ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

10.01.2022Справа № 910/16212/21

Господарський суд міста Києва, в складі судді Баранова Д.О., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний Дім "Євротрубпласт" (93009, Луганська обл., м. Рубіжне, вул. Трудова, буд. 1; ідентифікаційний код 33090871)

до Приватного підприємства "Ремводпласт Плюс" (08301, Київська обл., Бориспільський р-н, м. Бориспіль, вул. Ботанічна, будинок 1/6, офіс 10; ідентифікаційний код 34456142)

про стягнення 237 500, 45 грн,

без повідомлення (виклику) представників сторін

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельний Дім "Євротрубпласт" з позовом до Приватного підприємства "Ремводпласт Плюс", в якому позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість за договором № 259 від 15.04.2020 в загальному розмірі 237 500, 45 грн, яка складається зі суми основного боргу - 167 624, 01 грн, пені - 27 954, 16 грн, інфляційних втрат - 16 044, 07 грн, 3 % річних - 6 269, 00 грн та 10 % річних - 19 609, 21 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.10.2021 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний Дім "Євротрубпласт" залишено без руху, позивачу встановлено п`ятиденний строк з дня вручення ухвали для усунення недоліку шляхом подання до суду доказів доплати (оригінал платіжного доручення) судового збору в розмірі 647, 58 грн.

19.10.2021 до Господарського суду міста Києва на виконання вимог суду від позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи доказів сплати судового збору, а саме платіжного доручення № 27852 від 18.10.2021.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.10.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, яку вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження.

15.11.2021 до Господарського суду міста Києва надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову в частині стягнення пені - 27 954, 16 грн, інфляційних втрат - 16 044, 07 грн, 3 % річних - 6 269, 00 грн та 10 % річних - 19 609, 21 грн.

Також, відповідач у своєму відзиві просить суд зменшити розмір нарахованої пені до 30 % та нарахованих 10 % річних до 3 %.

Додатково суд звертає увагу, що при написанні рішення судом встановлено, що відповідачем змінено адресу місцезнаходження на 08301, Київська обл., м. Бориспіль, вул. Ботанічна, буд. 1/6, офіс 10, в той час, як станом на дату відкриття провадження у справі офіційною адресою місцезнаходження відповідача була - 01042, м. Київ, вул. Іоанна Павла ІІ, буд. 3, а тому даний спір вирішено з дотриманням правил підсудності, Господарським судом міста Києва.

Таким чином, приймаючи до уваги, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи, відповідно до ч. 5, 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої сторони про інше. При розгляді справи у порядку спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи

Розглянувши подані до суду матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

15.04.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Євротрубпласт" (постачальник) та Приватним підприємством "Ремводпласт Плюс" (покупець) було укладено договір № 259, відповідно до умов якого постачальник зобов`язується поставити, а покупець зобов`язується прийняти і оплатити труби, комплектуючі та обладнання, а також супутні товари, партіями в кількості, асортиментами та за цінами, узгодженими сторонами в рахунках-фактурах або специфікаціях (додатках) до цього договору чи визначеними в порядку, передбаченому договором.

Сторони визначили наступний порядок узгодження умов постачання партії товару:

4.1.1. покупець направляє постачальнику письмове замовлення, із зазначенням асортименту та кількості партії товару. В замовленні також вказується кінцевий пункт доставки, крім випадків передбачених п. 4.3 даного договору. Замовлення покупця є пропозицією (офертою) до поставки партії товару (щодо асортименту та кількості партії товару) та його згодою (акцептом) з цінами постачальника, що діяли на момент замовлення товару.

4.1.2. постачальник протягом нормально необхідного часу направляє покупцю по факсу рахунок-фактуру з зазначенням вартості вказаного у замовленні товару, строку його постачання та оплати. Рахунок-фактура є підтвердженням (акцептом) постачальника замовлення покупця. Відповідно до п. 3 ст. 205 ЦК України умови щодо строків поставки і оплати партії товару, та/або інші умови, визначені рахунком-фактурою вважаються узгодженими покупцем, якщо протягом двох робочих днів з моменту отримання рахунку-фактури від нього не надійде зауважень, про що також свідчить підпис покупця за цим договором.

Достатнім підтвердженням всіх умов поставки, зазначених в товаросупровідних документах буде також приймання покупцем товару в порядку передбаченому п. 4.4. договору незалежно від наявності замовлення або підтвердження покупцем умов поставки, зазначених у рахунках-фактурі (п. 4.1.3 договору).

Відповідно до п. 4.4. договору поставка партії товару повинна супроводжуватись передачею покупцю накладної постачальника та/або акта здавання-приймання вантажу до перевезення, підписання кожного з яких представником покупця або експедитором (у випадку доставки товару перевізником), буде свідчити про отримання покупцем товару. Представник покупця повинен надати постачальнику належним чином оформлену довіреність на отримання матеріальних цінностей (довіреність ТМЦ). На момент передачі товару допускається узгодження довіреності ТМЦ від покупця за факсом, з наступною передачею оригіналу в порядку п. 4.5. цього договору.

Згідно п. 4.7. договору датою поставки товару та датою переходу права власності на товар важаться дата накладної постачальника, по передається покупцю. При цьому обов`язок постачальника поставити товар покупцю вважається виконаним у момент передачі перевізнику для доставки покупцю або з моменту забезпечення наявності товару на складі постачальника (допускається інформування про це в телефонному режимі), якщо Специфікацією передбачена вибірка товару зі складу постачальника.

Оплата товару покупцем здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника не пізніше 30 календарних днів з моменту передачі товару, якщо інший порядок розрахунків не визначений в рахунку-фактурі або в Специфікації, в порядку передбаченому даним договором (п. 5.1. договору).

Договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2020 року, а в частині виконання зобов`язань, що виникли в період дії договору - до їх повного виконання. Якщо жодна зі сторін за 30 (тридцять) календарних днів до закінчення строку дії договору письмово не повідомить іншу сторону про своє бажання розірвати договір. Договір вважається автоматично пролонгований на наступний календарний рік на тих же умовах (п. 12.1. договору).

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що ним виконано умови договору та здійснено поставку товару, водночас, відповідачем не оплачено поставлений позивачем товар, що призвело до виникнення у відповідача заборгованості та що стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Із поданого відповідачем відзиву вбачається, що відповідачем не заперечується факт існування заборгованості перед позивачем з основного боргу в розмірі 167 624, 01 грн.

Водночас, відповідач звертає увагу суду на те, що не здійснення відповідачем оплати за поставлений позивачем товар було спричинено внаслідок непередбачених обставин за участю третіх осіб, які в результаті призвели до затримки зазначених розрахунків з позивачем.

Відповідач зазначає, що поставлений позивачем товар був придбаний відповідачем для виконання будівельно-монтажних робіт на будівельному об`єкті "Реконструкція мереж водовідведення с. Новолуганське Бахмутського району Донецької області", фінансування якого було зупинено, що в свою чергу унеможливило здійснення відповідачем оплати за поставлений товар вчасно.

Також у своєму відзиві відповідач заперечує щодо нарахованих позивачем сум пені, інфляційних втрат, 3 % та 10 % річних в загальному розмірі 69 876, 44 грн, що в свою чергу складає 41, 68 % від суми заборгованості, що на думку відповідача не є виправданим та підлягає зменшенню.

Відповідач звертає увагу суду, що за даним договором ним було оплачено 8 з 10 видаткових накладних, а позивачем в свою чергу не було дотримано п. 10.3. договору щодо обов`язково досудового врегулювання спору.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є, договори та інші правочини.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору № 259 від 15.04.2020, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою є договором поставки.

Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України встановлено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно частини 1 статті 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Згідно ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У відповідності до положень ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частинами 1 та 2 ст. 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частинами 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Відповідно до ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

З матеріалів справи вбачається, що позивач поставив відповідачу товар згідно наступних видаткових накладних: № ЕТП КВ0405/010 від 04.05.2020 на суму 192 931, 20 грн; № ЕТП КВ0206/017 від 02.06.2020 на суму 3 792, 94 грн; № ЕТП КВ0206/018 від 02.06.2020 на суму 2 308, 50 грн; № ЕТП КЛ0406/006 від 04.06.2020 на суму 4 704, 75 грн; № ЕТП КВ0906/014 від 09.06.2020 на суму 1 377, 58 грн; № ЕТП КВ0307/007 від 03.07.2020 на суму 3 066, 98 грн; № ЕТП КЛ0211/014 від 02.11.2020 на суму 104 426, 01 грн; № ЕТП КВ2511/012 від 25.11.2020 на суму 33 857, 10 грн; № ЕТП КВ0412/009 від 04.12.2020 на суму 2 346, 30 грн; № ЕТП РТ2212/001 від 22.12.2020 на суму 63 198, 00 грн.

Суд вказує, що зазначені вище видаткові накладні підписані представниками сторін, що в свою чергу підтверджує факт належної поставки товару та відповідно виникнення у відповідача обов`язку здійснити оплату за вказаний товар у відповідності до п. 5.1. договору, а саме не пізніше 30 календарних днів з моменту передачі товару.

Крім того, суд звертає увагу, що відзив на позовну заяву не містить жодних заперечень щодо факту поставки товару, а навпаки відповідачем визнається сума боргу в загальному розмірі 167 624, 01 грн за видатковими накладними № ЕТП КЛ0211/014 від 02.11.2020 на суму 104 426, 01 грн та № ЕТП РТ2212/001 від 22.12.2020 на суму 63 198, 00 грн.

Частинами 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 530 цього Кодексу якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Так, відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

З огляду на викладене вище, враховуючи відсутність заперечень з боку відповідача щодо здійснення позивачем поставки товару за договором № 259 від 15.04.2020 та визнання відповідачем позовних вимог в частині суми основного боргу, суд дійшов висновку, що відповідачем були порушені договірні зобов`язання в частині порядку здійснення оплати за поставлений товар, а тому позовні вимоги в розмірі 167 624, 01 грн підлягають задоволенню.

Крім того, за порушення відповідачем строків оплати за отриманий товар позивачем здійснено нарахування пені - 27 954, 16 грн, інфляційні втрати - 16 044, 07 грн, 3 % річних - 6 269, 00 грн та 10 % річних за користування чужими коштами - 19 609, 21 грн.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Положеннями ст. 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Відповідно до п. 8.4. договору у випадку прострочення термінів оплати товару постачальник має право стягнути з покупця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення.

Згідно п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України сторони домовились, що нарахування вказаної штрафної санкції припиняється через три роки від дня, коли оплата мала бути здійснена.

Суд вказує, що як вбачається із наданого позивачем розрахунку, пеня нараховується за період з 01.07.2020 по 29.09.2021 на суму 167 624, 01 грн та відповідно складає 27 954, 16 грн.

Однак, суд зазначає, що позивачем не обґрунтовано підстави початку нарахування пені саме з 01.07.2020, а відтак, суд погоджується з доводами відповідача, що пеня може бути нарахована за видатковою накладною № ЕТП КЛ0211/014 від 02.11.2020 на суму 104 426, 01 грн за період з 03.12.2020 по 29.09.2021 та за видатковою накладною № ЕТП РТ2212/001 від 22.12.2020 на суму 63 198, 00 грн за період з 22.01.2021 по 29.09.2021, оскільки п. 5.1. договору передбачено строк для оплати - 30 календарних днів з моменту передачі товару, а дата 01.07.2020 не відповідає умовам договору.

Таким чином, згідно вищезазначеними періодами за підрахунками суду з відповідача підлягає стягненню пеня в загальному розмірі 18 448, 72 грн, а тому, дана вимога позивача підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Щодо нарахувань позивачем інфляційних втрат, суд зазначає, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Такі висновки суду підтверджуються висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18, від 05.07.2019 у справі № 905/600/18.

Додатково суд звертає увагу, що у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 Об`єднана палата Касаційного господарського суду роз`яснила, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме: - час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу; - час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

З огляду на викладене вище, враховуючи дати виникнення у відповідача заборгованості, із врахуванням зазначених позивачем у розрахунку періодів, суд вважає правовірним нарахування інфляційних втрат на суму 104 426, 01 грн за період з грудня 2020 по вересень 2021 та на суму 63 198, 00 грн за період з лютого 2021 по вересень 2021, що в загальному становить 12 749, 75 грн (3 882,68 грн + 8 867,07 грн), а тому дана вимога позивача підлягає частковому задоволенню.

Що стосується одночасно нарахування позивачем 3 % та 10 % річних за користування чужими коштами суд зазначає, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18) зроблено висновок, що «у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18) зазначено, що за змістом 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання, а тому посилання суду першої інстанції на відсутність правових підстав для стягнення 3 % річних та інфляційних втрат від суми простроченої заборгованості, оскільки сторони у пункті 1.5 кредитного договору визначили розмір процентної ставки, яку відповідач сплачує за користування кредитом, тому положення статті 625 ЦК України не можуть бути застосовані до цих відносин, колегія суддів вважає необґрунтованим.

Відповідно до п. 8.5. договору у випадку прострочення термінів оплати покупцем постачальник згідно ч. 3 ст. 692 та ч. 5 ст. 694 Цивільного кодексу України має право стягнути з покупця проценти за використання чужих коштів в розмірі 10 % річних за весь період прострочення оплати.

У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами. (ч. 3 ст. 692 Цивільного кодексу України).

Якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати. (ч. 5 ст. 694 Цивільного кодексу України).

За користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (стаття 536 Цивільного кодексу України).

З огляду на зазначене суд вказує, що положення статті 536 та частини третьої статті 692 Цивільного кодексу України, передбачають можливість у разі прострочення оплати товару на несплачену суму здійснювати нарахування процентів за користування грошовими коштами, що узгоджується із загальним правилом

За своєю правовою природою проценти є винагородою (платою) за користування грошовими коштами та в даному випадку передбачені ч. 3 ст. 692 Цивільного кодексу України, а відтак з огляду на різну правову природу проценти, передбачені частиною третьою статті 692 Цивільного кодексу України, не можуть бути ототожнені з процентами, передбаченими частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2021 у справі № 910/14180/18.

Таким чином, із врахуванням викладеного вище судом не приймаються до уваги заперечення відповідача щодо подвійного нарахування позивачем 3 % та 10 % річних з огляду на їх нетотожність, однак з огляду на необґрунтоване застосування позивачем дати 01.07.2020 для початку здійснення нарахувань, суд вважає, що арифметично вірними та такими, що підлягають стягненню з відповідача є сума 3 % річних - 3 886, 57 грн та сума 10 % за користування чужими коштами - 12 955, 24 грн., які нараховано окремо на суми 104 426, 01 грн та 63 198, 00 грн., а тому вимога позивача в цій частині підлягає частковому задоволенню.

Додатково, враховуючи заперечення відповідача у відзиві на позовну заяву, суд вважає задоцільне вказати, що вимогами чинного законодавства не закріплено обов`язкового досудового врегулювання спору між учасниками даних правовідносин, а відтак, звернення позивача до суду з даним позовом задля захисту своїх прав є виключного його правом.

Крім того, відповідно до частини першої статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 3 та частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (частини друга та третя статті 6 Цивільного кодексу України).

Наведені положення закону визначають співвідношення між актами цивільного законодавства та договором. За змістом частини третьої статті 6 Цивільного кодексу України сторони у договорі на власний розсуд можуть урегулювати у договорі відносини, диспозитивно врегульовані в актах цивільного законодавства та не можуть відступати від імперативних його положень.

Таким чином, закріплення сторонами у договорі трирічного строку нарахування пені, можливість продавця нараховувати та стягувати з покупця 10 % річних за користування чужими коштами з одночасним застосуванням положень ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України виходить виключно з волевиявлення сторін та застосовано позивачем виключно за наслідками неналежного виконання відповідачем умов договору.

Що стосується клопотання відповідача щодо зменшення розміру пені на 30 % та 10 % річних до 3 % суд зазначає, що відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

При цьому суд зазначає, що зменшення розміру заявленої до стягнення пені є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані відповідачем докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Верховний Суд вже неодноразово наголошував у своїх постановах, що визначення конкретного розміру, на який зменшуються належні до сплати штрафні санкції, належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 Господарського процесуального кодексу України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

Згідно з усталеною судовою практикою нарахування на суму боргу трьох процентів річних та інфляційних втрат відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Відтак, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат не є санкцією, а виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та у отриманні компенсації від боржника.

Відтак, заходи відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, передбачені ст. 625 Цивільного кодексу України, не є неустойкою чи штрафними санкціями, тому не можуть бути зменшені судом на підставі ст. 233 Господарського кодексу України, ст. 551 Цивільного кодексу України.

Отже, враховуючи викладене вище, із врахуванням наданих сторонами до матеріалів справи доказів, з огляду на те, що відповідач є діючим суб`єктом господарської діяльності суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено існування підстав для зменшення розміру пені та 10 % за використання чужих коштів, а відтак клопотання в цій частині не підлягає задоволенню.

Також, суд вказує, що посилання відповідача на те, що порушення грошового зобов`язання сталося не з його вини, не може бути прийнято судом, оскільки недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника не є підставою для його звільнення у даній справі від виконання своїх договірних зобов`язань

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129 та 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний Дім "Євротрубпласт" - задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Ремводпласт Плюс" (08301, Київська обл., Бориспільський р-н, м. Бориспіль, вул. Ботанічна, будинок 1/6, офіс 10; ідентифікаційний код 34456142) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний Дім "Євротрубпласт" (93009, Луганська обл., м. Рубіжне, вул. Трудова, буд. 1; ідентифікаційний код 33090871) основний борг в розмірі 167 624 (сто шістдесят сім тисяч шістсот двадцять чотири) грн 01 коп., пеню в розмірі 18 448 (вісімнадцять тисяч чотириста сорок вісім) грн 72 коп., інфляційні втрати в розмірі 12 749 (дванадцять тисяч сімсот сорок дев`ять) грн 75 коп., 3 % річних в розмірі 3 886 (три тисячі вісімсот вісімдесят шість) грн 57 коп., 10 % річних за користування чужими коштами в розмірі 12 955 (дванадцять тисяч дев`ятсот п`ятдесят п`ять) грн 24 коп. та судовий збір в розмірі 3 234 (три тисячі двісті тридцять чотири) грн 97 коп.

3. У задоволенні іншої частини позову - відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено: 10.01.2022

Суддя Д.О. Баранов