КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № -22-а-316/2007 р. Головуючий у 1 інстанції Волкова С.Я.
Суддя доповідач Ситников О.Ф.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 листопада 2007 року. м. Київ.
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого: Ситникова О.Ф.,
Суддів: Бистрик Г.М., Малиніна В.В.,
при секретарі: Антошині А.В.,
розглянувши в судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою відповідача Державної судової адміністрації України на постанову Печерського районного суду м. Києва від 16 лютого 2007 року у справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35, ОСОБА_36, ОСОБА_37, ОСОБА_38, ОСОБА_39, ОСОБА_40, ОСОБА_41, ОСОБА_42, ОСОБА_43, ОСОБА_44, ОСОБА_45, ОСОБА_46, ОСОБА_47, ОСОБА_48, ОСОБА_49, ОСОБА_50, ОСОБА_51, ОСОБА_52, ОСОБА_53, ОСОБА_54, ОСОБА_55, ОСОБА_56, ОСОБА_57, ОСОБА_58, ОСОБА_59, ОСОБА_60, ОСОБА_61, ОСОБА_62, ОСОБА_63, ОСОБА_64, ОСОБА_65, ОСОБА_66 до Державної судової адміністрації України, Державного казначейства України, Апеляційного суду Автономної Республіки Крим про стягнення заробітної плати, -
В С Т А Н О В И В:
Позивачі, що працюють суддями Апеляційного суду Автономної республіки Крим, звернулися з адміністративним позовом до відповідачів про стягнення заробітної плати.
Постановою Печерського районного суду м. Києва від 16.02.2007 року позов - задоволено, а саме: стягнуто з Державної судової адміністрації України та зобов'язано Державне казначейство України при Міністерстві фінансів України провести видатки з державного бюджету, передбачені ДСА України, на користь: ОСОБА_1 - 17764,32 грн., ОСОБА_2 - 18304,96 грн., ОСОБА_3 - 17782,52 грн., ОСОБА_4 - 19361,51 грн.,ОСОБА_5 - 20816,38 грн., ОСОБА_6 - 18801,19 грн., ОСОБА_7 - 18350,17 грн., ОСОБА_8 - 19825,61 грн., ОСОБА_9 - 22070,40 грн., ОСОБА_10 - 20881,69 грн., ОСОБА_11 - 1950,49 грн., ОСОБА_12 - 17375,42 грн., ОСОБА_13 - 21391,17 грн., ОСОБА_14 - 21323,68 грн., ОСОБА_15 - 21004,90 грн., ОСОБА_16 - 20758,23 грн., ОСОБА_17 - 21489,92 грн., ОСОБА_18 - 20656,75 грн., ОСОБА_19 - 11953,78 грн., ОСОБА_20 - 17994,02 грн., ОСОБА_21 - 18454,79 грн., ОСОБА_22 - 16706,69 грн., ОСОБА_23 - 17847,73 грн., ОСОБА_24 - 19007,28 грн., ОСОБА_25 - 19550,03 грн., ОСОБА_26 - 17703,06 грн., ОСОБА_27 - 20725,14 грн., ОСОБА_28 - 14123,38 грн., ОСОБА_29 - 20096,96 грн., ОСОБА_30 - 20684,58 грн., ОСОБА_31 - 21799,65 грн., ОСОБА_32 - 31715,41 грн., ОСОБА_33 - 21576,89 грн., ОСОБА_34 - 20409,21 грн., ОСОБА_35 - 17950,74 грн., ОСОБА_36 - 20803,28 грн., ОСОБА_37 - 22968,19 грн., ОСОБА_38 - 19971,58 грн., ОСОБА_39 - 22866,69 грн., ОСОБА_40 - 20015,55 грн., ОСОБА_41 - 7894,59 грн., ОСОБА_42 - 5515,79 грн., ОСОБА_43 - 5962,41 грн., ОСОБА_44 - 12959,07 грн., ОСОБА_45 - 19415,37 грн., ОСОБА_46 - 14371,08 грн., ОСОБА_47 - 17820,23 грн., ОСОБА_48 - 10147,77 грн., ОСОБА_49 - 7188,23 грн., ОСОБА_50 - 5836,30 грн., ОСОБА_51 - 4430,07 грн., ОСОБА_52 - 2560,17 грн., ОСОБА_53 - 19411,59 грн., ОСОБА_54 - 13702,71 грн., ОСОБА_55 - 19049,71 грн., ОСОБА_56 - 18822,87 грн., ОСОБА_57 - 18981,17 грн., ОСОБА_58 - 5836,15 грн., ОСОБА_59 - 22248,15 грн., ОСОБА_60 - 22319,08 грн., ОСОБА_61 - 32788,84 грн., ОСОБА_62 - 18512,37 грн., ОСОБА_63 - 16397,36 грн., ОСОБА_64 18378,61 грн., ОСОБА_65 - 20364,52 грн. та ОСОБА_66 - 19157,75 грн.
Не погоджуючись з прийнятою постановою, відповідач - Державна судова адміністрація України звернулася з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що вказана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, судом не повністю з'ясовані обставини, що мають значення для справи, тому вона підлягає скасуванню з ухваленням нової постанови, якою стягнути суму податку з єдиного казаначейського рахунку Державного бюджету України.
Письмових заперечень на апеляційну скаргу відповідача від інших учасників процесу до суду апеляційної інстанції в установлений судом строк не надійшло.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду доповідача, пояснення з'явившихся учасників процесу, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:
Судом першої інстанції встановлено, що позивачі працюють суддями Апеляційного суду Автономної республіки Крим та відповідно до Конституції України та Закону України «Про статус суддів» мають право на належне матеріальне та соціальне забезпечення. Протягом 2004 - 2006 років позивачам з нарахованої заробітної плати було утримано податок з доходів фізичних осіб.
З таким висновком суд апеляційної інстанції погоджується виходячи з наступного.
Так, у ч.1 ст. 126 Основного Закону України закріплено положення, згідно з яким незалежність і недоторканність суддів гарантується Конституцією і законами України. Складовою цих гарантій відповідно до ч.1 ст.130 цього Закону є обов'язок держави забезпечувати фінансування та належні умови функціонування судів і діяльності суддів.
Відповідно до Закону України «Про статус суддів» суддя є носієм судової влади, здійснення правосуддя є видом професійної діяльності, держава повинна створити належні умови діяльності суддів на задоволення професійних, матеріальних і соціальних потреб. Гарантії незалежності суддів не можуть бути скасовані чи змінені нормативними актами України.
Колегія суддів вважає, що надання судді за рахунок держави матеріального і соціального захисту, у тому числі заробітної плати, що відповідає його високому статусу, є гарантією забезпечення незалежності судді.
У рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи від 13 жовтня 1994 року 3(94) 12 (994 323) зазначається: «Незалежність, дієвість та роль суддів має забезпечити те, щоб статус і винагорода суддів відповідали гідності їхньої професії та відповідальності, яку вони беруть на себе».
Пунктом 6.1 Європейської Хартії передбачено, що судді, які виконують професійно свої суддівські функції, мають право на винагороду, рівень якої повинен бути таким, щоб вони були захищені від тиску при прийнятті ними рішень і в роботі взагалі, щоб ніщо не могло вплинути на їх незалежність та неупередженість.
Отже, особливий порядок фінансування судів і діяльності суддів є однією з конституційних гарантій їх незалежності і спрямований на забезпечення належних умов для здійснення незалежного правосуддя.
Втім, розгляд даної справи посвідчує те, що матеріальне забезпечення суддів України, у тому числі позивачів, знаходиться не на належному рівні.
Згідно із ч. 1 ст. 44 Закону України «Про статус суддів» заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок.
Згідно Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 року норми про матеріальне і побутове забезпечення суддів, їх соціальний захист не можуть бути скасовані чи знижені без відповідно компенсації, а надання суддям пільг, компенсацій і гарантій не може ставитися у залежність від бюджетного фінансування.
На забезпечення гарантованої Основним Законом України та Законом України «Про статус суддів» незалежності суддів, Президентом України 10 липня 1995 року прийнято Указ «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів» №584/95, відповідно до абзацу 4 статті 1 якого заробітна плата суддів не обкладається прибутковим податком.
Проте, Указом від 25 грудня 2003 року №1497/2003 Президент України зазначену гарантію незалежності суддів визнав такою, що втрачає чинність з 1 січня 2004 року.
Обговорюючи питання про можливість застосування до спірних правовідносин даного Указу Президента України, колегія суддів виходить з наступного.
Згідно приписам ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Постановою Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року №8 «Про незалежність судової влади» звернуто увагу, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод (абз.1 п.19).
На підставі статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Відповідно до статті 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесені змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Статтею 102 Конституції України визначено, що Президент України є главою держави і виступає від її імені. Також він є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.
Частиною 3 статті 106 Конституції України встановлено, що Президент України видає укази і розпорядження на основі та на виконання Конституції і законів України.
Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, незалежність судової влади, держава в особі Президента України шляхом видання останнім Указу від 10 липня 1995 року «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів» встановила певні соціальні гарантії суддям, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичним засобом здійснення цього права.
Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб, у тому числі щодо суддів, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної правової держави.
Принципи соціальної держави втілено у ратифікованих Україною міжнародних актах: Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, Європейській соціальній хартії (переглянутій) 1996 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та рішеннях Європейського суду з прав людини. Зокрема, згідно зі статтею 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року, держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення тощо.
За змістом положень частин 2 і 3 статті 22 Основного Закону України конституційні права гарантуються, а держава повинна утримуватись від прийняття будь-яких актів, які призводили б до скасування чи звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до ст. 126 Закону України «Про судоустрій України» Державна судова адміністрація України здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів та виконує функції головного розпорядника бюджетних коштів на утримання останніх, а тому суд першої інстанції правильно визначився про стягнення з зазначеної судової установи утриманих із заробітної плати позивачів сум податку та зобов'язання Державне Казначейство України провести відповідні видатки з державного бюджету.
З такими висновками суду можна погодитися, оскільки вони відповідають встановленим по справі обставинам та відповідають вимогам матеріального та процесуального законодавства, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстав для скасування або зміни рішення суду не має.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 198 ч.1 п.1, 200, 205, 206 КАС України,
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу відповідача - Державної судової адміністрації України залишити без задоволення, а постанову Печерського районного суду м. Києва від 16 лютого 2007 року - без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного Суду України протягом одного місяця з дня набрання законної сили.
Головуючий:
Судді: