Справа №760/29406/18

2/760/2233/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 листопада 2021 року Солом`янський районний суд м. Києва в складі:

головуючого-судді Кушнір С.І.

за участю секретаря - Попова Р.П., Каліш С.В., Федоренко Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ЮНІВЕС» про відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 12.11.2018 р. звернувся до суду із зазначеною позовною заявою, в якій просить: стягнути з ОСОБА_2 заподіяні ним збитки у розмірі 22945,97 грн. та судові витрати, в т.ч. витрати на правову допомогу у розмірі 21052,64 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 13.11.2016 р. в 16 год. 20 хв. в м. Києві на перехресті пр-т. Відрадного та вул. Гарматної мала місце ДТП за участю транспортних засобів «Mitsubishi Pajero», державний номерний знак НОМЕР_1 , яким керував позивач та «ВАЗ 21033», державний номерний знак НОМЕР_2 , яким керував ОСОБА_2 . Внаслідок зазначеної ДТП був пошкоджений транспортний засіб «Mitsubishi Pajero», д/н НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_1 .

Посилається на те, що в результаті автотоварознавчого дослідження судовим експертом Вартаняном Ю.Н. було складено висновок від 20.06.2017 р. № 126-2, відповідно до якого матеріальний збиток спричинений власнику транспортного засобу «Mitsubishi Pajero», державний номерний знак НОМЕР_1 , становить 68 962,89 грн.

Зазначає також, що рішеннями Солом`янського районного суду міста Києва від 27.12.2016 р. у справі № 760/19648/16-п водіїв обох транспортних засобів було визнано винними у порушенні Правил дорожнього руху, в результаті чого відбулась ДТП, а також притягнуто до однакового виду адміністративного стягнення.

Позивач вважає, що у даному випадку обох водіїв було притягнуто до однакового виду адміністративного стягнення, що свідчить про однаковий ступінь вини водіїв, тому відповідач є відповідальною особою за завдану позивачу шкоду у частці 50 % від її загального розміру.

Враховуючи вищевикладене, вважає, що відповідач є відповідальною особою за заподіяну ним матеріальну шкоду у частці 50 % від загального розміру спричиненого позивачу матеріального збитку. Таким чином вважає, що загальний розмір збитків, які відповідач був зобов`язаний відшкодувати становить 34 481,45 грн., що розраховується за формулою (68 962,89 (матеріальний збиток завданий позивачу) х 50% (розмір частки) = 34 481,45 грн.

Зазначає, що цивільно-правова відповідальність відповідача була застрахована у ПрАТ «СК «ЮНІВЕС» (страховий поліс № АІ/9931684), відповідно до якого ліміт за шкоду майну становить 100 000,00 (сто тисяч) грн.

Посилається на те, що на виконання умов Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», позивач звернувся до ПрАТ «СК «ЮНІВЕС» з вимогою про відшкодування шкоди завданої автомобілю «Mitsubishi Pajero», д.н.з. НОМЕР_1 . Враховуючи умови полісу № АІ/9931684, положення ст. 22, 29 ЗУ «Про ОСЦПВ», статі 988 ЦК України, за заявленим страховим випадком ПрАТ «СК «ЮНІВЕС» сплатило на користь позивача страхове відшкодування за заподіяну відповідачем шкоду з врахуванням коефіцієнту фізичного зносу у сумі 11 535,47 грн.

Різниця між матеріальною відповідальністю відповідача за заподіяні ним збитки і страховою виплатою становить 22 945,97 грн. 97 коп., що розраховується за формулою: 34 481,45 грн. (загальний розмір збитків, які відповідач був зобов`язаний відшкодувати) - 11 535,47 грн. (сума страхового відшкодування) = 22 945,97 грн.

Враховуючи викладене вище та вимоги ст. ст. 22, 1187, 1194 ЦК України, позивач вважає, що відповідач зобов`язаний відшкодувати на користь позивача 22945,97 грн.

Крім того зазначає, що відповідно до умов договору про надання правової допомоги від 30.09.2014 р. № 175/14 та додатку № 4 до Договору, укладеного між ним та адвокатом Олійником О.С., за надання правової допомоги у даній цивільній справі він сплатив адвокату грошові кошти в загальній сумі 21052,64 грн., які також просить стягнути з відповідача.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, 12.11.2018 р. зазначену цивільну справу було передано в провадження судді Солом`янського районного суду м. Києва Кушнір С.І.

Ухвалою судді Солом`янського районного суду м. Києва Кушнір С.І. від 16.11.2018 р. позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою судді Солом`янського районного суду м. Києва Кушнір С.І. від 26.12.2018 р., відкрито спрощене позовне провадження з повідомленням (викликом) сторін.

07.05.2019 р. до суду відповідачем подано відзив на позовну заяву, у якому просить відмовити у задоволенні позову.

Заперечуючи щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, посилається на те, що посилання позивача на ніби то рівність (по 50%) вини у завданні шкоди є необґрунтованими, оскільки спростовуються постановою Апеляційного суду м. Києва від 03.03.2017 р. у справі №760/19648/16, якою встановлені обставини, що мають істотне значення при вирішенні питань про правові наслідки дій позивача.

Крім того вважає, що висновок №126-2 експертного автотоварознавчого дослідження по визначенню матеріальної шкоди завданої власнику КТЗ від 20.06.2017 р., складеного судовим експертом Вартаняном Ю.Н. є недопустимим доказом та не може бути взятий до уваги судом при ухваленні рішення даній справі, оскільки експерт не був обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а також до проведення огляду автомобіля позивача, який передував проведенню експертизи, не було залучено відповідача.

Також зазначає, що в самій позовній заяві не зазначено в якому стані знаходиться його автомобіль станом на час подання позову до суду, тому існує ймовірність того, що станом на момент подання позову позивач свій автомобіль вже відремонтував, тому в такому випадку, відшкодуванню підлягає сума коштів витрачених на відновлювальний ремонт, а не сума визначена відповідно до висновку експерта.

10.07.2019 р. представником позивача до суду подано відповідь на відзив, в якому він викладає заперечення щодо доводів та аргументів відповідача. Зокрема, посилається на те, що постанова суду апеляційної інстанції, на яку посилається відповідач, свідчить лише про наявність вини ОСОБА_1 у настанні ДТП (що було визнано позивачем, та не оспорювалось), та жодним чином не спростовує вину ОСОБА_2 у настанні ДТП, оскільки його вина була встановлена у судовому порядку, та відповідна постанова суду навіть не була оскаржена.

Крім того, зазначає, що висновок експерта №126-2 було складено в результаті здійснення експертного дослідження на замовлення фізичної особи до звернення позивачем до суду, а не за результатом судової експертизи на замовлення учасника справи, атому вимоги, викладені у ч. 7 ст. 102 та ч. 5 ст. 106 ЦПК України, не є обов`язковими для нього.

Також вважає, що на момент замовлення та проведення експертного дослідження від відповідача не надходили листи із вказівками про те, що він є заінтересованою особою, яка виявила бажання бути присутньою при проведенні огляду транспортного засобу. Отже, позивач не був зобов`язаний повідомляти відповідача про дату, час та місце проведення огляду пошкодженого транспортного засобу за відсутності інформації про заінтересованість останнього.

11.12.2019 ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва у задоволенні заяви відповідача про залишення позову без розгляду відмовлено.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав у повному обсязі, просив його задовольнити, посилаючись на підстави, викладені у позовній заяві та надані докази.

В судовому засіданні представник відповідача проти задоволення позову заперечив у повному обсязі з підстав, викладених у відзиві на позов.

Представник третьої особи в судове засіданні не з`явився, про місце, день та час судового розгляду повідомлявся у встановленому порядку.

Заслухавши пояснення учасників процесу, врахувавши їх доводи, розглянувши подані документи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення її по суті, суд приходить до наступного висновку.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Судом встановлено, що 13.11.2016 р. в 16 год. 20 хв. в м. Києві на перехресті пр-т. Відрадного та вул. Гарматної мала місце ДТП за участю транспортних засобів «Mitsubishi Pajero», державний номерний знак НОМЕР_1 , яким керував позивач та «ВАЗ 21033», державний номерний знак НОМЕР_2 , яким керував відповідач - ОСОБА_2 , внаслідок чого обидва транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

Постановами Солом`янського районного суду міста Києва від 27.12.2016 р. у справі № 760/19648/16-п ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнано винними в порушенні Правил дорожнього руху, що призвело до зазначеного ДТП та накладено адміністративні стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП у виді штрафу у розмірі 340 грн.

Відповідно до даних висновку № 126-2 експертного автотоварознавчого дослідження з визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику КТЗ від 20.07.2017 р., складеного судовим експертом Вартаняном Ю.Н., матеріальний збиток спричинений власнику транспортного засобу «Mitsubishi Pajero», державний номерний знак НОМЕР_1 на момент проведення експертного дослідження становить 68 962,89 грн. Відповідно до висновку дослідження розмір матеріальнрої шкоди дорівнює вартості відновлювального ремонту - 68962,89 грн.

Судом також встановлено, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 була застрахована у ПрАТ «Страхова компанія «ЮНІВЕС», згідно з страховим полісом від 16.05.2016 р. № АІ/9931684, відповідно до якого страхова сума (ліміт відповідальності) за шкоду, заподіяну майну становить 100 000 грн., франшиза 0 грн.

Листом від 19.01.2018 року ПрАТ «СК «ЮНІВЕС» повідомила позивача ОСОБА_1 , що прийнято рішення про виплату страхового відшкодування за полісом АІ/9931684.

29.01.2018 р. ПрАТ «СК «ЮНІВЕС» сплатило на користь ОСОБА_1 страхове відшкодування за заподіяну транспортному засобу «Mitsubishi Pajero», д.н.з. НОМЕР_1 шкоду в результаті ДТП, яке відбулось 13.11.2016 р. у розмірі 11535,47 грн.

Положеннями частини першої статті 1166 ЦК України передбачено, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV) регулює відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності) і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Статтею 3 вказаного закону встановлено, що обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого (стаття 6 Закону № 1961-IV).

Страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов`язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування(пункт 9.1 статті 9 Закону № 1961-IV).

Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону № 1961-IVу разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Статтями 28, 29 Закону № 1961-ІV передбачено, що шкода, заподіяна в результаті ДТП майну потерпілого, - це шкода, пов`язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті ДТП; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров`я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця ДТП. При цьому у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок ДТП, з евакуацією транспортного засобу з місця ДТП до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент ДТП, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

За змістом пункту 36.2 статті 36 Закону № 1961-IV страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна.

За змістом статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відповідно до статті 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 р. у справі №755/18006/11 зроблено висновок про те, що відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Велика Палата Верховного Суду вважає, що покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (ст. 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Статтею 1192 ЦК України унормовано, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування, яка підлягала визначенню відповідно до пунктів 22.1 статті 22 Закону № 1961-IV, тобто розміром оціненої шкоди, заподіяної внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Отже, розмір шкоди завданої власнику транспортного засобу «Mitsubishi Pajero», державний номерний знак НОМЕР_1 не перевищує ліміту відповідальності страховика згідно з полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 16.05.2016 р. № АІ/9931684. Позивачем не доведено, що різниця між виплаченою страховиком сумою страхового відшкодування та вартістю відновлювального ремонту автомобіля пошкодженого у ДТП, викликана у тому числі законодавчими обмеженнями щодо відшкодування шкоди страховиком, а саме франшизою та врахуванням зносу при відшкодуванні витрат, пов`язаних із відновлювальним ремонтом транспортного засобу.

Позивач погодився з розміром страхового відшкодування, вимог до страхової компанії не заявляв.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про те, що позивачем не доведено розміру сум, які відповідно до законодавства має відшкодувати заподіював шкоди у разі недостатності суми страхового відшкодування, тобто ту обставину, що розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика.

Згідно вимог ст.ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

На основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

Відповідно до ч.2 ст.141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Вимога про стягнення витрат на правничу допомогу також не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 979, 1192, 1194 ЦК України, Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», Постановою Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 р. у справі №755/18006/11, ст.ст. 10, 12, 13, 76-81, 258, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ЮНІВЕС» про відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. '

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.І.Кушнір