КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
13 січня 2011 року 12:45 № 2а-9199/10/1070
Київський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Журавля В.О.,
при секретарі Горбуновій К.С.,
за участю:
представник позивача - Лисенко Н.М.,
представник відповідача - не прибув,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом
до
про Управління Пенсійного фонду України у Тетіївському районі
Відкритого акціонерного товариства «Тетіївське ремонтно-транспортне підприємство»
стягнення заборгованості,
ВСТАНОВИВ:
Управління Пенсійного фонду України у Тетіївському районі Київської області (далі – позивач) 08.11.2010 звернулось до суду з позовом до Відкритого акціонерного товариства «Тетіївське ремонтно-транспортне підприємство» (далі – відповідач) про стягнення заборгованості по відшкодуванню фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій за період з 01.12.2009 до 01.10.2010 в сумі 30542 грн 22 коп.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач в порушення вимог пункту 2 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України від 09.07.2003 №1058-ІV «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» не відшкодував Пенсійному фонду України витрати по виплаті та доставці пільгових пенсій, які відповідно до вказаного закону відносяться до внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування.
Територіальні органи Пенсійного фонду України в силу закону здійснюють функції з контролю за правильністю, повнотою нарахування і своєчасністю сплати страхувальниками внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, а також стягнення заборгованості за страховими внесками, тому позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача сум вказаної заборгованості.
Про дату, час та місце судового розгляду сторони були повідомлені належним чином. У призначений день і час до суду прибув представник позивача. Відповідач до суду не прибув, явку своїх представників до суду не забезпечив, про причини неявки суд не повідомив.
Судові повідомлення надсилалися відповідачу за адресою його місцезнаходження згідно з даними Свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи.
Місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені (стаття 93 Цивільного кодексу України, стаття 1 Закону України від 15.05.2003 №755-IV “ Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців ” ).
Відповідно до статті 16 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” від 15.05.2003 № 755-IV єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення органів державної влади, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. В Єдиному державному реєстрі містяться відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зокрема про адресу місцезнаходження юридичної особи чи адресу місця проживання фізичної особи. Згідно із статтею 18 вказаного Закону якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними. Відповідно до частини восьмої статті 35 Кодексу адміністративного судочинства України вважається, що повістку вручено юридичній особі, якщо вона доставлена за адресою, внесеною до відповідного державного реєстру.
За таких обставин суд вважає відповідача повідомленим належним чином, а його неприбуття в судове засідання не є перешкодою для розгляду справи, у зв’язку з чим ухвалив здійснювати розгляд справи за відсутності відповідача (частина друга статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України).
Представник позивача у судовому засіданні підтвердив, що відшкодуванню підлягають витрати на виплату та доставку саме пільгових пенсій, позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.
Відповідач відзиву на позовну заяву, заперечень проти позову, будь-яких пояснень суду не надав. За таких обставин справа розглядалась судом за наявними в ній матеріалами і доказами.
Заслухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.
Відкрите акціонерне товариство «Тетіївське ремонтно-транспортне підприємство» є юридичною особою, зареєстрованою Тетіївською районною державною адміністрацією Київської області 18.04.1997 № 1 349 120 0000 000270 згідно з Свідоцтвом про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності – юридичної особи, як платник страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування зареєстровано в Управлінні Пенсійного фонду України у Тетіївському районі Київської області.
Відповідно до п.1 ст.1 Закону України «Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування» та абз. 4 п.1 ст. 2 Закону України «Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування» відповідач повинен відшкодовувати 100% фактичних витрат на виплату і доставку пенсій, призначених відповідно до пунктів «б» -«з» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
У відповідача утворилася заборгованість перед Пенсійним фондом України з відшкодування фактичних витрат на виплату і доставку пільгових пенсій за період з 01.12.2009 до 01.10.2010 в сумі 30542 грн 22 коп. , що підтверджується відповідними розрахунками.
Відповідач суму заборгованості добровільно не сплатив, що підтвердив представник позивача в судовому засіданні.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Відповідно до статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування визначаються Законом України від 09.07.2003 № 1058-ІV «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» (далі – Закон України від 09.07.2003 № 1058-ІV), зокрема: принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню; платники страхових внесків, їх права та обов'язки; порядок нарахування, обчислення та сплати страхових внесків, стягнення заборгованості за цими внесками тощо.
Відповідно до частини третьої статті 18 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV страхові внески є цільовим загальнообов'язковим платежем, який справляється на всій території України в порядку, встановленому цим Законом. Страхові внески, згідно зі статтею першою вказаного Закону – це кошти відрахувань на соціальне страхування та збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені згідно із законодавством, що діяло раніше; кошти, сплачені на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування відповідно до цього Закону.
Пунктом 2 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV передбачено, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
Відповідно до ст.8 Закону України «Про пенсійне забезпечення» виплата пенсій здійснюється за рахунок коштів Пенсійного фонду України. Відшкодуванню підлягають витрати Пенсійного фонду України на виплату і доставку пенсій, призначених на пільгових умовах відповідно до п.2 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», в частині пенсій, призначених згідно з пп. «б»-«з» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Коло осіб, які мають право на пенсію за віком на пільгових умовах, незалежно від місця останньої роботи, визначено, зокрема підпунктом «а» частини першої статті 13 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення», а саме: а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком N 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Проте, до запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди підпунктом 1 пункту 2 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV передбачено, що вказаним особам пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України «Про пенсійне забезпечення» (статтями 27 та 28). При цьому зберігається порядок покриття витрат на виплату і доставку цих пенсій, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Порядок відшкодування страхувальниками витрат Пенсійного фонду України на виплату та доставку пільгових пенсій, призначених на пільгових умовах, визначено Інструкцією про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного Фонду України, затвердженою постановою Пенсійного фонду України від 19.12.2003 № 21-1.
Відповідно до приписів пункту 6.4 вказаної Інструкції Пенсійний фонд щорічно в повідомленнях про розрахунок сум фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, які надсилає підприємствам до 20-го січня поточного року та протягом 10 днів з новопризначених пенсій, визначає розмір сум до відшкодування на поточний рік.
Підприємства відповідно до вимог пункту 6.8 Інструкції щомісяця до 25-го числа повинні вносити до Пенсійного фонду України зазначену в повідомленні місячну суму фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах. У разі зміни розміру пенсії або настання обставин, які впливають на суму відшкодування (смерть пенсіонера, зміна місця проживання та ін.), органи Пенсійного фонду повідомляють про це підприємства в місячний термін з моменту виникнення цих обставин. Суми фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій за період з дати призначення пенсії до дати складання розрахунку фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій, призначених відповідно до частини 2 “Прикінцевих положень” Закону, сплачуються одночасно із оплатою фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій за перший поточний місяць.
З огляду на викладене, витрати на виплату і доставку пільгових пенсій, які відповідач відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV зобов’язаний відшкодовувати Пенсійному фонду, у розумінні цього Закону мають вважатися страховими внесками.
Крім того, згідно з абзацом четвертим підпункту 1 пункту 2 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV підприємства та організації з коштів, призначених на оплату праці, вносять до Пенсійного фонду плату, що покриває фактичні витрати на виплату і доставку пенсій особам, які були зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, крім тих, що були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, починаючи з дня набрання чинності цим Законом, у розмірі 20 відсотків з наступним збільшенням її щороку на 10 відсотків до 100-відсоткового розміру відшкодування фактичних витрат на виплату і доставку цих пенсій до набуття права на пенсію за віком відповідно до цього Закону.
Отже, зазначеною нормою абзацу четвертого підпункту 1 пункту 2 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV прямо визначено обов'язок відповідача стосовно відшкодування витрат на виплату та доставку пенсій особам, які були зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України.
Статтями 14, 15 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV передбачено, що платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зокрема, роботодавці – підприємства, установи та організації, створені відповідно до законодавства України.
Відповідно до абзацу шостого частини другої статті 17 та частини шостої статті 20 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV страхувальники зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески.
Відповідно до п. 1 ст. 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» від 26 червня 1997 року №400/97-ВР, платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, їх об'єднання, бюджетні, громадські та інші установи та організації, об'єднання громадян та інші юридичні особи, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують працю найманих працівників.
Згідно з абзацом 4 п.1 ст. 2 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» від 26 червня 1997 року №400/97-ВР для платників збору, визначених пунктами 1 та 2 статті 1 цього Закону, крім тих, які є платниками фіксованого сільськогосподарського податку, об’єктом оподаткування є також фактичні витрати на виплату і доставку пенсій, призначених відповідно до пунктів «б» - «з» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до досягнення працівниками пенсійного віку, передбаченого статтею 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Відповідно до абзацу 3 п. 1 ст 4 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» від 26 червня 1997 року №400/97-ВР для платників збору, визначених пунктами 1 та 2 статті 1 цього Закону, встановлюються ставки збору в розмірі 100 відсотків від об’єкта оподаткування, визначеного абзацом четвертим пункту 1 статті 2 цього Закону.
Абзацом восьмим пункту 3 статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено право органів Пенсійного фонду звертатись до суду з позовами про стягнення недоїмки.
Згідно з частиною першою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною першою статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу, зокрема, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, у яких обов'язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Наявність у відповідача заборгованості за внесками на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування підтверджується доказами, наданими позивачем. З матеріалів справи вбачається, що органом Пенсійного фонду направлено на адресу відповідача розрахунок фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій пенсіонерам відповідача, в якому зазначено суми пенсій, виплачені пенсіонерам разом з витратами на доставку цих пенсій.
На день судового розгляду відповідач суму заборгованості не сплатив, жодних заперечень проти заявлених позовних вимог суду не надав, твердження позивача про наявність заборгованості не спростував.
З огляду на викладене, суд вважає вимоги позивача правомірними і обґрунтованими, а позов таким, що підлягає задоволенню.
Відповідно до частини другої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони – суб’єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов’язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. Позивач не надав суду доказів понесення ним судових витрат, тому підстави для присудження на його користь судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 11-14, 69-71 , 72, 86, 94, 122, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов задовольнити.
Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Тетіївське ремонтно-транспортне підприємство» (09800, Київська область, Тетіївський район, м. Тетіїв, вул. Ломоносова, буд. 3, ідентифікаційний код 03744936) на користь Управління Пенсійного фонду України у Тетіївському районі Київської області заборгованість по відшкодуванню фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій за період з 01.12.2009 до 01.10.2010 в сумі 30542 (тридцять тисяч п’ятсот сорок дві) грн 22 коп.
Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд.
Згідно з частиною другою статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Журавель В.О.
Постанову складено у повному обсязі та підписано 17 січня 2011 року