КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08.12.2010 № 29/80
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Лосєва А.М.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача - не з’явилися;
від відповідача-1: Вдовенко С.М. – дов. б/н від 15.06.2009р.;
від відповідача-2: не з’явилися;
від третьої особи на стороні позивача: не з’явилися;
від третьої особи на стороні відповідача: не з’явилися;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ТОВ "Престо"
на рішення Господарського суду м.Києва від 04.10.2010
у справі № 29/80 ( .....)
за позовом ВАТ "Страхова компанія "Нова"
до ТОВ "Престо"
ЗАТ "Страхова компанія "Українська страхова група"
третя особа позивача ОСОБА_2
третя особа відповідача ОСОБА_3
про стягнення 67896,23 грн.
ВСТАНОВИВ:
Відкрите акціонерне товариство “Страхова компанія “Нова” звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Престо” про відшкодування шкоди в порядку регресу в сумі 67 896,23 грн.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 07.04.2008 залучено до участі у справі в якості відповідача-2 Відкрите акціонерне товариство “Страхова компанія “Українська страхова група”.
Ухвалою від 15.06.2009 припинено провадження у справі в частині стягнення з Відкритого акціонерного товариства “Страхова компанія “Українська страхова група” страхового відшкодування в сумі 24 990 грн. на підставі п.1-1 ст. 80 ГПК України.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.10.2010р. у справі №29/80 позовні вимоги було задоволено повністю, а присуджено до стягнення з відповідача-1 на користь позивача 42 906 (сорок дві тисячі дев’ятсот шість) грн. 23 коп. страхового відшкодування, а також 429 (чотириста двадцять дев’ять) 06 коп. витрат по сплаті державного мита та 74 (сімдесят чотири) грн. 56 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Не погоджуючись із вказаним Рішенням суду, відповідач-1 звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій зазначав про порушення місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права, просив Рішення Господарського суду міста Києва від 04.10.2010р. у справі №29/80 скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Свою апеляційну скаргу відповідач обґрунтовував тим, що судом першої інстанції не встановлено і не доведено наявності безпосереднього причинного зв’язку між діями водія ОСОБА_3. і самою шкодою, не доведена вина ОСОБА_3. у вчиненні ДТП.
Також, відповідач-1 вказує на те, що позивачем не доведено розмір дійсної шкоди, матеріали справи не містять доказів, які свідчили б про те, яка дійсна вартість проведених ремонтних робіт автомобіля Пежо 307, державний номер НОМЕР_1, яка сума була сплачена в результаті проведення ремонтно-відновлювальних робіт. Крім того, при винесенні рішення не було вирішено питання про передачу майна після відшкодування збитків особі, відповідальній за шкоду.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.11.2010р. апеляційну скаргу відповідача-1 було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 08.12.2010р.
В судове засідання представник позивача не з’явився, про день, час та місце розгляду скарги повідомлялися належним чином, про поважність не з’явлення в судове засідання, суд не повідомили, будь-яких клопотань з цього приводу до суду не надходило.
Представник відповідача-1 в судовому засіданні 08.12.2010р. надав суду усні пояснення, в яких просив суд задовольнити апеляційну скаргу, з викладених в ній підстав, скасувати рішення Господарського суду міста Києва у справі №29/80 від 04.10.2010р. та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог до відповідача-1 відмовити повністю.
Представник відповідача-2 в судове засідання не з’явився, про день, час та місце розгляду скарги повідомлялися належним чином, про поважність не з’явлення в судове засідання, суд не повідомили, будь-яких клопотань з цього приводу до суду не надходило.
Треті особи в судове засідання 08.12.2010р. не з’явилися, про день, час та місце розгляду скарги повідомлялися належним чином, про поважність не з’явлення в судове засідання, суд не повідомили, будь-яких клопотань з цього приводу до суду не надходило.
Колегія суддів вирішила відмовити в задоволенні клопотання представника відповідача-1 про відкладення розгляду справи та виклику всіх сторін та третіх осіб в судове засідання оскільки приймаючи до уваги обмеженість строків розгляду апеляційної скарги та необгрунтування представником відповідача-1 неможливості розгляду справи за наявними в справі матеріалами, відмовити в задоволенні клопотання представника відповідача-1 та розглянути справу за наявними в справі доказами.
Оскільки явка представників сторін у судові засідання не була визнана судом обов’язковою, а також зважаючи на докази належного повідомлення представника позивача про місце, дату та час судового розгляду, апеляційний суд визнав за можливе розпочати розгляд справи у відсутність представників сторін та третіх осіб.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.
Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний Господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також, апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.
Так, 29.11.2005 між позивачем (Страховик) та гр. ОСОБА_2 (Страхувальник) було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту №2036 за яким, Страховик застрахував майнові інтереси Страхувальника, пов’язані з експлуатацією наземного транспортного засобі автомобіля Пежо 307.
Згідно довідки ВДАІ з обслуговування Солом’янського району м. Києва 15.06.2007 в м. Києві на вул. Урицького сталась дорожня-транспортна пригода за участю автомобіля Пежо 307 під керуванням гр. ОСОБА_2 та автомобіля ГАЗ, д.н. НОМЕР_2 (далі –ГАЗ), що належить ТОВ “Престо”під керуванням гр. ОСОБА_3.
Внаслідок ДТП, на гр. ОСОБА_3. складено протокол про адміністративне правопорушення за порушення вимог п. 16.13 ПДР України.
Як вбачається з постанови Солом’янського районного суду м. Києва №3-23523/2008 від 11.12.2008, 15.06.2007 о 13:00 год. гр. ОСОБА_3. керуючи автомобілем ГАЗ по вул. Урицького, 25 в м. Києві, перед поворотом ліворуч не надав дорогу автомобілю Пежо 307, який рухався у зустрічному напрямку, внаслідок чого сталося зіткнення автомобілів і обидва автомобілі отримали механічні пошкодження, чим порушив п.16.13 ПДР.
Вина гр. ОСОБА_3. підтверджується протоколом про адміністративне правопорушення, протоколом огляду місця події, схемою ДТП, поясненнями свідків.
Не погоджуючись з постановою судді, гр. ОСОБА_3. подав скаргу на вказану постанову, посилаючись на те, що вона винесена з порушенням вимог процесуальних норм та матеріального права.
Постановою Апеляційного суду м. Києва №33-385 від 11.03.2009 апеляцію гр. ОСОБА_3. залишено без задоволення, а постанову судді Солом’янського районного суду м. Києва від 11.12.2008 про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП щодо гр. ОСОБА_3. – без змін.
Матеріальний збиток, заподіяний власнику автомобіля Пежо 307, внаслідок його пошкодження при ДТП складає 67 896,23 грн., відповідно до висновку спеціаліста №64/06, складеного 26.06.2007 ПП “Галавтоекспертиза”.
На виконання договору добровільного страхування ризиків, пов’язаних з експлуатацією транспортних засобів від 24.11.2005, страхового акта №9507 від 13.07.2007, довідки ГУ МВС в м. Києві УДАІ відділу ДАІ з обслуговування Солом’янського району м. Києва, постанови Солом’янського районного суду м. Києва, заяви про виплату страхового відшкодування від 09.07.2007, висновку спеціаліста №64/06 автотоварознавчого дослідження сплачено суму страхового відшкодування в сумі 67 896,23 грн., що підтверджується платіжним дорученням №6071.
11.09.2006 між ТОВ “Престо” та ЗАТ “СК “Українська страхова група” був укладений договір обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №БВ/0157885, предметом якого є страхування цивільно-правової відповідальності власника забезпеченого транспортного засобу ГАЗ.
15.06.2006 до ЗАТ “СК “Українська страхова група” звернулось ТОВ “Престо” з заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування від Страхувальника.
07.05.2008 до ЗАТ “СК “Українська страхова група” звернулось ВАТ “Страхова компанія “Нова” з заявою про відшкодування шкоди і порядку регресу в межах ліміту відповідальності страховика.
Згідно ст. 6 Закону України “Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” (далі –Закон), страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобі і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором.
Відповідно до ст.22.1 Закону при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом поряду оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров’ю, майну третьої особи.
У відповідності до ст. 9.1 Закону України обов’язковий ліміт відповідальності страховика –це грошова сума, в межах якої страховик зобов’язаний провести виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування.
Статтею 9.2 зазначеного Закону визначено, що обов’язків ліміт відповідальності страховика за шкоду, заподіяну майну потерпілих, становить 25 500 грн. на одного потерпілого.
07.05.2008 ЗАТ “СК “Українська страхова група” було складено страховий акт №3005ЦК та розрахунок страхового відшкодування до нього.
Статтею 12.1 зазначеного Закону визначено, що розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладенні договору обов’язкового страхування цивільно-правої відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.
ЗАТ “СК “Українська страхова група” нарахувало суму страхового відшкодування ВАТ “СК “Нова” в розмірі 24 990 грн.
Суму страхового відшкодування з межах ліміту відповідальності ЗАТ “СК “Українська страхова група” було сплачено 08.05.2008, що підтверджується платіжним дорученням №8471.
12.05.2008 представник позивача подав заяву про уточнення позовних вимог та просив стягнути з ТОВ “Престо” суму матеріальної шкоди в порядку регресу у розмірі 42 906,23 грн.
Враховуючи той факт, що відповідач-2 сплатив суму страхового відшкодування в межах ліміту 24 990 грн., ухвалою суду від 15.06.2009 припинено провадження у справі на підставі п.1-1 ст. 80 ГПК України.
Місцевий господарський суд задовольнив позовні вимоги повністю, зазначивши про їх обґрунтованість та підтвердженість належними доказами. За результатами розгляду справи суд першої інстанції дійшов висновку про те, що слід стягнути з відповідача-1 на користь позивача 42 906 грн. 23 коп. страхового відшкодування, а також 429 06 коп. витрат по сплаті державного мита та 74 грн. 56 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Апеляційний господарський суд погоджується з висновками місцевого господарського суду, вважає їх такими, що відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Частинами першою та другою статті 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципу вини.
Відповідно до Рекомендації Президії Вищого господарського суду України №04-5/239 від 29.12.2007 “Про внесення змін та доповнень до роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 01.04.94 N 02-5/215 “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди” крім застосування принципу вини при вирішенні спорів про відшкодування шкоди необхідно виходити з того, що шкода підлягає відшкодуванню за умови безпосереднього причинного зв'язку між неправомірними діями особи, яка завдала шкоду, і самою шкодою.
Колегія суддів апеляційного господарського суду не приймає до уваги доводи відповідача-1 щодо того, що не доведено наявності безпосереднього причинного зв’язку між діями водія ОСОБА_3. і самою шкодою, не доведена вина ОСОБА_3. у вчиненні ДТП, з наступних підстав.
Вина особи (гр. ОСОБА_3.), яка керувала автомобілем ГАЗ, що належить відповідачу-1 встановлена у судовому порядку та підтверджується матеріалами справи, а саме постановою Солом’янського районного суду м. Києва від 11.12.2008 року, відповідно до якої вина ОСОБА_3. підтверджується протоколом про адміністративне правопорушення, протоколом огляду місця події, схемою ДТП, поясненнями свідків та постановою Апеляційного суду міста Києва від 11.03.2009 року, якою апеляцію ОСОБА_3. залишено без задоволення, а постанову судді Солом’янського районного суду м. Києва від 11.12.2008 року без змін.
Відповідно до ст.. 35 Господарського процесуального кодексу України, Обставини, визнані господарським судом загальновідомими, не потребують доказування.
Факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Згідно ч.1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Місцевим господарським судом правомірно встановлено, що відповідач-1 є особою, яка відповідає за збиток заподіяний в результаті ДТП в межах суми 42 906,23 грн., заподіяний автомобілю Пежо 307, в результаті пошкодження цього автомобіля при ДТП.
Також не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи апеляційним господарським судом доводи відповідача-1 щодо того, що не доведено розмір дійсної шкоди, матеріали справи не містять доказів, які свідчили б про те, яка дійсна вартість проведених ремонтних робіт автомобіля Пежо 307, державний номер НОМЕР_1, яка сума була сплачена в результаті проведення ремонтно-відновлювальних робіт, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 1166 ЦК України шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно з статтею 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Статтею 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Відповідно до ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Відповідно до п.п. 2.3, 2.4 «Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів» вартість відновлювального ремонту колісного транспортного засобу визначається як грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого колісного транспортного засобу.
Вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування колісного транспортного засобу, з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування колісного транспортного засобу (втрати товарної вартості).
Відповідно до п. 5.2 «Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів» у разі потреби виклик заінтересованих осіб для технічного огляду із зазначенням дати, місця та часу проведення огляду колісного транспортного засобу (після їх узгодження з виконавцем дослідження) здійснюється замовником дослідження шляхом вручення відповідного виклику під розписку особі, що викликається, або телеграмою з повідомленням про її вручення адресату. У разі відсутності в установлений час на місці огляду осіб, що викликалися, огляд проводиться без їх участі, про що зазначається у звіті (акті), висновку.
Як вбачається з Висновку спеціаліста №64/06 автотоварознавчого дослідження, по визначенню матеріального збитку, нанесеного власника колісного транспортного засобу від 26.06.2007 року, огляд пошкодженого автомобіля Пежо 307, державний номер НОМЕР_1 проводився в присутності власника ОСОБА_2, 2-го учасника ДТП ОСОБА_3., що також не заперечував представник відповідача-1 в судовому засіданні.
В контексті наведеного, виходячи з встановлених в судовому порядку обставин, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновками місцевого господарського суду, що заявлений до стягнення з відповідача-1 розмір шкоди, заподіяної внаслідок ДТП в сумі 42 906,23 грн. є обґрунтованим, підтверджений наявними в матеріалах справи документами, а тому підлягає задоволенню у повному розмірі.
Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за необхідне зазначити, що доводи відповідача-1 щодо того, що не було вирішено питання про передачу майна після відшкодування збитків особі, відповідальній за шкоду є необґрунтованими та не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, з наступних підстав.
Відповідно до п. 8.13 Договору страхування, у разі коли страхове відшкодування за пошкоджені агрегати, деталі або вузли сплачено у розмірі їх повної вартості, Страховик має право забрати у Страхувальника ці пошкоджені агрегати, деталі цього транспортного засобу, на який посилається відповідач-1 в своїй апеляційній скарзі, регулює відносини між сторонами договору страхування, а саме ВАТ «СК «НОВА» та ОСОБА_2, та не має відношення до відповідача-1.
Згідно зі статтею 33 ГПК України обов'язок доказування тих обставин, на які посилається сторона як на підставу своїх вимог і заперечень, покладається на цю сторону.
У відповідності до ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Твердження відповідача-1 в апеляційній скарзі про порушення місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права не може бути прийнято судом до уваги, оскільки відповідачем-1 не підтверджено жодної норми (статті), яка була порушена Господарським судом міста Києва під час розгляду даної справи.
Окрім того, апеляційний суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що згідно з ч.2 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.
Натомість за результатами перегляду справи апеляційний суд дійшов висновку про те, що Рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а також з повним і всебічним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, тоді як доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи, у зв’язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги відповідача-1, з викладених у ній підстав, відсутні.
Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за звернення з апеляційною скаргою покладаються на відповідача-1 (апелянта).
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 32-34, 43, 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, –
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Престо» залишити без задоволення, Рішення Господарського суду міста Києва від 04.10.2010р. у справі №29/80 – без змін.
2. Матеріали справи №29/80 повернути до Господарського суду міста Києва.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.
Головуючий суддя
Судді
13.12.10 (відправлено)