Справа №278/4732/14-ц

6/295/7/22

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

       17.01.2022 року м. Житомир

       Богунський районний суд м. Житомира в складі:

головуючого – судді Кузнєцова Д.В.,

при секретарі с/з Карпішиній С.С.,

за участі представника боржника ОСОБА_1 – адвоката Томашевської О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Житомирі заяву представника ОСОБА_2 – адвоката Войцешука В.В. про заміну сторони її правонаступником, -

ВСТАНОВИВ:

Адвокат Войцешук В.В. звернувся в інтересах ОСОБА_2  із указаною заявою, в якій зазначив, що Богунським районним судом м. Житомира 28.12.2015 року винесено рішення про стягнення із  ОСОБА_1  на користь ПАТ «ОТП Банк» заборгованості за кредитним договором №ML-010/053/2007 від 02.10.2007 року в сумі 159 763,71 швейцарських франків, що в еквіваленті за курсом НБУ станом на 08.10.2014 становило 2 147 224 грн. 26 коп., а також 1 000 000 грн. пені та 3 654 грн. 00 коп. судових витрат. У подальшому право вимоги за кредитним договором від ПАТ «ОТП Банк» перейшло до ТОВ «ОТП Факторинг», на підставі Договору факторингу від 10.09.2020 року право вимоги перейшло від ТОВ «ОТП Факторинг» до ТОВ «Фінансова компанія «Амбер», а на підставі Договору про відступлення права вимоги грошових зобов`язань від 02.12.2020 року право вимоги перейшло до ОСОБА_2 . З огляду на викладене та з урахуванням положень статті 442 ЦПК України, адвокат просить суд замінити ПАТ «ОТП Банк» на правонаступника – ОСОБА_2 , а також замінити стягувача у виконавчому листі, що виданий у даній справі, із ПАТ «ОТП Банк» на ОСОБА_2 .

Представником боржника ОСОБА_1 – адвокатом Томашевською О.А. подані письмові заперечення на заяву про заміну сторони її правонаступником, в яких представник заперечила проти вимог заяви та просила відмовити у її задоволенні. В обґрунтування поданих заперечень адвокат вказала, що на підставі наданих заявником доказів не можливо встановити обсяг прав первісного кредитора в зобов`язанні та чи відповідають вони вимогам ст. 514 ЦК України тобто чи були вони передані в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Окремо адвокат зауважила, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_2 є власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки з кадастровим номером 1822082200:03:001:0012, що належали її довірителю. Таким чином відсутні докази щодо обсягу прав заявника.

В судове засідання ОСОБА_2 та його представник не з`явились, від адвоката Войцешука В.В. надійшла заява про розгляд справи у його відсутність, вимоги заяви підтримує.

Представник боржника ОСОБА_1 – адвокат Томашевська О.А. в судовому засіданні заперечила проти задоволення заяви з підстав, наведених у письмових запереченнях.

Інші учасники справи та заінтересовані особи ( ОСОБА_3 , ТОВ «ОТП Факторинг» та ТОВ «ФК «Амбер») в судове засідання не з`явились, про час та місце розгляду заяви повідомлялись належним чином.

Суд, заслухавши пояснення представника ОСОБА_1 , дослідивши окремі письмові матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази окремо та в їх сукупності, дійшов висновку, що вимоги заяви підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Установлено, що рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 28.12.2015 року, яке набрало законної сили, стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь ТОВ “ОТП Факторинг Україна” заборгованість за кредитним договором № МL-010/053/2007 від 02.07.2010 в сумі 159 763,71 швейцарських франків, що в еквіваленті за курсом НБУ станом на 08.10.2014 становить 2 147 224 грн. 26 коп., а також 1 000 000 грн. пені. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат (т. 1 а.с. 220-223).

10.09.2020 року на підставі договору факторингу ТОВ “ОТП Факторинг Україна” відступило право вимоги за кредитним договором № МL-010/053/2007 ТОВ «ФК «Амбер», яке у свою чергу 02.12.2020 року відступило зазначене право вимоги на користь ОСОБА_2 на підставі договору про відступлення права вимоги грошових зобов`язань, що підтверджується копією договору від 02.12.2020 та листом-відповіддю ТОВ «ФК «Амбер» №0285 від 09.12.2021 (т. 2 а.с. 98-101, 177).

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав і обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Відповідно до статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням порушуються їхні права, свободи чи інтереси.

Підставами правонаступництва є смерть громадянина, що був стороною виконавчого провадження, оголошення його померлим, реорганізація юридичної особи, відступлення права вимоги, переведення боргу (глава 47 ЦК України).

Відповідно до частин першої, другої, п`ятої статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа, на користь чи в інтересах якої видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення.

У разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

Відповідно до частини першої, другої статті 442 ЦПК України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець.

Під процесуальним правонаступництвом у виконавчому провадженні слід розуміти заміну однієї зі сторін (стягувача або боржника) з переходом прав та обов`язків від правопопередників до іншої особи (правонаступника), що раніше не брали участі у виконавчому провадженні.

Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі статтею 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, за змістом статті 512 ЦК України, статті 442 ЦК України та статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» у разі вибуття кредитора в зобов`язанні він замінюється правонаступником.

Виходячи із результатів системного аналізу цих норм, зокрема, пунктів 1, 2 частини першої статті 512 ЦК України, у разі передання кредитором своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) чи правонаступництва (припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання поділу, перетворення або ліквідації, спадкування) на стадії виконання судового рішення відбувається вибуття кредитора.

Така заміна кредитора відбувається поза межами виконавчого провадження у разі смерті кредитора, припинення юридичної особи чи відступлення права вимоги.

Аналогічний правий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 344/14408/15-ц (провадження № 61-1777св20).

По своїй суті заміна кредитора в зобов`язанні внаслідок відступлення права вимоги є різновидом правонаступництва та можлива на будь-якій стадії процесу. У зв`язку із заміною кредитора відбувається вибуття цієї особи з виконавчого провадження і його заміна новим кредитором проводиться відповідно до частини п`ятої статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» за заявою заінтересованої особи. Такою заінтересованою особою є новий кредитор (правонаступник).

Заміна сторони правонаступником може відбуватися як при відкритому виконавчому провадженні, так і при відсутності виконавчого провадження, тобто може бути проведена на будь-якій стадії процесу.

Розглядаючи зазначену заяву, слід встановити достатність поданих заявником матеріалів для здійснення відповідної заміни. При цьому підлягає оцінці також достовірність поданих на підтвердження факту правонаступництва матеріалів зокрема договорів, інших правочинів тощо, в тому числі – на предмет їх нікчемності.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року у справі № 2-1069/11, провадження № 61-8036св21.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1383/2010 (провадження № 14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Враховуючи викладене, задоволення заяви про заміну сторони правонаступником здійснюється судом відповідно до норм матеріального і процесуального права, які не передбачають право суду надавати на цій стадії оцінку оспорюваним правочинам, що буде порушувати презумпцію їх правомірності (стаття 204 ЦК України).

Матеріали справи не містять відомостей про наявність судових рішень про визнання недійсними договору факторингу, укладеного 10.09.2020 між ТОВ “ОТП Факторинг Україна” та ТОВ «ФК «Амбер», та договору про відступлення права вимоги грошових зобов`язань від 02.12.2020 року, укладеного між ТОВ «ФК «Амбер» та ОСОБА_2 .

Тотожна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29 грудня 2020 року у праві № 0910/2-103/2011 (провадження № 61-13311св20).

Крім того, у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 17 січня 2020 року в справі № 916/2286/16 зазначено, що, вирішуючи питання про наявність підстав для заміни учасника справи (сторони виконавчого провадження) правонаступником за відсутності обставин, що свідчать про нікчемність договору, на підставі якого подано заяву про заміну учасника правовідносин, а також відомостей щодо оспорювання або визнання недійсним цього договору у встановленому порядку, суд має виходити з принципу правомірності цього правочину, дослідивши та надавши оцінку достатності та достовірності наданих в обґрунтування заяви про заміну сторони доказів для здійснення відповідної заміни.

У постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила загальний висновок, який надалі застосувала у постанові від 10 листопада 2020 року у справі № 638/22396/14-ц (провадження № 14-16цс20), про те, що відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини третьої статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме - кредитор-банк або інша фінансова установа.

Однак, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21) відступила від загального висновку, сформульованого у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18), конкретизувавши цей висновок так, що відступлення права вимоги за кредитним і забезпечувальним договорами є можливим не тільки на користь фінансових установ за обставин, коли попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації.

Велика Палата Верховного Суду конкретизувала власний правовий висновок щодо порядку відступлення права вимоги за кредитним і забезпечувальним договорами, визначивши, що відступлення права вимоги за кредитним і забезпечувальним договорами є можливим не тільки на користь фінансових установ за обставин, коли попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації.

З матеріалів справи убачається, що відступлення права вимоги за кредитним договором № МL-010/053/2007 від 02.07.2010спочатку відбулося 10.09.2020 року, коли ТОВ «ОТП Факторинг України» відступило право вимоги за кредитним договором ТОВ «ФК «Амбер», а потім останнє 02.12.2020 року відступило належне товариству право вимоги ОСОБА_2 .

Як установлено, відступлення права вимоги відбулося після набрання судовим рішенням про стягнення із ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором на користь ТОВ «ОТП Факторинг України» законної сили.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року у справі №346/1305/19 (провадження № 14-181цс20) зроблено наступні висновки:

«Якщо предметом і метою договору є відступлення права вимоги, а інші суттєві умови договору притаманні як договорам відступлення права вимоги, так і договорам факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату) попередньому кредитору, у суду немає підстав вважати такий договір відступлення права вимоги договором факторингу (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (пункт 51)).

Якщо право вимоги відступається за плату (так званий продаж боргів), то сторони у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього майнового права. Можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути зумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі (за відсутності інших ознак) не означає наявність фінансової послуги, яку новий кредитор надає попередньому (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (пункт 57)).

Велика Палата Верховного Суду бере до уваги, що договори купівлі-продажу майнових прав і відступлення права вимоги за іпотечним договором за їхніми ознаками є договорами, за якими банк у зобов`язаннях за кредитним договором-1 і договором іпотеки замінений на позивачку як нового кредитора. Позивачка не набула право здійснювати фінансові операції відносно боржника, оскільки за умовами договорів купівлі-продажу майнових прав і відступлення права вимоги за іпотечним договором у неї виникло лише право вимагати виконання зобов`язань за кредитним договором-1 і за договором іпотеки. Отже, такі договори не можна кваліфікувати як договори факторингу. Вони є змішаними, бо містять елементи різних договорів (частина друга статті 628 ЦК України), зокрема ознаки договору купівлі-продажу права вимоги (за умовами якого продавець продав, а покупець придбав право вимоги на публічних торгах) і договору відступлення права вимоги (цесії) (за умовами якого первісний кредитор передав право вимоги новому кредитору). Тому помилковими є висновки судів попередніх інстанцій про те, що договір купівлі-продажу майнових прав містить ознаки договору факторингу».

Проаналізувавши обставини справи, суб`єктний склад її учасників, стадію на якій відбулося відступлення права вимоги, слід дійти висновку, що ОСОБА_2 , набувши право вимоги за кредитним договором не набув право здійснювати фінансові операції, оскільки за умовами договору про відступлення права вимоги грошових зобов`язань у нього виникло лише право вимагати від боржника ОСОБА_1 виконання зобов`язання за кредитним договором № МL-010/053/2007 від 02.07.2010.

Відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. За пунктом 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція).

Виконання судових рішень є складовою частиною судового розгляду, а також важливим фактором, що забезпечує захист прав і законних інтересів громадян. Обов`язковість виконання судового рішення є одним із основних принципів цивільного судочинства. Оскільки, відступлення права вимоги відбулося на стадії виконання судового рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором, то не заміна сторони виконавчого провадження сприятиме ухиленню осіб від виконання судового рішення.

Верховний Суд у постанові від 04 серпня 2021 року у справі № 761/29343/16-ц (провадження № 61-842св20) дійшов висновку про необхідність заміни сторони виконавчого провадження на фізичну особу, мотивуючи це тим, що заміна сторони виконавчого провадження її правонаступником може відбуватися як при відкритому виконавчому провадженні, так і при відсутності виконавчого провадження, тобто може бути проведена на будь-якій стадії процесу. Без заміни сторони виконавчого провадження правонаступник позбавлений процесуальної можливості ставити питання про відкриття виконавчого провадження та вчиняти інші дії згідно із Законом України «Про виконавче провадження».

Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін. Заміна кредитора у зобов`язанні шляхом відступлення права вимоги із зазначенням у договорі обсягу зобов`язання, яке передається на стадії виконання судового рішення, не обмежує цивільних прав учасників спірних правовідносин.

Заміна сторони виконавчого провадження правонаступником, тобто здійснення процесуального правонаступництва після набрання судовим рішенням законної сили, полягає в поширенні на правонаступників законної сили судового рішення. При цьому на правонаступників законна сила судового рішення поширюється усіма своїми правовими наслідками – незмінністю, неспростовністю, виключністю, преюдиційністю, виконуваністю.

ОСОБА_2  на підставі договору про відступлення права вимоги грошових зобов`язань від 02.12.2020 року як новий кредитор набув права вимоги за кредитним договором № МL-010/053/2007 від 02.07.2010 року тау матеріалах справи відсутні докази повного виконання ОСОБА_1 своїх зобов`язань за указаним кредитним договором. Таким чином заява ОСОБА_2 про заміну сторони (стягувача) правонаступником, від імені якого діє адвокат Войцешук В.В., ґрунтується на вимогах закону.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 07 грудня 2020 року у справі № 361/4357/17.

Разом з тим, оскільки за матеріалами справи первісним стягувачем виступало ТОВ «ОТП Факторинг Україна», а не ПАТ «ОТП Банк», суд вважає за доцільне замінити саме ТОВ «ОТП Факторинг Україна» при виконанні рішення суду від 28.12.2015 року у справі № 278/4732/14-ц на його правонаступника – ОСОБА_2 .

Висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 15.12.2021 у справі 2-6590/11 (провадження № 61-11089св20) та враховуються Богунським районним судом м. Житомира при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 18, 76-81, 89, 260, 263, 352-354, 442 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Заяву задовольнити частково.

Замінити первісного стягувача Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» при виконанні рішення Богунського районного суду м. Житомира від 28.12.2015 року у справі № 278/4732/14-ц за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “ОТП Факторинг Україна” до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості на його правонаступника – ОСОБА_2 .

У задоволенні решти вимог заяви відмовити.

На ухвалу суду може бути подано апеляційну скаргу безпосередньо до Житомирського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня проголошення ухвали.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження – якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Ухвала набирає законної сили в порядку, передбаченому статтею 261 ЦПК України.

Суддя Д.В. Кузнєцов