№ 2-а-132/11

П О С Т А Н О В А

іменем України

     26 січня 2011 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді                                         Сеніна В.Ю.

при секретарі                                                            Кравченко В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі м. Києва, Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат та Управління праці та соціального захисту населення Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання дій неправомірними та зобов'язання здійснити перерахунок і виплату пенсії, -

в с т а н о в и в:

16 листопада 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому, уточнивши в подальшому позовні вимоги, просить визнати неправомірними дії Управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі м. Києва (далі –відповідач-1), Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат (далі –відповідач-2) та Управління праці та соціального захисту населення Голосіївського району у м. Києві (далі –відповідач-3) та зобов’язати відповідача-1 зробити перерахунок та виплату йому щомісячної додаткової пенсії, як постраждалому внаслідок Чорнобильської катастрофи, в розмірі 75% мінімальної пенсії за віком з 01.11.1999, здійснити перерахунок та виплату йому державної пенсії в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком за вказаний період часу та одноразову компенсацію в розмірі 30 мінімальних заробітних плат, зобов'язати відповідачів-2,-3 провести йому нарахування та виплату щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі 5 мінімальних заробітних плат з 01.11.1999, а також одноразову компенсацію в розмірі 30 мінімальних заробітних плат.  

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що він є інвалідом ІI групи внаслідок захворювань, пов’язаних з наслідками аварії на Чорнобильській АЕС (категорія 1) та перебуває на обліку в УПФУ. Відповідно до ч. 4 ст. 54 Закону України від 28.02.1991 № 796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон № 796-XII) йому повинні нараховуватись пенсія по ІI групі інвалідності не нижче 8 мінімальних пенсій за віком та додаткова пенсія згідно ст. 50 того ж Закону за шкоду заподіяну здоров'ю в розмірі 75% мінімальної пенсії за віком. На заяву про перерахунок пенсії, позивачу було відмовлено.

Також при зверненні позивача до відповідача-3 з проханням провести перерахунок допомоги на оздоровлення та про виплату недоплаченої суми, йому, листом від 29.07.2010 № 3245, також було відмовлено у проведенні такого перерахунку.

В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги та просив суд задовольнити позов за вищевказаних підстав.  

Представник Управління праці та соціального захисту населення Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації –Корюковець Ю.В. в судовому засіданні проти позову заперечив та просив відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав, викладених в письмових запереченнях.  

Представник Управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі м. Києва –Самойлюк І.А. також заперечила проти позову, просила відмовити у його задоволенні, посилаючись на надані письмові заперечення.

Представник Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат –Сергієнко І.М., посилаючись на надані письмові заперечення також просила відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши пояснення позивача, представників відповідачів, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

В судовому засіданні встановлено, що позивач є особою, що постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також інвалідом ІІ групи внаслідок захворювань, пов’язаних з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та має право на державну пенсію та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію, згідно ст. 49 Закону.    

Статтею 49 Закону №796-XII передбачено, що пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.   

Частиною 1 статті 67 Закону № 796-XII було встановлено, що конкретні розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій (передбачених цим Законом) підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.

Відповідно до частини 4 статті 54 цього Закону (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), якою визначено підстави та умови призначення державних пенсій особам, віднесеним до категорії І, в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів ІI групи, щодо яких установлено зв'язок із Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими 8 мінімальних пенсій за віком.   

Згідно зі статтею 50 Закону № 796-XII особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, зокрема інвалідам ІI групи - у розмірі 75 відсотків мінімальної пенсії за віком. Як передбачено статтею 53 зазначеного Закону, виплата додаткової пенсії здійснюється повністю незалежно від заробітку, пенсії чи іншого доходу.   

Законом України “Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 28.12.2007 до вказаних статей цього Закону було внесено зміни: частину 4 ст. 54 Закону було змінено чотирма частинами, а ст. 50 Закону було викладено в новій редакції.   

Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення статті 67 розділу І, пунктів 2-4, 6-8, 10-18, підпункту 7 пункту 19, пунктів 20-22, 24-34, підпунктів 1-6,8-12 пункту 35,пунктів 36-100 розділу ІІ “Внесення змін до деяких законодавчих актів України” та пункту 3 розділу ІІІ “Прикінцеві положення” Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”.  

Постановою КМУ від 22.05.2008 № 530 були зазначені мінімальні розміри пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Відповідно щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю відповідно до Закону № 796-ХІІ виплачується позивачу в розмірі 15% від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Отже, всупереч положень статей 50, 54 Закону України № 796-ХІІ, Кабінет Міністрів України установив розміри сум, з яких проводиться розрахунок пенсії, при тому, що ці суми не відповідають розмірам мінімальної пенсії за віком.

Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконним актами при вирішенні цього спору слід виходити з того, що при розрахунку державної та додаткової пенсії передбачених статтями 50, 54 Закону України № 796-ХІІ застосування підлягає розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленого в Законі про Державний бюджет України на відповідний рік, із якого визначається мінімальний розмір пенсії за віком.

Відповідно до частини 1 статті 28 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV) мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок - 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Статтею 28 вказаного Закону України  також передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.   

При цьому, в частині 2 статті 5 Закону № 1058-IV встановлено, що виключно цим Законом визначається мінімальний розмір пенсії за віком.

Враховуючи те, що нормами цього Закону встановлений розмір мінімальної пенсії за віком, а дія інших нормативно-правових актів може застосовуватись лише в частині, що не суперечить цьому Закону, суд приходить до висновку, що будь-яким іншим нормативно-правовим актом не може визначатись розмір мінімальної пенсії за віком.

Таким чином, вихідним критерієм розрахунку державної та додаткової пенсій виступає мінімальна пенсія за віком, розмір якої згідно зі статтею 28 Закону №1058-IV встановлюється в розмірі визначеного законом прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.   

Виходячи із загальних засад пріоритету законів над підзаконними актами положення частини 3 статті 28 Закону № 1058-IV не є перешкодою для застосування мінімального розміру пенсії за віком для розрахунку інших пов'язаних із нею пенсій чи доплат, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого мінімального розміру пенсії за віком, крім передбаченого частиною 1 цієї статті.

За викладених підстав дії Управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі м. Києва щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 державної та додаткової пенсій у розмірі меншому, ніж передбачено Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", є протиправними.

Відповідно до ст. 48 Закону №796-XII, інвалідам ІІ групи виплачується щорічна допомога на оздоровлення в розмірі 5 мінімальних заробітних плат.   

Згідно із ст. 70 Закону України "Про державний бюджет України на 2010 рік" законодавець надав право Кабінету Міністрів України встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до чинного законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами.

Відповідно до частини другої статті 3 Конституції України - права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.   

Пунктом 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України визначено, що виключно законами визначаються, зокрема основи соціального захисту.   

Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності тощо.   

Згідно із ст. 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.   

Правовідносини, що виникають у процесі реалізації права на отримання щорічної допомоги основані на принципі юридичної визначеності. Відповідно до рішення Суду ЄС у справі 41/74 van Duyn v. Home Office, цей принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акта, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. Зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов’язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов’язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії.   

Виходячи з вищевикладеного, право позивача на отримання щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі, визначеному ст. 48 Закону України № 796-ХІІ, безпідставно обмежується діями відповідачів-2,-3 по нарахуванню та сплаті допомоги у значно меншому, ніж це встановлено законом, розмірі. У зв’язку з чим, суд вважає безпідставним та необґрунтованим протилежні доводи відповідачів в цій частині, зокрема щодо належності застосування до спірних правовідносин положень постанови КМ України поряд з положеннями закону, та відсутності у 2010 році рішення КС України по визнання відповідних положень Закону України "Про державний бюджет України на 2009 рік" та Закону України "Про державний бюджет України на 2010 рік"  неконституційними, а також проведення виплат у 2010 році до визнання відповідних положень законів України про державний бюджет на 2010 рік неконституційними, оскільки ці доводи не спростовують наявності у позивача права на отримання щорічної допомоги на оздоровлення за 2010 рік у розмірі передбаченому ст. 48 Закону України № 796-ХІІ та обов’язку Держави у зв’язку з закріпленням та наданням цього права позивачу виконати взяті на себе зобов’язання.   

Таким чином, суд приходить до висновку про протиправність дій відповідачів-2,-3 щодо ненарахування та недоплати позивачу, як особі, постраждалої внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС І категорії сум щорічної допомоги на оздоровлення за 2010 рік у розмірі меншому ніж це передбачено ст. 48 Закону України № 796-ХІІ.  

Статтею 99 КАС України встановлений 6-місячний строк звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів особи.   

Відповідно до ст. 100 цього ж Кодексу пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.   

В даному випадку представники відповідачів наполягають на застосуванню даного строку, а тому, враховуючи наведене та беручи до уваги те, що ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом 16.11.2010, суд вважає, що позовні вимоги в частині перерахунку та призначення йому щомісячної додаткової пенсії, державної пенсії та щорічної допомоги на оздоровлення підлягають частковому задоволенню і відповідачів слід зобов’язати провести відповідні розрахунки з 16.05.2010.

Щодо виплати позивачу одноразової компенсації за шкоду, заподіяну здоров'ю, як особі, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, то суд вважає, що ці вимоги задоволенню не підлягають, оскільки з матеріалів справи вбачається, зокрема з довідки УПФУ в Голосіївському районі м. Києва (а.с.38), що позивачу за його заявою  таку компенсацію було сплачено ще 01.11.1999, а отже стосовно зазначеної вимоги, щодо невірного розміру такої компенсації, ним пропущено строк позовної давності.

Судові витрати по справі підлягають розподілу у відповідності до ст. 94 КАС України.

Керуючись Конституцією України, Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", ст.ст. 99, 100, 158-163 КАС України, суд,-

п о с т а н о в и в:

адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі м. Києва щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 державної та додаткової пенсій у розмірі меншому, ніж передбачено Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Визнати протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації та Київського міського центру по нарахування соціальних виплат щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі меншому, ніж передбачено Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі м. Києва здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату державної пенсії в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії в розмірі 75% мінімальної пенсії за віком з 16 травня 2010 року з урахуванням раніше виплачених сум.

Зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації нарахувати ОСОБА_1 щорічну допомогу на оздоровлення у розмірі 5 мінімальних заробітних плат з 16 травня 2010 року з урахуванням раніше виплачених сум.

Зобов’язати Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат виплатити ОСОБА_1 щорічну допомогу на оздоровлення у розмірі 5 мінімальних заробітних плат з 16 травня 2010 року з урахуванням раніше виплачених сум.  

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Київського апеляційного адміністративного суду через Голосіївський районний суд м. Києва протягом десяти днів з часу її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.     

Суддя