ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 826/6799/15 Суддя (судді) першої інстанції: Кузьменко В.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 січня 2022 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Аліменка В.О.,

суддів Бєлової Л.В., Безименної Н.В.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Ліквідаційної комісії УМВС України в Хмельницькій області на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 травня 2021 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Управління Міністерства внутрішніх справ України в Хмельницькій області, Управління державної автомобільної інспекції УМВС України в Хмельницькій області про скасування наказу відповідача 1 від 16 січня 2015 року №48о/с по особовому складу в частині звільнення з посади начальника відділення Державної автомобільної інспекції з обслуговування міста Славута та Славутського району; визнання незаконним та скасування наказу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Хмельницькій області від 31 січня 2015 року №22о/с по особовому складу, яким ОСОБА_1 встановлено вислугу років станом на 16 січня 2015 року; зобов`язання відповідача 1 видати наказ, яким поновити на службі в органах внутрішніх справ позивача; стягнення з відповідача 2 на користь ОСОБА_1 грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, а саме з 16 січня 2015 року по дату фактичного поновлення на службі в органах внутрішніх справ України

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства внутрішніх справ України, Управління Міністерства внутрішніх справ України в Хмельницькій області, Управління державної автомобільної інспекції УМВС України в Хмельницькій області про:

- скасування наказу відповідача 1 від 16 січня 2015 року №48о/с по особовому складу в частині звільнення з посади начальника відділення Державної автомобільної інспекції з обслуговування міста Славута та Славутського району;

- визнання незаконним та скасування наказу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Хмельницькій області від 31 січня 2015 року №22о/с по особовому складу, яким ОСОБА_1 встановлено вислугу років станом на 16 січня 2015 року;

- зобов`язання відповідача 1 видати наказ, яким поновити на службі в органах внутрішніх справ позивача;

- стягнення з відповідача 2 на користь ОСОБА_1 грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, а саме з 16 січня 2015 року по дату фактичного поновлення на службі в органах внутрішніх справ України

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оскаржуваний наказ відповідачів прийнято всупереч положенням Конституції України, міжнародним договорам, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та інших норм міжнародного права, практиці Європейського суду з прав людини та чинному законодавству України, а саме: підпункту 1 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади» щодо порушення відповідачем 1 порядку звільнення позивача із займаної посади та частини третьої статті 1 цього Закону щодо порушення застосування критерія здійснення очищення влади (застосування заборони).

Крім того позивач зазначає, що оскаржуваний наказ прийнято за формальними ознаками, оскільки службове розслідування не проводилось, вина у скоєнні вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу, яка послужила підставою звільнення не встановлена та не доведена.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 травня 2021 року позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства внутрішніх справ України від 16 січня 2015 року №48о/с «По особовому складу» в частині звільнення майора міліції ОСОБА_1 з посади начальника відділення Державної автомобільної інспекції з обслуговування міста Славута та Славутського району.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділення Державної автомобільної інспекції з обслуговування міста Славута та Славутського району Управління державної автомобільної інспекції Управління Міністерства внутрішніх справ України в Хмельницькій області з 16 січня 2015 року.

Стягнуто з Управління державної автомобільної інспекції Управління Міністерства внутрішніх справ України в Хмельницькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 625 453,92 грн. (шістсот двадцять п`ять тисяч чотириста п`ятдесят три гривні дев`яносто дві копійки).

Допущено до негайного виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділення Державної автомобільної інспекції з обслуговування міста Славута та Славутського району Управління державної автомобільної інспекції Управління Міністерства внутрішніх справ України в Хмельницькій області та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах стягнення суми за один місяць у розмірі 8 452,06 грн. (чотири тисячі шістсот гривень дві копійки).

В іншій частині адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, вважаючи, що оскаржуване рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, Ліквідаційна комісія УМВС України в Хмельницькій області подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що позивач підпадає під критерії, визначені пунктом 10 частини другої статті 3 Закону України «Про очищення влади», оскільки він проходив службу в період з 21.11.2013 по 22.02.2014.

Водночас, апелянт зазначає, що положення цього Закону неконституційними не визнавалися і підлягають застосуванню.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, яким передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач проходив службу в органах внутрішніх справ на посаді майора міліції, начальник відділення Державної автомобільної інспекції з обслуговування міста Славута та Славутського району.

Наказом МВС України від 16 січня 2015 року №48о/с «По особовому складу», на підставі пункту 10 частини другої статті 3 Закону України «Про очищення влади» та пунктів 62 «а», 66 Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української PCP від 29 липня 1991 року №114, майора міліції ОСОБА_1 , начальника відділення Державної автомобільної інспекції з обслуговування міста Славута та Славутського району, звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил (із постановленням на військовий облік) за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу.

31 січня 2015 року УМВС в Хмельницькій області прийнято наказ №22о/с «По особовому складу» яким, зокрема, ОСОБА_1 встановлено вислугу років станом на 16 січня 2015 року в календарному обчисленні - 23 роки 03 місяці 04 дні, а з урахуванням пільгової служби 25 років 07 місяців 03 дні.

Вважаючи вищевказаний наказ протиправним, прийнятим з порушенням норм чинного законодавства, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що під час розгляду справи, відповідачі не надали доказів, які б підтверджували, що Позивач своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснював заходи (та/або сприяв їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_3 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, тобто у даному випадку, Відповідачем не доведено дотримання основоположних принципів очищення влади, визначених Законом України «Про очищення влади».

Крім того, судом першої інстанції було враховано правову позицію, викладену в у постанові Верховного Суду від 03.06.2020 у справі № 817/3431/14.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне.

Відповідно до вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України), Законами України «Про очищення влади» від 16.09.2014 № 1682-VII у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 1682-VII), Порядком проведення перевірки достовірності відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами третьою і четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 № 563 (далі - Порядок № 563), Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100), Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української PCP від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення № 114).

Статтею 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (стаття 3 Конституції України).

Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками (стаття 24 Конституції України).

Громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування (стаття 38 Конституції України).

Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У частині другій статті 61 Конституції України зазначено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні визначені в Законі Закон № 132-VIII.

Відповідно до вимог статті 1 Закону № 132-VIII очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.

Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_3 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.

Протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.

Рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень при виконанні цього Закону оскаржуються в судовому порядку.

Пунктом 10 частини другої статті 3 Закону № 132-VIII передбачено, що заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали посаду (посади) у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року та не були звільнені в цей період, за власним бажанням з відповідної посади працівника правоохоронного органу, який складав та/або своєю дією сприяв складенню рапортів, протоколів про адміністративне правопорушення, повідомлень про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, обвинувальних актів стосовно осіб, звільнених від кримінальної або адміністративної відповідальності відповідно до Закону України «Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань», Закону України «Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України».

Пунктом 66 Положення № 114 визначено, що особи рядового і начальницького складу, які скоїли вчинки, що дискредитують звання рядового і начальницького складу, звільняються з органів внутрішніх справ. При цьому, звільнення проводиться з урахуванням вимог пункту 62 цього Положення.

Відповідно до вимог частини другої статті 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Згідно пункту 24 Положення № 114 у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов`язків, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на службі розглядається більше одного року не з вини особи рядового, начальницького складу, така особа має право на отримання грошового забезпечення за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком № 100.

Із пункту 5 Порядку № 100 вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Пунктом 8 Порядку № 100 передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку № 100).

Відповідно до абзацу третього пункту 8 Порядку № 100 середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, та було встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року проходив службу в органах внутрішніх справ.

У наказі МВС України від 16 січня 2015 року №48 о/с підставою для звільнення зазначено пункт 10 частини другої статті 3 Закону України «Про очищення влади» - за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу.

В свою чергу, слід зазначити, що заборона, передбачена частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади», та процедура звільнення за нормами пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень цього Закону, може бути застосована у відношенні до позивача за умови відповідності його одночасно настуиним критеріям:

1) обіймав посаду працівника правоохоронного органу у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року;

2) складав та/або своєю дією сприяв складенню рапортів, протоколів про адміністративне правопорушення, повідомлень про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, обвинувальних актів стосовно осіб, звільнених від кримінальної або адміністративної відповідальності відповідно до Закону України «Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань», Закону України «Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України».

Водночас, звільнення на підставі Закону України «Про очищення влади» передбачає обов`язкову процедуру, яка полягає у проведенні перевірки особи та можливість її звільнення за результатами такої перевірки, крім випадків, визначених пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади», відповідно до якого особи, які підпадають під зазначені критерії, звільняються без проведення перевірки.

Разом з тим, результати такої перевірки мають бути викладені у висновку, з яким особа, щодо якої проводилась перевірка, повинна мати можливість ознайомитися. Такий висновок може бути оскаржений до суду відповідно до статті 5 Закону України «Про очищення влади».

Колегія суддів звертає увагу на те, що у відношенні позивача вказаної перевірки не проводилося, відповідності його саме сукупності вищенаведених критеріїв не встановлювалося, доказів, які б підтверджували скоєння ним вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу, суду не надано. Натомість до позивача було застосовано інструмент формального звільнення з посади лише на тій підставі, що він проходив службу в органах внутрішніх справ у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року.

В свою чергу слід зазначити, що без аналізу індивідуальної поведінки особи неможливо встановити наявність її вини та переконатися у застосуванні до неї саме індивідуальної відповідальності, а не колективної.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 04.06.2020 у справі № 817/3431/14.

Разом з тим, Венеціанська комісія у Проміжному (пункти 64, 82, 104) та Остаточному (пункт 18) висновках № 788/2014 щодо Закону № 1682, наголошує на необхідності доведеності вини кожної особи, яка піддається люстраційним процедурам, як на загальновизнаному міжнародному стандарті.

У Резолюції ПАРЄ № 1096 (1996) Парламентська асамблея Ради Європи звернула увагу держав-членів на те, що «люстрація» застосовується до осіб у випадку доведення їх провини в кожному конкретному випадку, а не як інструмент формального звільнення з посади.

У пункті 12 Асамблея зазначила, що загалом люстраційні заходи можуть будуть сумісними з демократичною державою, заснованій на принципі верховенства права, за умов дотримання деяких критеріїв. По-перше, провина, а саме особиста, а не колективна, повинна бути доведена в кожному окремому випадку; це наголошує на потребі в індивідуальному, а не колективному, застосуванні законів про люстрацію. По-друге, повинні гарантуватися право на захист, презумпція невинуватості до доведення провини і право на судовий перегляд ухваленого рішення. Помста у жодному разі не може бути метою таких заходів, а процес люстрації не повинен допускати політичне або соціальне зловживання результатами люстрації. Метою люстрації є не покарання осіб, які вважаються винними (це входить до завдань прокурорів, які керуються кримінальним законодавством), а захист молодих демократій.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці також дійшов висновку, що індивідуалізація люстраційних заходів, хоча загалом вважається необхідною, не завжди є необхідною у справі щодо кожної конкретної особи та може бути здійснена на законодавчому рівні. Проте для вибору такого підходу мають бути наведені переконливі підстави (рішення у справі «Анчев проти Болгарії» (Anchev v. Bulgaria), заява № 38334/08 і 68242/16, пункти 109 - 111).

У зв`язку з цим ЄСПЛ наголосив, що особливо важливим фактором є якість парламентського і судового перегляду законодавчого механізму (mutatis mutandis, рішення у справі «Енімал Дефендерз Інтернешнл проти Сполученого Королівства» [ВП] (Animal Defenders International v. the United Kingdom) [GC], заява № 48876/08, пункти 113 - 116, ЄСПЛ 2013 (витяги). Іншими аспектами, які мають враховуватись, під час оцінки відповідності законодавчого механізму, який передбачає застосування обмежувальних заходів за відсутності індивідуальної оцінки поведінки особи, є суворість застосованого заходу (рішення у справі «Анчев проти Болгарії» (Anchev v. Bulgaria), заява № 38334/08 і 68242/16, пункт 111), та чи розроблено законодавчий механізм достатньо чітко для вирішення нагальної суспільної потреби, яку він має задовольнити пропорційним чином (наприклад, у контексті статті 3 Першого протоколу до Конвенції рішення у справі «Жданока проти Латвії» [ВП] (Ћdanoka v. Latvia) [GC], заява № 58278/00, пункти 22 - 28, 116 - 136, ЄСПЛ 2006 IV). Утім, щоб обмежувальний захід відповідав статті 3 Першого протоколу до Конвенції, достатнім може бути менший рівень індивідуалізації, ніж у випадках стверджуваного порушення статей 8 і 11 Конвенції (рішення у справі «Жданока проти Латвії», пункт 115) (рішення у справі «Полях та інші проти України», пункти 292-293).

У справі «Полях та інші проти України» ЄСПЛ дійшов висновку, що обмежувальні заходи, передбачені Законом № 1682-VII, не можуть застосовуватись до державних службовців лише через те, що вони залишились на своїх посадах державної служби після обрання нового глави держави.

Згідно зі ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо протиправності наказу МВС України від 16.01.2015 № 48о/с «По особовому складу» в частині звільнення позивача.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним, підстави для його скасування відсутні, оскільки суд всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Ліквідаційної комісії УМВС України в Хмельницькій області - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 травня 2021 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття. Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Суддя-доповідач В.О. Аліменко

Судді Л.В. Бєлова

Н.В. Безименна