоритетними  в даному випадку є положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік».

Разом з тим, судовою колегією враховується, що положення пункту 30 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», яким зупинено на 2007 рік дію в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати ч.2 ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 визнано таким, що не відповідає Конституції України. Проте, зазначені положення втратили чинність з моменту ухвалення рішення Конституційним Судом України.

З огляду на це, колегія суддів вважає, що право на перерахунок і отримання доплати до пенсії за проживання на території радіоактивного забруднення в зоні безумовного (обов’язкового)  відселення за 2007 рік, відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»позивач набув саме з 09 липня 2007 року тобто з дня ухвалення Конституційним Судом України вищезазначеного рішення.

Однак в цій частині позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки порушено строк на звернення передбачений ст.99 КАС України

Так відповідно до ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

        Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

         Таким чином, правовий припис «в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого законом»означає, що позов має подаватися лише в тих межах часу, які встановлені законом. Крім того, можливість захисту прав та інтересів залежить від дотримання строків, встановле них на цей випадок законом.

        Статтею 161 КАС України визначено питання, які вирішує суд при прийнятті постанови, а саме чи є інші фактичні дані (пропущення строку звернення до суду тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

       Згідно до п. 14 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ»від 06.03.2008 року №2, суд першої інстанції повинен встановлювати обставини у справі навіть, якщо відповідач заявить про пропущення строку, і суд визнає поважними причини такого пропущення. Зокрема суд має з’ясувати, чи не було порушено прав, свобод чи інтересів позивача, і навіть у разі встановлення такого порушення відмовити у задоволенні позову у зв’язку з порушенням строку звернення до адміністративного суду.

      Колегією суддів встановлено, що позивач звернувся з позовом до суду з річним пропуском такого звернення. Відповідно до положень ст. 100 КАС України пропущення строку є підставою для відмови у задоволенні позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

     Однак суд першої задовольняючи позовні вимоги з серпня 2007 року по грудень 2007 року не вірно застосував до спірних правовідносин строки на звернення до суду, оскільки позивач звернувся тільки 02 лютого 2008 року.

Що стосується позовних вимог щодо проведення нарахувань та виплат підвищення (доплати) до пенсії за проживання на території радіоактивного забруднення в зоні безумовного (обов’язкового) відселення за період з 01.01.2008 року по 31.01.2008 року, судова колегія виходить з наступного.

Підпунктом 2 пункту 28 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»було внесено зміни до ч. 2 ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», внаслідок чого зміст вказаної статті було викладено в наступній редакції, а саме: «Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України».

Разом з тим, судовою колегією приймається до уваги, що рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10-рп/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення статті 67 розділу I, пунктів 2-4, 6-8, 10-18, підпункту 7 пункту 19, пунктів 20-22, 24-34, підпунктів 1-6, 8-12 пункту 35, пунктів 36-100 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України»та пункту 3 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».

Отже, визнані неконституційними положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»втратили чинність 22 травня 2008 року, тобто з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення № 10-рп/2008, а тому позовні вимоги за 2008 рік мали би бути задоволені період з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року, відповідно до заявлених вимог.

З огляду на вищезазначене позовні вимоги ОСОБА_2 підлягають задоволенню в частині за період з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року.

При цьому розмір мінімальної заробітної плати для розрахунку встановлений  Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік».

    Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції ухвалена з порушенням норм процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції, а тому вбачаються підстави для скасування постанови та  ухвалення нового рішення.  

    Відповідно до п.3 ч.1 ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

З огляду на зазначене, апеляційну скаргу Управління пенсійного фонду України у Вишгородському районі Київської області слід задовольнити, постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову про часткове задоволення позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 8-11, 99, 100, 160, 197, 198, 202, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,  

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Управління пенсійного фонду України у Вишгородському районі Київської області задовольнити частково.

Постанову Вишгородського районного суду Київської області від 08 квітня 2009 року –скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити частково.

  Визнати дії Управління пенсійного фонду України у Вишгородському районі Київської області щодо не виплати доплати до пенсії, як не працюючому пенсіонеру проживаючому в зоні посиленого радіологічного контролю встановлену п.3 ч.1 ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»у розмірі однієї мінімальної заробітної платі за період з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року включно.

Зобов’язати Управління пенсійного фонду України у Вишгородському районі Київської області нарахувати та виплатити ОСОБА_2 доплату, встановлену  п.3 ч.1 ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», як не працюючому пенсіонеру проживаючому в зоні посиленого радіологічного контролю у розмірі однієї мінімальної заробітної плати, відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік»за період з  22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року включно, з урахуванням фактично виплачених сум.

В  задоволенні решти  позовних  вимог –відмовити.  

           Постанова є остаточною та оскарженю не підлягає.

Головуючий суддя:                                                         Г.В.Земляна

Судді:                                                                                А.Б.Парінов  

                                                                                           І.Й.Петрик