ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

26 січня 2022 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 750/14262/21

Головуючий у першій інстанції – Маринченко О. А.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/332/22

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого-судді: Мамонової О.Є.,

суддів: Висоцької Н.В., Шитченко Н.В.,

із секретарем: Патук А.А.

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідачі: Головне Управління Державної казначейської служби у Чернігівській області, Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні з повідомленням учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Деснянського районного суду м. Чернігова від 14 грудня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного Управління Державної казначейської служби у Чернігівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про стягнення шкоди, -

                                      У С Т А Н О В И В:

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного Управління Державної казначейської служби у Чернігівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, в якому просив стягнути з Головного Управління Державної казначейської служби у Чернігівській області на його користь 531413,52 коп. шкоди (заборгованість по виплаті державної та додаткової пенсій, як учаснику ліквідації аварії на ЧАЕС першої категорії, з 01 січня 2015 року до 01 вересня 2021 року із розрахунку восьми мінімальних пенсій за віком та 75% мінімальної пенсії за віком, що розраховується з розміру прожиткового мінімуму, встановленого для відповідної категорії населення відповідно до статей 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»).

Позов обґрунтований тим, що він є учасником ліквідації на ЧАЕС першої категорії, інвалід 2 групи та отримує пенсію відповідно до ст. 50, 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»».

Рішенням Конституційного суду України від 07 квітня 2021 року №1-Р(II)2021 у справі № 3-333/2018 (4498/18) визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину третю статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-ХII у редакції Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року №76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розмірі пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Посилаючись на норми ст. 22, 1173 ЦК України, позивач зазначає, що внаслідок визнання неконституційними вищезазначених положень закону йому  завдано 531413,52 грн шкоди, розмір якої він визначив виходячи із  заборгованості по виплаті державної та додаткової пенсій, як учаснику ліквідації аварії на ЧАЕС першої категорії, з 01 січня 2015 року по 01 вересня 2021 року із розрахунком восьми мінімальних пенсій за віком та 75% мінімальної пенсії за віком, що розраховується з розміру прожиткового мінімуму, встановленого для відповідної категорії населення відповідно до ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи».

Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 14 грудня 2021 року у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 до Головного Управління Державної казначейської служби у Чернігівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про стягнення шкоди – відмовлено.

Роз`яснено ОСОБА_1 , що розгляд справи за вказаним позовом відноситься до юрисдикції адміністративного суду. 

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить вказану ухвалу скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на її незаконність.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції помилково послався в своєму рішенні на постанову Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі №750/1668/17, оскільки у вказаній справі розглядався позов до Головного управління Пенсійного Фонду України в Чернігівській області про стягнення збитків та компенсації за несвоєчасну виплату щомісячної підвищеної пенсії, а тому вказана справа та справа, що розглядається, є відмінними, так як він звернувся з позовом на підставі рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 року №1-Р(ІІ)2021 у справі №3-333/2018 (4498/18), а посилання в позові на Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи»  - це обґрунтування розміру шкоди.

Заявник указує, що оскаржувана ухвала перешкоджає йому у доступі до правосуддя.

У відзивах на апеляційну скаргу Головне Управління Державної казначейської служби у Чернігівській області, Головне управління Пенсійного Фонду України в Чернігівській області просять залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін, посилаючись на її законність та обґрунтованість.

Погоджуються з позицією районного суду про те, що спір у даній справі є публічно-правовим, у зв`язку з чим має розглядатись у порядку адміністративного судочинства.

Вислухавши суддю-доповідача, заслухавши пояснення позивача ОСОБА_1 , який підтримав апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та доводи, наведені у відзивах на апеляційну скаргу, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню,  ухвала суду першої інстанції – скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно з п. 3, 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Відмовляючи у відкритті провадження у даній справі, суд першої інстанції, керуючись п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, виходив з того, що між сторонами виник публічно-правовий спір, пов`язаний із здійсненням виплати позивачу державної та додаткової пенсії відповідно до ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян», який за характером спірних правовідносин має розглядатися у порядку адміністративного судочинства, при цьому судом враховано правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2021 у справі № 750/11425/20.

Однак апеляційний суд не може погодитись з таким висновком районного суду через його невідповідність обставинам справи та, як наслідок, порушення норм процесуального права.

Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання правил юрисдикції та підсудності.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

У ст. 124 Конституції України визначено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно зі ст. 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

За вимогами ч. 1 ст. 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

За змістом частини першої статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а за частиною першою статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу.

Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, зазвичай, фізична особа.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Пункт 1 частини першої статті 3 КАС України визначає справою адміністративної юрисдикції публічно-правовий спір, в якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється, зокрема, на правовідносини, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, на спори фізичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності (частина перша, пункт 1 частини другої статті 17 КАС України).

Отже, до справ адміністративної юрисдикції віднесені публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір.

Стосовно терміну «владні управлінські функції», то зміст поняття «владні» полягає в наявності у суб`єкта повноважень застосовувати надану йому владу, за допомогою якої впливати на розвиток правовідносин, а «управлінські функції» - це основні напрямки діяльності органу влади, його посадової чи службової особи або іншого уповноваженого суб`єкта, спрямовані на управління діяльністю підлеглого суб`єкта.

З огляду на вказане до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома чи більше суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у правовідносинах, в яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний (зобов`язані) виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень (аналогічні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17 (пункт 5.7), від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 28-30), від 18 вересня 2018 року у справі № 823/218/17 (пункти 24-25), від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (пункти 4.8-4.10), від 2 квітня 2019 року у справі № 137/1842/16-а, від 18 грудня 2019 року у справі № 826/2323/17 (пункти 18-19), від 18 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц (пункти 21-23), від 19 лютого 2020 року у справі № 520/5442/18 (пункти 18-20), від 26 лютого 2020 року у справі № 1240/1981/18 (пункти 16-17), від 1 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункти 19-21)).

Для вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення складу учасників справи. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

У порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин. Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Відповідно до частини першої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Статтею 1173 ЦК України передбачено, що  шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Принцип диспозитивності цивільного судочинства закріплений у ст. 13 ЦПК України, відповідно до ч. 1 якої суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.

Із позовної заяви вбачається, що ОСОБА_1 звернувся до суду загальної юрисдикції з позовом про стягнення з Головного управління Державної казначейської служби у Чернігівській області, яка є самостійною юридичною особою, 531413,52 грн шкоди, при цьому послався на норми ст. 22, 1173 ЦК України, що регламентують право особи на відшкодування шкоди. Відповідачами у позові ОСОБА_1 зазначив Головне Управління Державної казначейської служби у Чернігівській області та Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області. Будь-яких позовних вимог до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, який зазначений у позові відповідачем, ОСОБА_1 не заявлено.

Зважаючи на суб`єктний склад учасників, предмет і підстави поданого позову, характер спірних правовідносин та норми матеріального права, які підлягають застосуванню, обраний позивачем спосіб захисту, апеляційний суд уважає, що спір у вказаній справі не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів. У зв`язку із цим висновок районного суду про віднесення розгляду спору у цій справі до суду адміністративної юрисдикції є помилковим.

Практика Верховного Суду, на яку посилається суд першої інстанції, а саме Постанова Верховного Суду від 22.09.2021 у справі № 750/11425/20, не може бути застосована до спірних правовідносин у справі, що розглядається, зважаючи на те, що обставини справи № 750/11425/20 та справи, що розглядається, є відмінними. Так, у постанові Верховного Суду від 22.09.2021, позивач звернувся до Головного управління Пенсійного Фонду в Чернігівській області з позовом про стягнення  з останнього матеріальної шкоди у виді збитків та компенсації за несвоєчасну виплату з щомісячного підвищенні до пенсії. У справі, що переглядається позивачем заявлені вимоги до  Головного Управління Державної казначейської служби у Чернігівській області про стягнення саме з неї шкоди.

З урахуванням викладеного, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, ухвала Деснянського районного суду м. Чернігова від 14 грудня 2021 року на підставі п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України - скасуванню, а справа направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст. 367, 374, 376, п. 4 ч. 1 ст. 379, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

                                        П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити.

Ухвалу Деснянського районного суду м. Чернігова від 14 грудня 2021 року – скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 28 січня 2022 року.

Головуюча                                                                       О.Є. Мамонова

Судді:                                                                                Н.В. Висоцька

                                                                                         Н.В. Шитченко