ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРCОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

 вул.Театральна,18, м. Херсон, 73000,

тел./0552/26-47-84, 49-31-78, факс 49-31-78, веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

_____________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М      У К Р А Ї Н И

           17 січня 2022 року               м. Херсон           Справа № 923/1510/21

Господарський суд Херсонської області у складі судді  Немченко Л.М., за участі секретаря Степанової Н.Д., розглянувши у відкритому судовому засіданні  справу  

за позовом:  Акціонерного товариства "Червоний Чабан" (75830, Херсонська обл., Скадовський район, с. Преображенка, вул. Шевченко, 6, код ЄДРПОУ 00486801)

до:  Мирненської селищної ради Каланчацького (Скадовського) району Херсонської області (75822, Херсонська обл., Скадовський район, смт. Мирне, вул. Шевченко, 33, код ЄДРПОУ 04401018)

про  визнання договору оренди нерухомого майна укладеним,

за участю представників сторін:           

від позивача: Бабич С.П., представник, довіреність від 10.10.2021;

від відповідача: не прибув.        

в с т а н о в и в :

Акціонерне товариство "Червоний Чабан" (надалі - позивач) звернулось до Господарського суду Херсонської області з позовом до Мирненської селищної ради Каланчацького (Скадовського) району Херсонської області (надалі - відповідач), яким просить визнати укладеним між  Акціонерним товариством "Червоний Чабан" та Мирненською селищною радою Каланчацького району Херсонської області договір оренди нерухомого майна від 05.07.2021 № 1 з додатками до нього в редакції позивача.

Ухвалою суду від  22.11.2021 постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі.  Розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження. Призначити підготовче засідання по справі на 21.12.2021. Запропоновано відповідачу до 10.12.2021 надати суду відзив на позовну заяву, копії реєстраційних документів, а позивачу до 17.12.2021 - відповідь на відзив.

14.12.2021  до суду надійшов відзив на позовну заяву з доказами направлення його примірника позивачу. Відповідач позовні вимоги не визнає та просить суд  відмовити  в їх  задоволенні.

20.12.2021 на електронну адресу суду  від позивача надійшла відповідь на відзив з додатками та доказами направлення даної відповіді на адресу відповідача.

В ході підготовчого засідання сторони надали усі докази, ухвалою від 21.12.2021 суд постановив про закриття підготовчого провадження та перехід до розгляду справи по суті. Призначив справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 17 січня 2022 року  о 10:00 год.

За результатами розгляду справи по суті суд видалився до нарадчої кімнати, після виходу оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Позиція позивача:

Акціонерне товариство «Червоний чабан» (позивач) набуло право власності на адміністративну будівлю, розташовану за адресою с. Преображенка, Каланчацького району, вул. Шевченка, 23, на підставі судового рішення Південно-Західного апеляційного господарського суду від 10.04.2019 у справі №923/22/2018, яке набрало законної сили та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 22.05.2019 р.

Адміністративну будівлю, (с. Преображенка, Каланчацького району, вул. Шевченка, 23) без будь яких договірних правовідносин з позивачем займає Мирненська селищна рада, Каланчацького району, Херсонської області (відповідач).

Позивач неодноразово звертався до відповідача з вимогою про укладення договору оренди нерухомого майна, але відповідач обґрунтовував свою відмову тим, що вказане нерухоме майно не належить позивачу на праві власності, в деяких випадках запит залишався без відповіді.

26.04.2021 Акціонерним товариством «Червоний чабан» було надіслано Мирненській селищній раді пропозицію укласти договір та надати відповідь в десятиденний строк.

05.07.2021 Акціонерним товариством «Червоний чабан» було надіслано Мирненській селищній раді договір оренди нерухомого майна №1 (адміністративна будівля загальною площею - 598, 4 кв.м.) в двох примірниках.

03.08.2021 від Мирненської селищної ради надійшла відповідь від 26.07.2021, в якій вказано, що зміст запропонованого договору позивачем не відповідає вимогам ст. 284 ГК України.

З урахуванням зауважень викладених відповідачем в листі від 26.07.2021, позивачем 27.08.2021 було надіслано лист з роз`ясненням, до якого додано примірник проекту договору оренди №1 з додатками до нього.

23.09.2021 від Мирненської селищної ради надійшла відповідь від 17.09.2021 про відмову від укладення запропонованого договору.

Відповідно до частини сьомої статті 179 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України (далі - ЦК України), з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативними актами щодо окремих видів договорів. Згідно з частиною третьою статті 179 ГК України, укладення господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування. Спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов`язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом (частина перша статті 187 ГК України).

Отже, законодавцем визначено загальні критерії щодо можливості розгляду судом переддоговірних спорів, до яких, зокрема, віднесено переддоговірні господарські спори, укладення яких є обов`язковим в інших випадках, встановлених законом.

Господарські договори, за приписами частини сьомої статті 179 ГК України, укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами-юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України, з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (частини перша та сьома статті 179 ГК України).

Вимога зводиться до необхідності укласти такий договір у судовому порядку, оскільки відповідач безоплатно користуючись майном, яке належить позивачу на праві власності прийняв на себе автоматично відповідне зобов`язання перед позивачем, відмовився від їх виконання та заперечував укладення договору про сплату коштів за користування орендованим майном на користь позивача.

Відповідно до абзацу 11 частини другої статті 20 ГК України, одним із способів захисту прав суб`єктів господарювання та споживачів є установлення, зміна чи припинення господарських правовідносин. Визнання договору укладеним з викладенням його змісту у резолютивній частині судового рішення, як один із способів установлення господарських правовідносин, є належним способом захисту прав суб`єктів господарювання.

Відповідно до пункту 67 постанови 26.05.2020 у справі №908/299/18 (провадження №12-136гс19), розглядаючи спір про поновлення договору оренди землі в судовому порядку, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку: "якщо орендодавець відмовляється чи ухиляється від укладення додаткової угоди до договору оренди землі, обов`язковість укладення якої передбачена частиною восьмою статті 33 Закону України "Про оренду землі", то належним способом захисту порушеного права є визнання укладеною додаткової угоди з викладенням її змісту".

При цьому, Велика Палата Верховного Суду залишила без змін резолютивну частину рішень місцевого та апеляційного судів, які визнали поновленим на 9 років 8 місяців, а саме до 01 серпня 2027 року, договір оренди землі від 07 лютого 2008 року, з урахуванням змін, внесених додатковою угодою від 09 жовтня 2017 року, змінивши тільки мотивувальну частину цих рішень про відповідність обраного позивачем способу захисту вимогам цивільного та спеціального (земельного) законодавства.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

В даному випадку позивач просить з відповідачем визнати договір укладеним у  певній редакції, наведеній ним відповідно до статей 20, 179-181, 187 ГК України, тобто шляхом укладення договору за рішенням суду.

Звернення до суду з вимогою про визнання договору укладеним у наданій позивачем редакції перебуває в межах способу захисту "про встановлення господарських правовідносин" відповідно до абзацу 11 частини другої статті 20 та статті 187 ГК України та не вимагає застосування інших способів захисту судом, зокрема, й за ініціативою суду в порядку, визначеному частиною другою статті 5 ГПК України.

За наслідками розгляду такої вимоги у резолютивній частині свого рішення суд, керуючись частиною дев`ятою статті 238 ГПК України, має зробити висновки про визнання укладеним договору у запропонованій позивачем редакції, виклавши текст редакції договору, яка за висновками суду відповідає вимогам законодавства та визнається судом укладеною, чи висновки про відмову у визнанні укладеним договору у запропонованій позивачем редакції. (Правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 18.09.2020 у справі №916/1423/18).

Запропонований позивачем проект договору про оренду нерухомого майна містить всі істотні умови визначенні ст.ст. 638, 639 ЦК України, ст. 180, ст. 284 ГК України.

Позивач надавав відповідачу також розрахунок орендної плати, в якому вказано, що вартість адмінбудівлі колишньої Червоночабанської сільської ради відповідно до судової оціночно-будівельної експертизи від 08.11.2018 (виконавець робіт Херсонський науково-дослідний інститут судових експертиз) складає - 1 802 461 грн - площею - 598,4 кв.м.

Вартість земельної ділянки під будівлею - 21 074 грн - площею - 0,1 га. Нарахування податку на нерухоме майно відмінного від земельної ділянки в рік - 35 904 грн. Від вартості будівлі визначено 25% нарахування орендної плати, сума становить - 450 615, 25 грн в рік. Загальна вартість орендної плати за рік становить: 450 615, 25 + 21 074, 00 + 35 904, 00 = 507 593, 25 грн. без ПДВ. Нарахування ПДВ 20% - 101 518, 63 грн. Загальна сума орендної плати за місяць становить - 50 759, 25 грн. Середньо обласна орендна плата за передачу офісних приміщень в оренду становить 80 грн. за 1 кв.м. площі, яка передається в оренду. Положення Закону України «Про оренду державного та комунального майна» на даний договір не поширюються Ціна за оренду приміщення площею 1,0 кв.м. визначається в розмірі - 84 грн. 82 коп. за місяць з ПДВ. Всього розмір орендної плати становить за місяць 50 759, 25 грн. ( п`ятдесят тисяч сімсот п`ятдесят дев`ять грн. 25 коп.) з ПДВ та підлягає коригуванню на індекс інфляції протягом всього строку дії Договору.

Відповідно до ст. 187 ГК України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов`язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов`язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору. День набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше.

Позивач звертає увагу, що відповідач не навів власної редакції договору.

Позиція відповідача:

Ознайомившись з вимогами позовної заяви, відповідач вважає  її безпідставною, необґрунтованою, яка не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а отже є такою, що не підлягає до задоволення в повному обсязі, виходячи з наступного.

За змістом ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1 статті 16 цього Кодексу). Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка звернулася за таким захистом до суду.

Майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами-юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України, з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом (далі - ГК) України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (частини перша та сьома статті 179 ГК України).

Відповідно до п. 3 ст. 3 ЦК України свобода договору визнається однією із основних засад цивільного законодавства України. У ч. 1 ст. 627 ЦК України зазначено, що сторони, відповідно до ст. 6 цього Кодексу, є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Тобто тлумачення п.3 ст. 3 ЦК України, а також ст. 627 ЦК України свідчить, що свобода договору передбачає неприпустимість примусу щодо вступу у договірні відносини.

Ст. 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін та погоджені ними, а також умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (частини перша та друга статті 640 ЦК України).

Згідно з частиною другою статті 642 ЦК України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна зі сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами ЦК України (частина восьма статті 181 ГК України).

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).

Як вбачається зі змісту позовної заяви, Позивачем не надано жодного належного доказу щодо відповідності позовних вимог положенням ст.ст. 3, 627,628, 638, 640, 642 ЦК України, а отже посилання на наявність підстав для визнання договору оренди майна укладеним є безпідставними та необґрунтованими.

Мотивувальна частина рішення та правові висновки суду:

Відповідно до ст.73 ГПК України  доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Із огляду на спірні правовідносини, що склалися між сторонами, суд прийшов до висновку, що вони за своєю природою є орендними та урегульовані нормами ст.  58 ЦК України.

Відповідно до ст.759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Як витікає із спірних правовідносин та норм чинного законодавства істотними умовами для даного виду правочинів є, зокрема майно (об`єкт) оренди та розмір орендної плати.

Відповідно до 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії .

Згідно з частиною другою статті 642 ЦК України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Як витікає із матеріалів справи, сторони не погодили розмір орендної плати, оскільки пропозиція Орендодавця (позивача) залишена Орендарем (відповідачем) без будь-якої відповіді.

Відповідно до частини першої статті 649 Цивільного кодексу України розбіжності, що виникли між сторонами при укладенні договору на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування та в інших випадках, встановлених законом, вирішуються судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 187 Господарського кодексу України, спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов`язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов`язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.

Таким чином, позивач не набув права вирішити переддоговірний спір у судовому  порядку шляхом звернення до суду, оскільки даний спір витікає із договору оренди нерухомого майна, яка належить на праві власності акціонерному товариству та чинним законодавством не передбачено обов`язковость його укладення та між сторонами не укладався попередній договір.

Враховуючи, що Відповідач, на  думку позивача, з невідомих причин уникає від оформлення орендних відносин, щодо користування зазначеним нерухомим майном, позивач вважав за можливе захистити права шляхом визнання укладеним договір оренди

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Ця норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1 статті 16 ЦК України).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права чи інтересу, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання чи оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним, тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу (див. mutatis mutandis висновки у пунктах 72-76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц).

З огляду на положення статті 4 ГПК України, і статей 15, 16 ЦК України підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення. Отже, задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем у даному випадку обставин щодо наявності у нього      відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) цього права відповідачами з урахуванням належно обраного способу судового захисту.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який одночасно становить спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу (ч. 2 ст. 45 ГПК України).

При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту.

Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб (наведену правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 912/1856/16, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19).

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові (наведену правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 910/1972/17, від 23.05.2019 у справі № 920/301/18, від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18, від 24.12.2019 у справі №902/377/19).

Відповідно до постанови Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 372/270/16-ц, Європейський суд з прав людини неодноразово, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання статті 13 Конвенції, вказував, що для того, аби бути ефективним, національний засіб юридичного захисту має бути спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваного порушення чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (див. рішення від 26 жовтня 2000 року у справі «Кудла проти Польщі» (Kudla v. Poland, заява № 30210/96, § 158) (§ 29 рішення Європейського суду з прав людини від 16 серпня 2013 року у справі «Гарнага проти України» (Garnaga v. Ukraine, заява № 20390/07).

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод "Право на ефективний засіб юридичного захисту" встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Дорани проти Ірландії" зазначено, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

Як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

У своєму рішенні від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008) Європейський суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування.

Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

На це вказується, зокрема, і в пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 № І 5-рп/2004 у справі № 1-33/2004, де зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.

Крім того, Конституційний Суд України в п. 9 мотивувальної частини рішення від 30.01.2003 №3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Таким чином, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права та забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

Як витікає із встановлених фактів та аналізу норм чинного законодавства, вимога позивача щодо визнання укладеним договір оренди умови якого, викладені у прохальній частині позову, не ґрунтується на нормах чинного законодавства щодо права вирішити преддоговірний спір у судовому порядку, тому є неефективним способом захисту порушеного права.

Виходячи зі змісту частини 2 статті 16 ЦК України, обрання особою неналежного способу захисту порушеного права в судовому порядку, який не відповідає як змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і характеру його порушення, а також не призводить до поновлення порушеного права цієї особи, є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог (наведену правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 910/1972/17, від 23.05.2019 у справі № 920/301/18, від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18, від 24.12.2019 у справі No902/377/19).

На підставі викладеного, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог. Разом з цим роз`яснює позивачу, що він не позбавлений права звернутися до суду з позовом про захист порушеного права щодо володіння, користування та розпорядження власним майном, обравши ефективний спосіб захисту, спрямованого на поновлення свої прав власника майна.

Відповідно до ст.129 ГПК України, суд покладає на позивача.

Керуючись статтями 123, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

у х в а л и в :

1. Відмовити у задоволенні позовних вимог.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення, з урахуванням приписів ч.4 розділу Х Прикінцевих положень Господарського процесуального кодексу.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано     25.01.2022.

      Суддя                                                                                                   Л.М. Немченко