ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 953/24305/21 Головуючий суддя І інстанції ОСОБА_1

Провадження № 11-кп/818/1024/22         Суддя доповідач ОСОБА_2

Категорія: Незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами

                                       У Х В А Л А

                        ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 січня 2022 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:

головуючого                         - ОСОБА_2

суддів                                - ОСОБА_3 , ОСОБА_4

­­­­за участю секретаря                - ОСОБА_5 ,

прокурора                                - ОСОБА_6 ,

захисників                                - адвокатів ОСОБА_7 та ОСОБА_8

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_9 – адвоката ОСОБА_7 на ухвалу Київського районного суду м. Харковавід 23 грудня 2021 року, якою задоволено клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у кримінальному провадженні №12021221130001762 від 27.10.2021 року, за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст. 263  КК України,-

                        В С Т А Н О В И Л А:

       Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 23 грудня 2021 року Продовжити строк запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у вигляді тримання під вартою в Державній установі «Харківський слідчий ізолятор» на 60 діб, тобто 20.02.2021 року включно. Визначено суму застави у розмірі 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить, що становить 181 600 грн., при внесенні якої, ОСОБА_9 з-під варти звільнити та покласти на нього наступні обов`язки: прибувати за кожною вимогою до суду; не відлучатись із м. Харкова без дозволу суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або роботи; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт для виїзду за кордон та інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

       У задоволенні клопотання захисника про зміну запобіжного заходу відносно ОСОБА_9 – відмовлено.

В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_9 – адвокат ОСОБА_7 просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та постановити нову ухвалу, якою клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_9 повернути прокурору Київської окружної прокуратури м. Харкова Харківської області. Копію ухвали направити до Державної установи «Харківський слідчий ізолятор» для негайного виконання вимог ч.5 ст. 202 КПК України.

В обґрунтування своїх апеляційних вимог захисник посилається на пропуск прокурором строку звернення до слідчого судді із клопотанням про продовження строку.Крім того, посилається на відсутність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а також на те, що обвинувачений ОСОБА_9 утримуються під вартою з 27.10.2021 року, що в перерахунку за ч. 5 ст. 72 КК України становить 2 місяці 2 дні (63 дня), те, що ОСОБА_9 вину визнає, дав показання стосовно вчиненого кримінального правопорушення, постійно проживає разом з цивільною дружиною та двома дітьми за адресою: АДРЕСА_1 , має на утриманні ще двох дітей від попереднього шлюбу, а також матір ОСОБА_10 , яка є пенсіонером та ветераном праці, тобто має стійкі соціальні зв`язки.

Заслухавши доповідь головуючого судді, доводи захисників обвинуваченого, які підтримали вимоги апеляційної скарги, а також прокурора, який заперечував щодо її задоволення, колегія суддів, дослідивши матеріали провадження, перевіривши ухвалу, у відповідності з нормами ст.404 КПК України, дійшла висновку про те, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст.177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд повинен врахувати обставини, передбачені ст.178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.

Під час апеляційного розгляду, колегією суддів встановлено, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та постановлено з дотриманням зазначених вимог чинного та міжнародного законодавства.

Колегія суддів погоджується висновками суду першої інстанції, щодо продовження існування ризиків передбачених п.п. 1, 3 ч.1 ст.177 КПК України, а саме: а саме можливість обвинуваченого переховуватись від суду, з метою ухилення від кримінальної відповідальності; незаконно впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні.

Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).

Надаючи оцінку можливості обвинуваченим переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого злочину може вдатися до відповідних дій.

Згідно відомостей, що є наявними в матеріалах судового провадження ОСОБА_9 підозрюється у вчиненні умисного тяжкого злочину, передбаченогоч.1 ст. 263КК України, а саме, у незаконному придбанні та зберіганні вогнепальної зброї та бойових припасів без передбаченого законом дозволу, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 3 до 7 років, на що обґрунтовано послався суд першої інстанції у своєму рішенні.

У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.

Відповідно до фактичних обставин справи вбачається, що ОСОБА_9 обвинувачується у  вчиненні   тяжкого злочину проти громадської безпеки, санкція якого передбачає покарання у вигляді позбавлення волі  на строк до 7 років, що об`єктивно свідчить про продовження існування ризиків, що встановлені судом першої інстанції.

За таких обставин, колегія суддів погоджується зі слушністю висновків суду першої інстанції щодо продовження існування раніше встановлених ризиків, а саме того, що ОСОБА_9 може переховуватись від суду; незаконного впливати на потерпілу та свідків у цьому кримінальному провадженні.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що ризики, які існували на час обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого не зменшилися та не перестали існувати на момент продовження цього запобіжного заходу.

Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).

Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.

З урахуванням конкретних обставин вчинення злочину, який інкримінується обвинуваченому, а саме вчинення умисного злочину, спрямованого на незаконне зберігання вогнепальної зброї та бойових припасів,, колегія суддів вважає, що у цьому судовому провадженні є наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів суспільства, зокрема, життя та здоров`я населення, яке, відповідно до ст.3 Конституції України є найвищою соціальною цінністю в Україні.

Враховуючи вищенаведені відомості, у колегії суддів не виникає сумнівів щодо обґрунтованості та доведеності ризиків, якими прокурор обґрунтовує в суді першої інстанції, а також в апеляційному суді необхідність продовження такого запобіжного заходу, як тримання обвинуваченого під вартою, оскільки на момент розгляду апеляційної скарги ризики, які існували на час обрання цього запобіжного заходу, не зменшилися, а їх доведеність об`єктивно вбачається з системного аналізу відомостей, що стосуються особи обвинуваченого та обставин кримінального провадження, які прокурор вважає доведеними, направивши обвинувальний акт до суду першої інстанції, якому за наслідками судового розгляду, суд надасть відповідну процесуальну оцінку, ухваливши виправдувальний чи обвинувальний вирок.

Колегія суддів ставиться критично до тверджень захисника щодо не доведеності ризиків та не підтвердження їх існування, оскільки відомості, що є наявними в матеріалах судового провадження свідчать про протилежне, а їх наявність об`єктивно спростовує апеляційні доводи про недоведеність ризиків щодо переховування від суду можливість, незаконного впливу на потерпілу та свідків у цьому кримінальному провадженні.

Посилання захисника на те, що ОСОБА_9 вину визнає, дав показання стосовно вчиненого кримінального правопорушення, постійно проживає разом з цивільною дружиною та двома дітьми за адресою: АДРЕСА_1 , має на утриманні ще двох дітей від попереднього шлюбу, а також матір ОСОБА_10 , яка є пенсіонером та ветераном праці, тобто має стійкі соціальні зв`язки, самі по собі не спростовують висновків суду першої інстанції щодо доцільності продовження тримання його під вартою, не зменшують існування ризиків, передбачених п.п. 1, 3 ч.1 ст.177 КПК України, зазначених в оскаржуваній ухвалі, а тому, доводи останнього колегія суддів не вважає визначальними. Крім того, ці обставини існували на час вчинення інкримінованого йому злочину, і не стали стримуючим фактором для ОСОБА_9 від противоправних дій.

Посилання захисник в апеляційній скарзі на пропуск прокурором строку звернення до слідчого судді із клопотанням про продовження строку колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки відповідно до ч.3 ст. 331 КПК України незалежно від наявності клопотань суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта.

Решта доводів, на які посилається в апеляційній скарзі захисник обвинуваченого також не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали, оскільки вони не спростовують правильність висновків зазначених в ній, а ґрунтуються лише на суб`єктивних оціночних судженнях, тобто без врахування об`єктивних відомостей.

З огляду на значимі для цього провадження обставини, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з`ясованих обставин, з якими закон пов`язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином всі наявні відомості в матеріалах провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення.

За таких обставин, колегія суддів вбачає, що застосування інших, менш суворих запобіжних заходів не зможе забезпечити виконання обвинуваченим його процесуальних прав та обов`язків, що безпосередньо впливає на дотримання розумних строків судового розгляду.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів дійшла висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_9 та відсутності жодних підстав для зміни чи скасування рішення за доводами апеляційної скарги захисника.

Поряд з цим, колегія суддів звертає увагу суду першої інстанції на дотримання судом першої інстанції вимог ст. 28 КПК України щодо розумних строків судового розгляду.

Керуючись ст.ст.177, 178, 404, 405, п.1 ч.1 ст.407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -

                                П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційнускаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_9 – адвоката ОСОБА_7 - залишити без задоволення.

Ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 23 грудня 2021 року- залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

   Головуючий

       Судді