ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

18 січня 2022 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 742/2502/21

Головуючий у першій інстанції – Бездідько В. М.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/313/22

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого-судді Висоцької Н.В.

суддів:  Мамонової О.Є., Онищенко О.І.,

із секретарем – Шкарупою Ю.В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи, що не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Яблунівська об`єднана територіальна громада, Служба у справах дітей Прилуцької міської ради, Служба у справах дітей та сім`ї Деснянської в місті Києві районної державної адміністрації, ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 03 грудня 2021 року про скасування заходів забезпечення позову (місце ухвалення – м. Прилуки, дата складання повного тексту – 07.12.2021) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини та за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення місця проживання неповнолітньої дитини,

                                       В С Т А Н О В И В :

Ухвалою Прилуцького міськрайонного суду від 09.07.2021 заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено. Забезпечено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини з матір`ю, шляхом повернення ОСОБА_2 . ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до фактичного місця реєстрації останнього, а саме: АДРЕСА_1 , до вирішення спору про визначення місця проживання дитини по суті та вступу у законну силу судового рішення.

У листопаді 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду з клопотанням про скасування забезпечення позову, які були застосовані вказаною вище ухвалою суду. В обгрунтування посилався на те, що в провадженні Прилуцького міськрайонного суду перебуває цивільна справа № 742/2571/21 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення місця проживання неповнолітньої дитини та позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення місця проживання дитини, яка об`єднана в одне провадження. На час звернення до суду з позовом ОСОБА_1 було подано заяву про забезпечення позову, яку ухвалою суду від 09.07.2021 було задоволено. ОСОБА_2 у клопотанні про скасування заходів забезпечення позову посилається на те, що суд розглянув справу без виклику сторін, дослідив докази лише однієї сторони чим позбавив іншу сторону надати свої пояснення та доводи. При цьому посилається на те, що 11.06.2021 ОСОБА_1 разом з дитиною покинула місце спільного проживання з заявником та виїхала у невідомому напрямку. На телефонні дзвінки ОСОБА_2 вона повідомляла, що він дитину більше не зможе бачити та про місце свого перебування не повідомляла. Звернення ОСОБА_2 до різних інстанцій з приводу встановлення місця проживання дитини не дали результатів, на підставі чого він був змушений звернутись 05.07.2021 з позовом до суду про встановлення місця проживання дитини разом з батьком. 06.07.2021 ОСОБА_2 було встановлено фактичне місце проживання дружини ОСОБА_1 , разом з співмешканцем та сином, та враховуючи рівність прав відносно дитини, а також те, що дитина перебувала у хворобливому стані ОСОБА_2 забрав сина до м. Київ, де дитина відвідувала дитячий садочок, він півроку проживав разом з сином однією сім`єю, де створені всі належні умови для гаромонійного виховання дитини.

У клопотанні про скасування заходів забезпечення позову заявник посилається, що після конфлікту ОСОБА_1 подала звернення до правоохоронних органів з приводу викрадення дитини, та 09.07.2021 звернулась до суду з заявою про забезпечення позову шляхом встановлення місця проживання дитини разом з матір`ю за місцем їх реєстрації.

Зазначає, що на даний час дитина продовжує проживати разом з батьком у м. Київ, ним створені всі необхідні умови для проживання та гармонійного розвитку дитини, син повністю адаптований до умов проживання, дитина не йде на контакт із матір`ю та психологічно має досить тісний зв`язок із батьком, тому вважає, що фактично виконання ухвали про забезпечення позову на даний час може негативно впливати на моральний стан дитини та психологічно травмувати дитину, яка адаптована до усталених умов проживання, які створені батьком.

У клопотанні ОСОБА_2 просив скасувати заходи забезпечення позову, які були застосовані ухвалою Прилуцького міськрайонного суду від 09.07.2021.

Ухвалою Прилуцького міськрайонного суду від 03.12.2021 клопотання відповідача про скасування забезпечення позову задоволено. Скасовано заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Прилуцького міськрайонного суду від 09.07.2021 про повернення ОСОБА_2 . ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до фактичного місця реєстрації останнього, а саме: АДРЕСА_1 до вирішення спору про визначення місця проживання дитини по суті та вступу у законну силу судового рішення.

Зобов`язано ОСОБА_2 забезпечити можливість ОСОБА_1 спілкуватися у присутності ОСОБА_2 з сином ОСОБА_4 кожного понеділка, середи, п`ятниці з 18 год 30 хв. до 21 год 00 хв. Кожної суботи з 10 год 00 хв. до 20 год. 00 хв.

Постановляючи ухвалу суд виходив з того, що 11.06.2021 ОСОБА_1 без дозволу ОСОБА_2 змінила місце проживання дитини після чого ОСОБА_2 втратив можливість спілкування з сином до 06.07.2021, коли силою забрав сина і можливість спілкування з дитиною втратила ОСОБА_1 . Ухвалою суду від 09.07.2021 було вжито заходи забезпечення позову щодо зобов`язання ОСОБА_2 повернути дитину до фактичного місця реєстрації останнього, а саме: АДРЕСА_1 , до вирішення спору про визначення місця проживання дитини по суті та вступу у законну силу судового рішення, проте вказану ухвалу суду відповідачем не виконано. Постановляючи ухвалу про скасування заходів забезпечення позову суд прийшов до висновку, що обоє батьків характеризуються позитивно, при цьому не дають можливості у спілкуванні з дитиною тому з них, хто з дитиною не проживає, що з 06.07.2021 дитина проживає разом з батьком, який займається вихованням, у зв`язку з чим склалася певна звична обстановка для дитини, різке порушення якої може спричинити негативні наслідки у вигляді стресу. З посиланням на рішення у справі «М.С. проти України» від 11.07.2017 (заява № 2091/13) суд прийшов до висновку, що найкращим інтересам дитини відповідатиме встановлення адаптаційного періоду, на час розгляду справи, побачень сина з матір`ю у присутності батька.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Прилуцького міськрайонного суду від 03.12.2021, та в задоволенні клопотання відповідача про скасування забезпечення позову відмовити.

В обгрунтування незаконності та необґрунтованості оскаржуваної ухвали суду ОСОБА_1 посилається на те, що нею 08.07.2021 було подано заяву про забезпечення позову, якій було присвоєно єдиний унікальний номер № 742/2502/21, та автоматичним розподілом справи було визначено головуючого суддю Коротку А.О., 14.07.2021 ОСОБА_1 до суду було подано позовну заяву, якій помилково було повторно призначено інший єдиний унікальний номер № 742/2571/21, та всупереч інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України призначено іншого суддю Бездідька В.М., тобто призначено суддю з порушенням порядку визначеного інструкцією та Положенням про автоматизовану систему документообігу суду.

В апеляційній скарзі заявниця зазначає, що після постановлення ухвали про забезпечення позову було написано заяву до органу ДВС, відкрито виконавче провадження, але відповідач продовжує чинити перешкоди у побаченні з дитиною, відверто ігнорує вимоги закону та обмежує ОСОБА_1 у виконанні материнських прав та обов`язків. Свої права батько використовує на шкоду інтересам дитини.

За доводами скарги ОСОБА_2 з ранку до 18 години працює, в цей час дитина перебуває в невідомому приміщенні в присутності діда та баби, дитина не відвідує садочок. Доводи про те, що мати працевлаштована та має вільний графік роботи залишилися поза увагою суду. Крім того, сім`я, яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , складається з трьох осіб, де бабуся (власник будинку) не працевлаштована та має можливість простійно допомагати по догляду за дитиною, дохід є значним та умови проживання є кращими, аніж запропоновані умови батьком. Разом з тим, для повноцінного розвитку дитини садочок очікує на відвідування дитини.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить відхилити апеляційну скаргу, ухвалу Прилуцького міськрайонного суду від 03.12.2021 залишити в силі. В обгрунтування посилається на законність та обґрунтованість постановленої ухвали суду та безпідставність апеляційної скарги. Зазначає, що у забезпеченні позову ОСОБА_1 просила повернути сина за адресою фактичного місця проживання дитини, проте ані мама, ані син не проживали за місцем реєстрації, та фактично місце проживання останньої ніким не встановлено. Заявник посилається, що його клопотання про скасування заходів забезпечення позову розглянуто з урахуванням прав та інтересів дитини.

На виконання вимог ст. 361 ЦПК України  учасникам справи було надіслано копії апеляційної скарги та додані до неї матеріали справи, проте відзив на апеляційну скаргу від інших учасників справи до суду подано не було.

Згідно з ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Вислухавши суддю-доповідача, учасників справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги, враховуючи наступне.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно з п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом встановлено, що ухвалою Прилуцького міськрайонного суду від 09.07.2021 заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено. Забезпечено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини з матір`ю, шляхом повернення ОСОБА_2 . ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до фактичного місця реєстрації останнього, а саме: АДРЕСА_1 , до вирішення спору про визначення місця проживання дитини по суті та вступу у законну силу судового рішення (а.с. 5-8).

У листопаді 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду з клопотанням про скасування забезпечення позову. Просив скасувати заходи забезпечення позову, які були застосовані ухвалою Прилуцького міськрайонного суду від 09.07.2021. (а.с. 1-4).

Ухвалою Прилуцького міськрайонного суду від 03.12.2021 клопотання відповідача про скасування забезпечення позову задоволено. Скасовано заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Прилуцького міськрайонного суду від 09.07.2021 про повернення ОСОБА_2 . ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до фактичного місця реєстрації останнього, а саме: АДРЕСА_1 до вирішення спору про визначення місця проживання дитини по суті та вступу у законну силу судового рішення.

Зобов`язано ОСОБА_2 забезпечити можливість ОСОБА_1 спілкуватися у присутності ОСОБА_2 з сином ОСОБА_4 кожного понеділка, середи, п`ятниці з 18 год 30 хв. до 21 год 00 хв. Кожної суботи з 10 год 00 хв. до 20 год. 00 хв (а.с. 46-47).

Постановлюячи ухвалу суд виходив з того, що 11.06.2021 ОСОБА_1 без дозволу ОСОБА_2 змінила місце проживання дитини після чого ОСОБА_2 втратив можливість спілкування з сином до 06.07.2021, коли силою забрав сина і можливість спілкування з дитиною втратила ОСОБА_1 . Ухвалою суду від 09.07.2021 було вжито заходи забезпечення позову щодо зобов`язання ОСОБА_2 повернути дитину до фактичного місця реєстрації останнього, а саме: АДРЕСА_1 , до вирішення спору про визначення місця проживання дитини по суті та вступу у законну силу судового рішення, проте вказану ухвалу суду відповідачем не виконано. Постановляючи ухвалу про скасування заходів забезпечення позову суд прийшов до висновку, що обоє батьків характеризуються позитивно, при цьому не дають можливості у спілкуванні з дитиною тому з них, хто з дитиною не проживає, що з 06.07.2021 дитина проживає разом з батьком, який займається вихованням, у зв`язку з чим склалася певна звична обстановка для дитини, різке порушення якої може спричинити негативні наслідки у вигляді стресу. З посиланням на рішення у справі «М.С. проти України» від 11.07.2017 (заява № 2091/13) суд прийшов до висновку, що найкращим інтересам дитини відповідатиме встановлення адаптаційного періоду, на час розгляду справи, побачень сина з матір`ю у присутності батька.

Проте, з таким висновком суду першої інстанції не погоджується суд апеляційної інстанції, враховуючи наступне.

Відповідно до ч.1, 2 ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст.150 ЦПК України заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

За змістом ст. 150 ЦПК України позов може бути забезпечений шляхом заборони вчиняти певні дії та встановлення обов`язку вчиняти певні дії.

Отже, забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

Відповідно до частини десятої статті 150 ЦПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Підстави для забезпечення позову є оціночними та визначаються судом залежно від фактичних обставин у кожному конкретному випадку, однак будь-який сімейний спір стосовно дитини повинен вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.

У статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Відповідно до ч. 1 ст. 158 ЦПК України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Частиною 3 статті 9 вказаної Конвенції визначено право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Вказані норми міжнародного права кореспондуються із положеннями статті 141 СК України, відповідно до якої мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, та із положеннями частини третьої статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», в якій вказано, що батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Згідно зі статтею 157 СК України питання про виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Відповідно до частин першої і другої статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Відповідно до статті 4 Конвенції про контакт з дітьми, дитина та її батьки мають право встановлювати й підтримувати регулярний контакт один з одним. Такий контакт може бути обмежений або заборонений лише тоді, коли це необхідно в найвищих інтересах дитини. Якщо підтримання неконтрольованого контакту з одним з батьків не відповідає найвищим інтересам дитини, то розглядається можливість контрольованого особистого контакту чи іншої форми контакту з одним з таких батьків.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), практика якого відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується судами як джерело права, зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у найкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі за заявою «MAMCHUR v. UKRAINE», № 10383/09, § 100).

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі за заявою «HANT v. UKRAINЕ», № 31111/04, § 54).

Також ЄСПЛ наголошував на необхідності та важливості контакту дитини з кожним із батьків під час тривалого судового процесу та відсутності остаточного рішення щодо визначення місця проживання дитини. Так, у рішенні «Крістіан Кетелін Унгуряну проти Румунії» від 04 вересня 2018 року ЄСПЛ вказав, що тривалий судовий процес, пов`язаний, у тому числі зі встановленням графіка відвідування дитини, невиправдано позбавив батька можливості бачитися з сином протягом чотирьох років, що свідчить про порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод щодо права на повагу до його приватного і сімейного життя, а тому є допустимим встановлення такого графіка до закінчення розгляду справи по суті.

У постанові від 25 листопада 2020 року у справі № 760/15413/19 (провадження № 61-9164св20) Верховний Суд виклав такий висновок щодо застосування заходів забезпечення позову у справі про визначення місця проживання малолітніх дітей: «колегія суддів звертає увагу на те, що у таких чутливих правовідносинах, враховуючи можливий тривалий судовий розгляд справи про визначення місця проживання малолітньої дитини, сприяння забезпеченню відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини особисто з її матір`ю повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити або взагалі відгородити дитину від зустрічей із матір`ю. А тому з метою запобігання втрати емоційного контакту матері з малолітньою дитиною, погіршення між ними психоемоційного характеру відносин на період розгляду справи у суді, який може бути тривалим, та остаточного вирішення питання про визначення місця проживання малолітньої дитини, Верховний Суд вважає за необхідне застосування заходу забезпечення позову у спірних правовідносинах із дотриманням вимог законодавства, яким врегульовано правовий механізм забезпечення позову».

«Відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини з її матір`ю повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити дитину від зустрічей з матір`ю» (постанови Верховного Суду від 04 квітня 2018 року у справі № 344/16653/16-ц (провадження № 61-1153св17), від 18 листопада 2020 року у справі № 127/31828/19 (провадження № 61-10859св20), від 17 травня 2021 року у справі № 761/25101/20 (провадження № 61-1092св21)).

Системний аналіз наведених норм права та судової практики дає підстави вважати, що мати, яка на час вирішення справи про визначення місця проживання дитини, проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а батько не має права перешкоджати матері спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і таке спілкування відбувається саме в інтересах дитини.

Вирішуючи питання про скасування заходів забезпечення позову, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, не врахувавши викладених вище висновків, та без врахування того, що батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес, саме вони є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Відповідно до статті 157-159 СК України регламентують порядок вирішення батьками питань щодо виховання дитини. Зокрема, питання виховання дитини вирішуються в основному батьками спільно. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини.

За наявності між батьками дитини спору щодо участі у вихованні дитини того з батьків, хто проживає окремо від неї, такий спір вирішується органом опіки та піклування (стаття 158 СК України) або судом (стаття 159 СК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 158 СК України за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення. Рішення органу опіки та піклування є обов`язковим до виконання. Особа, яка ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, зобов`язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому з батьків, хто проживає окремо від дитини.

Матеріали справи містять копію висновку психологічного обстеження дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за висновками якого рекомендовано батькам налагодити конструктивну комунікацію в питаннях батьківства, зокрема, щодо організації графіку зустрічей із дитиною, місця проживання. Батькам рекомендовано розповісти дитині про своє розлучення, допомагати дитині переживати цю подію, переглянути методи виховання, забезпечити дитині умови психологічної і фізичної безпеки і стабільності, надати можливість проживати дитині там, де задовольняються її потреби в безпеці, турботі та піклуванні (а.с. 137-140).

Згідно копії рішення виконавчого комітету Яблунівської сільської ради Прилуцького району Чернігівської області № 55 від 31.08.2021 (а.с. 186), Висновку служби у справах дітей Яблунівської сільської ради № 01-17/27 від 10.08.2021 (а.с. 186-187), Акту обстеження матеріально-побутових умов сім`ї від 06.08.2021 (а.с. 190) вбачається, що для проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю ОСОБА_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 створені належні умови, та за доцільне визначено місце проживання дитини разом з матір`ю за вказаною адресою.

Актом обстеження матеріально-побутових умов проживання від 14.09.2021 у складі сільського голови Яблунівської сільської ради, старости села, начальника служби у справах дітей, директора КЗ «Центр надання соціальних послуг» встановлено, що станом на день проведення обстеження, гр. ОСОБА_1 проживає разом з матір`ю ОСОБА_3 . Під час проведення обстеження ОСОБА_1 була відсутня. Зі слів матері, вона працює в м. Прилуки та їздить до місця роботи щодня громадським транспортом (а.с. 31).

Разом з тим, матеріали справи містять Акт обстеження умов проживання ОСОБА_2 від 11.08.2021 згідно якого квартира за адресою: АДРЕСА_2 орендована ОСОБА_2 , розміщена на 7 поверсі 4 поверхового будинку, складається з 1 кімнат, дитина проживає в кімнаті разом з батьком та бабусею. В квартирі чисто, є все необхідне, умови задоволені, та відповідають санітарно-гігієнічним вимогам (а.с. 18).

Суд першої інстанції не взяв до уваги та не надав належної оцінки довідці Прилуцького закладу дошкільної освіти (ясла-садок) комбінованого типу № 15 Прилуцької міської ради Чернігівської області № 01-44/50 від 28.07.2021, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дійсно відвідував 1 молодшу групу № 9. Мати приймала активну участь у вихованні дитини, цікавилася тим, як дитина поводить себе в садочку, реагувала на зауваження та пропозиції вихователів, виконувала всі вимоги закладу. Дитина забезпечена всім необхідним, ходила до навчального закладу чистою та охайно одягненою (а.с. 32), при цьому ОСОБА_2 до свого позову додано лише  Акт оцінки потреб сім`ї/особи № 398/21 від 11.08.2021 де зазначено, що дитина відвідує приватний садок (а.с. 134-136).

Задовольняючи клопотання відповідача про скасування забезпечення позову суд першої інстанції на вказані вище обставини справи уваги не звернув, не дав належної оцінки всім доказам у справі, чим в порушення інтересів дитини припустився до постановлення незаконної ухвали, яка є наслідком перешкоджання нормального спілкування та виховання дитини матір`ю.

Згідно з частиною першою статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Статтею 163 СК України встановлено, що батьки мають переважне право перед іншими особами на те, щоб малолітня дитина проживала з ними.

Батьки мають право вимагати відібрання малолітньої дитини від будь-якої особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду.

Як вбачається, ухвалою Прилуцького міськрайонного суду від 09.07.2021 заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено. Забезпечено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини з матір`ю, шляхом повернення ОСОБА_2 . ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до фактичного місця реєстрації останнього, а саме: АДРЕСА_1 , до вирішення спору про визначення місця проживання дитини по суті та вступу у законну силу судового рішення (а.с. 5-8).

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 20.08.2021 зазначена ухвала про забезпечення позову залишена без змін. Станом на 18.01.2022 у Верховному Суді  перебуває у провадженні скарга  ОСОБА_2 на вказані судові рішення, ухвалою від 06.12.2021  продовжено скаржнику строк на усунення недоліків касаційної скарги.

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 157 ЦПК України ухвала суду про забезпечення позову є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом. Така ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження. Особи, винні в невиконанні ухвали про забезпечення позову, несуть відповідальність, встановлену законом.

Матеріалами справи встановлено, що на підставі ухвали суду від 09.07.2021 державним виконавцем Деснянського РВДВС у м. Києві Центрального міжрегіонального Міністерства юстиції (м. Київ) було здійснено вихід  10.09.2021, 30.11.2021, 02.12.2021, під час виконання дій боржник на вимогу державного виконавця до відділу не з`явився, про попередження щодо відсутності на виконавчих діях не відомо. Виконавчі дії не відбулись (а.с. 24, 28, 29).

З Актів державного виконавця від 19.11.2021, 23.08.2021 (а.с. 26, 27, 30) вбачається, що виходом державного виконавця за адресоою: АДРЕСА_2 , боржника не розшукано, двері ніхто не відчиняв, зі слів сусідів за вказаною адресою боржник з дитиною не проживав, а проживав у сусідньому під`їзді.

Звертаючись до суду з клопотанням про скасування заходів забезпечення позову ОСОБА_2 посилався на те, що після повернення сина за постійним місцем проживання до м. Києва дитина на даний час продовжує проживати разом з батьком у м. Київ, ним створені всі необхідні умови для проживання та гармонійного розвитку дитини, син повністю адаптований до умов проживання, дитина не йде на контакт із матір`ю та психологічно має досить тісний зв`язок із батьком, тому вважає, що фактично виконання ухвали про забезпечення позову на даний час може негативно впливати на моральний стан дитини та психологічнео травмувати дитину, яка адаптована до усталених умов проживання, які створені батьком.

В судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_2 повідомив, що ухвала Прилуцького міськрайонного суду від 09.07.2021 про забезпечення позову ним не виконана, наголосив, що син на час розгляду справи продовжує проживати разом з ним у м. Києві, тому вважає відсутні підстави для проживання дитини з матір`ю, внаслідок її неправильної поведінки щодо сина, якого він розшукував, отже відсутні підстави для повернення дитини матері до вирішення спору про визначення місця проживання дитини по суті та вступу у законну силу судового рішення ОСОБА_2 .

Отже, є обґрунтованими доводи наведені у апеляційній скаргі щодо не можливості встановити дісне місце проживання батька з дитиною, оскільки за вказаними адресами, як зазначає ОСОБА_2 державним виконавцем не встановлено фактичне місце перебування дитини, що підтверджується складеними актами 10.09.2021, 30.09.2021, 19.11.2021, 23.08.2021(а.с. 24-30).

Як вбачається, до моменту звернення до суду сторін у справі з позовами, місце проживання малолітньої дитини судом визначено не було.

У зв`язку з невиконанням рішення суду постановами державного виконавця від 02.12.2021 та від 10.12.2021 на ОСОБА_2 накладено штрафи у розмірі 1700 грн та 3400 грн (а.с. 76).

Крім того, матеріалами справи підтверджується, що 05.07.2021 через систему «Електронний суд» ОСОБА_2 подав до Прилуцького міськрайонного суду позов до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини (а.с. 168-171), 06.07.2021 ОСОБА_2 силою забрав дитину від матері ОСОБА_1 , що сторонами не заперечується, та підтверджується матеріалами, та на даний час дитина проживає разом з батьком, 08.07.2021 ОСОБА_1 звернулася до місцевого суду з заявою про забезпечення позову (а.с. 5-8) та 14.07.2021 подала позов до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини (а.с. 141-153).

Предметом заявлених первісного та зустрічного позовів є визначення місця проживання малолітньої дитини відповідно з матір`ю, батьком.

Допущено судом першої інстанції і порушення норм процесуального права, як вбачається з наданих матеріалів ухвала Прилуцького міськрайонного суду від 03.12.2021 містить наступні вихідні дані, а саме провадження № 1-зз/742/3/21 (єдиний унікальний № 742/2502/21), проте протокол судового засідання від 03.12.2021 містить справа № 2/742/1193/21(а.с. 43-47).

Крім того, судом першої інстанції зобов`язано ОСОБА_2 забезпечити можливість ОСОБА_1 спілкуватися у присутності ОСОБА_2 з сином ОСОБА_4 кожного понеділка, середи, п`ятниці з 18 год 30 хв. до 21 год 00 хв. Кожної суботи з 10 год 00 хв. до 20 год. 00 хв., проте таких вимог не містить клопотання ОСОБА_2 про скасування заходів забезпечення позову, не зверталась з таким клопотанням і мати дитини ОСОБА_1 , не містить вмотивованих висновків щодо даного питання і ухвала суду, як і відсутнє правове обґрунтування прийнятого рішення.

Суд апеляційної інстанції, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини виходить з найкращих інтересів дитини, що мають першочергове значення, а саме вважає, що відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини з її матір`ю має переважати над бажанням інших осіб обмежити або взагалі відгородити дитину від зустрічей з матір`ю.

Із матеріалів справи вбачається, що між сторонами у справі існує конфлікт, що суттєво впливає на дитину, стилю її поведінки у конфлікті, крім того заявником не зазначено обставин, вмотивованих підстав щодо скасування заходів забезпечення позову, які реально не виконані,  як не містить таких підстав і рішення суду першої інстанції, які б свідчили про врахування збалансованих інтересів дитини, не надав оцінки не виконанню ухвали про забезпечення позову, вирішуючи клопотання про скасування заходів забезпечення позову.

Верховний Суд у своїй постанові № 760/15413/19, провадження № 61-17716св20 від 15.09.2021, звертає увагу, що забезпечуючи позов у справах, які стосуються інтересів дітей, суд має враховувати найкращі інтереси дітей, проте заходи забезпечення позову повинні застосовуватись у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може призвести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.

Дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, з урахуванням спору між батьками щодо визначення місця проживання малолітньої дитини та рівності прав батьків стосовно дитини, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що ухвалу Прилуцького міськрайонного суду від 03.12.2021 слід скасувати, та у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про скасування заходів забезпечення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини слід відмовити.

Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Керуючись ст. 367, 374, 376 ч. 1 п. 4, 381 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,

                                     П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 03 грудня 2021 року скасувати.

У задоволенні клопотання ОСОБА_2 про скасування заходів забезпечення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини – відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судове рішення у повному обсязі складено 24.01.2022.

Головуючий                                                         Судді: