КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
13 січня 2011 року № 2а-9595/10/1070
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Журавля В.О., розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні суду адміністративну справу за позовом Управління Пенсійного фонду України у м. Броварах Київської області до Відкритого акціонерного товариства «Броварський шиноремонтний завод» про стягнення заборгованості,
ВСТАНОВИВ:
22.11.2010 до суду надійшов позов Управління Пенсійного фонду України у м. Броварах Київської області до Відкритого акціонерного товариства «Броварський шиноремонтний завод» про стягнення заборгованості по відшкодуванню фактичних витрат на виплату і доставку пільгових пенсій на загальну суму 20 779 грн 79 коп.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач в порушення вимог пункту 2 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України від 09.07.2003 №1058-ІV «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» не відшкодував Пенсійному фонду України витрати по виплаті та доставці пільгових пенсій, які відповідно до вказаного закону відносяться до внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування.
Територіальні органи Пенсійного фонду України в силу закону здійснюють функції з контролю за правильністю, повнотою нарахування і своєчасністю сплати страхувальниками внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, а також стягнення заборгованості за страховими внесками, тому позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача сум вказаної заборгованості.
Ухвалою від 25.11.2010 судом відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд справи призначено на 08.12.2010, а у подальшому судове засідання відкладалося на 17.12.2010 та 13.01.2011.
Сторони та їх уповноважені представники в судове засідання не прибули, подали клопотання про розгляд справи за їх відсутності. Позивач позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Представник відповідача заявив про визнання позову, про що подав суду письмову заяву. Однак, посилаючись на незадовільний фінансовий стан підприємства відповідача, обумовлений фінансовою кризою, відповідач заявив клопотання про надання розстрочки у виплаті заборгованості на умовах щомісячної сплати боргу рівними частинами упродовж 8 місяців.
Позивач письмово зазначив, що не заперечує проти задоволення клопотання відповідача про надання розстрочки у виплаті заборгованості на строк 5 місяців за умови сплати поточних платежів.
Згідно зі ст.122 КАС України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження. Відповідно до ст.3 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без виклику осіб, які беруть участь у справі, та проведення судового засідання на основі наявних у суду матеріалів у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідач є юридичною особою, зареєстрованою Виконавчим комітетом Броварської міської ради Київської області 18.05.1993 згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, ідентифікаційний код 03112640. Відповідач зареєстрований як платник страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування в Управлінні Пенсійного фонду України у м. Броварах Київської області, де заведено картку особового рахунку страхувальника.
Позивачем до відповідача подано розрахунок по відшкодуванню фактичних витрат на виплату і доставку пільгових пенсій на загальну суму 20 779 грн 79 коп за червень і липень 2010 року, але відповідач добровільно вказану суму не сплатив.
На час розгляду справи у відповідача наявна заборгованість по відшкодуванню фактичних витрат на виплату і доставку пільгових пенсій на загальну суму 20 779 грн 79 коп.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Відповідно до статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування визначаються Законом України від 09.07.2003 № 1058-ІV «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» (далі – Закон України від 09.07.2003 № 1058-ІV), зокрема: принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню; платники страхових внесків, їх права та обов'язки; порядок нарахування, обчислення та сплати страхових внесків, стягнення заборгованості за цими внесками тощо.
Відповідно до частини третьої статті 18 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV страхові внески є цільовим загальнообов'язковим платежем, який справляється на всій території України в порядку, встановленому цим Законом. Страхові внески, згідно зі статтею першою вказаного Закону – це кошти відрахувань на соціальне страхування та збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені згідно із законодавством, що діяло раніше; кошти, сплачені на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування відповідно до цього Закону.
Пунктом 2 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV передбачено, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
Відповідно до ст.8 Закону України «Про пенсійне забезпечення» виплата пенсій здійснюється за рахунок коштів Пенсійного фонду України. Відшкодуванню підлягають витрати Пенсійного фонду України на виплату і доставку пенсій, призначених на пільгових умовах відповідно до п.2 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», в частині пенсій, призначених згідно з пп. «б»-«з» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Коло осіб, які мають право на пенсію за віком на пільгових умовах, незалежно від місця останньої роботи, визначено, зокрема підпунктом «а» частини першої статті 13 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення», а саме: а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах; б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи – жінкам.
Проте, до запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди підпунктом 1 пункту 2 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV передбачено, що вказаним особам пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України «Про пенсійне забезпечення» (статтями 27 та 28). При цьому зберігається порядок покриття витрат на виплату і доставку цих пенсій, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Порядок відшкодування страхувальниками витрат Пенсійного фонду України на виплату та доставку пільгових пенсій, призначених на пільгових умовах, визначено Інструкцією про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного Фонду України, затвердженою постановою Пенсійного фонду України від 19.12.2003 № 21-1.
Відповідно до приписів пункту 6.4 вказаної Інструкції Пенсійний фонд щорічно в повідомленнях про розрахунок сум фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, які надсилає підприємствам до 20-го січня поточного року та протягом 10 днів з новопризначених пенсій, визначає розмір сум до відшкодування на поточний рік.
Підприємства відповідно до вимог пункту 6.8 Інструкції щомісяця до 25-го числа повинні вносити до Пенсійного фонду України зазначену в повідомленні місячну суму фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах. У разі зміни розміру пенсії або настання обставин, які впливають на суму відшкодування (смерть пенсіонера, зміна місця проживання та ін.), органи Пенсійного фонду повідомляють про це підприємства в місячний термін з моменту виникнення цих обставин. Суми фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій за період з дати призначення пенсії до дати складання розрахунку фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій, призначених відповідно до частини 2 “Прикінцевих положень” Закону, сплачуються одночасно із оплатою фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій за перший поточний місяць.
З огляду на викладене, витрати на виплату і доставку пільгових пенсій, які відповідач відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV зобов’язаний відшкодовувати Пенсійному фонду, у розумінні цього Закону мають вважатися страховими внесками.
Статтями 14, 15 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV передбачено, що платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зокрема, роботодавці – підприємства, установи та організації, створені відповідно до законодавства України.
Відповідно до абзацу шостого частини другої статті 17 та частини шостої статті 20 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV страхувальники зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески.
Відповідно до п. 1 ст. 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» від 26 червня 1997 року №400/97-ВР, платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, їх об'єднання, бюджетні, громадські та інші установи та організації, об'єднання громадян та інші юридичні особи, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують працю найманих працівників.
Згідно з абзацом 4 п.1 ст. 2 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» від 26 червня 1997 року №400/97-ВР для платників збору, визначених пунктами 1 та 2 статті 1 цього Закону, крім тих, які є платниками фіксованого сільськогосподарського податку, об’єктом оподаткування є також фактичні витрати на виплату і доставку пенсій, призначених відповідно до пунктів «б» - «з» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до досягнення працівниками пенсійного віку, передбаченого статтею 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Відповідно до абзацу 3 п. 1 ст 4 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» від 26 червня 1997 року №400/97-ВР для платників збору, визначених пунктами 1 та 2 статті 1 цього Закону, встановлюються ставки збору в розмірі 100 відсотків від об’єкта оподаткування, визначеного абзацом четвертим пункту 1 статті 2 цього Закону.
Абзацом восьмим пункту 3 статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено право органів Пенсійного фонду звертатись до суду з позовами про стягнення недоїмки.
Згідно з частиною першою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною першою статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу, зокрема, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, у яких обов'язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Наявність у відповідача заборгованості за внесками на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування підтверджується доказами, наданими позивачем. З матеріалів справи вбачається, що органом Пенсійного фонду направлено на адресу відповідача розрахунок фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій пенсіонерам відповідача, в якому зазначено суми пенсій, виплачені пенсіонерам разом з витратами на доставку цих пенсій.
На день судового розгляду відповідач суму заборгованості не сплатив, жодних заперечень проти заявлених позовних вимог суду не надав, обґрунтованість позовних вимог та їх розмір визнав.
Відповідно до статті 51 Кодексу адміністративного судочинства України позивач має право змінити підставу або предмет адміністративного позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог або відмовитися від адміністративного позову в будь-який час до закінчення судового розгляду, а відповідач має право визнати адміністративний позов повністю або частково.
Враховуючи положення статті 112 Кодексу адміністративного судочинства України, визнання адміністративного позову має бути викладено в адресованій суду письмовій заяві, яка приєднується до справи. У разі повного визнання відповідачем адміністративного позову і прийняття його судом приймається постанова суду про задоволення адміністративного позову. Суд не приймає відмови від адміністративного позову, визнання адміністративного позову і продовжує розгляд адміністративної справи, якщо дії позивача або відповідача суперечать закону чи порушують чиї-небудь права, свободи або інтереси.
Суд, розглянувши заяву відповідача, встановивши наявність повноважень визнавати позов, з’ясувавши, що визнання позову не суперечить закону і не порушує прав, свобод чи інтересів яких-небудь осіб, визнання позову прийняв.
За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, адміністративний позов підлягає задоволенню в повному обсязі.
Вирішуючи питання про надання розстрочки у сплаті заборгованості перед пенсійним фондом України, суд зазначає наступне.
Право суду надавати відстрочення або розстрочення виконання судового рішення обумовлено статтею 263 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, згідно з вимогами ст. 263 КАС України за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення (відсутність коштів на рахунку, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), державний виконавець може звернутися до адміністративного суду першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий лист, що видав виконавчий лист, із поданням, а особа, яка бере участь у справі, та сторона виконавчого провадження - із заявою про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.
Згідно з частиною першою статті 257 цього Кодексу, у разі необхідності спосіб, строки і порядок виконання можуть бути визначені у самому судовому рішенні.
Керуючись принципом диспозитивності, покладеним в основу адміністративного судочинства, а також беручи до уваги визнання позову, вчинене відповідачем, зважаючи на те, що позивач проти надання розстрочки не заперечував, суд дійшов висновку, що фінансовий стан відповідача ускладнює виконання постанови по даній справі, а тому клопотання відповідача про надання розстрочки задовольнив. При цьому суд вважає достатнім встановити розстрочку виконання рішення суду на строк 5 місяців з дня набрання постановою законної сили.
Відповідно до частини другої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони – суб’єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов’язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. Позивач не надав суду доказів понесення ним судових витрат, тому підстави для присудження на його користь судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 11-14, 69-71, 79, 86, 94, 122, 159-163, 167, 185-186, 254, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов задовольнити.
Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Броварський шиноремонтний завод» (07400, Київська область, м. Бровари, Промвузол, ідентифікаційний код 03112640) на користь Управління Пенсійного фонду України у м. Броварах Київської області заборгованість по відшкодуванню фактичних витрат на виплату і доставку пільгових пенсій за червень і липень 2010 року на суму 20 779 (двадцять тисяч сімсот сімдесят дев’ять) грн 79 коп.
Встановити розстрочку виконання даної постанови суду: суму заборгованості стягнути рівними частинами щомісячно упродовж п’яти місяців з дня набрання постановою законної сили.
Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд.
Згідно з частиною другою статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Журавель В.О.