Дата документу 07.12.2021

Справа № 334/1556/21

Провадження № 2/334/2714/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2021 року м. Запоріжжя

Ленінський районний суд м. Запоріжжя у складі

судді Бредіхіна Ю.Ю.,

за участю секретаря Коваль К.С.,

представника позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача-1 - Ями Д.М. ,

представника відповідача-2 - Штабовенка Д.В. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Запоріжжі справу цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 та ОСОБА_6 за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Вовк Ірини Іванівни про визнання недійсним договору купівлі-продажу та витребування майна з чужого незаконного володіння,

установив

Позивач звернувся до суду із позовом (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог) про визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного між відповідачами, та витребування земельної ділянки.

В обґрунтування своїх вимог вказав на те, що 08.06.2010 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки.

За умовами укладеного Договору Продавець ( ОСОБА_6 ), продав, а Покупець ( ОСОБА_4 ), купив, належну Продавцю на праві приватної власності земельну ділянку площею 0,1000 га, у межах згідно з планом, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер 2310100000:04:038:0174), цільове призначення - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Вказаний Договір посвідчено приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Остренко А.В. та зареєстровано в реєстрі за № 1239.

05.10.2020 року між ОСОБА_6 в якості Продавця, з одного боку, та ОСОБА_5 в якості Покупця, з іншого боку, було укладено Договір купівлі-продажу земельної ділянки (надалі за текстом Договір купівлі-продажу земельної ділянки від 05.10.2020р.].

У відповідності до п. 1 цього Договору Продавець передає (продає) у власність Покупця, а Покупець приймає (купує) у власність належну Продавцю земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 0,1000 га, кадастровий номер 2310100000:04:038:0174, та сплачує за неї грошову суму, визначену умовами даного Договору. Земельна ділянка належить продавцю на праві приватної власності на підставі Державного акту на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 452292, виданого Запорізькою міською радою Запорізької області 14 липня 2009 року. Акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010926101280.

Пунктом 6 цього Договору передбачено, що Продавець свідчить, що до укладення договору земельна ділянка іншим особам не відчужена, як внесок до статутного капіталу юридичних осіб не передана, щодо неї відсутні судові спори.

Тобто, спірний Договір містить в собі відомості, які не відповідають дійсності, зокрема, відомості про належність земельної ділянки ОСОБА_6 на підставі державного акту та про не відчуження земельної ділянки іншим особам.

У зв`язку із тим, що позивачу не було відомо про укладення правочину відчуження між відповідачами, а відповідач - ОСОБА_6 взагалі не мав права його укладати, просить суд задовольнити позовні вимоги.

Представником відповідача ОСОБА_5 адвокатом Ямою Д.М. поданий відзив на позов, у якому відповідач позов не визнав, обґрунтовуючи це тим, що згідно зі статтею 202 ЗК України станом на 2010 рік здійснювалася фактично подвійна реєстрація земельних ділянок, оскільки Держреєстр земельних ділянок складався з Поземельної книги, що містила відомості про земельну ділянку, та Книги записів, де проводиться реєстрація державних актів на право власності на землю та договорів оренди землі. Тобто, реєструвалася і сама земельна ділянка (права на неї), і документ, що засвідчує право на неї. В результаті під час переходу прав на земельну ділянку згідно з частиною шостою статті 126 ЗК України необхідним було проставлення відмітки про цей факт на державному акті на право власності не тільки від нотаріуса, але і від органів Держкомзему, які до 01.01.2012 виконували функції реєстрації прав на землю. Порядок і черговість реєстрації було встановлено Порядком здійснення відмітки про перехід права власності на земельну ділянку, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 06.05.2009 № 439 «Про деякі питання посвідчення права власності на земельну ділянку», згідно пунктами 3, 4 якого відмітку спочатку здійснює нотаріус, а потім - територіальний орган Держкомзему за місцем знаходження земельної ділянки. Недодержання цих процедур станом на 2010 рік означало, що право власності не зареєстровано, а отже за правилами статті 334 ЦК України таке право не виникло. Позивачем ОСОБА_4 ці вимоги закону виконані не були, маючи засвідчений приватним нотаріусом державний акт на землю після укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки, до відповідного територіального органу земельних ресурсів з вимогою про державну реєстрацію його права власності на вказану ділянку він не звернувся, а тому і право власності у нього не виникло.

Представник відповідача ОСОБА_6 адвокат Штабовенко Д.В. також подав відзив на позов, у якому відповідач позов не визнав, вказавши, по суті, аналогічні заперечення, вказуючи на те, що право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації, такої реєстрації позивач не здійснив, а відтак і не набув права власності.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши заяви по суті спору, письмові докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність поданих доказів, суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

08.06.2010 року між ОСОБА_6 (відповідач) та ОСОБА_4 (позивач) укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки.

За умовами укладеного договору ОСОБА_6 продав, а ОСОБА_4 купив, належну продавцю на праві приватної власності земельну ділянку площею 0,1000 га, у межах згідно з планом, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер 2310100000:04:038:0174), цільове призначення - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Договором передбачено, що відчужувана земельна ділянка належить ОСОБА_6 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 452292, виданого Запорізькою міською радою 14 липня 2009 року на підставі рішення тридцятої сесії п`ятого скликання Запорізької міської ради № 39/307 від 25.02.2009 зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010926101280. Продаж земельної ділянки здійснено за 141176,47 грн., які покупець передав продавцю до підписання цього Договору.

У відповідності до п. 5 Договору документом, що посвідчує право власності на придбану земельну ділянку є цей договір купівлі-продажу земельної ділянки та державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 452292, виданого Запорізькою міською радою 14 липня 2009 року на підставі рішення тридцятої сесії п`ятого скликання Запорізької міської ради № 39/307 від 25.02.2009р., який долучено до договору купівлі-продажу з відповідною відміткою нотаріуса про відчуження земельної ділянки.

Пунктом 10 Договору передбачено, що за згодою сторін зміни та доповнення Договору вносяться шляхом укладення додаткового договору посвідченого нотаріально. Таким же шляхом договір купівлі-продажу може бути розірвано. За відсутності домовленості (згоди) питання вирішується у судовому порядку.

Вказаний Договір посвідчено приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Остренко А.В. та зареєстровано в реєстрі за № 1239.

Судом встановлено і не оспорюється сторонами у справі, що вищевказаний договір не розірвано, у судовому порядку не оскаржено, а оригінал державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 452292, передано ОСОБА_6 до ОСОБА_4 .

При цьому ОСОБА_6 не оспорює того факту, що дійсно укладав договір купівлі-продажу із ОСОБА_4 та отримав грошові кошти за земельну ділянку.

В подальшому, 05.10.2020 року між ОСОБА_6 (продавець), з одного боку, та ОСОБА_5 (покупець), з іншого боку, укладено Договір купівлі-продажу земельної ділянки (надалі за текстом Договір купівлі-продажу земельної ділянки від 05.10.2020р.].

У відповідності до п. 1 цього Договору Продавець передає (продає) у власність Покупця, а Покупець приймає (купує) у власність належну Продавцю земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 0,1000 га, кадастровий номер 2310100000:04:038:0174, та сплачує за неї грошову суму, визначену умовами даного Договору. Земельна ділянка належить продавцю на праві приватної власності на підставі Державного акту на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 452292, виданого Запорізькою міською радою Запорізької області 14 липня 2009 року. Акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010926101280.

Пунктом 6 цього Договору передбачено, що Продавець свідчить, що до укладення договору земельна ділянка іншим особам не відчужена, як внесок до статутного капіталу юридичних осіб не передана, щодо неї відсутні судові спори.

Відповідно до наданих на виконання вимог ухвали суду приватним нотаріусом документів, ОСОБА_6 здійснив публікацію оголошення про втрату оригіналу державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 452292, виданого Запорізькою міською радою 14 липня 2009 року на підставі рішення тридцятої сесії п`ятого скликання Запорізької міської ради № 39/307 від 25.02.2009, та отримав його дублікат.

За цим дублікатом ОСОБА_6 і здійснив повторне відчуження земельної ділянки.

Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Стаття 210 ЦК України встановлює, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Стаття 334 ЦК України передбачає загальні та спеціальні умови щодо моменту набуття права власності за договором. Право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації (стаття 657 ЦК України).

До спірних правовідносин, які виникли щодо придбаного до 01 січня 2013 року нерухомого майна, підлягають застосуванню саме норми ЦК України (чинні на момент виникнення правовідносин), які визначають умови та момент виникнення права власності в набувача нерухомого майна за відповідним правочином, а також містять правило щодо обов`язкової реєстрації договору купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна.

Відповідно до статті 126 ЗК України (у редакції до 01 січня 2013 року) право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.

Право власності на земельну ділянку, набуту у власність із земель приватної власності без зміни її меж, цільового призначення, посвідчується:

а) цивільно-правовою угодою щодо відчуження земельної ділянки, укладеною в порядку, встановленому законом, у разі набуття права власності на земельну ділянку за такою угодою;

б) свідоцтвом про право на спадщину.

При набутті права власності на земельну ділянку на підставі цивільно-правової угоди щодо відчуження земельної ділянки чи свідоцтва про право на спадщину державний акт на право власності на земельну ділянку, що відчужується, долучається до документа, на підставі якого відбувся перехід права власності на земельну ділянку, в кожному такому випадку відчуження земельної ділянки.

На державному акті про право власності на земельну ділянку нотаріус, який посвідчує (видає) документ, та орган, який здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обмежень, роблять відмітку про перехід права власності на земельну ділянку із зазначенням документа, на підставі якого відбувся такий перехід.

Відповідно до пункту 14 Порядку ведення Поземельної книги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09 вересня 2009 року № 1021 (втратив чинність з 01 січня 2013 року), у разі здійснення нотаріусом у встановленому законом порядку відмітки про перехід права власності на земельну ділянку на підставі цивільно-правового договору або свідоцтва про право на спадщину вносяться відомості до розділу 3 Поземельної книги «Земельна ділянка. Права власності, постійного користування». Дата внесення відомостей є датою державної реєстрації переходу права власності на земельну ділянку.

Відповідно до пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих положень Закону до 01 січня 2013 року державна реєстрація права власності, права користування (сервітут) земельними ділянками, права постійного користування земельними ділянками, договорів оренди земельних ділянок; права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); права забудови земельної ділянки (суперфіцій) проводилась територіальними органами земельних ресурсів.

За таких умов державний акт про право власності на земельну ділянку з відміткою про перехід права власності на земельну ділянку, зробленою нотаріусом, та цивільно-правовий договір або свідоцтво про право на спадщину на підставі яких відбувся такий перехід до 01 січня 2013 року, є підставою для проведення державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав.

Особа, яка здійснила державну реєстрацію правочину відповідно до норм статей 334, 657 ЦК України, набула титул власника майна. У свою чергу необхідність реєстрації права на нерухоме майно (на момент виникнення спірних правовідносин - до 01 січня 2013 року) не впливала на виникнення в покупця нерухомості прав власника на це майно.

Вказаний висновок містять пункти 23-30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17, який відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України має бути врахований судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Отже, ураховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що позивач набув право власності і є належним власником земельної ділянки з моменту укладення договору купівлі-продажу від 08.06.2010 року і його нотаріального посвідчення. При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що законодавство чинне на момент укладення вказаного договору не встановлювало будь-яких строків здійснення державної реєстрації придбаної земельної ділянки.

Згідно з ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Суд встановив, що відповідач ОСОБА_5 придбала спірну земельну ділянку за відплатним оспорюваним договором у відповідача ОСОБА_6 , який вже не мав права її відчужувати. Отже, позивач ОСОБА_4 , як власник спірної земельної ділянки, має право її витребувати у ОСОБА_5 , оскільки майно вибуло з його володіння не з його волі шляхом його відчуження особою, яка не мала на це права.

У відповідності до приписів ст. 141 ЦПК України, суд дійшов висновку про те, що спір виник через дії відповідача ОСОБА_6 , відтак саме на нього слід покласти усю суму судового збору, сплаченого позивачем.

Керуючись ст. ст. 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд -

вирішив

Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_5 та ОСОБА_6 за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Вовк Ірини Іванівни про визнання недійсним договору купівлі-продажу та витребування майна з чужого незаконного володіння задовольнити.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 05.10.2020 року, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Вовк Іриною Іванівною за реєстровим №6566.

Витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 нерухоме майно, а саме: земельну ділянку площею 0,1000 га у межах згідно з планом, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2310100000:04:038:0174, цільове призначення - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Стягнути з ОСОБА_6 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_3 ) судовий збір у розмірі 2 773 (дві тисячі сімсот сімдесят три) гривні 76 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ю.Ю. Бредіхін