РІШЕННЯ

 ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2007 року березня дня місяця „19" дня колегія суддів судової палати у

цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого, судді:   Курської А.Г.

Суддів:                                                           Горбань В.В.

Шаповалової О.А.

При секретарі: Войциховській Е.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в М.Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, за зустрічним, позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна роздільним, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 30 листопада 2006 року,

ВСТАНОВИЛА:

27 березня 2006 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та поділ майна. Вимоги мотивовані тим, що шлюб з відповідачем зареєстрований 28.12.1996 року. Від шлюбу мають неповнолітню дочку ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження. Сумісне життя з відповідачем у них не склалося з причини сімейних конфліктів, тривалий час з сім'єю не проживає, вихованням дочки не займається. Вважає, що примирення неможливе. Крім того, заявила вимоги про поділ спільного майна. Зазначила, що в період шлюбу вони придбали однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 та 3/5 частки домоволодіння в АДРЕСА_2. Згоди про добровільний поділ майна між ними не досягнуто. Просила розірвати шлюб та поділити майно з урахуванням інтересів неповнолітньої дочки, а саме виділити їй 3/5 частки домоволодіння у АДРЕСА_2.

' Не погодившись з даним позовом, ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання майна роздільним. Мотивуючи свої вимоги тим, що сумісне життя з відповідачкою у них не склалося. В 2002 році ОСОБА_1 зверталася до суду з позовом про розірвання шлюбу, однак він настояв на тому, щоб вона забрала заяву із суду. В 2000 році ОСОБА_2 оформив на своє ім'я кредит в банку для придбання жилого будинку у м. Севастополі і у квітні 2000 року на отримані кошти з кредиту за договором купівлі-продажу він придбав 3/5 частки домоволодіння АДРЕСА_2. Для проведення ремонту в придбаному будинку і виплати кредиту ОСОБА_2 20.11.2000 року уклав договір займу на суму 25 тисяч доларів СІЛА, на наступний час заборгованість за цим договором складає 22 тисячи доларів США. Вважає, що на підставі ст. 57 СК України придбана частка домоволодіння є його особистою

Справа № 22-ц-1907/2006 р.                      Головуючий суду першої інстанції

Старова Н.Н. Доповідач        Горбань В.В.

 

2   

власністю, оскільки майно придбано за кошти, які належали йому особисто. Відповідачка працювала викладечем, мала дохід за рік у розмірі 11000 грн., інших доходів вона не мала. Він на протязі сумістного життя постійно перераховув кошти на отримання дружини та дочки. Незважаючи на те, що частка домоволодіння в м. Севастополі придбана за його власні кошти, ОСОБА_1 проживає в зазначеному будинку, чим спричиняє йому матеріальну і моральну шкоду. Просив визнати за ним право власності на 3/5 частки домоволодіння АДРЕСА_2, усунути перешкоди в користуванні зазначенною часткою будинку, шляхом виселення ОСОБА_1, встановити фіксований розмір аліментів на утримання дочки, стягнути з відповідачки на його користь матеріальну шкоду в розмірі 5000 грн. та моральну в розмірі 10 000 грн.

Ухвалою Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 20 червня 2006 року виділено в окреме провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу. У часті аліментів провадження у справі закрито.

В процесі розгляду справи- ОСОБА_2уточнив позовні вимоги, а саме зазначив, що 3/5 частки придбаного будинку у м. Севастополі не можуть бути передані ОСОБА_1 з тих підстав, що згідно судового наказу, який видано Балаклавським районним судом. м. Севастополя зазначене домоволодіння за борги виставлено на продаж, тому, просив визнати за ним право власності на 3/5 частки будинку АДРЕСА_2 та виселити з нього ОСОБА_1

Рішенням Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 30 листопада 2006 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна роздільною власністю задоволено. Визнано 3/5 частки домоволодіння АДРЕСА_2 роздільним майном та особистою приватною власністю ОСОБА_2.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати з ухваленням нового рішення про задоволення її позову та про відмову у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, на неповне з'ясування обставин, які мають суттєве значення для розгляду справи, на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та вимогам закону.

У запереченнях на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 за довіреністю - ОСОБА_4 просить рішення суду залишити без змін, вважає його законним, а апеляційну скаргу відхилити як необгрунтовану.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заперечення на апеляційну скаргу, вислухавши пояснення позивачки, її представника,представника ОСОБА_2 та заслухавши пояснення свідків, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Ухвалюючи рішення про задоволення зустрічного позову ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив із того, що 3/5 частки домоволодіння АДРЕСА_2 не є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, оскільки спірний будинок був набутий за час шлюбу за кошти, які

 

3

проживання і після його купівлі подружжя спільно ним  користувалося, разом ремонтували будинок.

Сам по собі факт придбання спірного будинку за кошти, які були отримані чоловіком у кредит за місцем його роботи та погашення даного кредиту з отриманої ним заробітної плати, яка потім вносилися на погашення кредиту, не можна вважати особистими коштами одного з подружжя. Оскільки вони вносилися з ціллю погашення кредиту за спірний будинок, який був придбаний для сім'ї та для спільного користування подружжям даним будинком.

Посилання позивача на.те, що кредит ним було погашено за рахунок коштів, отриманих ним згідно з договором позики, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки вони суперечать змісту договору позики. Так, зі змісту даного договору слідує, що позикодавець передав позичальникові у власність грошові кошти у сумі еквівалентній 25 000 доларів США. для проведення ремонту жилого будинку за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 43).

Доказів про те, що дані кошти були використані саме для погашення кредиту, позивачем не надано і судом не встановлено.

У матеріалах справи також відсутні докази, які б свідчили про проведення подружжям капітального ремонту спірного будинку та використання даних коштів на ремонт.

З пояснень свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 та відповідачки ОСОБА_1 вбачається, що" після придбання будинку був проведений незначний ремонт, яким займалася вона сама.

При такому положенні, виходячи з правил статті 24 КпШС України та встановивши, що спірний будинок був придбаний за час шлюбу подружжя та для спільного користування подружжям даним будинком, колегія суддів дійшла висновку, що спірний житловий будинок належить сторонам на праві спільної сумісної власності подружжя.

За таких обставин рішення суду в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 не можна визнати законним та обгрунтованним і воно підлягає скасуванню з підстав п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що спірний будинок не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, тому позивачка не має права на поділ даного майна.

З такими висновками суду погодитися не можна, оскільки вони не відповідають фактичним обставинам справи та вимогам закону.

Відповідно до вимог статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку.

Статтею 70 СК України передбачено, що у разі поділу майна, що є об'єктом спільної власності подружжя, частки майна дружини і чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Такі положення закону були передбачені і нормами КпШС України.

При розгляді справи колегією суддів встановлено, що майно, тобто житловий будинок, розташований по АДРЕСА_2, про який йде спір між сторонами, було придбано за час перебування у шлюбі та

 

4 

належали ОСОБА_2 особисто, тому згідно зі ст. 57 СК України це майно є особистою приватною власністю чоловіка і не підлягає поділу між подружжям.

Проте з такими висновками суду першої інстанції погодитися не можна, оскільки вони не відповідають фактичним обставинам справи та вимогам закону.

З матеріалів справи вбачається, що сторони з 28.12.1996 року до 20.06. 2006 року перебували у шлюбі, мають дочку, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження. Згідно з договором купівлі - продажу від 20.04.2000 року, у час коли подружжя перебувало у шлюбі, на ім'я чоловіка ОСОБА_2 було придбано 3/5 частки домоволодіння АДРЕСА_2 (а.с. 10).

Визначаючи, що спірний будинок набутий за час шлюбу за кошти, які належали особисто чоловікові та є його особистою приватною власністю, суд першої інстанції виходив з правил статті 57 СК України, який набрав чинності з 1 січня 2004 року. Але при цьому судом не було враховано, що спірні правовідносини виникли між подружжям, коли діяв Кодекс про шлюб та сім'ю України, який повинен застосовуватися до спірних відносин.

Відповідно до вимог статті 24 КпШС України майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них. Роздільним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча б вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей та предметів розкоші.

Проте, вирішуючи спір, суд першої інстанції не врахував правила даної норми закону та не застосував їх до спірних правовідносин.

Як убачається з матеріалів справи, під час придбання спірного будинку сторони знаходилися у шлюбі і проживали однією сім'єю. Житловий будинок був призначений для спільного проживання подружжя в ньому, про що свідчать дії дружини, яка після придбання будинку переїхала на постійне проживання до чоловіка, вселилася в будинок та користувалася і користується ним до теперішнього часу.

Свідок ОСОБА_5, який проживає по сусідству з сторонами і є співвласником спірного будинку, в засіданні суду апеляційної інстанції пояснив, що при продажу будинку була присутня ОСОБА_1, яку ОСОБА_2представив як дружину. Після оформлення договору вона оселилася у будинок, займалася ремонтом, остання до теперішнього часу проживає у даному будинку. Свідок ОСОБА_6 також підтвердила, що ОСОБА_1 з 2000 року проживала однією сім'єю з чоловіком у спірному будинку, між ними були відносини як між подружжям, спільно проживали, разом відпочивали, купували меблі.

Свідки ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, яких допитав суд першої інстанції, підтвердили факт придбання спірного будинку для сумісного проживання подружжя, вселення ОСОБА_1 у даний будинок зразу після його купівлі, спільне проживання подружжя та дружні стосунки між ними.

Що стосуться пояснень інших свідків, які також були допитані у суді першої інстанції, то жоден з них не спростував факт придбання подружжям спірного будинку за час їх шлюбу, вселення у даний будинок ОСОБА_1 як дружини та спільного проживання подружжя однією сім'єю до моменту погіршення між ними стосунків.

Аналізуючи всі пояснення свідків, колегія суддів приходить до висновку,  що  спірний  будинок  був  придбаний  подружжям для  сумісного

 

5 

сумісного проживання сторін.  Тому воно являється їх спільною сумісною власністю, з рівним правом кожного з них на це майно.

В засіданні суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 в межах своїх повноважень зменшила розмір позовних вимог та просила суд визнати за нею право власності на 1/2 частку спірного жилого будинку.

При такому положенні, виходячи з правил ст.ст. 60, 70 СК України, ст. 368 ЦК України та встановивши, що сторони мають рівне право на спірне майно, колегія суддів вважає можливим визнати за кожним із подружжям право власності по 1/2 частки спірного будинку.

За таких обставин, оскільки судом першої інстанції неповно з'ясованні обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають наявним доказам та обставинам справи, тому рішення суду в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 на підставі п.п. 1, 2, 3 статті 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову з урахуванням зменшення позивачкою розміру позовних вимог.

Виходячи з наведеного та керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів,-

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 30 листопада 2006 року скасувати.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна роздільною власністю подружжя - відмовити.

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати 3/5 частки домоволодіння АДРЕСА_2 спільною сумісною власністю подружжя.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 3/10 частки домоволодіння АДРЕСА_2.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на 3/10 частки домоволодіння АДРЕСА_2.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення.

Рішення може бути оскаржено протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили безпосередньо до суду касаційної інстанції.