Справа № 296/278/20

2/296/88/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"11" січня 2022 р. м.Житомир

Корольовський районний суд  м. Житомира в складі:

головуючої - судді  Маслак В.П.,

при секретарі судового засідання  Рабчинській Я.В.,

за участі позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі в порядку загального позовного провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 до  Головного управління Держгеокадастру в Житомирській області, Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди,- 

                                                            ВСТАНОВИВ:

В січні 2020р. ОСОБА_1 звернувся з позовом, в якому просить стягнути з Головного управління Держгеокадастру в Житомирській області на його користь моральну шкоду у розмірі 70000 грн.

В обгрунтування позову ОСОБА_1 вказав, що відповідач умисно не виконує  рішення суду, відповідно до якого  дії Головного управління Держгеокадастру в Житомирській області визнано протиправними та зобов`язано  останнього затвердити проект землеустрою з відведення земельної ділянки в оренду позивача для ведення фермерського господарства та території Старосолотвинської сільської ради Бердичівського району Житомирської області. Неправомірними діями відповідача позивачу завдано моральну шкоду, яка виразилась у дуже сильних хвилюваннях, пов`язаних з поведінкою відповідача, що призвело до порушення способу звичного життя та вжиття додаткових зусиль для його організації. Протягом тривалого часу позивач був змушений витрачати свій час на судові спори,  вживати всіх можливих заходів на відновлення своїх порушених прав. Посилаючись на приписи ст.ст.23, 1166, 1167, 1174 ЦК України, ОСОБА_1 просить позовні вимоги задовольнити.

Відповідач у відзиві проти позову заперечив. В обґрунтування своїх заперечень вказав,  що з матеріалів справи не зрозуміло, що викликало душевні страждання позивача, оскільки відповідачем вчинялись всі необхідні дії для виконання рішення суду, а факт невиконання рішення суду на момент подачі позову не встановлений. Крім того, позивачем ніяким чином не обґрунтовано розмір моральної шкоди.      

В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечив та просив відмовити у його задоволенні.

Заслухавши пояснення сторін, перевіривши доводи позову, дослідивши матеріали справи, суд враховує наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судом встановлено, що рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 04.12.2018р. у справі №240/5126/18 (а.с.9-12) залишеного без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 27.03.2019р.  (а.с. 13-15) визнано протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру в Житомирській області від 20.09.218р. №Д-9455/0-5223/0/22-18 у затвердженні проекту землеустрою з відведення земельної ділянки площею 56,1807 га для ведення фермерського господарства на території Старосолотвинської сільської ради Бердичівського району  в оренду ОСОБА_1 та зобов`язано відповідача затвердити проект землеустрою з   відведення земельної ділянки  вказаної земельної ділянки. 

Як зазначає позивач, 23.05.2019р. головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень УДВС ГУЮ у Житомирській області Корнєєвим М.М. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №59181847 згідно виконавчого листа №240/5126/18.

На виконання рішення суду Головне управління Держгеокадастру в Житомирській області видало наказ від 12.04.2019р. №6-1150/14-19-СГ «Про виконання рішення суду» (а.с.6).

Згідно п.1 вказаного наказу затверджено проект землеустрою з відведення земельної ділянки в оренду ОСОБА_1   площею 56,1807 га для ведення фермерського господарства на території Старосолотвинської сільської ради Бердичівського району.

Відповідно до п.2 вказаного наказу визнано таким, що втратив чинність п.1 даного наказу.

Пунктом 1 наказу від 04.07.2019р. №6-1962/14-19-СГ  Головне управління Держгеокадастру в Житомирській області затвердило  проект землеустрою з відведення земельної ділянки в оренду ОСОБА_1   площею 56,1807 га для ведення фермерського господарства на території Старосолотвинської сільської ради Бердичівського району.

В пункті 2 вказаного наказу зазначено, що дана земельна ділянка не підлягає передачі в користування, у зв`язку з належністю права власності на земельну ділянку іншим особам.

При цьому, суд   приймає до уваги наявну в матеріалах справи копію ухвали Житомирського окружного адміністративного суду від 26.11.2018р.,  згідно якої вжито заходи забезпечення позову у справі №240/5136/18 та заборонено Головному управлінню Держгеокадастру в Житомирській області затверджувати (погоджувати) документацію із землеустрою з правом передачі в оренду земельної ділянки, розташованої на території   Бердичівського району Житомирської області за межами населених пунктів Старосолотвинської сільської ради   орієнтовною площею 56,1807 га або іншої її частини, іншою площею, а також здійснювати будь-які інші дії з метою передачі речових прав на вказану земельну ділянку до набрання рішенням законної сили  у даній справі (а.с.8).

Заперечень та доказів того, що за весь період розгляду адміністративної  справи №240/5126/18 вищевказана земельна ділянка належить іншим особам  відповідачем не надано.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного  суду  від 12.07.2019р. у справі №240/5126/19, залишеною без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28.10.2019р. (а.с.13-15)  частково задоволено клопотання ОСОБА_1 про встановлення контролю за виконанням рішення від 04.12.2018р. у справі №240/5126/18 у відповідності  до ст.382 КАС України.

При цьому, судом апеляційної інстанції встановлено, що станом на 12.07.2019р. відсутні беззаперечні докази виконання відповідачем рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 04.12.2018р. у справі №240/5126/18.

Також суд враховує, що ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 15.02.2021р. у справі №240/5126/18 заяву ОСОБА_1 задоволено. Цією ж ухвалою, зокрема, визнано звіт Головного управління Держгеокадастру в Житомирській області  від 10.02.2021р. щодо виконання рішення суду у справі №240/5126/18 таким, що не підтверджує його виконання та поданий з порушенням встановленого судом строку; накладено на керівника Головного управління Держгеокадастру в Житомирській області   штраф у розмірі 113500 грн. Половину штрафу стягнуто на користь ОСОБА_1 , іншу половину до Державного бюджету України.

Разом з тим, суд не приймає до уваги договір про примирення та врегулювання правовідносин згідно судових рішень Житомирського окружного адміністративного  суду по справах №240/5126/18, №240/9214/19, укладений між ОСОБА_1 та Головним управлінням Держгеокадастру у Житомирській області від 03.03.2021р., оскільки відповідачем не надано належних та достатніх доказів щодо виконання судового рішення по справі №240/5126/18.

Суд зазначає, що статтею 129-1 Конституції України проголошено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Відповідно до ч.2 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів`від 02.06.2016 року № 1402-VIII судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Згідно зі ст.14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Відповідно до ст.370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Згідно з ч. 2 ст. 372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

В силу вимог ст. 2 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» рішення є обов`язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції.

Статтею 17 цього ж Закону встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію ( 995_004 ) та практику Суду як джерело права.

Системний аналіз рішень Європейського суду з прав людини (остаточні рішення у справах "Алпатов та інші проти України", "Робота та інші проти України", "Варава та інші проти України", "ПМП "Фея" та інші проти України"), якими було встановлено порушення п. 1 ст.6, ст.13 Конвенції та ст.1 Першого протоколу до Конвенції, свідчить про однозначну позицію цього Суду, згідно з якою правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з нормою  ст.129-1 Конституції України.

Судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок, без права встановлювати інші механізми та обсяги його виконання, трактуючи зобов`язальну частину судового рішення на свій лад, нівелюючи тим самим весь процес судового розгляду спору.

Таким чином, рішення суду, яке набрало законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок.

Вказане свідчить про те, що орган державної влади повинен здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.

Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ) право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція), було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов`язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін (див. рішення від 19 березня 1997 року у справі "Горнсбі проти Греції", п. 40). Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок (див. рішення у справі "Immobiliare Saffi" проти Італії", заява N 22774/93, п. 66, ECHR 1999-V).

В силу ч.2 ст. 255 КАС України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Тобто, рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 04.12.2018р.  у справі № 240/5126/18 набрало законної сили 27.03.2019р., незалежно від наявності касаційного провадження у цій справі.

Враховуючи, що рішення суду набрало законної сили,  проте не було виконано  (відповідач не довів протилежного) суд  погоджується із доводами позивача про те, що  відповідач умисно не виконує рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 04.12.2018р. у справі №240/5126/18.  

Щодо стягнення моральної шкоди, суд виходить з наступного.

В силу ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17, від 12.02.2019 у справі №818/674/17.

Зокрема, суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.

У практиці Європейського Суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди.

Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.

При цьому слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам (ст. 3, 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

З огляду на практику ЄСПЛ презюмується, що надмірно тривале провадження дає підстави для відшкодування моральної шкоди. Недотримання державою свого зобов`язання з повернення боргу, після того як заявник, пройшовши через судовий процес, домігся успіху, неминуче викликатиме в нього почуття розпачу.

Таким чином, відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ заявник має право на відшкодування моральної шкоди в разі надмірно тривалого невиконання остаточного рішення, за що держава несе відповідальність.

Зважаючи на встановлені  обставини даної справи, суд дійшов висновку, що негативні емоції позивача внаслідок тривалого (більше двох років) та умисного невиконання рішення суду  перебувають у причинно-наслідковому зв`язку із діями ( бездіяльністю) відповідача, а відтак завдали ОСОБА_1   моральної шкоди.

Зважаючи на те, що позивачу була завдана моральна шкода шляхом тривалого невиконання судового рішення відповідачем, обґрунтованим є вимоги  про стягнення моральної шкоди.

Разом з тим, суд вважає, що позивачем необґрунтовано завищений розмір моральної шкоди в сумі  70000 грн.

Враховуючи характер перенесених позивачем моральних страждань, істотність вимушених змін у його життєвих і соціальних стосунках, час, протягом якого судове рішення не виконується, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд  вважає, що розмір моральної шкоди, яка підлягає до відшкодування позивачу, слід визначити  в сумі  20000,00 грн.

У задоволенні решти компенсації моральної шкоди слід  відмовити.

Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 76 - 91, 141, 258, 259, 265, 268, 273, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд –                                  

                                                              У Х В А Л И В :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області (10002, м.Житомир, вул. Довженка, 45, ЄДРПОУ 39765513) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 20000грн. (двадцять тисяч гривень) на відшкодування моральної шкоди.

В решті вимог позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його ухвалення в порядку, передбаченому підпунктом 15.5 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України.

Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1

Відповідач: Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області, місцезнаходження: 10002, м.Житомир, вул.Довженка, 45,  код ЄДРПОУ 39765513

       Головуючий суддя В. П. Маслак