ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2022 року

м. Черкаси  

Справа №   698/756/20 

Провадження № 22-ц/821/169/22

Категорія: 310000000

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Василенко Л. І.,

суддів: Єльцова В. О., Бородійчука В. Г.,

секретаря: Захарченко А. Д.,

учасники справи:        

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач – ОСОБА_2 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Катеринопіського районного суду Черкаської області від 26 жовтня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту та поділ майна, що є спільною власністю подружжя, у складі головуючого судді Лазаренка В. В., повний текст рішення складено 29 жовтня 2021 року,

в с т а н о в и в :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту та поділ майна, що є спільною власністю подружжя.

Позовні вимоги мотивувала тим, що в квітні 2018 році вона разом з відповідачем ОСОБА_2 працювали за кордоном, де проживали однією сім`єю і мали спільний бюджет.

На початку жовтня 2018 року вони приїхали в смт. Єрки Катеринопільського району і подали заяву на реєстрацію шлюбу до Єрківської селищної ради, в цей час вона була уже вагітна.

Оскільки вони продовжували жити однією сім`єю, мали спільний бюджет, вели спільне господарство, то 14 листопада 2018 року, за спільні кошти, купили житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,2811 га за цією ж адресою.

3 грудня 2018 року вони зареєстрували шлюб з відповідачем. ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_3 .

18 травня 2020 року шлюбні відносини були припинені, а шлюб розірвано відповідно до рішення Катеринопільського районного суду Черкаської області.

Зазначає, що після розірвання шлюбу відповідач позбавив її можливості проживати в спірному будинку, тому вирішити питання про його розподіл та виділення часток в натурі неможливо. Угоди про добровільний поділ майна, що є спільною власністю, між ними не досягнуто. Вважає, що житловий будинок та земельну ділянку необхідно розподілити в рівних долях між нею та відповідачем, виділивши кожному по 1/2 ідеальній частині.

Спір з відповідачем в досудовому порядку вирішити не вдалося.

Уточнивши позовні вимоги, остаточно просила встановити факт проживання її, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , однією сім`єю як чоловіка та жінки, в незареєстрованому шлюбі з квітня 2018 року до дня реєстрації шлюбу, до 03 грудня 2018 року.

Виділити кожному з подружжя, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по 1/2 ідеальній частині житлового будинку з надвірними спорудами, що розташований за адресою – АДРЕСА_1 , що складається із: житлового будинку, веранди, ганку, сараю 1980 року побудови, сараю 1980 року побудови, сараю 1975 року побудови, убиральні, льоху, огорожі, воріт з хвірткою, та 1/2 частину земельної ділянки площею 0,2811 га за цільовим призначенням - для обслуговування будинку та прибудинкової території, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 , загальною вартістю 34 583 грн кожна частина, без виділення в натурі.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Катеринопіського районного суду Черкаської області від 26 жовтня 2021 року позов задоволено частково.

Встановлено факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період з 03 листопада 2018 року до ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Виділено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по 1/2 ідеальній частині житлового будинку з надвірними спорудами, що розташований за адресою - АДРЕСА_1 - житлового будинку, веранди, ганку, сараю 1980 року побудови, сараю 1980 року побудови, сараю 1975 року побудови, убиральні, льоху, огорожі, воріт з хвірткою, та 1/2 частину земельної ділянки площею 0,1497 га за цільовим призначенням - для обслуговування будинку та прибудинкової території, розташованою за адресою АДРЕСА_1 , загальною вартістю 34 583 грн, кожна частина без виділення в натурі.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені нею витрати зі сплати судового збору в розмірі 420,40 грн та витрати за надану правничу допомогу в розмірі 4000 грн.

В решті позову відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що із матеріалів справи, показів свідків вбачається, що сторони тривалий час проживаючи разом, вели спільне господарство та спільно придбали нерухоме майно - житловий будинок та земельну ділянку.

Однак, суд дійшов висновку, що факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу сторін слід встановити з 02 листопада 2018 року до 03 грудня 2018 року, оскільки беззаперечних доказів про спільне проживання, спільний бюджет та ведення спільного господарства за інший час, до суду не надано.

Оскільки спірне майно було придбано в період спільного проживання однією сім`єю позивачки та відповідача з 02.11.2018 до 03.12.2018, суд дійшов висновку про те, що дане майно є спільною власністю сторін і підлягає поділу порівну.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

В апеляційній скарзі, поданій 22.11.2021, ОСОБА_2 , вважаючи рішення суду таким, що ухвалене за недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, за невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, з порушення норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, просив суд скасувати рішення Катеринопіського районного суду Черкаської області від 26 жовтня 2021 року та закрити провадження.

Апеляційну скаргу мотивував тим, що у поданій ОСОБА_1 позовній заяві мається лише одна позовна вимога – виділити кожному з подружжя, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по 1/2 ідеальній частині житлового будинку з надвірними спорудами та земельної ділянки.

01 лютого 2021 року Катеринопільським районним судом Черкаської області відкрито загальне позовне провадження у справі, а 24 лютого 2021 року – закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Зазначає, що вимога про встановлення факту проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу, позивач у позові не ставила, доказів даного факту не наводила.

Лише 14.07.2021, в судовому засіданні, представник позивача уточнив позовні вимоги та просив встановити факт проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу з квітня 2018 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 . При цьому не було сплачено судовий збір за вказану вимогу.

Вказує, що позивач не скористалася наданим їй правом та не змінювала предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання.

Вважає, що суд вийшов за межі позовних вимог встановивши, що він та позивач ОСОБА_1 у проміжок часу з 03 листопада 2018 року по 03 грудня 2018 року перебували у фактичних шлюбних відносинах. Це дійсно частково так, оскільки з 03.12.2018 він з позивачем перебували у зареєстрованому шлюбі до 18 травня 2020 року, по день його розірвання.

Наголошує, що спірне домоволодіння придбане до укладення шлюбу за особисті кошти відповідача.

Також вважає, що жоден із свідків не підтвердив факту придбання спірного будинковолодіння за спільні кошти сторін, отриманих внаслідок спільної праці в будь-який проміжок часу, в тому числі і встановлений судом. Крім того, покази свідків не можуть бути єдиним доказом для встановлення проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції

Відповідно до Довідки про внесення відомостей до Єдиного Державного демографічного реєстру № 78322-2019, ОСОБА_1 зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 , дата внесення в реєстр 08.11.2016 (а.с. 8).

Із заяви про державну реєстрацію шлюбу від 02.11.2018 вбачається, що ОСОБА_2 та ОСОБА_4 02.11.2018 звернулись до Виконавчого комітету Єрківської селищної ради Катеринопільського району Черкаської області з метою укладення шлюбу, шлюб зареєстровано 03.12.2018, актовий запис № 7 (а.с. 47).

Відповідно до копії Свідоцтва про шлюб Серії НОМЕР_1 від 03.12.2018, 03 грудня 2018 між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 укладено шлюб, прізвище після реєстрації шлюбу – ОСОБА_5 (а.с. 9).

Згідно з копією Свідоцтва про народження Серії НОМЕР_2 від 11.06.2019, ІНФОРМАЦІЯ_1 народився ОСОБА_3 , батьками якого є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (а.с. 10).

Рішенням Катеринопільського районного суду Черкаської областівід 18 травня 2020 року, шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано.

Відповідно до Договору купівлі-продажу житлового будинку від 14.11.2018, технічного паспорту на житловий будинок АДРЕСА_2 , ОСОБА_2 придбав житловий будинок з надвірними спорудами, що знаходиться в смт. Єрки Катеринопільського району Черкаської області, який розташований на земельній ділянці площею 0,1497 га, кадастровий номер 7122255400:01:002:0311, яка знаходиться у приватній власності. Житловий будинок складається з: житлового будинку «А», веранди «а», ганку «В», сараю 1980 року побудови «В», сараю 1980 року побудови «Г», сараю 1975 року побудови «Д», убиральні «Е», льоху «п», огорожі № 1 та № 2, воріт з хвірткою №3. Ціна продажу 25000 грн (а.с. 48-49, 54-58).

Згідно з Договором купівлі-продажу земельної ділянки від 14.11.2018, ОСОБА_2 отримав у власність земельну ділянку площею 0,1497 га, кадастровий номер 7122255400:01:002:0311, цільове призначення – для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), що розташована в АДРЕСА_1 . Оцінка землі складає 14536 грн. Продаж вчинено за 5000 грн (а.с. 50-51).

Відповідно до витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 15.11.2018 № 145507783 та № 145514637, ОСОБА_2 є власником житлового будинку «А», за адресою АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 0,1497 га, кадастровий номер 7122255400:01:002:0311 за тією ж адресою, що також підтверджується Державним актом на земельну ділянку Серії ЯК № 188419 (а.с. 52-53, 59).

Мотивувальна частина

Позиція Черкаського апеляційного суду

Згідно з ч. 1ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника ОСОБА_2 – адвоката Гуденка Є. А., переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Мотиви, з яких виходить Черкаський апеляційний суд, та застосовані норми права

Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1 ст. 367 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.

Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (ч. 1 ст. 1 ЦК України).

Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Пунктом 5 ч. 1 ст. 315 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу, якщо від цього залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Частиною 2 ст. 3 СК України визначено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Згідно положень ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

При застосуванні ст. 74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, з метою вирішення майнового спору на підставі ст. 74 СК України суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період, упродовж якого було придбано спірне майно.

Обов`язковою умовою для визнання осіб членами однієї сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, наявність інших обставин, які підтверджують реальність сімейних відносин (рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99).

У ч. 4 ст. 368 ЦК України передбачено, що майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім`єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) зроблено висновок, що «вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (ст. ст. 3, 74 СК України)».

У постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1026цс15 зазначено, що «майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними. У зв`язку із цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім`єю, слід установити не лише факт спільного проживання сторін у справі, а й обставини придбання спірного майна внаслідок спільної праці».

У постанові Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 490/6060/15-ц (провадження № 61-28343св18) зазначено, що «особам, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти. Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди встановлюють факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов`язків, з`ясовують час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності».

Отже, майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб, як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.

У зв`язку із цим суд під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім`єю, має установити не лише обставини щодо факту спільного проживання сторін у справі, а й ті обставини, що спірне майно було придбане сторонами внаслідок спільної праці.

Сам факт перебування у фактичних шлюбних відносинах без установлення ведення спільного господарства, побуту та бюджету не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною зі сторін.

Для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню.

Так, при встановленні факту наявності у осіб спільного побуту доцільно враховувати ознаки, визначені у понятті домогосподарства.

Домогосподарством є сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об`єднують та витрачають кошти.

Взаємність прав та обов`язків передбачає наявність як у жінки, так і у чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов`язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно-правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв. Для встановлення цього факту важливе значення має з`ясування місця і часу такого проживання.

Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу можуть бути, зокрема: показання свідків; ділова та особиста переписка; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з погосподарських книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, довідки житлово-експлуатаційних організацій, органів місцевого самоврядування про спільне проживання та ведення господарства тощо.

Подібні висновки викладено Верховним Судом у постанові від 07 грудня 2020 року у справі № 295/14208/18-ц (провадження № 61-12879св20), у постанові від 15 лютого 2021 року у справі 728/465/20 (провадження № 61-15234св20), постанові від 20 січня 2021 року № 178/90/18-ц (провадження № 61-12353св20).

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту спільного проживання, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду при їх оцінці.

Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю.

Обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень. Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову.

Звертаючись до суду із даним позовом, ОСОБА_1 на підтвердження факту перебування у фактичних шлюбних відносинах без реєстрації шлюбу із ОСОБА_2 з квітня 2018 року по 03 грудня 2021 посилалась на реєстрацію місця проживання за однією адресою із відповідачем з 08.11.2016, покази свідків, подачу до Виконавчого комітету Єрківської селищної ради Катеринопільського району Черкаської області 02.11.2018 заяви про державну реєстрацію шлюбу та його реєстрацію 03 грудня 2018 року, перебування у стані вагітності на момент подачі заяви про державну реєстрацію шлюбу та наявність спільної дитини ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Дослідивши надані позивачем докази у сукупності з іншими наявними в справі доказами, апеляційний суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що позивачем в підтвердження факту проживання із ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу протягом всього періоду з квітня 2018 року по 03 грудня 2018 року надано підтвердження своєї реєстрації місця проживання за адресою спірного будинку.

Покази свідків різняться в питанні моменту, з якого сторони по справі почали проживати однією сім`єю, вести спільне господарство, мати спільний бюджет та нести спільні витрати, придбавати разом речі для сім`ї. Разом з тим, всі покази свідків сходяться в тому, що сторони проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу з моменту повернення в Україну із роботи з-за кордону та подачі заяви про реєстрацію шлюбу.

Заява про реєстрацію шлюбу була подана 02 листопада 2018 року та міститься в матеріалах справи.

Крім того, як позивач, так і відповідач підтвердили факт того, що на момент подачі заяви про реєстрацію шлюбу позивач ОСОБА_1 була вагітною, а вже ІНФОРМАЦІЯ_3 народилась спільна дитина сторін ОСОБА_3 .

Крім того, заперечуючи проти позову ОСОБА_2 наголошував на тому, що із-за вагітності ОСОБА_1 після повернення в Україну, у листопада 2018 року, не працювала, працював та утримував позивача він, вони проживали разом, вели спільне господарство, садили город, вирощували худобу.

Враховуючи викладене, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції, що позивачем доведено, а відповідачем не спростовано факт того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 03 листопада 2018 року по 03 грудня 2018 року, тобто з моменту подачі заяви про реєстрацію шлюбу між сторонами.

Спірний будинок та земельна ділянка, згідно з договорами купівлі-продажу від 14 листопада 2018 року придбаний відповідачем в період проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Заперечуючи проти доводів позивача щодо спільності вказаного будинку та земельної ділянки, як спільного сумісного майна подружжя, ОСОБА_2 зазначав, що заробив кошти на придбання спірного майна працюючи в Чехії, будь-яких доказів перебування на роботі, наявності особистих коштів на його придбання відповідач не надав.

Разом з тим, як стверджують сторони, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 разом перебували в Чехії з метою заробити кошти на будинок, доказів того, що ОСОБА_2 працював один матеріали справи не містять.

Отже, враховуючи, що спірний будинок придбаний в період проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, за 19 днів до реєстрації шлюбу, з метою придбання житла для сім`ї, під час перебування ОСОБА_1 у стані вагітності, за відсутності доказів придбання вказаного майна за особисті кошти будь-кого із них, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо поділу в рівних частинах по 1/2 за кожним спірних будинку та земельної ділянки, що розташовані в АДРЕСА_1 .

Аргументи апеляційної скарги ОСОБА_2 , що позивач змінила позовні вимоги з порушенням процесуальних норм, оскільки подала уточнений позов після закінчення підготовчого засідання, не є обов`язковою підставою для скасування рішення суду в розумінні положень ст. 376 ЦПК України та не заслуговують на увагу, оскільки в судовому засіданні 14 липня 2021 року, в присутності відповідача, суд їх розглянув та виніс усну ухвалу про їх прийняття до розгляду (а. с. 78).

При цьому, відповідачем не заявлялись заперечення щодо прийняття до розгляду судом уточнених позовних вимог, не було подано відзиву ні на первинний позов, ні щодо аргументів уточненого позову, хоча судом оголошувалась перерва з 14.07.2021 по 08.09.2021, тобто у відповідача було достатньо часу для його підготовки.

Крім того, ОСОБА_2 , не зважаючи на тривалий розгляд даної справи (з 01.02.2021 по 26.10.2021) із окремим позовом чи зустрічним позовом про визнання спірного майна особистою приватною власністю до суду не звертався.

Доводи апеляційної скарги відносно наявності підстав для скасування рішення суду першої інстанції та закриття провадження у справі також не заслуговують на увагу, оскільки відсутні підстави для застосування ст. 377 ЦПК України (підстави для скасування судового рішення повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині) у сукупності зі ст. 255 ЦПК України (підстави для закриття провадження у справі) у даній справі.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду першої інстанції, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відтак, апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає залишенню без задоволення, а рішення Катеринопіського районного суду Черкаської області від 26 жовтня 2021 року підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в  :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Катеринопіського районного суду Черкаської області від 26 жовтня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України.

Повний текст постанови складено 13 січня 2022 року.

Головуючий Л. І. Василенко

Судді: В. О. Єльцов

В. Г. Бородійчук