Справа 2а –750-11

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

( в порядку скороченого провадження)

08 лютого 2011 року                                                                                

Мар`їнський районний суд Донецької області у складі:

головуючого судді: Пономарьова О.П.,

при секретарі: Шавкун Т.А.,

розглянувши в порядку скороченого провадження адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Мар’їнському районі про стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги «Дітям війни», -

В С Т А Н О В И В:

Позивачка звернулась до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Мар’їнському районі про поновлення пропущеного строку для звернення за захистом порушених прав та зобов»язання нарахувати щомісячну доплату до пенсії у розмірі 30 % мінімальних пенсій за віком.

          Позивачка в обґрунтування позову зазначає, що вона віднесена до категорії дітей війни, а тому відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»( 2195-15 ), який набрав чинності з 01.01.2006 року, має право на щомісячне підвищення пенсії на 30 відсотків.

Позивачка у судове засідання не з’явилася, про причини неявки суду не повідомила, однак на підставі поданої позовної заяви, доданих до неї документів суд вважає за можливе позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Відповідач Управління пенсійного фонду України в Мар’їнському районі будучи належним чином повідомленим про час і місце слухання справи до судового засідання не з’явився, про причини неявки суду не повідомив. Заперечення до суду не направив.

Згідно рішення Вищого адміністративного суду України за вхідним номером 1425 від 13 жовтня 2010 року із 09 вересня 2010 року відновлено дію положення Кодексу адміністративного судочинства, що діяло до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов’язаних із соціальними виплатами», зокрема, положення пункту 3 частини першої статті 18, якими  встановлювалося, що всі адміністративні справи у спорах фізичних осіб з суб’єктами владних повноважень з приводу обчислення, признаення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням та інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.183-2 КАС України в адміністративних справах щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг застосовується скорочене провадження.

За таких обставин і відповідно до ст. 183-2 КАС України суд визнав можливим розглянути справу без участі сторін та на підставі доказів, наданих у справі в порядку скороченого провадження.  

          Суд, перевіривши матеріали справи, встановив наступне.

          Закон України «Про соціальний захист дітей війни»№ 2195-ЙV від 18 листопада 2004 року (зі змінами та доповненнями на час розгляду спірних правовідносин), який набрав чинності з 1 січня 2006 року, встановлює правовий статус дітей війни та визначає основи їх соціального захисту та гарантує їх соціальну захищеність шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки. Статтею 1 вказаного Закону передбачено, що дитина війни це особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років.

          Позивачка згідно паспорту серії НОМЕР_1, виданого Мар’їнським РВ УМВС України в Донецькій області 02 березня 1998 року, народилася ІНФОРМАЦІЯ_1, тобто станом на 2 вересня 1945 року їй було менше 18 років. Статус позивачки як дитини війни підтверджується посвідченням.

          Статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Згідно з пунктом 17 статті 77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік»дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»було зупинено на 2006 рік.

Відповідно до Закону України від 19.01.2006 № 3367-IV «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік»до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік»внесено зміни, згідно з якими виключено пункт 17 статті 77 цього Закону, а новою редакцією статті 110 Закону встановлено, що пільги дітям війни, передбачені статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», запроваджуються у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.

Кабінетом Міністрів України протягом 2006 року рішення на виконання вимог статті 110 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік»не приймалися. Отже, пільги для дітей війни, передбачені статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», у 2006 році запроваджено не було.

          Пунктом 12 статті 71 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік»було зупинено на 2007 рік дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»з урахуванням статті 111 цього Закону, якою було встановлено, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.

          Рішенням Конституційного суду України № 6-рп/2007 від 9 липня 2007 року у справі № 1-29/2007 про соціальні гарантії громадян був визнаний таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) пункт 12 статті 71, стаття 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»від 19 грудня 2006 року № 489-V, яким була зупинена на 2007 рік дія статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

          Рішення Конституційного суду України є обов’язковими до виконання на території України, остаточними, не можуть бути оскаржені та мають преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.

          Підпунктом 2 пункту 41 розділу ЙЙ Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»від 28 грудня 2007 року № 107 –VЙ, що набрав чинності з 1 січня 2008 року, стаття 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»викладена в новій редакції, яка передбачає, що дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни, тобто на 10 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, при цьому зміни, внесені підпунктом 2 пункту 41 розділу ЙЙ Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»були визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008. У вказаному рішенні Конституційним судом України було зазначено, що положення Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», визнаних неконституційними.

          Статтею 152 Конституції України передбачено, що Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Суд першої інстанції правильно визначив, виходячи з рішення Конституційного суду № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року, що передбачене статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком діяло з 22 травня 2008 року.

Законами України «Про Державний бюджет України на 2009 рік», «Про державний бюджет України на 2010 рік»не вносились зміни до Закону України  «Про соціальний захист дітей війни», даний Закон продовжує діяти у редакції від 22 травня 2008 року, коли рішенням Конституційного Суду України були визнані неконституційними положення п. 41 розділу Закону "Про Державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України", а тому ст. 6 Закону «Про соціальний захист дітей війни»чинна в тій редакції, яка передбачає виплату підвищення до пенсії дітям війни в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.     

За вказаних обставин, вимоги позивачки про стягнення підвищення до пенсії як дитині війни за період з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року, з 01 січня 2009 року по 31 грудня 2009 року, з 01 січня 2010 року в розмірі 30%, а не 10% прожиткового мінімуму –є обґрунтованими, та порушені права підлягають захисту.

          Згідно частини 2 статті 3 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»передбачено, що державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.

          Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

          Статтею 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»передбачено, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Суд не приймає посилання відповідача на відсутність бюджетного фінансування в обсязі передбаченого Законом України «Про соціальний захист дітей війни»для здійснення соціальних виплат, з огляду на те, що судові рішення ухвалюються в межах норм діючого законодавства в незалежності від причин ненадходження коштів з Державного бюджету України на виплату допомоги, відповідно до вимог частини 2 статті 3 Конституції України, за якою права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, держава відповідає перед людиною за свою діяльність, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.

          Частиною 3 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу –відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Оскільки адміністративний позов містить декілька вимог, розмір компенсації судових витрат визначається виходячи з кількості задоволених/незадоволених позовних вимог. Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було заявлено дві вимоги, тому враховуючи задоволення обох позовних вимог, сума судового збору, сплаченого за квитанцією складає 3 гривні 40 копійок.       

          Враховуючи положення ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" керуючись принципом адміністративного судочинства, а саме верховенством права, з метою забезпечення передбаченого Конституцією України права позивача на належне соціальне забезпечення, суд вважає необхідним частково задовольнити позовні вимоги та зобов'язати відповідача здійснити підвищення пенсії позивачу на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, яка дорівнює встановленому законом прожитковому мінімуму для непрацездатних осіб з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року.

Вимоги позивачки щодо поновлення їй строку звернення до суду за захистом своїх прав, суд вважає за можливе задовольнити, оскільки вона дізналася про порушення своїх прав із преси у зв’язку з ухваленням рішення Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року, вона є людиною юридично не обізнаною.

          Відповідно до ст. 100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови в задоволенні позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.  

          На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 8, 9, 10, 11, 100, 159, 160, 161, 162, 163, 183-2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Мар’їнському районі про стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги «Дітям війни»задовольнити частково.

Поновити позивачці ОСОБА_1 строк для звернення до суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів.

Зобов'язати відповідача Управління Пенсійного фонду України в Мар’їнському районі провести нарахування та виплати позивачці ОСОБА_1 щомісячну доплату до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», рішення Конституційного Суду України № 6-рп-2007 від 09.07.2007 року, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленої ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням встановленого законодавством прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність за період з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року, з 01 січня 2009 року по 31 грудня 2009 року, з 01 січня 2010 та в подальшому безстроково.

          Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом ч.3 ст. 160 КАС України, а також при прийнятті постанови у письмовому провадженні, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя