Справа № 521/16005/18

Провадження № 2/521/423/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 січня 2022 року Малиновський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді – Мазун І.А.,

за участю секретаря судового засідання – Петряєвої М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради, третя особа – ОСОБА_2 , про визнання дій незаконними та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

До Малиновського районного суду м. Одеси звернулася ОСОБА_1 з позовом до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради, третя особа – ОСОБА_2 , про визнання дій незаконними та зобов`язання вчинити певні дії, в якому зазначала наступне.

Позивачу на підставі договору купівлі-продажу від 19.11.2003р. на праві власності належить квартира АДРЕСА_1 , в якій вона зареєстрована з 06.02.2004р.

16.05.2018р. до її квартири приїхав ОСОБА_2 разом з трьома незнайомими та погрожуючи їй зламати двері, почав вимагати щоб вона виселилася з квартири, вказуючи, що він придбав цю квартиру на торгах та є її власником, а також запропонував 1000 дол.США для того, щоб вона виселилася з неї, з приводу чого було викликано поліцію.

19.05.2018р. з Державного реєстру Речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності вбачається, що приватний нотаріус Ганченко О.М. зареєструвала 04.12.2017р.. право власності на спірну квартиру та ймовірно видала свідоцтво про придбання з торгів квартири АДРЕСА_1 , що належала позивачу. Наразі електронні торги оскаржено позивачем до суду. Також позивач дізналася, що 28.02.2018р. Департаментом надання адміністративних послуг Одеської міської ради її було знято з реєстрації за вказаною адресою на підставі заяви ОСОБА_2 , який зазначив, що він є власником квартири. Підставою для зняття з реєстрації місця проживання позивача зазначено – припинення підстав на право користування житлом Свідоцтво №1450 від 04.12.2017р., витяг 106145736 від 04.12.2017р.

            Позивач вважає, що Департаментом з надання адміністративних послуг Одеської міської ради належним чином не було перевірено правових підстав її зняття з обліку, зокрема відсутність у заявника права на звернення із вказаною заявою та відсутність судового рішення про позбавлення позивача права власності або права користування житловим приміщенням на підставі ст.7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання», а отже такі дії є протиправними.   

Посилаючись на вищевикладене, просить суд визнати незаконними дії Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради щодо зняття 28.02.2018р. з реєстрації місця проживання ОСОБА_1 у квартирі АДРЕСА_1 та зобов`язати Департамент надання адміністративних послуг Одеської міської ради здійснити дії по формуванню та внесенню до реєстру територіальної громади, а також до Єдиного державного демографічного реєстру даних про скасування зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_1 в квартирі АДРЕСА_1 .

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.

Представник відповідача заперечував проти задоволення позову з підстав, викладених у своєму відзиві.

Третя особа в судове засідання не з`явився, сповіщений належним чином. Надіслав суду заяву про слухання справи у його відсутність.

Вивчивши наявні матеріали справи у їх сукупності, прийнявши до уваги пояснення представника позивача та представника відповідача, дослідивши письмові докази, надавши правовідносинам, що виникли між сторонами належну правову оцінку, суд приходить до висновку про задоволення заявленого позову виходячи з наступного.

На підставі ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого немайнового або майнового права та інтересу.

Судом встановлено, що на підставі позивачу договору купівлі-продажу від 19.11.2003р., посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ситніковою Ю.Д., на праві власності належить квартира АДРЕСА_1 . (т.1 а.с.6)

Згідно копії паспорта позивача вона зареєстрована у квартирі АДРЕСА_1 з 06.02.2004р. (т.1 а.с.11)

В матеріалах справи наявна копія виконавчого листа №2-3243/10, виданого 11.01.2011р. Суворовським районним судом м.Одеси, про стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованості за кредитом на загальну суму 1 069 935,76грн., судового збору в розмірі 1700грн., витрат на інформаційно-технічне забезпечення в розмірі 120грн., а всього стягнуто 1 071 755,76грн. (т.1 а.с.14)

Постановою державного виконавця першого Суворовського відділу державної виконавчої служби м.Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області від 29.11.2017р. щодо виконання виконавчого листа №2-3243/10, виданого 11.01.2011р. Суворовським районним судом м.Одеси, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованості за кредитом на загальну суму 1 071 755,76грн. накладено арешт на все майно, яке належить боржнику та заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить боржнику. (т.1 а.с.15)

Відповідно до свідоцтва від 04.12.2017р., виданого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ганченко О.М. зареєстрованого в реєстрі за №1450, відповідно до ст.61 Закону України «Про виконавче провадження», ст.41 Закону України «Про іпотеку» та на підставі акта державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки, затвердженого начальником Першого Суворовського відділу державної виконавчої служби м.Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області Лавренюк А.О., 24.11.2017р. посвідчено, що ОСОБА_2 належить на праві власності майно, що складається з квартири АДРЕСА_1 , яка у цілому складається з трьох житлових кімнат, загальною площею 60,9кв.м., у тому числі житловою – 37,0кв.м., яка придбана ОСОБА_2 за 496604,80грн., що раніше належала на праві приватної власності ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ситніковою Ю.Д. від 19.11.2003р. за реєстровим №4161, зареєстрованого в КП «Одеське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості» 14.02.2007р., номер запису:253, в книзі 540пр-78.(т.1 а.с.35)

04.12.2017р. за ОСОБА_2 була зареєстрована вказана квартира, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 04.12.2017р. та інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 28.02.2018р. (т.1 а.с.36-44)

28.02.2018р. до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради звернувся ОСОБА_2 із заявою про зняття ОСОБА_1 з реєстрації місця проживання з адреси: АДРЕСА_2 у зв`язку з втратою права користування житловим приміщенням та надав: заяву на отримання адміністративної послуги зі зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_1 ; заяву про зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_1 , квитанцію про сплату адміністративного збору; свідоцтво від 04.12.2017р., посвідчене приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ганченко О.М. зареєстроване в реєстрі за №1450, а також витяг з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 04.12.2017р. 106145736 в якості документів, які свідчать про припинення підстав на право користування житловим приміщенням попереднім власником – ОСОБА_1 ; паспорт громадянина України на ім`я ОСОБА_2 в якості документа, що посвідчує особу. (т.1 а.с.33)

Після дослідження документів, наданих суб`єктом звернення для отримання адміністративної послуги зі зняття з реєстрації місця проживання відповідачем формовано інформаційну довідку №115661595 від 28.02.2017р. з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, пов`язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, що гарантуються Конституцією України і закріплені Загальною декларацією прав людини, Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод і протоколами до неї, іншими міжнародними договорами України регулюються Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» № 1382-ІV від 11.12.2003 року (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - закон № 1382-ІV).

Закон № 1382-ІV також визначає порядок реалізації свободи пересування та вільного вибору місця проживання і встановлює випадки їх обмеження.

Відповідно до Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» діють Правила реєстрації місця проживання, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 2016 р. № 207 "Про затвердження Правил реєстрації місця проживання та Порядку передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру".

Згідно з ст.7 Закону № 1382-ІV та п. 26 Правил реєстрації встановлено наступну процедуру зняття з реєстрації місця проживання особи, а саме зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі: заяви особи або її представника за формою згідно з додатком 11; рішення суду, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про зняття з реєстрації місця проживання особи, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою; свідоцтва про смерть; повідомлення територіального органу або підрозділу ДМС із зазначенням відповідних реквізитів паспорта померлої особи або документа про смерть, виданого компетентним органом іноземної держави, легалізованого в установленому порядку; інших документів, які свідчать про припинення; підстав для перебування на території України іноземців та осіб без громадянства (інформація територіального органу ДМС або територіального підрозділу ДМС, на території обслуговування якого зареєстровано місце проживання особи, про закінчення строку дії посвідки на тимчасове проживання або копія рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання чи скасування дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання в Україні); підстав для проживання бездомної особи у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту (письмове повідомлення соціальної установи, закладу соціального обслуговування та соціального захисту); підстав на право користування житловим приміщенням (закінчення строку дії договору оренди, найму, піднайму житлового приміщення, строку навчання в навчальному закладі (у разі реєстрації місця проживання в гуртожитку навчального закладу на час навчання), відчуження житла та інших визначених законодавством документів).

Разом із заявою особа подає: документ, до якого вносяться відомості про зняття з реєстрації місця проживання. Якщо дитина не досягла 16 років, подається свідоцтво про народження; квитанцію про сплату адміністративного збору; військовий квиток або посвідчення про приписку (для громадян, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку).

Відповідно до п. 27 вказаних Правил у зняття з реєстрації здійснюється в день звернення особи.

Відповідно до п. 27 Правил працівник органу реєстрації або центру надання адміністративних послуг: перевіряє належність документа, до якого вносяться відомості про місце проживання, особі, що його подала, його дійсність, правильність заповнення заяви про зняття з реєстрації місця проживання та наявність документів, необхідних для зняття з реєстрації місця проживання, про що зазначений працівник робить відповідний запис у цій заяві; приймає рішення про зняття з реєстрації або про відмову у знятті з реєстрації місця проживання особи; вносить відомості про зняття з реєстрації місця проживання у документ, до якого вносяться відомості про місце проживання. Датою зняття з реєстрації місця проживання осіб, які подавали документи через центр надання адміністративних послуг, представника спеціалізованої соціальної установи, закладу соціального обслуговування та соціального захисту, посадову особу виконавців послуг з управління (утримання) багатоквартирного будинку (гуртожитку), об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, житлово-будівельного кооперативу, управителя багатоквартирного будинку, є дата отримання органом реєстрації відповідних документів; формує і вносить дані про зняття з реєстрації місця проживання особи до реєстру територіальної громади; формує інформацію про зняття з реєстрації місця проживання особи для її передачі до Реєстру відповідно до Порядку тощо.

Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

З огляду на те, що Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, повязані із зняттям з реєстрації місця проживання, положення статті 7 цього Закону підлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких повязані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.

Таким чином, у разі наявності будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, предявивши одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про виселення; 4) про визнання особи безвісно відсутньою; 5) про оголошення фізичної особи померлою.

Тобто, вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право власності або користування такої особи житловим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_2 звернувся 28.02.2018р. до Департаменту з надання адміністративних послуг Одеської міської ради із заявою про зняття з реєстрації місця проживання позивача за відсутності відповідного рішення суду про позбавлення останньої права користування житловим приміщенням або про виселення.

Натомість, як випливає із вищенаведених норм права, зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про: позбавлення права власності на житлове приміщення; позбавлення права користування житловим приміщенням; визнання особи безвісно відсутньою; оголошення фізичної особи померлою.

Вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить від вирішення питання про право користування такою особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (ст.ст.71,72,116,156 ЖК України; ст.405 ЦК України).

Відповідно до положень ст.9 Конституції України та ст.17, ч.5 ст.19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Європейський Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, «Онерїлдіз проти Туреччини» [ВП]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обовязок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Крім того, у найбільш загальному вигляді позитивні зобов`язання (англ. «positive obligations», «duties») передбачають активні дії держави, спрямовані на забезпечення, захист та сприяння реалізації прав людини. Загальною юридичною підставою позитивних зобовязань у межах конвенційної системи правозахисту виступає ст.1 «Зобов`язання поважати права людини» Конвенції, в якій прямо вказується, що держави гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, передбачені Конвенцією.

Зокрема, ЄСПЛ (Starmer) виокремлює п`ять категорій обовязків, що покладаються на держави позитивними зобовязаннями за Конвенцією: обов`язки запобігати порушенням прав, гарантованих Конвенцією (обовязок «превентивних дій» з боку держави, коли є розумні підстави очікувати його виконання) (напр. справи «Осман проти Сполученого Королівства», «Маркс проти Бельгії»); обов`язок держави забезпечувати інформування та консультування осіб стосовно порушень прав і свобод, що гарантуються Конвенцією (напр., справа «Гуерра проти Італії»); обов`язок реагувати на порушення прав людини, проводити ефективне розслідування «гідних довіря» (тобто обґрунтованих) скарг щодо серйозних порушень прав, гарантованих Конвенцією; обов`язки забезпечувати індивідів ресурсами, щоб запобігати порушенню їх прав, гарантованих Конвенцією (справа «Ейрі проти Ірландії»). При цьому, головний позитивний обов`язок держави полягає у створенні «національної правової рамки» (англ. «national legal framework»), передусім національного законодавства, яке забезпечує ефективний захист прав людини (див. докладне аргументування у справі «Х та Y проти Нідерландів»).

Крім того, ЄСПЛ у своєму рішення по справі Yvonne van Duyn v.Home Office зазначив, що «принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться в законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії». З огляду на принцип юридичної визначеності, держава не може посилатись на відсутність певного нормативного акта, який би визначав механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституції чи інших актах. Така дія названого принципу пов`язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов`язань для запобігання відповідальності. Захист принципу обґрунтованих сподівань та юридичної визначеності є досить важливим у сфері державного управління та соціального захисту. Так, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію своєї політики чи поведінки, така держава чи такий орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки щодо фізичних та юридичних осіб на власний розсуд та без завчасного повідомлення про зміни у такій політиці чи поведінці, позаяк схвалення названої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у названих осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Також, практика Європейського суду з прав людини свідчить, що найчастіше втручання у права фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Протоколу № 1 забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів. Втручання має бути законним, тобто здійснено на підставі закону. При цьому під «законом» Конвенція розуміє нормативний акт, що має бути «доступним» (accessible) та «передбачуваним» (forseable). Також, закон має відповідати всім вимогам нормативного акта. «Доступність закону» означає наявність доступу та знань щодо цього закону в суспільстві та у осіб. «Передбачуваність» означає можливість передбачити певні дії або наслідки, що можуть виникнути в зв`язку із застосуванням закону.

Суд у своїх рішеннях нагадує, що незважаючи на те, що держави мають широкі рамки розсуду при визначенні умов і порядку, за яких приватна особа може бути позбавлена своєї власності, позбавлення останньої, навіть, якщо воно переслідує законну мету в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення ст.1 Протоколу № 1, якщо не була дотримана розумна пропорційність між втручанням у права фізичної чи юридичної особи й інтересами суспільства. Також, буде мати місце порушення ст.1 Протоколу № 1 й у випадку, коли наявний істотний дисбаланс між тягарем, що довелося понести приватній особі, і переслідуваними цілями інтересів суспільства.

Закріплюючи право кожного на мирне володіння своїм майном, стаття 1 за своєю суттю є гарантією права власності (рішення від 13.06.1979 року у справі «Маркс проти Бельгії», п.69).

Під дію статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції підпадає право вимоги, якщо воно достатньою мірою встановлене, щоб являти собою актив.

Коли основою вимоги є майновий інтерес, то особа, яка її має, вважатиметься такою, що має «легітимне сподівання» («Федоренко проти України») на отримання майна, за наявності однієї з умов: - якщо наявне остаточне судове рішення, що підтверджує це право («Бурдов проти Росії»», «Агрокомплекс проти України»); - якщо є достатнє правове підґрунтування у національному законодавстві, що підтверджує вимогу («Брезовец проти Хорватії», «Рисовський проти України», «Кечко проти України», «Стреч проти Великобританії», «Москаль проти Польщі», «Сук проти України», «Федоренко проти України», «Україна-Тюмень проти України»).

Згідно п.50 Рішення ЄСПЛ у справі «ЩОКІН ПРОТИ УКРАЇНИ» (CASE OF SHCHOKIN v.UKRAINE) (Заяви №№ 23759/03 та 37943/06) судом констатовано, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів повинно бути законним.

Право особи на житло закріплене статтею 47 Конституції України. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Відповідно до ст. 379 Цивільного кодексу України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них. Реалізуючи своє право на житло людина може користуватись тільки тим житлом, право користування яким у неї виникло на підставі правочину, або на підставі закону. Таке право виникає у власника житла, членів його сім`ї, орендаря (наймача) житла та членів його сім`ї.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. При цьому відповідно до ст. 391 ЦК  України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Звернення стягнення на передане в іпотеку житлове приміщення є підставою для виселення мешканців реалізованого іпотечного майна.

Тобто дії щодо зняття осіб з реєстрації місця проживання, які здійснювалися за заявою власника житла без відповідного рішення суду про примусове виселення зазначених осіб або про позбавлення права користування житловим приміщенням, є протиправними.

Відповідно до п.п. 28, 29 Правил реєстрація місця проживання/перебування особи або зняття з реєстрації місця проживання скасовуються в разі їх проведення з порушенням вимог законодавства.

Таким чином, наявність права власності у третьої особи на квартиру не є підставою для зняття позивача, яка зареєстрована в такому приміщенні, з реєстрації місця проживання.

Зняття з місця реєстрації проживання на підставі лише документів, що підтверджують право власності нового власника, є підставою для звернення до суду і скасування зняття з реєстрації.

Відтак, у відповідача були відсутні підстави для зняття позивачав з реєстрації місця проживання на підставі документів, наданих третьою особою.

Судом встановлено під час розгляду справи, що спір щодо визнання позивача такою, що втратила право на користування житловим приміщенням та її виселення, в судовому порядку не вирішувався.

У Постанові Верховного Суду України від 16.01.2012 року по справі № 6-57цс11 зроблено висновок, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю. У разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред`явивши разом з тим одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою. Таким чином вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням.

Аналогічні за змістом висновки викладені, зокрема, в Постановах ВСУ від 30.06.2015 року по справі № 21-1438а15 (справа є аналогічною даній), КЦС ВС від 15.07.2020 року по справі № 713/1196/19-ц.

Таким чином, з урахуванням вищевикладеного суд прийшов до висновку про те, що позивача протиправно було знято з реєстрації за її місцем проживання, а отже її позовні вимоги є законними та обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 16, 319, 321 Цивільного кодексу України, стст.6-7,10 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», п.п. 26-29 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 № 207, ст. ст.76-78, 83, 258-259,   263-265, 268,   352, 354   ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради, третя особа – ОСОБА_2 , про визнання дій незаконними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати незаконними дії Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради (код ЄДРПОУ 38226516, місце знаходження – м. Одеса, вул. Косовська, 2-Д) щодо зняття 28.03.2018р. з реєстрації місця проживання ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , НОМЕР_1 ), у квартирі АДРЕСА_1 .

Зобов`язати Департамент надання адміністративних послуг Одеської міської ради (код ЄДРПОУ 38226516, місце знаходження – м. Одеса, вул. Косовська, 2-Д) здійснити дії по формуванню та внесенню до реєстру територіальної громади, а також до Єдиного державного демографічного реєстру даних про скасування зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , НОМЕР_1 ) в квартирі АДРЕСА_1 .

Рішення суду може бути оскаржено ддо Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено 27 січня 2022 року.

 ГОЛОВУЮЧИЙ                           І.А. МАЗУН