ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 січня 2022 року                                                                        м. Чернівці

справа № 727/5954/19

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого        Владичан А. І.

суддів: Височанської Н.К., Перепелюк І.Б.

секретар Конецька Д.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Баршаков Олександр Васильович, на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 15 вересня 2021 року (головуючий у 1-й інстанції Слободян Г.М.),-

ВСТАНОВИВ:

У травні 2019 року ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Баршаков Олександр Васильович, звернулася до суду позовом до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що вона є донькою ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , та спадкоємцем за законом першої черги, як донька померлого.

Зазначала, що спадкова справа була заведена за заявою ОСОБА_2 , оскільки за життя її батько склав на останню заповіт від 15.08.2018 року на своє майно, а саме – однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .

Посилалася на те, що ОСОБА_2 прийняла спадщину і зареєструвала своє право на вказану квартиру, отримавши свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 24.04.2019 року, що підтверджується інформаційною довідкою №165524463 від 06.05.2019 року Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та листом нотаріуса №78/02-14 від 26.04.2019 року.

Окрім наведеного, аргументує заявлені вимоги і тим, що із батьком вона підтримувала нормальні відносини, в останнє бачила його у травні 2017 року, після чого вона повернулася до місця свого постійного проживання в Канаду, та у розмові із батьком влітку 2018 році при житті, він їй говорив, що матеріально забезпечений

___________________________________________________________________________

Провадження 22ц/822/54/22

і допомога йому не потрібна, а також нічого їй не говорив про складання заповіту на іншу особу, тому для неї, у подальшому після смерті батька, стала несподіваною звістка про те, що спадщина перейшла до відповідачки. У зв`язку із тим, що вона проживає постійно за кордоном, заяву про прийняття спадщини у визначений законом строк направила поштою до Першої Чернівецької державної нотаріальної контори.

Вказувала, що має сумнів в тому, що підпис в заповіті належить батькові. Батько не міг позбавити її спадщини, а як наслідок порушенні її права як спадкоємиці.

Просила суд, визнати заповіт від 15.08.2018 року укладеного ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Іщенко А.В. за номер № 5676, недійсним.

    Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 15 вересня 2021 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Баршаков Олександр Васильович, подала апеляційну скаргу, посилаючись на незаконність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, порушення норм матеріального і процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції було допущено порушення норм процесуального права, а саме проігноровано клопотання щодо зміни експертної установи на Львівський НДІ судових експертиз, а ознайомившись із висновком Чернівецького НДЄКЦ №СЕ19/126-21/670ПЧ від 10.03.2021 року, з огляду на порушення в проведенні експертизи, було заявлено клопотання від 07.06.2021 року щодо повторної судово-почеркознавчої експертизи, яке ухвалою від 10.06.2021 року безпідставно відхилене.

Також зазначає про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, оскільки без врахування думки сторін, суд призначив судово-почеркознавчу експертизу в установі на свій розсуд, а висновок Чернівецького НДЄКЦ був здійснений із істотними порушеннями п.2.3 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз, яким експерту забороняється самостійно збирати матеріали, які підлягають дослідженню, а також вибирати вихідні дані для проведення експертизи, якщо вони відображені в наданих йому матеріалах неоднозначно.

Вказує, що експертом використано з 12 вільних зразків лише 6, хоча своїм клопотанням вимагав про надання не менше 10 вільних зразків. Оскільки невід`ємною частиною заповіту є не тільки підпис, а також власноручний напис спадкодавця із зазначенням ним повного прізвища, ім`я та по батькові, то останні взагалі не досліджувались.

Таким чином, рішення на користь відповідача ухвалено на підставі єдиного доказу – висновку експертизи, який не має заздалегідь встановленої сили, є неповним, сумнівним, виконаний з порушенням чинного законодавства.

Просив призначити повторну судово-почеркознавчу експертизу та скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 15 вересня  2021 року та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Заслухавши доповідача про суть оскаржуваного рішення, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Статтею 263 ЦПК встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, тобто ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанцій прийшов до висновку про відсутність підстав для визнання складеного ОСОБА_3 заповіту недійсним, оскільки в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б свідчили про порушення вимог чинного законодавства при складанні та посвідченні заповіту, а також відсутні обставини, які б дали суду вважати оспорюваний заповіт недійсним.

Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до свідоцтва про народження (т.1 а.с.10) батьком позивача ОСОБА_1 був ОСОБА_4 , прізвище якого за паспортом громадянина України ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 та який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 що підтверджується копією свідоцтва про смерть (т. 1 а.с. 11).

Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина, об`єктом якої була квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 28,4 кв.м., в тому числі житловою площею – 17,2 кв.м..

Згідно заповіту від 15.08.2018 року вбачається, що за життя ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 на випадок його смерті зробив розпорядження про те, що належну йому квартиру АДРЕСА_1 він заповідає ОСОБА_2 , зазначивши, що заповіт ним прочитаний та власноручно проставив підпис, з вказівкою свого прізвища (т.1 а.с. 126).

Нотаріусом ОСОБА_5 було повідомлено спадкоємицю за законом першої черги, доньку останнього ОСОБА_1 , яка проживала в Канаді, що вбачається з листа від 26.04.2019 року (а.с.13). Від ОСОБА_1 ( ОСОБА_6 ) до нотаріуса Іщенко А.В. поступила заява (електронним текстом) про прийняття спадщини (а.с.14 надана позивачем на іноземній мові, без перекладу).

Як вбачається із свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 24.04.2019 року (а.с. 153 т.1) спадщина, на яку видане це свідоцтво на ім`я ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 , складається із квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 28,4 кв.м., в тому числі житловою – 17,2 кв.м..

Судом першої інстанції встановлено що внаслідок незадовільного стану здоров`я за життя ОСОБА_3 було призначено першу групу інвалідності загального захворювання безтермінове, та у довідці МСЕК (т.1 а.с.40), зазначено, що ОСОБА_3 мав значну залежність від інших осіб, при виконанні важливих соціально – побутових функцій, тобто потребував стороннього догляду.

Після оформлення і видачі 24.09.2019 року ОСОБА_2 свідоцтва про прийняття спадщини, до нотаріуса Іщенко А.В. надійшла заява про прийняття спадщини ОСОБА_1 з Першої Чернівецької державної нотаріальної контори за листом № 661/01-06 від 24.04.2019 року (а.с. 158, 159 т.1). Приватним нотаріусом Іщенко А.В. заява ОСОБА_7 була розглянута та 26.04.2019 року останній направлена відповідь за № 78/02-14 (а.с. 164-166 т.1) з повідомленням оформлення спадщини на спірну квартиру за заповітом на ім`я ОСОБА_2 .

Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (стаття 1233 ЦК України).

Статтею 1234 ЦК України передбачено, що право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто.

За своєю юридичною природою заповіт є одностороннім правочином, який дійсний за умови додержання встановленої законом форми та змісту. Отже, на заповіт як односторонній правочин розповсюджуються загальні норми цивільного законодавства стосовно підстав та наслідків визнання недійсності правочинів.

Відповідно до частини другої статті 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Заповіт, як односторонній правочин, має відповідати загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів.

Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником тощо).

Відповідно до частини другої статті 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 травня 2018 року в справі № 756/14304/15-ц (провадження № 61-11896св18) зроблено висновок щодо застосування частини другої статті 1257 ЦК України та вказано, що для дійсності заповіту волевиявлення заповідача має бути вільним та відповідати його внутрішній волі. Воля - це внутрішнє бажання заповідача визначити долю спадщини на випадок своєї смерті шляхом складання особистого розпорядження (заповіту). Волевиявлення - це зовнішній прояв внутрішньої волі, який знаходить своє втілення в заповіті, складеному та посвідченому відповідно до вимог, передбачених ЦК України.

Загальні вимоги до форми заповіту встановлені статтею  1247  ЦК України, а саме:  заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення.  Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем.  Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу.  Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251 - 1252 цього Кодексу.  Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

У даній справі встановлено, що 15 серпня 2018 року приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Іщенко А.В. за реєстровим номером №5676 зареєстрований заповіт ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 складений на ім`я ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_5 ..

Згідно з частинами першою та другою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п`ятою та шостою статі 203 цього Кодексу.

Частиною третьою статті 203 ЦК України встановлено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно з частиною першою статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Так, згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Як закріплено в ч. 2 ст.76 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст. 80 ЦПК України встановлено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд першої інстанції, з урахуванням зазначених вимог закону та встановлених обставин у справі, на підставі досліджених доказів, яким надано належну правову оцінку, правильно виходив із того, що доказів які б свідчили про відсутність волевиявлення спадкодавця заповісти усе своє майно ОСОБА_8 позивачем не надано, що також не знайшло свого підтвердження в судовому засіданні.

Недійсними є заповіти: в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).

Відповідно до статті 1248 ЦК України, підпункту 1.6, 1.7 пункту 1 глави 3 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів.

Аналогічні положення закріплено й у підпункті 1.4 пункту 1 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 3306/5. Посадова особа органу місцевого самоврядування посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Посадова особа органу місцевого самоврядування може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути прочитаний уголос та підписаний заповідачем, про що ним зазначається у заповіті перед його підписом.

     Колегія суддів на підставі вищевикладеного та з урахуванням ч. 4 ст. 263 ЦПК України  та висновків щодо застосування зазначених норм права, які викладені в постанові Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 515/1104/17, а саме про те, що дійсним, тобто таким, що відповідає вимогам закону є заповіт, який посвідчений уповноваженою особою, яка мала на це право в силу закону, відсутні порушення його форми та посвідчення, волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його волі.

Звертаючись до суду із позовом ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Баршаков О.В., посилається на те, що її покійний батько не міг позбавити її спадку, і щодо справжності підпису батька на заповіті у неї є сумніви.

Як вбачається з висновку експерта експертного криміналістичного центру МВС України від 10.03. 2021 року за № СЕ-19/126-21/670-ПЧ ОСОБА_9 (т.2 а.с. 75 – 79) підпис від імені ОСОБА_3 в заповіті від 15.08.2018 року що знаходиться в спадковій справі № 16/2019р., посвідченого приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Іщенко А.В. виконаний ОСОБА_3 .

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Баршаков Олександр Васильович, зводяться до незгоди із результатами проведеної почеркознавчої експертизи.

Колегія суддів перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про судову експертизу» судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.

Відповідно до частин першої, другої статті 102 ЦПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права.

Відповідно до статті 10 Закону України «Про судову експертизу» судовими експертами можуть бути особи, які мають необхідні знання для надання висновку з досліджуваних питань. Судовими експертами державних спеціалізованих установ можуть бути фахівці, які мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності. До проведення судових експертиз (обстежень і досліджень), крім тих, що проводяться виключно державними спеціалізованими установами, можуть залучатися також судові експерти, які не є працівниками цих установ, за умови, що вони мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку в державних спеціалізованих установах Міністерства юстиції України, атестовані та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності у порядку, передбаченому цим Законом.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про судову експертиза» судово-експертну діяльність здійснюють державні спеціалізовані установи, їх територіальні філії, експертні установи комунальної форми власності, а також судові експерти, які не є працівниками зазначених установ, та інші фахівці (експерти) з відповідних галузей знань у порядку та на умовах, визначених цим Законом.

Отже, судово-експертна діяльність може проводитись фахівцями (експертами) з відповідних галузей знань, що й було вчинено, за обставинами даної справи, фахівцями (експертами) при виконанні експертного дослідження № СЕ-19/126-21/670-ПЧ від 10 березня 2021 року.

Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (статті 110 ЦПК України).

Так, відповідно до ч. 2ст. 113 ЦПК України якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).

Як роз`яснено у пунктах 10, 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 1997 року № 8 «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах», судам слід мати на увазі, що первинною є експертиза, при проведенні якої об`єкт досліджується вперше. Додаткова експертиза призначається після розгляду судом висновку первинної експертизи, коли з`ясується, що усунути неповноту або неясність висновку шляхом допиту експерта неможливо. Повторна експертиза призначається, коли є сумніви у правильності висновку експерта, пов`язані з його недостатньою обґрунтованістю чи з тим, що він суперечить іншим матеріалам справи, а також за наявності істотного порушення процесуальних норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи. В ухвалі (постанові) про призначення повторної експертизи зазначаються обставини, які викликають сумніви у правильності попереднього висновку експерта. Проведення повторної експертизи може бути доручено тільки іншому експертові.

Згідно з підпунктом 1.2.14 пункту 1.2 розділу І Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 № 53/5 у редакції наказу Міністерства юстиції України від 26.12.2012 № 1950/5 (далі - Інструкція), первинною є експертиза, коли об`єкт досліджується вперше. Повторною є експертиза, під час проведення якої досліджуються ті самі об`єкти і вирішуються ті самі питання, що й при проведенні первинної (попередніх) експертизи (експертиз).

В апеляційній скарзі апелянтом заявлено клопотання про призначення повторної судово-почеркознавчої експертизи, у задоволенні якого ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 10.01.2022 року, було відмовлено.

Дослідивши матеріали справи колегією суддів встановлено, що виходячи з наведених процесуальних норм, для призначення повторної експертизи судом першої та апеляційної інстанції не встановлено факту неправильності та необґрунтованості первинної експертизи, наявності протиріч у висновку експерта іншим доказам по справі, інших процесуальних порушень. Лише при встановленні таких обставин призначення повторної експертизи буде обґрунтованим та відповідатиме завданням цивільного судочинства щодо справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду і вирішення справи, якими має керуватися суд та учасники судового процесу.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження (пункти 1), 2) частини першої статті 264 ЦПК України).

У мотивувальній частині рішення зазначаються: фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини; докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення (пункти 1), 2) частини четвертої статті 265 ЦПК України).

Належних та допустимих доказів на спростування висновку експерта позивачем до суду першої інстанції не подано, клопотання про визнання його необґрунтованим не заявив.

На спростування доводів апеляційної скарги про недостовірність висновку експерта, через не використання експертом всіх вільних зразків підпису, наданих йому на дослідження, то колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 № 53/5 у редакції наказу Міністерства юстиції України від 26.12.2012 № 1950/5 (пункти 1.1., 1.4. глави 1 розділу І), основним завданням почеркознавчої експертизи є ідентифікація виконавця рукописного тексту, обмежених за обсягом рукописних записів (літерних та цифрових) і підпису. Такою експертизою вирішуються і деякі неідентифікаційні завдання (установлення факту виконання рукописного тексту під впливом будь-яких факторів, що заважають (природних: хворобливий стан, хронічні захворювання, вікові зміни; тимчасових зовнішніх: незвичне тримання засобу для писання, незвична поза, обмеження зорового контролю тощо; тимчасових внутрішніх: алкогольне сп`яніння, фармакологічні, наркотичні засоби тощо; штучних: викривлення письма зміненими рухами); визначення статі виконавця, а також належності його до певної групи за віком тощо).

Об`єктом почеркознавчої експертизи є почерковий матеріал, в якому відображені ознаки почерку певної особи у тому обсязі, в якому їх можна виявити для вирішення поставлених завдань. Для проведення почеркознавчих досліджень рукописних записів та підписів надаються оригінали документів.

   Судовий експерт самостійно визначається з обсягом матеріалів, необхідних для проведення дослідження, на підставі яких експертом було зроблено висновок первинної експертизи від 10.03.2021 року.

 Висновок первинної судово-почеркознавчої експертизи містить змістовні обґрунтування та дослідження, на підставі яких експертом встановлено виконання підпису у заповіті саме  ОСОБА_4 , а не іншою особою. 

Інших мотивів чи обґрунтувань незаконності оскаржуваного рішення суду першої інстанції апеляційна скарга не містить.

Враховуючи вищевикладене колегія судів, приходить до висновку, що судом першої інстанції досліджено всі наявні у справі докази і надано їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 81, 89 ЦПК України, а також, врахувавши обставини справи, обґрунтовано виходив з того, що вчинення ОСОБА_3 оспорюваного заповіту спрямоване на передачу майна після смерті саме ОСОБА_2 , зафіксоване в оспорюваному заповіті від 15 серпня 2018 року, було вільним та відповідало його волі, не суперечить актам цивільного законодавства, спадкодавець був дієздатним на час укладення заповіту, його дієздатність була перевірена приватним нотаріусом Іщенко А.В., волевиявлення заповідача було вільним, відповідало його внутрішній волі та наслідкам, які передбачав спадкодавець.

Доказів протилежного матеріали справи не містять.

Суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права, встановив фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінив докази у їх сукупності та дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання заповіту недійсним.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Рішення суду ухвалено відповідно до норм матеріального і процесуального права і підстав для його скасування немає.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Керуючись ст.ст. 374, 375 ЦПК України, апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Баршаков Олександр Васильович, залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 15 вересня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Повний текст постанови складений 25 січня 2022 року

Головуючий А.І. Владичан

Судді: Н.К. Височанська

І.Б. Перепелюк