465/5343/18

2/465/605/21

РІШЕННЯ

Іменем України

22.12.2021 року м. Львів

Франківський районний суд м. Львова

в складі: головуючої судді- Марків Ю.С. ,

за участі секретаря судового засідання - Чапля В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про припинення права власності та визнавння права власності, суд -

в с т а н о в и в:

Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом до ОСОБА_3 про припинення права власності та визнавння права власності.

Позов мотивують тим, що будинок АДРЕСА_1 належить сторонам на праві спільної часткової власності. Вищезазначений будинок розташований на земельній ділянці площею 0,0588 га, кадастровий номер 4610136900:07:002:0102, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно відповідачці належить уся земельна ділянка. Згідно з рішенням Франківського районного суду м.Львова від 05.09.2017 року по справі за позовом ОСОБА_3 до позивачів встановлено на частину земельної ділянки площею 138,6 кв.м. платне право сервітуту для них обох для проходу, проїзду та ремонту належних їм приміщень у житловому будинку та до вбиральні "У" і гаражу "Б", співвласниками яких вони є. Вказують, що вони законно набули право власності на будинку по 23/200 часток кожний, який розташований на земельній ділянці, належній відповідачці, відтак право власності на 23/100 часток земельної ділянки, на їхню думку, повинно бути припиненим і визнано за ними.

Враховуючи вищевикладене, просять суд припинити право власності відповідачки на 23/100 частки земельної ділянки для обслуговування жилого будинку з господарськими будівлями АДРЕСА_1 , яка належить їй на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданим 17.01.2014 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу та визнати за ними право власності на 23/100 частки цієї земельної ділянки та стягнути з відповідачки судові витрати.

Не погоджуючись з позовом, від представника відповідачки надійшов до суду відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Відзив мотивує тим, що підстави для примусового припинення прав на земельну ділянку передбачені ст.143 Земельного Кодексу України, перелік яких є вичерпним. Зазначає, що позивачі покликаються на ст.120 ЗК України та ст.377 ЦК України, однак такими не передбачено примусове припинення права власності на земельну ділянку на підставі судового рішення. Вважає, що даний спосіб захисту не відповідає заявленим позовним вимогам в контексті зазначених вище норм законодавства. Зазначає, що на сьогоднішній день право власності ОСОБА_3 на зазначену земельну ділянку не скасоване, позовні вимоги щодо скасування права власності на земельну ділянку, яка їй належить, як і скасування відповідних правовстановлюючих документів позивачами не заявлялись, однак ними заявлено позовні вимоги про визнання за ними права власності на частину земельної ділянки, що, на її думку, є процесуально необгрунтованим. Окрім цього, просить суд застосувати сплив позовної давності, який є підставою для відмови у позові. Вказує, що позивачі звернулись за захистом свого порушеного права 03.09.2018 року, однак позивачам достеменно були відомі обставини, які вони оскаржують, як мінімум 16.02.2015 року при ухваленні рішення Франківського районного суду м.Львова, на підставі якого вони зазначають, що 27/50 частки земельної ділянки належить відповідачці, проте, оскільки вони брали участь у розгляді даної прсави, то всі обставини їм були відомі ще у 2014 році та при поданні позовної заяви до суду позивачі не просили суд поновити строк позовної давності, доказів про поважність причин пропуску позовної давності не надали.

Позивач та його представник в судовому засіданні позов підтримали повність з підстав викладених в такому. Щодо застосування судом строків позовної давності заперечили, оскільки зазначають, що про те, що ОСОБА_3 є власником всієї земельної ділянки дізнались 17.08.2018 року, отримавши постанову про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину, видану приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Львівської області 25.08.2018 року, а позовна заява подана 26.08.2018 року.

Відповідач в судове засідання не з`явилась, представник відповідача просила відмовитти в задоволенні позову з підстав викладених у відзиві на позов.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши надані суду докази та оцінивши їх в сукупності, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову виходячи з наступних підстав.

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності.

Стаття 81 ЦПК України надає право сторонам та іншим учасникам справи подавати докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76 ЦПК України).

Частиною 3 статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний звязок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, доказування не може грунтуватись на припущеннях.

Відповідно до ст. 152 Земельного кодексу України, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Відповідно до ч. 2 ст. 158 Земельного кодексу України, виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

Відповідно до ст. 378 Цивільного кодексу України, право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

Статтею 377 ЦК України передбачено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Відповідно до ст. 120 Земельного кодексу України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

Судом встановлено, що згідно договору дарування від 10.10.1997 року ОСОБА_4 подарувала, а ОСОБА_3 прийняла у дар 27/50 частин цегляного житлового будинку разом з відповідною частиною господарських будівель та споруд, що знаходяться у АДРЕСА_1 .

Відповідно до копії витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно ОСОБА_3 на праві приватної спільної часткової власності володіє житловим будинком АДРЕСА_1 .

Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №134676999 від 17.08.2018 року та №289909154 від 13.12.2021 року ОСОБА_3 на праві спільної часткової приватної власності належить 27/50 частки земельної ділянки кадастровий номер 4610136900:07:002:0102 за адресою: АДРЕСА_1 на підставі рішення Франківського районного суду м.Львова від 16.02.2015 року та 23/50 частки цієї земельної ділянки на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 10.03.2015 року.

Спадкоємцями майна ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 є ОСОБА_3 - на 1/2 частки; ОСОБА_1 - на 1/4 частки; ОСОБА_2 - на 1/4 частки, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом, зареєстрованого в реєстрі за №1023 та виданого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Чорним І.О. 18.06.2018 року.

Як вбачається з Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №93681144 від 04.08.2017 року ОСОБА_2 на праві спільної часткової приватної власності належить 23/200 частки житлового будинку АДРЕСА_1 .

Відтак, відповідачка є власником всієї земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 та співвласником житлового будинку за вказаною адресою.

Позивачі ж володіють лише частиною будинку, а на частину земельної ділянки площею 138,6 кв.м., згідно рішення Франківського районного суду м.Львова від 05.09.2017 у справі №465/7803/15, яке в подальшому залишено без змін апеляційним судом Львівської області, встановлене платне сервітутне землекористування для проходу, проїзду та ремонту належних їм приміщень в житловому будинкуза адресою: АДРЕСА_1

Системнии? аналіз ст. 120 ЗКУ та ст. 377 ЦКУ дає суду підстави для висновку про те, що норми ст. 120 ЗКУ та ст. 377 ЦКУ закріплюють загальнии? принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якіи? цеи? об`єкт розташовании?. За цими нормами визначення правового режиму земельноі? ділянки перебуває у пряміи? залежності від права власності на будівлю і споруду.

Однак, представник відповідача заявила клопотання про застосування позовної давності до позовних вимог, оскільки, на її думку позивачами пропущений строк звернення до суду з такими вимогами. Заяву мотивує тим, що позивачі були учасниками декількох інших судових справ, брали участь в судових засіданнях, як самостійно так і за участі представника, відтак, ще в 2014 році їм було достеменно відомо про те, що ОСОБА_3 є власником всієї земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 .

Представник позивачів, спростовуючи заяву відповідача про застосування строку позовної давності зазначила, що позивачам стало відомо про те, що ОСОБА_3 є власником всієї земельної ділянки лише після отримання постанови приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Львівської області Чорного Ігора Олеговича від 17.08.2018, якою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на 23/50 частки земельної ділянки площею 0,0588 га, призначеної для обслуговування житлового будинку, кадастровий номер земельної ділянки 4610136900:07:002:0102, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 у зв`язку з тим, що зазначене спадкове майно в повному обсязі успадковане іншим спадкоємцем.

Відповідно до ст. 256 ЦКУ, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно зі ст. 257 ЦКУ загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦКУ).

Отже, відлік позовної давності обчислюється з моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", наведених у статті 261 ЦК, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо (правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 16.11.2016 у справі № 6-2469цс16).

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого ст. 12 ЦПК про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, має довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Аналогічні правові позиції Верховного Суду України викладені у справах №6-2469цс16 від 16.11.2016 року; №6-832цс15 від 28.09.2016 року; №6-2165цс15 від 14.09.2016 року; №6-152цс14 від 29.10.2014 року; №6-1503цс16 від 21.12.2016 року; №6-3029цс16 від 8.06.2016 року.

Відповідно до ст. 267 ЦКУ позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

За змістом загальних норм права заява про застосування позовної давності може бути розглянута, якщо вона подана під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ч. 4 ст. 267 ЦКУ).

З матеріалів справи вбачається, що позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були учасниками у цивільних справах №465/2628/14-ц,№465/6455/14-ц про визнання реєстраційного посвідчення на право власності на частину будинку та свідоцтва про право на спадщину за законом недійсними у справі № 465/7803/15-ц про усунення перешкод у здійснення права власності, виділ частки та визнання порядку користування земельною ділянкою, і вказане не заперечується сторонами, за участі даних сторін відбувались непоодинокі судові процеси у вказаних цивільних справах, де також досліджувалося питання права власності відповідачки на всю земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 .

Зокрема, як вбачається зі змісту рішення Франківського районного суду м. Львова від 16.02.2015 у справі № 465/2628/14-ц питання права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку досліджувалось та зазначено у вказаному судовому рішенні в абзацах 1, 9-18. Рішення ухвалено за участі ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та їхнього представника ОСОБА_5 .

Окрім того, згідно рішення Франківського районного суду м.Львова від 05.09.2017 у справі № 465/7803/15-ц позивачам встановлено право платного сервітуту на спірну земельну ділянку, де також зазначене питання досліджувалось, що вбачається з мотивувальної частини такого рішення.

Зі змісту вказаних рішень також вбачається, що позивачі надавали свої пояснення в судовому засіданні з приводу спору, а відтак вказані обставини спростовують твердження представника позивача про те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 дізнались про те, що ОСОБА_3 є власником всієї земельної ділянки, а відтак і про порушення своїх прав лише після отримання 17.08.2018 постанови приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Львівської області Чорного Ігора Олеговича, якою їм відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на 23/50 частки земельної ділянки площею 0,0588 га.

Таким чином, оцінюючи докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що звернення позивачів із позовом про припинення права власності ОСОБА_3 та визнання права власності за ними 26 серпня 2018 року відбулось із пропуском строку позовної давності, про застосування наслідків спливу якої було заявлено відповідачем.

При вирішення питання щодо судових витрат, суд, виходячи із вимог ст. 141 ЦПК України, покладає понесені позивачами судові витрати на останніх, оскільки у позові відмовлено.

Керуючись ст. 2, 12, 13, 81, 82, 89, 264, 265, 268, 274, 275, 279 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

в задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про припинення права власності та визнавння права власності відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а у випадку відкладення складання повного рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ;

Позивач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ;

Відповідач: ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення виготовлено 04.01.2022 року.

Суддя Марків Ю.С.