19.01.2022 Справа № 756/548/22

Номер провадження 2-з/756/21/22

Унікальний номер судової справи 756/548/22

У Х В А Л А

19 січня 2022 року м. Київ

Суддя Оболонського районного суду м. Києва Банасько І.М., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Рябикіна Алла Анатоліївна, про визнання договору дарування квартири недійсним, визнання незаконним та скасування державної реєстрації права власності на квартиру, визнання права власності та витребування квартири із чужого незаконного володіння,

УСТАНОВИВ:

У січні 2022 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до відповідача ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус КМНО Рябикіна А.А., про визнання договору дарування квартири недійсним, визнання незаконним та скасування державної реєстрації права власності на квартиру, визнання права власності та витребування квартири із чужого незаконного володіння.

Ухвалою суду від 19.01.2022 відкрито загальне позовне провадження у справі.

Одночасно з пред`явленням позову позивачем подано до суду заяву про забезпечення позову, а саме просить накласти арешт на нерухоме майно - двокімнатну квартиру, загальною площею 44,90 кв.м., житловою площею 27,20 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 34434721, право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_2 .

Позивач мотивує заяву тим, що приблизно у вересні 2019 року він знайшов у квартирі копію договору дарування квартири від 03.11.2011. ОСОБА_1 стверджує, що відповідач ввів його в оману, підписуючи у приватного нотаріуса Рябикіної А.А. договір дарування він думав, що підписує заповіт на користь свого сина. На даний час ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про визнання договору дарування недійсним, визнання права власності та витребування майна із чужого незаконного володіння тощо.

Позивач вважає, що вищевказані позовні вимоги можуть бути забезпечені лише накладенням арешту на об`єкт нерухомого майна, а саме двокімнатну квартиру, загальною площею 44,90 кв.м., житловою площею 27,20 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 34434721, оскільки можлива зміна власника даної квартири фактично унеможливить виконання рішення суду в частині витребування нерухомого майна із володіння відповідача.

У порядку, визначеному ч. 1 ст. 153 ЦПК України, суд вважає за можливе розглядати заяву про забезпечення позову без повідомлення учасників справи.

Повно та всебічно дослідивши наявні в матеріалах заяви докази у їх сукупності, суд вважає встановленими наступні обставини.

Згідно з частинами першою та другою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачені статтею 150 цього кодексу заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

У частині 1 ст.150 ЦПК України закріплено види забезпечення позову.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Ключовим завданням при вирішенні необхідності забезпечення позовних вимог є забезпечення в подальшому виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

При цьому при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності доводів заявника щодо забезпечення позову; збалансованості інтересів сторін; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірність утруднення виконання або невиконання рішення в разі невжиття таких заходів.

Відповідно до положень п.1 ч.1 ст.150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Системний аналіз наведених норм права дає можливість зробити висновок, що від позивача (заявника) вимагається вказати вид (захід) забезпечення позову, визначений статтею 150 ЦПК України, та обґрунтувати необхідність вжиття саме такого заходу забезпечення позову.

Відповідно до ч.3 ст.150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.

Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

Цивільний процесуальний закон не зобов`язує при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.

Згідно з п.п.1, 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб, чи учасників процесу.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Згідно п.6 зазначеної постанови особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову, оскільки існує ризик спричинення їм збитків у разі, якщо сам позов або пов`язані з матеріально-правовими обмеженнями заходи з його забезпечення виявляться необґрунтованими.

Крім того, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Аналогічні висновки містяться в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18.

Судом встановлено, між сторонами було укладено договір дарування квартири від 03.11.2011, відповідно до якого ОСОБА_1 подарував, а ОСОБА_2 прийняв у дар належну дарувальнику на праві власності квартиру АДРЕСА_2 . Договір посвідчено приватним нотаріусом КМНО Рябикіною А.А. та зареєстровано у реєстрі за №3177.

Як вбачається з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, станом на 17.12.2021 квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 зареєстрована на праві приватної власності за ОСОБА_2 . Підстава реєстрації права власності - договір дарування від 03.11.2011.

Спір між сторонами стосується, зокрема, майнових прав на квартиру АДРЕСА_2 , право власності на яку зареєстровано за відповідачем ОСОБА_2 .

Порушуючи питання про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, позивач посилається на те, що відповідач заволодів належною йому квартирою шляхом введення його в оману щодо природи правочину, а тому власник квартири може бути змінений у будь - час, що на переконання позивача фактично унеможливить виконання рішення суду в частині витребування із володіння відповідача на його користь даної квартири.

З огляду на наведене, суд вважає, що на час розгляду справи існує достатньо обґрунтоване припущення, що відповідач - ОСОБА_2 , як власник спірного майна, може розпорядитися ним, зокрема відчужити його іншим особам до вирішення справи по суті, що у подальшому може утруднити ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Тобто, через ризик відчуження спірного майна на користь третіх осіб невжиття заходів забезпечення позову у вигляді накладення на нього арешту може істотно ускладнити ефективний захист прав позивача у випадку задоволення його позову.

При цьому варто врахувати, що підтвердити за допомогою реально існуючих доказів подію, яка ймовірно настане або може настати в майбутньому, фактично неможливо, а тому наявність чи відсутність підстав для забезпечення позову оцінюються судом в залежності від кожного конкретного випадку, з урахуванням фактичних обставин справи і змісту позовних вимог.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів.

Європейський суд з прав людини у рішення від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

Матеріали справи підтверджують існування між сторонами спору, а реєстрація за відповідачем права власності на спірну квартиру свідчить про існування у останнього, як в одноособового власника, можливості вільно, на власний розсуд розпорядитись вищевказаним майном.

Суд вважає, що забезпечення позову у виді накладення арешту на спірне нерухоме майно є співмірним заявленим позовним вимогам. Відсутні підстави вважати, що застосування такого заходу призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки квартира залишається в його володінні, а можливість розпоряджатися обмежується на певний час до вирішення спору судом.

Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 та у постанові Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі №643/15394/19.

За таких обставин, суд, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, у зв`язку з чим заява підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. 149, 150-151, 153, 353 - 354 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 (адреса проживання: АДРЕСА_4 ; РНОКПП НОМЕР_2 ), третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Рябикіна Алла Анатоліївна (місцезнаходження: 04080, м. Київ, вул. Вікентія Хвойки, 15/15/6, літ. 1, офіс 408), про визнання договору дарування квартири недійсним, визнання незаконним та скасування державної реєстрації права власності на квартиру, визнання права власності та витребування квартири із чужого незаконного володіння - задовольнити;

Накласти арешт на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 34434721;

Ухвала підлягає негайному виконанню;

Копію ухвали направити учасникам процесу для відома, а Оболонському районному відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (місцезнаходження: 04212, м. Київ, вул. Тимошенка, 2-Д) для виконання;

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею;

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги через суд першої інстанції протягом 15 днів з дня її складення.

Суддя І.М. Банасько