ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

24.01.2022Справа № 910/19796/21

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал"

до Моторного (транспортного) страхового бюро України

про стягнення 4 307,95 грн,

Суддя Борисенко І.І.

Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Товариство з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Моторного (транспортного) страхового бюро України (надалі-відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 4 307,95 грн., з яких: 845,17 грн - 3 % річних, 3 462,78 грн - інфляційні втрати.

Позовні вимоги з посиланням на ст. 625, 992 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), ст. 3, 6, 36, 41 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" мотивовані тим, що до позивача перейшло право вимоги до відповідача як до особи, відповідальної за відшкодування збитків, спричинених внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.12.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в справі № 910/19796/21, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).

10.01.2022 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує проти позову та, зокрема, зазначає, що статтею 41 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" визначено вичерпний перелік регламентних виплат, що здійснює МТСБУ (відповідач), нараховані позивачем вимоги в частині 3% річних, інфляційних втрат ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.06.2018 у справі № 910/842/18 про банкрутство ПрАТ "СК Україна" за результатом попереднього судового засідання були віднесені до четвертої черги реєстру вимог кредиторів боржника та ухвалою від 17.07.2019 визнані погашеними відповідно до ч. 5 ст. 45 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" у зв`язку з недостатністю майнових активів боржника і МТСБУ не є правонаступником ліквідованого боржника - ПрАТ "СК Україна", за заявою позивача МТСБУ виплачено відшкодування, тому підстави для покладення додаткової відповідальності на відповідача, відсутні. Також вказує, що за договором про відступлення права вимоги від 26.11.2015 потерпіла особа не передавала право вимоги на інфляційні втрати та 3% річних. Крім цього, просить суд застосувати позовну давність, з урахуванням дати ДТП 28.11.2014.

Крім того, в поданому відзиві відповідач просить зменшити витрати на правову допомогу позивача, посилаючись на однотипність поданих позовів до Господарського суду міста Києва.

18.01.2022 від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій останній заперечує проти доводів відповідача викладених у відзиві та зазначає, що розмір заборгованості заявленої до стягнення встановлена рішенням суду, що має преюдиціальне значення. Окрім цього відповідачем частково сплачено заборгованість, що свідчить про визнання боргу останнім, щодо стягнення інфляційних втрат та 3% річних.

Беручи до уваги наведене вище та відсутність будь-яких клопотань сторін, у яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність в матеріалах справи всіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об`єктивного її розгляду і вирішення цього спору, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи, призначеної до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання), за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

28.11.2014 о 15 год. 15 хв. ОСОБА_1 , керуючи автомобілем Інфініті, д.н.з. НОМЕР_1 , на вул. Мішуги 12, при зміні напрямку руху не впевнився, що це буде безпечно, внаслідок чого відбулось зіткнення з припаркованим автомобілем Тойота д.н.з. НОМЕР_2 , що пошкодження вказаних вище транспортних засобів та їх механічних пошкоджень.

Вина ОСОБА_1 , який порушив п. п. 10.1. Правил дорожнього руху України, підтверджується постановою Дарницького районного суду міста Києва від 22.12.2014 у справі № 753/22181/14-п (провадження № 3/753/7783/14).

Цивільно-правова відповідальність автомобіля Тойота д.н.з. НОМЕР_2 на момент дорожньо-транспортної пригоди була застрахована на підставі договору страхування (полісу) №АІ/4138334 Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Україна".

21.12.2014 суб`єктом оціночної діяльності ОСОБА_2 складено Звіт про визначення вартості матеріального збитку Toyota Corolla д.н.з НОМЕР_2 , відповідно до якого вартість матеріального збитку власнику вказаного автомобіля ОСОБА_3 визначено в розмірі 21 407,43 грн.

Власником автомобіля Toyota Corolla д.н.з НОМЕР_2 є ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 .

26.11.2015 між ОСОБА_3 та ФОП Шиян Д.С. було укладено договір відступлення права вимоги (цесія) виплати страхового відшкодування, на підставі якого ОСОБА_3 відступив ФОП Шиян Д.С. права вимоги в зобов`язаннях, що виникли із вказаного вище ДТП, у тому числі одержання грошового відшкодування нанесеної майнової шкоди від винної особи, страхової компанії або від МТСБУ.

30.11.2015 між ФОП Шияном Д.С. (клієнт) та позивачем (фактор) було укладено договір про надання фінансових послуг факторингу №5/30-11/2015, відповідно до п. 1.1 якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, клієнт передає фактору, а фактор приймає і зобов`язується оплатити клієнтові усі права вимоги за грошовими зобов`язаннями, що виникли у клієнта з договорів відступлення права вимоги (цесії) виплати страхового відшкодування відповідно до додатку №1 до цього договору.

У силу умов вказаного договору фактор займає місце клієнта (як кредитора) в зобов`язаннях, що виникли із зазначеного вище договору відносно усіх прав клієнта, у тому числі права одержання від боржника сум основного боргу, відсотків, неустойок у повному обсязі (п.1.2 договору №5/30-11/2015 від 30.11.2015).

Пунктом 1.4 договору №5/30-11/2015 від 30.11.2015 передбачено, що зобов`язаною особою (боржником) є Голотюк Денис Валентинович (п. 39 додатку № 1 до договору №5/30-11/2015 від 30.11.2015); страхова компанія Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Україна"; Моторне (транспортне) страхове бюро України в порядку, передбаченому Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Відповідно до ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За змістом ч. 1 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Метою договору факторингу може бути як передача факторові права вимоги клієнта до боржника в обмін на надання клієнтові грошових коштів, так і відступлення клієнтом своєї вимоги в забезпечення виконання його зобов`язань перед фактором. Предметом договору факторингу може бути одна або декілька вимог.

Отже, починаючи з 30.11.2015 кредитором у договірному зобов`язанні за договором страхування (полісом) №АІ/4138334, яке виникло в результаті дорожньо-транспортної пригоди, є позивач.

Однак, Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Україна", порушуючи умови договору страхування (полісу) №АІ/4138334, не здійснило виплату грошового зобов`язання.

Позивач та Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Арсенал Страхування" звернулись до Господарського суду міста Києва із заявою про порушення провадження в справі про банкрутство боржника - Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" (ідентифікаційний код 30636550), оскільки останнє має кредиторську заборгованість і неспроможне її погасити.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.03.2018 було відкрито провадження в справі №910/842/18 про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна", визнано розмір вимог ініціюючих кредиторів - позивача та Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Арсенал Страхування" на суму 1 232 899, 85 грн, призначено розпорядником майна боржника арбітражного керуючого Тищенко Оксану Іванівну.

30.03.2018 позивач звернувся до Господарського суду міста Києва із заявою про грошові вимоги до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна".

24.04.2018 позивач подав уточнення до заяви про грошові вимоги до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" в справі № 910/842/18, у тому числі за зобов`язанням, яке виникло за страховою подією 24.10.2014. Ці уточнення стосувалися детального розрахунку заборгованості Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" перед позивачем, за зобов`язанням, яке виникло на підставі договору (полісу) №АІ/418334, у розмірі 14 242,31 грн основного боргу, 845,17 грн 3 % річних, 3 462,78 грн інфляційних втрат.

Ухвалою попереднього засідання від 15.06.2018 затверджено реєстр вимог кредиторів Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" на загальну суму 22 101 683, 87 грн, у тому числі визнано грошові вимоги позивача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2019 у справі № 910/842/18 затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс, ліквідовано банкрута - Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Україна" та закрито провадження в справі.

Вказаною ухвалою встановлено, що вимоги кредиторів, які визнані судом та включені до реєстру вимог кредиторів, не задоволені, в зв`язку з тим, що ліквідатором не виявлено достатньо майнових активів, що підлягають включенню до ліквідаційної маси для погашення кредиторських вимог.

З огляду на викладене, суд вважає доведеним факт недостатності коштів та майна страховика - учасника Моторного (транспортного) страхового бюро України для задоволення вимог його кредиторів.

Отже, станом на момент звернення позивача з даним позовом до суду, його визнано кредитором Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" з грошовими вимогами, в тому числі за полісом №АІ/4138334, у розмірі 14 242,31 грн основного боргу, 845,17 грн 3 % річних, 3 462,78 грн інфляційних втрат.

08.08.2019 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис за номером 10651170036015351 про припинення Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна".

28.08.2019 у зв`язку з ліквідацією Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна", позивач звернувся до Моторного (транспортного) страхового бюро України (надалі - МТСБУ) із заявою про виплату боргу.

Як убачається з долучених до позову виписок по рахунку позивача, 06.09.2019 відповідачем було частково виконано зобов`язання за договором страхування №АІ/4138334, зокрема, здійснено виплату страхового відшкодування в розмірі 14 242,31 грн.

Позивач зазначає, що відповідач лише частково виконав зобов`язання за договором №АІ/4138334, оскільки не сплатив на користь позивача 845,17 грн - 3 % річних, 3 462,78 грн - інфляційні втрати, в зв`язку з чим позивач звернувся з даним позовом до Господарського суду міста Києва про стягнення з відповідача вказаних сум.

У частині першій статті 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується в разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно зі статтею 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, за якою страховик бере на себе зобов`язання в разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

У статті 526 ЦК України зазначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 511 ЦК України у випадках, встановлених договором, зобов`язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

Отже, грошовим зобов`язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У частині третій статті 510 ЦК України визначено, що якщо кожна зі сторін у зобов`язанні має одночасно і права, і обов`язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов`язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зважаючи на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов`язань, на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання.

Така правова позиція узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 06.06.2012 у справі № 303/2147/14-ц (провадження № 6-49цс12), а також Верховного Суду, викладеними у постановах від 30.01.2018 у справі № 910/17993/15, від 28.02.2018 у справі № 149/344/15-ц, від 06.06.2019 у справі № 758/8819/16-ц, від 26.06.2019 у справі № 760/2905/16-ц, від 04.09.2019 у справі № 280/2625/13-к, від 16.10.2019 у справі № 452/3519/15.

Крім того, в постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі № 910/22034/15 зроблений висновок, що стаття 625 ЦК України поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань, з яким погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 (провадження № 12-14гс18).

До сфери обов`язкового страхування належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" від 01.07.2004 № 1961-IV (далі - Закон № 1961-IV).

Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону № 1961-IV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Пунктом 20.3 статті 20 Закону № 1961-IV передбачено, що у разі ліквідації страховика за рішенням визначених законом органів обов`язки за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності виконує ліквідаційна комісія. Обов`язки страховика за такими договорами, для виконання яких у страховика, що ліквідується, недостатньо коштів та/або майна, приймає на себе МТСБУ. Виконання обов`язків у повному обсязі гарантується коштами відповідного централізованого страхового резервного фонду МТСБУ на умовах, визначених цим Законом.

Підпунктом "ґ" пункту 41.1. статті 41 Закону № 1961-IV передбачено, що МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння, у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов`язань за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

При цьому преамбула статті 41 Закону № 1961-IV - щодо відшкодування МТСБУ шкоди на умовах, визначених цим Законом не може тлумачитись без взаємозв`язку із положеннями підпункту "ґ" пункту 41.1. цієї статті та із положеннями пункту 20.3 статті 20 Закону, пункту 3 статті 20 Закону України "Про страхування". Зазначені нормативні акти в цілому та наведені норми, зокрема, не передбачають винятків із загального правила про майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені) та відповідно до статті 625 ЦК України - сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми.

Враховуючи викладене вище, суд відхиляє твердження відповідача про відсутність у нього обов`язку сплачувати 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих за прострочення ліквідованим страховиком виплати суми страхового відшкодування.

Вірність наданого позивачем розрахунку суми 3 % річних, інфляційних втрат підтверджується ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.06.2018 у справі №910/842/18 про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна".

Отже, відповідач не звільняється від обов`язку сплачувати за страховика, що допустив прострочення виплати суми страхового відшкодування, передбачені законом (частина друга статті 625 ЦК України та пункт 36.5 статті 36 Закону № 1961-IV) суми 3 % річних, інфляційних втрат, нарахованих за прострочення ліквідованим страховиком виплати суми страхового відшкодування, оскільки ці нарахування в силу закону (частина друга статті 625 ЦК України та пункт 36.5 статті 36 Закону № 1961-IV) є невід`ємною/складовою частиною боргу зі сплати страхового відшкодування за договором страхування.

Аналогічну правову позицію висвітлює в своїй постанові від 07.09.2021 №910/14293/19 Верховний Суд.

Оскільки в матеріалах справи відсутні докази сплати відповідачем 845,17 грн - 3 % річних, 3 462,78 грн - інфляційних втрат, інших доказів на спростування вказаного відповідачем також не надано, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та стягнення з відповідача вказаних сум.

Що стосується заявленої відповідачем у відзиві заяви про застосування строків позовної давності та строку спеціальної позовної давності, то суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Отже, початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

За приписами ст. 257, 258 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність, зокрема, позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за грошовим зобов`язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання зобов`язання.

Як зазначалось вище, правовідносини з виплати страхового відшкодування, які склалися між сторонами в справі на підставі договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, є грошовим зобов`язанням.

Тож у контексті спірних правовідносин таке право на позов має бути пов`язане, зокрема, з початком виникнення відповідного обов`язку у МТСБУ щодо виконання зобов`язань ліквідованого страховика.

Аналіз положень пунктів 2, 3 статті 20 та пункту 41.1 статті 41 Закону № 1961-IV свідчить, що обов`язок із виконання договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності покладено на страхову компанію до завершення процедури її ліквідації в особі ліквідаційної комісії, а у разі недостатності коштів (майна) на МТСБУ.

Тому, з урахуванням положень підпункту "ґ" пункту 41.1 статті 41 Закону № 1961-IV, обов`язок МТСБУ щодо відшкодування шкоди замість ліквідованого страховика виникає з моменту встановлення судом факту недостатності коштів та майна такого страховика, чим, у цьому випадку, є дата постановлення ухвали господарського суду про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу, закриття провадження в справі про банкрутство страховика - банкрута.

Відтак право вимоги потерпілого до МТСБУ за невиконаними зобов`язаннями ліквідованого страховика виникає саме з моменту ліквідації такого страховика ухвалою господарського суду в справі про банкрутство.

Як зазначено вище, судом встановлено факт ліквідації ПрАТ "СК "Україна" ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2019 у справі № 910/842/18, у зв`язку з неможливістю останнього виконати свої зобов`язання перед кредиторами, що стало підставою для звернення ТОВ "Маркс.Капітал" з позовом у цій справі, що розглядається.

Ліквідація страховика відбулась за ухвалою суду 17.07.2019, що є початком перебігу строку позовної давності в спірних правовідносинах, отже звернення позивача 08.10.2021 з даним позовом здійснене в межах строку позовної давності, а тому суд відмовляє в задоволенні заяви відповідача про застосування наслідків пропуску строку позовної давності.

Разом з тим, суд приймає до уваги, що строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 Цивільного кодексу України, зокрема, щодо строку позовної давності зі стягнення штрафних санкцій, були продовжені Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" з 02.04.2020 на строк дії карантину.

Враховуючи, що закінчення спеціального строку позовної давності припало на строк періоду карантину (17.07.2020), який на даний час продовжено, суд вважає, що строк спеціальної позовної давності щодо вимог в даній справі не сплинув у силу п.12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

З огляду на викладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу відхилені судом та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду щодо задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З огляду на наведені вище норми, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 845,17 грн - 3 % річних, 3 462,78 грн - інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Крім того позивач просив суд стягнути з відповідача 4 600, 00 грн витрат на правову допомогу.

Згідно із ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Позивачем на підтвердження понесення витрат на правову допомогу долучено до матеріалів справи: копію договору № 96 про надання правової допомоги від 01.06.2020, копію додаткової угоди № 1 до Договору № 96 від 01.06.2020, копію додатку № 1 від 01.06.2020, копію акту приймання - передачі наданої правової допомоги № 294 від 27.11.2021.

Частини 1 та 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України встановлюють, що:

- витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави;

- за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Частина 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України ).

Відповідно до приписів ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У відзиві відповідачем заявлено про зменшення витрат на правову допомогу позивача у зв`язку з однотипністю поданих позовів, які знаходяться у провадженні Господарського суду міста Києва.

З урахуванням вказаного клопотання відповідача, з огляду на спірні правовідносини сторін, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, ціну позову, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду позивачем документів, їх значення для вирішення спору, приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, та враховуючи те, що адвокатом надавалась правова допомога в аналогічних спорах, що перебували у провадженні Господарського суду міста Києва, суд зазначає, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката заявлені витрати є неспівмірним зі складністю справи, ціною позову, наданим адвокатом обсягом послуг, витраченим ним часом на надання таких послуг, не відповідає критерію розумності та їх стягнення у повному обсязі становить надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розподілу таких витрат.

За наведених обставин суд дійшов висновку про зменшення заявлених до стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу до 2 500,00 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст. 86, 129, 232-234, 240, 250-252 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" задовольнити повністю.

Стягнути з Моторного (транспортного) страхового бюро України (02154, місто Київ, Русанівський бульвар, будинок 8, ідентифікаційний код 21647131) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" (36023, місто Полтава, вулиця Колективна, будинок 10, ідентифікаційний код 37686922) 845 (вісімсот сорок п`ять) грн. 17 коп. - 3 % річних, 3 462 (три тисячі чотириста шістдесят дві) грн. 78 коп. - інфляційних втрат, 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн 00 коп. судового збору та 2 500 (дві тисячі п`ятсот) грн 00 коп. витрат на правову допомогу.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції у строки передбачені ст. 256 ГПК України.

Суддя І.І. Борисенко