Судове рішення 753/17692/20 від 16.01.2023

Особи

Учасники процесу:

обвинувачений: Мінцев Євген Юрійович
потерпілий: Оніщенко Віталій Володимирович
Прокурор: Нагальнюк Р.В.

Показати/приховати управління відображенням осіб

Ім`я	Замінене і`мя	Особа

Судове рішення #133757191

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2022 року

м. Київ

Справа № 753/17692/20

Провадження № 51-273 ск 22

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши касаційну скаргу прокурора, який брав участь у кримінальному провадженні в суді апеляційної інстанції, на ухвалу Київського апеляційного суду від 09 грудня 2021 року щодо ОСОБА_4 ,

встановив:

За вироком Дарницького районного суду м. Києва від 27 травня 2021 року

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимого, в останнє вироком Згурівського районного суду Київської області від 23 листопада 2017 року за ч. 1 ст. 309 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки та на підставі ст. 75 КК України звільненого від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку 2 роки,

засуджено за ч. 2 ст. 289 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років без конфіскації майна.

Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів у провадженні.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 09 грудня 2021 року вирок змінено, виключено з мотивувальної частини обставину, яка обтяжує покарання – рецидив злочину та пом`якшено призначене ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна. В решті вирок залишено без зміни.

За обставин, встановлених судами та детально викладених у вироку суду першої інстанції, Мінцева ОСОБА_5 визнано винуватим у тому, що він 21 вересня 2020 року, о 15:45, знаходячись у АДРЕСА_2 , керуючись раптовим умислом, повторно, незаконно заволодів транспортним засобом марки «SKODA SUPERB» реєстраційний номер НОМЕР_1 , завдавши майнову шкоду потерпілому ОСОБА_6 на загальну суму 171 986 грн.

У касаційній скарзі прокурор, вказуючи на незаконність та необґрунтованість ухвали апеляційного суду, порушує питання про її скасування через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого ОСОБА_4 через м`якість.

В обґрунтування своїх вимог вказує, що апеляційний суд, за наявності у засудженого, на думку прокурора, корисливого мотиву безпідставно не застосував до ОСОБА_4 додаткове покарання у виді конфіскації майна. Крім того вважає, що змінюючи вирок в частині призначеного ОСОБА_4 покарання, апеляційний суд належним чином не врахував характер та ступінь тяжкості вчиненого засудженим кримінального правопорушення та дані про особу винуватого, внаслідок чого необґрунтовано пом`якшив ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі на строк до 5 років без застосування додаткового покарання у виді конфіскації майна, яке на думку прокурора у даному випадку є обов`язковим.

Перевіривши доводи касаційної скарги прокурора та долучені до неї копії судових рішень, колегія суддів касаційного суду не вбачає підстав для відкриття касаційного провадження з наведених у ній мотивів, з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_4 у вчиненні злочину, за який його засуджено, кваліфікація його дій за ч. 2 ст. 289 КК України у касаційній скарзі прокурором не оспорюється.

Так, відповідно до ч 2 ст. 59 КК України конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також за злочини проти основ національної безпеки України та громадської безпеки незалежно від ступеня їх тяжкості і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині цього Кодексу.

Санкція ч. 2 ст. 289 КК України передбачає позбавленням волі на строк від п`яти до восьми років з конфіскацією майна або без такої.

Крім того, відповідно до примітки ст. 289 КК України під незаконним заволодінням транспортним засобом у цій статті слід розуміти вчинене умисно, з будь-якою метою протиправне вилучення будь-яким способом транспортного засобу у власника чи користувача всупереч їх волі.

Як убачається із змісту ухвали апеляційного суду, не погоджуючись з вироком суду прокурор та засуджений подали апеляційні скарги. Переглядаючи вирок за вказаними скаргами апеляційний суд, визнавши необґрунтованими доводи прокурора щодо безпідставного не застосування до ОСОБА_4 додаткового покарання у виді конфіскації майна, залишив в цій частині вирок без зміни. Разом з тим, частково задовольняючи доводи засудженого щодо невідповідності призначеного судом покарання тяжкості кримінального правопорушення та особи винуватого внаслідок суворості, апеляційний суд дійшов висновку змінити вирок, виключивши з його мотивувальної частини обставину, яка обтяжує покарання – рецидив злочину та пом`якшив ОСОБА_4 строк призначеного судом покарання у виді позбавлення волі до 5 років без конфіскації майна.

Крім того, погоджуючись з вироком суду щодо обґрунтованого незастосування до засудженого додаткового покарання у виді конфіскації майна, апеляційний суд встановив, що із встановлених судом у вироку фактичних обставин кримінального правопорушення в діях ОСОБА_4 , які полягали в незаконному заволодінні транспортним засобом, вчиненого повторно, корисливого мотиву не встановлено.

Вирішуючи зазначене питання апеляційний суд врахував висновок Верховного Суду, викладений у постанові колегії суддів Другої судової палати Касаційногокримінального суду від 10 вересня 2020 року (справа № 195/122/16-к) відповідно до якого, під корисливими спонуканнями, слід розуміти бажання винного одержати внаслідок вчинення злочину матеріальні блага для себе або інших осіб, одержати чи зберегти певні майнові права, уникнути матеріальних витрат чи обов`язків або досягти іншої матеріальної вигоди. Вирішуючи питання щодо призначення засудженому додаткового покарання у виді конфіскації майна, суд має виходити з наявності чи відсутності у діях винного корисливого мотиву.

Тому, не встановивши в діях ОСОБА_4 корисливого мотиву апеляційний суд, залишаючи вирок в цій частині без зміни, дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність доводів прокурора стосовно наявності підстав для скасування вироку і призначення ОСОБА_4 додаткового покарання у виді конфіскації майна. З наведеним в ухвалі висновком погоджується і колегія суддів касаційного суду.

Доводи прокурора у касаційній скарзі про невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м`якості колегія суддів вважає необґрунтованими, з огляду на наступне.

Згідно з положеннями ст. 50 КК Українипокарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими так і іншими особами.

Відповідно до ст. 65 КК України суд призначає покарання, зокрема, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Як убачається із змісту оскарженого судового рішення, суд першої інстанції обґрунтовуючи висновок щодо заходу примусу засудженому, врахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, який відповідно до ст. 12 КК України, класифікується як тяжкий злочин та дані про особу засудженого, який раніше неодноразово судимий, за місцем проживання характеризується посередньо. Врахувавши зазначене, не встановивши обставин, які пом`якшують покарання і визнавши обставиною, яка обтяжує покарання рецидив злочину, суд призначив ОСОБА_4 покарання за ч. 2 ст. 289 КК України у виді позбавлення волі на строк 6 років без конфіскації майна.

Апеляційний суд переглядаючи вирок, встановив, що засуджений свою винуватість у вчинені інкримінованого йому злочину визнав частково, а обставина, яка обтяжує покарання – рецидив злочину у вироку визнана судом необґрунтованою, тому, виключивши її з мотивувальної частини, дійшов висновку про наявність підстав для пом`якшення призначеного ОСОБА_4 покарання за ч. 2 ст. 289 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років без застосування конфіскації майна.

Колегія суддів вважає, що апеляційний суд обґрунтовано змінив вирок в частині призначеного покарання засудженому. Покарання призначене ОСОБА_4 за результатами апеляційного розгляду є співмірним характеру вчинених дій, справедливим, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів. Підстав вважати покарання явно несправедливим через м`якість, як про те зазначає прокурор в своїй касаційній скарзі, колегія суддів не вбачає.

Крім того, доводи прокурора про обов`язкове застосоване до засудженого додаткового покарання у виді конфіскації майна, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки санкцією ч. 2 ст. 289 КК України не передбачено обов`язкового застосування додаткового покарання у виді конфіскації майна. Вказане положення закону України про кримінальну відповідальність має альтернативний характер, що дозволяє суду в межах наданих законом дискреційних повноважень або обрати цей вид додаткового покарання, або не застосовувати його.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Обґрунтування касаційної скарги прокурора не містить доводів, які викликають необхідність перевірки їх за матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги і доданих до неї копій судових рішень вбачається, що підстав для задоволення скарги немає, тому колегія суддів касаційного суду дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження за скаргою прокурора слід відмовити.

На підставі викладеного та керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд

постановив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у кримінальному провадженні в суді апеляційної інстанції, на ухвалу Київського апеляційного суду від 09 грудня 2021 року щодо ОСОБА_4 .

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3

Показати/Приховати судові провадження

Судове провадження 1-кп/753/1766/20