Справа № 156/557/19 Провадження № 11-кп/802/115/22 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1

Категорія: ч.2 ст.286 КК України   Доповідач: ОСОБА_2

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

О К Р Е МА ДУМКА

24 січня 2022 року місто Луцьк

Вироком Іваничівського районного суду Волинської області від 27 липня 2021 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , засуджено за ч. 2 ст.286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік. На підставі ст.75 КК України ОСОБА_3 звільнено від відбування основного покарання у виді позбавлення волі, з випробуванням, встановивши іспитовий строк тривалістю 3 (три) роки та на підставі ч.1 ст.76 КК України покладено обов`язки: повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи та періодично з`являтися у вказані органи для реєстрації.

Ухвалою Волинського апеляційного суду від 24 січня 2022 року колегія суддів у складі головуючого судді ОСОБА_2 , суддів: ОСОБА_4 та ОСОБА_5 апеляційні скарги прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_6 , обвинуваченого ОСОБА_3 та його захисника ОСОБА_7 залишено без задоволення, а вирок суду першої інстанції – без змін, вважаючи прохання прокурора про необхідність призначення ОСОБА_3 реального покарання безпідставними, а його доводи в обґрунтування відповідних вимог такими, що не є визначальними підставами для скасування судового рішення та призначення покарання без застосування інституту звільнення особи від відбування покарання згідно вимог ст.75 КК України.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, керуючись ч.3 ст. 375 КПК України, висловлюю окрему думку.

У відповідності до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, які пом`якшують і обтяжують покарання.

Покарання повинно бути необхідне і достатнє для виправлення особи і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, воно повинно бути співмірним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

       Згідно із оскаржуваного вироку, підставою для звільнення обвинуваченого від відбуття основного покарання із випробуванням, стали виключно позитивні характеристики обвинуваченого та законослухняний спосіб життя, що підтверджується відсутністю притягнення його до кримінальної відповідальності, виключно позитивна характеристика за місцем проживання, є одруженим, працевлаштований, позиція потерпілих ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , котрі просили не позбавляти волі винного та права керувати транспортними засобами, оскільки їм повністю відшкодовані збитки обвинуваченим та думку потерпілих ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , яким частково відшкодована шкода, які не наполягали на призначенні суворої міри покарання та наявність декількох обставин, які пом`якшують покарання.

Однак, місцевий суд не надав належної оцінки характеру та підвищеному ступеню тяжкості вчиненого злочину, обставини його вчинення та причинно-наслідковий зв`язок - грубе порушення водієм ОСОБА_3 вимог п.п.2.3(б); 10.1, 11.3, 12.4, 12.9 б) Правил дорожнього руху України, що призвели до незворотних тяжких наслідків - смерті потерпілого ОСОБА_14 та завдання середнього ступеня тяжкості тілесних ушкоджень потерпілим ОСОБА_15 , ОСОБА_13 , ОСОБА_16 та ОСОБА_12 , думки потерпілого ОСОБА_16 , який наполягав призначити обвинуваченому покарання згідно Закону.

Верховний Суд неодноразово зазначав у своїх рішеннях, що вчинення злочину, передбаченого ч.2 ст. 286 КК, зазвичай виключає застосування інституту звільнення від відбування основного покарання з випробуванням (див. постанови Верховного Суду від 09 грудня 2020 року у справі № 761/38002/16-К, 15 березня 2018 року № 571/1476/15-к, 09 червня 2021 року №731/274/19).

Звільнивши ОСОБА_3 від відбування основного покарання, суд фактично залишив його без покарання, що не слугуватиме його подальшому відповідальному ставленню до водійських обов`язків.

Навіть позитивні дані про особу винного та наявність кількох пом`якшуючих обставин не можуть бути визнані мотивованими підставами для застосування до засудженого положень ст.ст.75,76 КК України і звільнення його від відбування призначеного основного покарання.

Крім того, кримінальне правопорушення, передбачене ст.286 КК, законодавцем віднесено до злочинів проти безпеки руху. Думка потерпілих щодо виду та розміру покарання хоча і враховується судом при призначенні покарання, однак не є вирішальною в цьому питанні.

Вважаю, колегія суддів апеляційного суду, ухваливши рішення про відмову в задоволенні апеляційної скарги прокурора, не дотрималась правових позицій Верховного Суду.

За таких обставин, призначене основне покарання зі звільнення від його відбування не відповідатиме принципу індивідуалізації, пропорційності і справедливості покарання, в цьому випадку є недостатнім.

Враховуючи викладене, вважаю, що колегія суддів за наслідками розгляду апеляційних скарг прокурора та сторони захисту мала всі підстави скасувати вирок суду першої інстанції в частині призначеного основного покарання ОСОБА_3 , та ухвалити рішення про призначення покарання, яке слід відбувати реально.

З огляду на зазначені застереження ухвала суду не могла бути мною підтримана.

Суддя                                                                                         ОСОБА_2