Справа № 161/16265/20 Головуючий у 1 інстанції: Кирилюк В. Ф.

Провадження № 22-ц/802/71/22 Категорія: 9   Доповідач: Данилюк В. А.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 січня 2022 року                                                                 місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Данилюк В. А.,

суддів Киці С. І., Шевчук Л. Я.,

секретаря Савчук Т. Ф.,

з участю:

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

відповідача ОСОБА_3 ,

представника відповідача ОСОБА_4 ,

представника відповідача ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України м. Львів, ОСОБА_3 , виконавчого комітету Луцької міської ради, ОСОБА_6 , Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, ОСОБА_7 про скасування записів та рішень про державну реєстрацію права власності на квартири за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 та представника позивача ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 6 жовтня 2021 року,

В С Т А Н О В И В:

В жовтні 2020 року ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) звернулася в суд з позовом до Міністерства юстиції України (далі – відповідач-1, Мінюст), ОСОБА_3 (далі – відповідач-2, ОСОБА_3 ) про скасування записів та рішень про державну реєстрацію права власності на квартири.

Ухвалою суду від 14 квітня 2021 року, за клопотанням позивача, залучено до участі в справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, ОСОБА_3 про скасування записів та рішень про державну реєстрацію права власності на квартири, як співвідповідачів виконавчий комітет Луцької міської ради (далі – відповідач-3), ОСОБА_6 (далі – відповідач-4), Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (далі – відповідач-5), ОСОБА_7 (далі – відповідач-6).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачу та відповідачу-2 належав на праві спільної часткової власності житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 . Позивачу належало 41/100 цього будинку, а відповідачу-2 – 59/100.

З метою поділу цього будинку на два окремі об`єкти нерухомого майна вказані сторони подали відповідні документи на державну реєстрацію, в результаті чого за ними були зареєстровані дві окремі квартири – за позивачем квартира АДРЕСА_2 .

Позивач вважає відповідні рішення державного реєстратора та записи про право власності незаконними, оскільки не було вирішено долю господарських будівель – гаражу літ.Б-1, гаражу літ.В-1, огорожі 1, чим порушено її право власності.

Крім того, позивач у позові стверджує, що заява до державного реєстратора від її імені підроблена.

Також вказує, що запис про державну реєстрацію внесений у Державний реєстр речових прав на нерухоме майно до винесення відповідного рішення державним реєстратором.

З наведених вище підстав позивач просить суд:

1) скасувати внесене державним реєстратором Бліднер Іванною Владиславівною Реєстраційної служби Локачинського районного управління юстиції Волинської області до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно 12 лютого 2016 року записи за номерами 13502932, 13503226 про право власності на квартиру АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 864036807101, на квартиру АДРЕСА_4 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 864054107101;

2) скасувати прийняті державним реєстратором Бліндер Іванною Владиславівною Реєстраційної служби Локачинського районного управління юстиції Волинської області рішення про державне реєстрацію прав та обтяжень (з відкриттям розділу) від 01 березня 2015 року індексні номер 28528201, 28528565 про право приватної власності на квартир АДРЕСА_5 , АДРЕСА_4 , власники ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .

       Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 6 жовтня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, ОСОБА_3 , виконавчого комітету Луцької міської ради, ОСОБА_6 , Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), ОСОБА_7 про скасування записів та рішень про державну реєстрацію права власності на квартири відмовлено.

       Не погоджуючись з рішенням суду, позивач ОСОБА_1 та представник позивача ОСОБА_2 подали апеляційну скаргу, в якій вказують, що рішення не відповідає вимогам ЦПК України з підстав неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким скасувати прийняті ОСОБА_7 , Реєстраційна служба Локачинського районного управління юстиції Волинської області, рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень (з відкриттям розділу) від 01.03.2016 року індексні номери 28528201, 28528565 про право приватної власності на квартири АДРЕСА_5 , АДРЕСА_4 , власники ОСОБА_3 та ОСОБА_1 ..

       У відзиві на апеляційну скаргу представник Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Пецух Н. А. просить рішення залишити без змін.

       У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_3 , адвокат Кобилинський А. О., просить рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

       У відзиві на апеляційну скаргу представник Міністерства юстиції України Букало Я. Я. просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду залишити без змін.

Суд апеляційної інстанції в складі колегії суддів, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, заслухавши позивача, представника позивача, відповідача, представника відповідача та представників відповідачів, приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що на підставі нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу від 29 вересня 2015 року позивачу ОСОБА_1 та відповідачу ОСОБА_3 належав на праві спільної часткової власності житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 . Позивачу належало 41/100 цього будинку, а відповідачу- 59/100 (а.с.8-15).

08 лютого 2016 року позивачка та відповідачка ОСОБА_3 оформили спільну нотаріально посвідчену заяву, в якій стверджували, що не заперечують про надання згоди на реконструкцію житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами за адресою АДРЕСА_1 під дві квартири (а.с.60).

Листом Управління містобудування та архітектури Луцької міської ради від 16 грудня 2018 року №20-31/1231, розпорядженням Луцького міського голови від 25 січня 2016 року №32, а також довідкою Управління містобудування та архітектури Луцької міської ради від 15 грудня 2015 року №1139-178, квартирам позивачки ОСОБА_1 та відповідачки ОСОБА_3 присвоєні відповідні адреси (а.с.61-63).

04 січня 2016 року Відділом ДАБК Луцької міської ради була зареєстрована декларація позивача та відповідача-2 про готовність до експлуатацію об`єкта «Реконструкція індивідуального житлового будинку під двохквартирний будинок», АДРЕСА_6 (а.с.64-67).

З відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та матеріалів оглянутих судом реєстраційних справ убачається, що 12 лютого 2016 року на підставі заяв ОСОБА_1 та ОСОБА_3 державним реєстратором Бліднер Іванною Владиславівною Реєстраційної служби Локачинського районного управління юстиції Волинської області внесені записи 13502932, 13503226 про право власності на квартиру АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 864036807101 – за відповідачкою ОСОБА_3 , на квартиру АДРЕСА_4 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 864054107101 – за позивачкою ОСОБА_1 .

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Отже, судовому захисту підлягає лише порушене, невизнане або оспорюване цивільне право позивача. При цьому відповідачем у такому разі має бути саме особа, яка безпосередньо порушила, не визнала або оспорює цивільні права позивача.

У даному випадку, заявляючи позов в порядку цивільного судочинства, позивач посилається на порушення її права власності на спірне нерухоме майно, що спричинено незаконними, на її думку, реєстраційними діями в інтересах відповідача ОСОБА_3 , таким чином, суд першої інстанції вірно зазначив, що у цьому цивільну спорі належним відповідачем може бути саме власник нерухомого майна та особа, в інтересах якої проведені реєстраційні дії, а не державні реєстратори, або органи, що здійснюють державну реєстрацію.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02 вересня 2020 року у справі № 161/12379/18, постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18).

З наведених підстав суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позову до державних реєстраторів та органів державної реєстрації – Міністерства юстиції України, Виконавчого комітету Луцької міської ради, ОСОБА_6 , Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, ОСОБА_7 , оскільки вони не є належними відповідачами у цьому спорі.

Колегія суддів також вважає вірними висновки суду про безпідставність позовних вимог, заявлених до відповідача ОСОБА_3 , виходячи з таких обставин.

Приписи частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», передбачають, що відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Державна реєстрація набуття, зміни чи припинення речових прав у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, проводиться без подання відповідної заяви заявником та справляння адміністративного збору на підставі відомостей про речові права, що містилися в Державному реєстрі прав. У разі відсутності таких відомостей про речові права в Державному реєстрі прав заявник подає оригінали документів, необхідних для проведення державної реєстрації набуття, зміни чи припинення речових прав.

Отже, чинним законодавством, що регулює порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, чітко врегульований порядок та спосіб виконання рішення суду, яким визнається неправомірна державна реєстрація права власності на нерухоме майно. Вказаний порядок передбачає неможливість у судовому порядку скасовувати чи вилучати записи з Державного реєстру прав. Натомість передбачено можливість скасування рішення державного реєстратора з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав на нерухоме майно.

Аналогічна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 03 березня 2021 року №913/175/20, від 18 лютого 2021 року №756/13679/16-ц.

Суд не бере до уваги правовий висновок Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року №915/127/18, оскільки він стосувався редакції ст.26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», яка діяла до внесення змін до неї Законами № 159-IX від 03.10.2019, № 340-IX від 05.12.2019, та не передбачала заборони на скасування записів у Державному реєстрі прав (див. постанову Верховного Суду від 18 лютого 2021 року №756/13679/16-ц).

Отже, суд дійшов правильного висновку, що через те, що позивач заявила позовні вимоги про скасування записів у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, які в силу імперативних приписів ч.3 ст.26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не можуть бути скасовані або вилучені, в тому числі судовому порядку, у задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

Що стосується вимог про скасування рішень державного реєстратора у зв`язку з неврахуванням господарських споруд, про що як на підставу позову покликається позивачка, суд виходив з наступних обставин.

З матеріалів реєстраційної справи слідує, що позивач самостійно звернулася до державного реєстратора із заявою про реєстрацію права власності за нею квартири АДРЕСА_7 без зазначення у заяві будь-яких господарських будівель та споруд, для окремого їх внесення у Державний реєстр речових прав на нерухоме майно. При цьому, всі господарські будівлі та споруди, як то гаражі Б-1, В-1, огорожа 1 відображені у технічному паспорті на об`єкт нерухомого майна – квартиру АДРЕСА_7 .

Оскільки квартира та належній їй господарські будівлі та споруди є складною річчю, а сама квартира була належним чином зареєстрована за власною заявою позивача, суд дійшов правильного висновку, що не відображення державним реєстратором у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно окремих відомостей про господарські будівлі та споруди не порушує будь-яких прав та законних інтересів позивача, оскільки вони відображені у технічній документації на майно, яке засвідчує його характеристики і всі приналежності, як складної речі.

Під час розгляду справи позивач та її представник підтвердили, що господарські будівлі та споруди - гаражі Б-1, В-1, огорожа 1 знаходяться у фактичному користуванні та володінні позивача, вони не зареєстровані за ОСОБА_3 , і будь-якого спору між ними з приводу їх користування чи володіння немає.

Таким чином, стверджуючи про порушення її прав за фактом не відображення у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно окремих відомостей про господарські будівлі та споруди, позивач не довела, яким чином ці обставини є підставою для скасування державної реєстрації права власності на квартиру відповідача ОСОБА_3 , яка не претендує на ці будівлі, не реєструвала право власності на них і спору стосовних них між сторонами немає.

Доводи представника позивача про те, що заяви від імені позивача слід вважати формальними», «фіктивними» та такими, «що не несуть правові наслідки» суд оцінює критично, оскільки в них відображене волевиявлення позивача на реєстрацію за нею права власності на квартиру, а сторона позивача підтверджує, що саме нею підписувалися ці заяви. Будь-яких доказів протилежного сторона позивача суду не надала.

Зазначаючи у позові про внесення запису про державну реєстрацію на декілька хвилин раніше рішення про державну реєстрацію, позивач не зазначає, яким чином цей факт порушив її права та законні інтереси.

Отже на підставі встановлених обставин справи, враховуючи, що господарські будівлі та споруди, які належні позивачу, закріплені за нею та відображені у технічній документації на квартиру, як складної речі, ця технічна документація є частиною відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а стосовно самих господарських будівель та споруд відсутній будь-який спір між сторонами, а також те, що всі реєстраційні дії здійснювалися за власним волевиявленням позивача, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відсутні будь-які правові підстави для скасування рішень державного реєстратора, у зв`язку з чим у позові відмовив повністю.

Твердження позивача та її представника як під час розгляду справи в суді першої інстанції, так і в апеляційній скарзі, про те, що позивачу не було відомо про реєстрацію за нею та ОСОБА_3 квартир і вона не отримувала жодних документів, повністю спростовано. Судом оглядались оригінали двох реєстраційних справ на квартири, з яких чітко вбачається, що дві сторони в ЦНАПі Луцької міської Ради отримали всі належні документи про реєстрацію квартир, про що власноручно поставили підписи.

Також з оглянутих реєстраційних справ на квартири повністю спростовано твердження позивача про порушення процедури реєстрації права власності на квартири.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів вважає вірними і обґрунтованими висновки суду про відмову в задоволенні позову з наведених вище підстав.

Доводи апеляційної скарги за своїм змістом є запереченнями проти позовних вимог, які враховані та розглянуті судом, про що наведено у змісті рішення суду, і зводяться до власного тлумачення норм законодавства щодо спірних відносин сторін, незгоди з висновками суду стосовно встановлених обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки суду, яким суд надав належну правову оцінку, також зводяться до переоцінки доказів у справі.

Отже, доводи скарг не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

У відповідності ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 367,374,375 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 та представника позивача ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 6 жовтня 2021 року в даній справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 21 січня 2022 року.

Головуючий

Судді :