Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне рішення)

11.01.2022 Справа №607/19622/21

11 січня 2022 року м.Тернопіль

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

-головуючої судді                         Черніцької І.М.

-за участю секретаря судового засідання Скали В.І.

- сторони в судове засідання не з`явились

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

В С Т А Н О В И В:

Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі – банк, АТ КБ «ПриватБанк») звернулось в суд з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 25 червня 2013 року в сумі 26 703,40 грн. станом на 24 вересня 2021 року.

В обґрунтування вимог позивач вказав, що ОСОБА_1 звернувся до банку з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав Анкету-заяву від 25 червня 2013 року про приєднання до умов та привал надання банківських послуг, згідно якої отримав кредит у розмірі 5000 грн. Шляхом підписання вказаної заяви, відповідач підтвердив свою згоду на те, що дана заява разом із "Умовами та правилами надання банківських послуг" та "Тарифами банку", які викладені на сайті банку, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг. Заявою відповідача підтверджується той факт, що він був повністю проінформований про умови кредитування в АТ КБ «ПриватБанк», які були надані йому для ознайомлення в письмовій формі.

Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту банк керувався положеннями п.п. 2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 Договору, згідно яких відповідач при укладенні договору надав свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням банку.

Банк свої зобов`язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, надавши відповідачу кредит у відповідних розмірах згідно доданого розрахунку. Відповідач ОСОБА_1 порушив умови договору, суми кредиту в повному обсязі не повернув, внаслідок чого станом на 24 вересня 2021 року виникла заборгованість на загальну суму 26 703,40 грн., яка складається із заборгованість за тілом кредиту – 7193,17 грн. та заборгованості за процентами за користування кредитом – 19 510,23 грн.

Посилаючись на наведене, банк просив задовольнити позов.

Ухвалою судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01 листопада 2021 року відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи у порядку спрощеного провадження із викликом сторін.

У судове засідання представник банку не з`явився. Попередньо подав заяву про розгляд справи без його участі. Позов підтримує та не заперечує щодо заочного вирішення справи.

Відповідач в судове засідання не з`явився, не повідомивши суду про причини своєї неявки, хоча про день та час слухання справи був повідомлений у встановленому законом порядку. Відзив та заперечення на позов не подавав.

На підставі вимог ст. ст. 223, 280 ЦПК України, суд вважає за можливе розглядати справу за відсутності сторін та проводити заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.

Судом встановлено, що 25 червня 2013 року між ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, згідно з умовами якого останній отримав кредит у розмірі 5000 грн., шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку.

У заяві зазначено, що відповідач згідний з тим, що дана заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився з договором про надання банківських послуг та до його укладення згідний з його умовами.

Згідно довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної карти клієнта ОСОБА_1 , долученої до матеріалів справи встановлено, що 11 січня 2014 року ОСОБА_1 відкрито картрахунок № НОМЕР_1 , 04 лютого 2014 року встановлено кредитний ліміт 5000 грн., 05 лютого 2014 року зменшено кредитний ліміт до 5000 грн. та 11 березня 2015 року зменшено кредитний ліміт до 0 грн.

З довідки АТ КБ «ПриватБанк» вбачається, що на підставі підписаного кредитного договору ОСОБА_1 11 квітня 2014 року була надана кредитна картка номер НОМЕР_1 .

Факт отримання кредитних коштів, відкриття та користування картковим рахунком, користування платіжною карткою, підтверджується випискою по картковому рахунку.

З виписки по рахунку відповідача ОСОБА_1 вбачається, що відповідач користувався встановленим банком кредитним лімітом, знімав кредитні кошти з кредитної картки та здійснював часткове погашення заборгованості..

Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором від 25 червня 2013 року станом на 24 вересня 2021 року становить 26 703,40 грн., яка складається із заборгованості за простроченим тілом кредиту – 7193,17 грн. та заборгованості за відсотками – 19 510,23 грн.

Крім цього, за клопотанням представника позивача оглянуто веб-сторінку за посиланням у клопотанні, зокрема зміст розділу 2.1 (2.1.1.) Умов та правил надання банківських послуг, які розміщенні на офіційному веб-сайті АТ КБ «ПриватБанк» за посиланням https://privatbank.ua/terms. Вказаний документ містить 3197 сторінки, виконаний українською мовою, однак будь-які відмітки про ознайомлення з ним відповідачем відсутні.

Відповідно до витягу із Статуту АТ КБ «ПриватБанк», погодженого НБУ від 06.09.2019 року вбачається, що відбулась зміна типу та найменування ЗАТ на ПАТ, яке є правонаступником всіх прав та обов`язків ЗАТ КБ «ПриватБанк».

Згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що відбулась зміна назви товариства з ПАТ КБ «ПриватБанк» на Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк».

Суд, розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши наявні у справі докази, вважає, що позов банку слід задовольнити частково, виходячи з наступних підстав.

В силу вимог ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно з вимогами ст. ст. 263, 264 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

        Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності на підставі закону, ;що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд зобов`язаний з`ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов`язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у цьому випадку АТ КБ ПриватБанк).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 1056-1 ЦК України (в редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

З матеріалів справи встановлено, що 25 червня 2013 року між сторонами укладено кредитний договір, за умовами якого відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на кредитну картку.

Встановлено, що банк належним чином виконав взяті на себе зобов`язання, надавши відповідачу банківську послугу з кредитування шляхом встановлення кредитного ліміту на платіжну карту № НОМЕР_1 .

Відповідач ОСОБА_1 отримав картку та користувався наданими йому позивачем кредитними коштами.

На підтвердження факту укладення кредитного договору, отримання платіжної картки та користування нею позивачем надано анкету-заяву підписану відповідачем, розрахунок заборгованості по кредиту, виписку по рахунку, з яких вбачається факт користування відповідачем кредитними коштами та часткове погашення заборгованість.

Так, з матеріалів справи вбачається, що по картковому рахунку відповідача був встановлений кредитний ліміт та відповідач погодився з його розміром, продовжуючи користуватись карткою, кредитними коштами та будь-яких заперечень не висловлював.

З виписки з особового рахунку клієнта, вбачається, що ОСОБА_1 , як клієнт банку, здійснював операції, а саме знімав грошові кошти з картки та погашав заборгованість.

Таким чином, суд приходить до висновку, що сума заборгованості по тілу кредиту у розмірі 7193,17 грн. підлягає поверненню відповідачем банку.

Оскільки доказів належного виконання ОСОБА_1 своїх зобов`язань за договором матеріали справи не містять, а сума заборгованості останнього підтверджується розрахунком заборгованості, який наданий суду та відповідачем не спростований, позовні вимоги в частині стягнення тіла кредиту є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо вимог про стягнення процентів за кредитом слід зазначити наступне.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту, стягнути заборгованість за відсотками за користування кредитними коштами.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 25 червня 2013 року, посилався на Правила надання банківських послуг ПриватБанку як невід`ємні частини спірного договору.

Правила надання банківських послуг ПриватБанку, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначають, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Правила надання банківських послуг ПриватБанку розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

За клопотанням представника позивача судом оглянуто веб-сторінку за посиланням у клопотанні, зокрема зміст розділу 2.1 (2.1.1.) Умов та правил надання банківських послуг, які розміщенні на офіційному веб-сайті АТ КБ «ПриватБанк» за посиланням https://privatbank.ua/terms. Вказаний документ містить 3197 сторінки, виконаний українською мовою, однак будь-які відмітки про ознайомлення з ним відповідачем відсутні.

Суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ "ПриватБанк" в період - з часу виникнення спірних правовідносин (25 червня 2013 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (28 жовтня 2021 року), і кредитор міг додати до позовної заяви Правила надання банківських послуг ПриватБанку у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком Правила надання банківських послуг ПриватБанку не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Крім того, слід зазначити, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих їй умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, однак щодо Умов надання споживчого кредиту фізичним особам ("Розстрочка") (Стандарт) та, зокрема пункту 5.5 цих Умов, яким установлено позовну давність тривалістю в п`ять років, оскільки такі не містять підпису позичальника, а також через те, що у заяві останнього домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає, викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).

Таким чином, суд вважає, що Умови та правила надання банківських послуг, які містяться в матеріалах даної справи, не містять підпису відповідача, тому, їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 25 червня 2013 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року №1023-ХІІ "Про захист прав споживачів" (далі - Закон №1023-XII).

Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів", прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

Конституційний Суд України у рішенні у справі щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, суд зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Тому, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 – АТ КБ "ПриватБанк" дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону №1023-ХІІ про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.

Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

З врахуванням наведеного, суд не вбачається підстав для задоволення вимог про стягнення процентів за кредитним договором.

Враховуючи вищенаведені вимоги закону та встановленні обставини справи, те, що фактично отримані та використані позичальником кошти у добровільному порядку АТ «КБ «ПриватБанк» не повернуті, суд приходить до висновку про стягнення з ОСОБА_1  заборгованості за кредитним договором від 25 червня 2013 року в сумі 7193,17 грн. станом на 24 вересня 2021 року, оскільки банк має право вимагати захисту своїх прав шляхом зобов`язання боржника виконати обов`язок з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Крім того, на підставі ч. 1 ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати, а саме судовий збір в розмірі 611,48 грн. (7193,17 * 2270 : 26 703,40), пропорційно до задоволеної частини позовних вимог.

На підставі наведеного, керуючись ст. 2, 4, 12, 13, 76-78, 258-268, 273, 352-355 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 в користь Акціонерного товариства комерційний банк “Приватбанк” заборгованість за кредитним договором у сумі 7193 (сім тисяч сто дев`яносто трим) грн. 17 коп.

У задоволенні решти вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 в користь Акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” 611,48 грн. сплаченого судового збору.

Копію заочного рішення направити відповідачу протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Рішення суду може бути оскаржене позивачем у загальному порядку безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відомості про учасників справи.

Позивач: Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк», вул. Грушевського, 1Д м. Київ, код ЄДРПОУ- 14360570.

Відповідач: ОСОБА_1 , останнє відоме місце реєстрації: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_2 .

Повне рішення складено 11 січня 2022 року.

Головуюча                                                І.М. Черніцька