ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 11-кп/803/667/22 Справа № 186/347/21 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2022 року                                                                м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді                         ОСОБА_2

суддів                                         ОСОБА_3 , ОСОБА_4

за участю

секретаря судового засідання                 ОСОБА_5

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника

ОСОБА_6 , діючого в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 січня 2022 року у кримінальному провадженні №12020040380000373 щодо

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Першотравенськ Дніпропетровської області, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п.5 ч.2 ст.115, ч.1 ст.121, ч.2 ст.296 КК України,-

В С Т А Н О В И Л А :

       За ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 січня 2022 року продовжено обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 12 березня 2022 року.

       Мотивуючи ухвалене рішення, суд, врахувавши обставини провадження та дані про особу обвинуваченого посилався на те, що ризики передбачені п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, не припинили існувати та застосування менш обтяжливого запобіжного заходу не зможе їм запобігти.

       В апеляції:

- захисник ОСОБА_6 просить скасувати ухвалу суду та постановити нову ухвалу, якою обрати відносно обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту.

Свої вимоги захисник обґрунтовує тим, що клопотання прокурора не містить посилання на докази та обмежується виключно перерахуванням ризиків. Вказує на те, що судом не надано належну оцінку тому, що у ОСОБА_7 наявні міцні соціальні зв`язки, має постійне місце проживання, відсутність судимостей, перебуваючи у розшуку добровільно та самостійно з`явився до органу досудового розслідування, частково визнав свою провину та надав вичерпні показання.

Сторони в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином, заяв про участь у розгляді справи не надходили, тому враховуючи вимоги ч.4 ст.422-1 КПК України (в редакції Закону України № 1027-IX від 02.12.2020 р.) розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження.

       Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 ст. 331 КПК під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

       Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п`ятою статті 176 цього Кодексу.

       Статтею 199 КПК України передбачено порядок продовження строку тримання під вартою, а з частини третьої даної норми слідує, що звертаючись до суду з клопотанням про продовження строків тримання під вартою, прокурор має викласти, зокрема обставини, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують продовження тримання особи під вартою.

       Зазначені вище вимоги кримінального процесуального закону при розгляді клопотання прокурора дотримані в повному обсязі.

       При вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 , суд першої інстанції належним чином дослідив обставини, з якими закон пов`язує можливість продовження строку тримання під вартою та обґрунтовано дійшов висновку про існування обставин, які виправдовують подальше перебування обвинуваченого під вартою.

       Суд першої інстанції врахував наявність об`єктивних причин, які не дозволяють закінчити судовий розгляд з ухваленням вироку до спливу строку тримання обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою, а також існування ризиків, передбачених п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме переховуватися від суду та незаконно впливати на свідків з метою змін їх показань.

       З таким висновком погоджується апеляційний суд, оскільки враховуючи характер та тяжкість покарання, що кореспондується з характером суспільного інтересу, даних про обвинуваченого, іншими обставинами у їх сукупності, дає підстави вважати, що продовжують існувати вказані вище ризики.

       Колегія суддів також зважає, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні умисних злочинів проти життя та здоров`я інших осіб, інкриміновані обвинуваченому кримінальні правопорушення за п.5 ч.2 ст.115, ч.1 ст.121, ч.2 ст.296 КК України відносяться до особливо тяжкого, тяжкого та нетяжкого злочинів, за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від десяти до п`ятнадцяти років або довічне позбавлення волі, у виді позбавлення волі на строк від п`яти до восьми років та у виді позбавлення волі на строк до чотирьох років, після вчинення злочинів покинув територію м.Першотравенська та був оголошений в розшук, а отже, будучи обізнаним про ступінь тяжкості інкримінованих йому злочинів та покарання, яке загрожує йому у разі визнання його винуватим, існує реальний ризик того, що обвинувачений може переховуватися від суду, а також, ОСОБА_7 перебуваючи на свободі може незаконно впливати на свідків з метою змін їх показань.

Матеріали провадження не містять інших переконливих даних про застереження, які б унеможливлювали перебування обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою.

       Таким чином, продовження існування зазначених вище обставин у їх сукупності, виправдовують подальше перебування обвинуваченого  ОСОБА_7  під вартою, що відповідає, і є співрозмірним тяжкості і характеру діяння, яке інкримінуються останньому, та більш м`які запобіжні заходи, як на це вказує захисник в апеляційній скарзі, не забезпечать належної його процесуальної поведінки, а тому продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою є найбільш прийнятним за наявних умов.

       Оцінюючи вищевказані обставини, апеляційний суд також приймає до уваги практику ЄСПЛ, зокрема, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

       Європейський Суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.

Що стосується доводів апеляційної скарги щодо відсутності доказів причетності ОСОБА_7 до інкримінованих йому кримінальних правопорушень, то вони зводяться до вирішення питань доведеності чи недоведеності його вини в інкримінованих злочинах, які вирішуються судом першої інстанції при ухваленні вироку, і в даному провадженні ці питання не розглядаються.

Щодо посилання захисника на те, що ОСОБА_7 має міцні соціальні зв`язки, постійне місце проживання, раніше не судимий, перебуваючи у розшуку добровільно та самостійно з`явився до органу досудового розслідування, частково визнав свою провину та надав вичерпні показання, слід зазначити, що дані обставини не можуть бути підставою для зміни обвинуваченому запобіжного заходу, так як з урахуванням обставин інкримінованого ОСОБА_7 кримінального правопорушення, вищезазначені доводи не свідчать про наявність у ОСОБА_7 перешкод або інших стримуючих факторів його належної процесуальної поведінки.

       З урахуванням викладеного та фактичних обставин кримінального провадження, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про необхідність продовження застосування стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, що є виправданим на даному етапі судового розгляду кримінального провадження.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає ухвалу суду першої інстанції законною, обґрунтованою, вмотивованою, підстави для скасування відсутні, тому апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 слід залишити без задоволення.

       Керуючись ст. ст. 405, 407, 419 КПК, колегія суддів, -

       П О С Т А Н О В И Л А:

       Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 – залишити без задоволення.

       Ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 січня 2022 року у кримінальному провадженні №12020040380000373 щодо ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п.5 ч.2 ст.115, ч.1 ст.121, ч.2 ст.296 КК України, - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3