Справа № 552/6298/21

Провадження №2/552/251/22

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.01.2022 Київський районний суд м.Полтави в складі:

головуючого - судді Самсонової О.А.

секретар судового засідання - Жарін П.М.,

учасники справи та їхні представники:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Полтавська спеціальна школа №40 Полтавської міської ради,

представники відповідача - Голуб Василь Григорович , адвокат Бибик Володимир Анатолійович,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Полтавської спеціальної школи №40 Полтавської міської ради про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі та зобов`язання виплатити невиплачену заробітну плату, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача Полтавської спеціальної школи №40 Полтавської міської ради (надалі в рішенні - ПСШ №40) про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі та зобов`язання виплатити невиплачену заробітну плату.

В позовній заяві посилався на те, що з 04 листопада 2016 року він працює на посаді вчителя інформатики ПСШ №40.

У жовтні-листопаді 2021 року позивач зіткнувся з грубим порушенням його прав з боку відповідача, яке полягало в тому, що йому неодноразово наголошували про необхідність зробити вакцинацію від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та надати медичну документацію щодо проходження цієї процедури та погрозами про можливість обмеження прав позивача щодо повноцінної роботи.

02 листопада 2021 року позивач звернувся до відповідача з письмовою заявою про неприпустимість примусу до участі в медичному експериментальному втручанні, яка була взята до відома відповідачем 02 листопада 2021 року.

В свою чергу 03 листопада 2021 року відповідач вручив позивачу повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19, у якому повідомив про те, що з 08 листопада 2021 року на період дії карантину, встановленого КМУ, щеплення від COVID-19 є обов`язковим для працівників закладів освіти, та просив до 05 листопада 2021 року надати документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення від COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання відповідно до переліку медичних протипоказань та застережень до профілактичних щеплень. Також було повідомлено, що в разі ненадання одного з вказаних повідомлень 08 листопада 2021 року його буде відсторонено від роботи без збереження заробітної плати.

На вказане повідомлення позивач 08 листопада 2021 року надав відповідачу заперечення, у якому наголошував на неприпустимості порушення його права на працю та на отримання заробітної плати. Також просив не відсторонювати його від роботи.

08 листопада 2021 року позивачу було вручено наказ №132-к/тр від 08 листопада 2021 року про відсторонення його від роботи з підстав відсутності щеплення від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Посилаючись на те, що вказаний наказ є незаконним, виданим всупереч норм Конституції України та вимог чинного законодавства, таким, що порушує його права, позивач просив суд визнати незаконним та скасувати наказ відповідача про відсторонення позивача від роботи та поновити його на роботі, зобов`язати відповідача виплатити позивачу невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення позивача від роботи. Судові витрати стягнути з відповідача.

Ухвалою судді Київського районного суду м.Полтави від 19 листопада 2021 року відкрито провадження у справі, яку вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін (а.с.31).

Відповідачем подано відзив на позов, у якому він зазначив, що позов не визнає, і просив суд відмовити в його задоволенні (а.с.36-44).

Зокрема, у відзиві відповідач зазначив, що відповідач у повній відповідності до вимог чинного законодавства був відсторонений від роботи на період відсутності щеплення від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Обов`язковість такого щеплення для працівників освіти передбачена чинним законодавством.

Тому згідно наказу №132-к/тр від 08 листопада 2021 року Полтавської спеціальної школи №40 Полтавської міської ради ОСОБА_1 , вчителя математики, інформатики, відсторонено від роботи з 08 листопада 2021 року без збереження заробітної плати.

Оскільки вказаний наказ виданий відповідно до норм матеріального права, відповідач просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Позивач ОСОБА_1 надав відповідь на відзив, у якій заперечив проти доводів, наведених відповідачем у відзиві на позовну заяву. Наведені відповідачем у відзиві заперечення на позовну заяву ОСОБА_1 просив відхилити. Позовні вимоги просив задовольнити повністю (а.с. 55-60).

Ухвалою суду від 16 грудня 2021 року задоволено клопотання позивача, зобов`язано відповідача Полтавську спеціальну школу №40 Полтавської міської ради надати для огляду в суді оригінали письмових доказів, а саме:

оригінал наказу «Про виконання протиепідемічних заходів у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби СОVID-19» № 174-о від 23.09.2021 р. з доказами ознайомлення з цим наказом правників ПСШ № 40, в тому числі ОСОБА_1 ,

оригінал листа за підписом начальника управління освіти Департаменту освіти Полтавської міської ради О.Трибрат № 01-09-01.3-08/4719 від 27.10.2021 р. з доказами ознайомлення з цим листом працівників ПСШ № 40, в тому числі і ОСОБА_1 .

Інші клопотання та заяви учасниками справи або їхніми представниками суду не подавалися.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позов підтримав в повному обсязі та просив задовольнити. При цьому посилався на обставини, викладені в позовній заяві та відповіді на відзив.

Представники відповідача Голуб В.Г. , Бибик В.А. в судовому засіданні проти позовних вимог заперечили. При цьому посилались на обставини, викладені у відзиві на позов. В задоволенні позовних вимог просили відмовити в повному обсязі.

Заслухавши позивача, представників відповідача, дослідивши докази у справі, суд приходить до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 відповідно до наказу начальника Управління освіти Виконкому Полтавської міської ради від 02 листопада 2021 року №1206-к прийняти1й вчителем інформатики в Комунальний заклад «Полтавська спеціальна загальноосвітня школа №40 Полтавської міської ради Полтавської області» за строковим трудовим договором на час тимчасової непрацездатності основного працівника з 04 листопада 2016 року до дня фактичного виходу на роботу основного працівника (а.с.50).

Наказом директора Полтавської спеціальної школи №40 Полтавської міської ради від 10 січня 2020 року №6-к/тр «Про переведення» ОСОБА_1 , вчителя математики, інформатики переведено на безстрокову трудову угоду з 11 січня 2020 року (а.с.51).

02 листопада 2021 року ОСОБА_1 звернувся до директора ПСШ №40 Голуба В.І. з заявою про неприпустимість примусу до участі в експериментальному медичному втручанні (а.с.15).

У вказаній заяві посилався на те, що стан його здоров`я та питання про його вакцинальний статус становить лікарську таємницю і не підлягає розголошенню без його згоди.

Також зазначав, що на сьогоднішній день вакцинація проти коронавірусної інфекції, яка викликається вірусом SARS-CoV-2, є примусовим медичним експериментом, оскільки допущена прискорена процедура реєстрації вакцин від коронавірусу СОVID-19 в Україні, при якій дозволено в надзвичайних ситуаціях (або для їх запобігання) реєструвати препарати на основі неповних даних клінічних досліджень та до завершення клінічних випробувань. Ввезені в Україну препарати не пройшли повний обсяг клінічних досліджень. Всесвітня організація охорони здоров`я схвалила препарати для екстреного використання.

На сьогоднішній день експериментальні препарати не пройшли випробування в повному обсязі, обмежений обсяг клінічних даних, відсутня інформація про всі можливі ризики для здоров`я (аж до летального результату), інформація про подальші негативні наслідки, тобто ефективність та безпека препаратів не доведена. Розробники вакцин не можуть надати всебічну інформацію про можливі поствакцинальні реакції та ускладнення.

Тому примушування співробітників до вакцинації фактично є примушуванням до участі в медичному експерименті.

Будь-який тиск буде сприйнято ним як протиправна дія з примусу його до участі у небезпечному медичному експерименті і буде розцінено як замах на його життя і здоров`я. В цьому випадку він буде вимушений звернутися в правоохоронні органи для надання правової оцінки діям конкретних посадових осіб, винних у порушенні чинного законодавства України і залучення їх до відповідальності.

03 листопада 2021 року вчителю математики, інформатики ОСОБА_1 вручено повідомлення ПСШ №40 «Про обов`язкове профілактичне щеплення проти СОVID-19» №01-28/350 (а.с. 16).

У вказаному повідомленні зазначено, що з 08 листопада 2021 року на період дії карантину, встановленого КМУ, щеплення проти СОVID-19 обов`язкове для працівників закладів освіти.

З посиланням на норми чинного законодавства позивачу вказано на необхідність в термін до 05 листопада 2021 року надати документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення від СОVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року №595.

Зазначено, що у випадку ненадання одного із зазначених документів 08 листопада 2021 року його буде відсторонено від роботи без збереження заробітної плати на підставі ст.. 46 КЗпП України та ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Також роз`яснено, що період відсторонення від роботи без збереження заробітної плати не увійде до страхового стажу для пенсії та оплати тимчасової непрацездатності, адже за цей період роботодавець не сплачуватиме за нього страховий внесок на соціальне страхування, а також до стажу, що дає право на щорічну відпустку.

Факт вручення позивачу вказаного повідомлення підтверджується його підписом під текстом цього повідомлення.

При цьому ОСОБА_1 зазначив, що він не згоден. Ця інформація є лікарською таємницею згідно ст. 40 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» №2801-ХІІ, ст. 39 ЗУ №2801-ХІІ.

До 08 листопада 2021 року документ про профілактичне щеплення проти СОVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання позивач адміністрації ПСШ №40 не надав з посиланням на лікарську таємницю.

Ця обставина підтверджується підписом позивача на тексті повідомлення від 03 листопада 2021 року №01-28/350, та визнавалася сторонами в судовому засіданні.

08 листопада 2021 року ОСОБА_1 надав директору ПСШ №40 Голубу В.Г. заперечення на повідомлення від 03 листопада 2021 року, у якому, посилаючись на норми чинного законодавства зазначав, що відсторонення його від роботи є незаконним (а.с.17).

Тому просив не відсторонювати його від роботи з вказаних в повідомленні від 03 листопада 2021 року підстав.

Зазначав, що у разі такого відсторонення, ним буде подано позов про поновлення на роботі та стягнення середньомісячної заробітної плати за вимушений прогул.

Оскільки позивачем ОСОБА_1 не було надано керівнику ПСШ №40 документу, який підтверджує наявність профілактичного щеплення від СОVID-19, або довідки про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, 08 листопада 2021 року директором ПСШ №40 видано наказ №132-к/тр «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1», відповідно до якого ОСОБА_1 , вчителя математики, інформатики, відсторонено від роботи з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення від СОVID-19 без збереження заробітної плати (а.с.10).

Позивач з даним наказом ознайомлений під підпис 08 листопада 2021 року. При цьому зазначив, що з наказом він не згоден.

Стаття 46 Кодексу законів про працю України передбачає можливість відсторонення працівників від роботи лише у випадках, прямо передбачених законодавством.

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та статтею 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» в Україні обов`язковими є профілактичні щеплення проти туберкульозу, поліомієліту, дифтерії, кашлюка, правця та кору.

При цьому передбачається, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт (ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється Міністерством охорони здоров`я України (ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).

Наразі наказом МОЗ від 04.10.2021 року №2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» на період дії карантину обов`язковій вакцинації проти COVID-19 підлягають працівники:

центральних органів виконавчої влади та їхніх територіальних органів;

місцевих державних адміністрацій та їхніх структурних підрозділів;

закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Цим наказом передбачається, що щеплення є обов`язковим в разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16.09.2011 року № 595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10.10.2011 року за № 1161/19899 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 11.10.2019 року № 2070).

Міністерство юстиції України зробило висновок, що наказ МОЗ № 2153 відповідає Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема статті 8 Конвенції «Право на повагу до приватного і сімейного життя», а також практиці Європейського суду з прав людини, свідченням чого є реєстрація цього наказу Міністерством юстиції України.

Державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та зобов`язанням України у сфері європейської інтеграції та праву Європейського Союзу (acquis ЄС), з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, а також прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів (п. 4 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою КМУ від 28.12.1992 № 731)

Тож вказаний вище наказ МОЗ необхідну процедуру введення його в дію пройшов.

Таким чином, вакцинування для працівників з наведеного вище переліку наказу МОЗ № 2153 є обов`язковим, не робити його можуть лише ті працівники, які мають саме абсолютні протипоказання до проведення профілактичних щеплень.

Протипоказання до вакцинації може встановлювати сімейний або лікуючий лікар та надати відповідний висновок про тимчасове чи постійне протипоказання або про відтермінування через COVID-19 в анамнезі. Якщо в пацієнта є протипоказання до щеплення однією з вакцин проти COVID-19, особа має можливість вакцинуватися іншими типами вакцин.

Позивач ОСОБА_1 суду не надав доказів наявності у нього абсолютних протипоказань до щеплення проти COVID-19.

Відповідач, видавши оспорюваний наказ, застосував відсторонення від роботи, оскільки це прямо передбачено на рівні законодавства. Так, зокрема, відповідно до постанови КМУ№ 1236 (в оновленій редакції) саме керівники державних органів (державної служби), керівники підприємств, установ та організацій мають забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 р. № 2153 (далі - перелік);

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу", крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України "Про оплату праці" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу";

відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Варто означити деякі процедурні моменти відсторонення від роботи.

В законодавстві відсутнє визначення поняття «відсторонення від роботи», на практиці відсторонення від роботи означає тимчасове увільнення працівника від обов`язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і, в свою чергу, тимчасове увільнення роботодавця від обов`язку забезпечувати працівника роботою або створювати умови для її виконання та відповідно, сплачувати заробітну плату.

Тимчасове увільнення працівника від виконання ним його трудових обов`язків в порядку відсторонення від роботи (на умовах та підставах встановлених законодавством) за своєю суттю не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом. Застосовується такий захід у виняткових випадках, і має за мету відвернення та/або попередження негативних наслідків. Призупинення трудових відносин в такому випадку не тягне за собою обов`язкове припинення самих трудових відносин. На період усунення від роботи за працівником зберігається його робоче місце.

Відсторонення від роботи оформляється наказом (розпорядженням) роботодавця, в якому мають бути наведені підстава та строки відсторонення.

Працівник має ознайомитись з таким наказом негайно під розпис, оскільки йдеться про реалізацію права працівника на працю.

Бездіяльність роботодавця з відсторонення працівників може мати негативні наслідки для нього, оскільки за статтею 44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення «Порушення правил щодо карантину людей», яка визначає, що порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами, він може бути притягнений до адміністративної відповідальності у вигляді накладення штрафу на посадових осіб від двох до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Працівники мають право на звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством (стаття 2 КЗпП). Згідно з роз`ясненнями Пленуму Верховного Суду України, викладеними у пункту 10 Постанови від 24.12.1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», якщо буде встановлено, що на порушення статті 46 КЗпП роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (стаття 235 КЗпП).

В законодавстві України відсутня норма, яка дозволяла б примусову вакцинацію. А саме, навіть якщо щеплення обов`язкове, змусити будь-кого вакцинуватися примусово неможливо, а тому у разі відсутності вакцинації діюче законодавство дозволяє відсторонювати деяких працівників без виплати заробітної плати.

Розглядаючи цю справу, суд зазначає, що обов`язковість щеплень є втручанням у право на повагу до приватного життя, яке гарантовано ст.8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Між тим, такі втручання цілком припустимі.

Для визначення законності таких втручань Європейський суд з прав людини вказує на те, що «аби визначити, що це втручання потягнуло за собою порушення ст. 8 Конвенції, суд повинен (має) обґрунтувати доцільність та виправданість таких дій відповідно до другого абзацу цієї статті тобто встановити, чи є втручання виправданим «відповідно до закону» і чи має воно наметі законні цілі, і чи були вони «виправданими в демократичному суспільстві».

Досліджуючи питання наявності закону Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) в ухваленому 08.04.2021 року рішенні у справі Вавржичка та інші проти Чеської Республіки (заява № 47621/13) у рішенні, яке суд вважає необхідним застосувати і при даних правовідносинах, наголошує наступне (п. 266):

«Суд повторює, що оспорюване втручання мало би опиратися на певну законодавчу базу внутрішнього законодавства, причому ці закони повинні бути як адекватно доступними, так і сформульованими з достатньою точністю, аби дозволити тим, до кого вони застосовуються, регулювати свою поведінку і, при необхідності, з відповідними порадами передбачити до ступеня, який є розумним за даних обставин, наслідки, які можуть спричинити за собою дані дії (див., наприклад, Дубська і Крейзова проти Чеської Республіки [GC], №№28859/11і 28473/12, § 167, 15 листопада 2016 р., з додатковим посиланням).»

ЄСПЛ встановив, що втручання у приватне життя у вигляді обов`язку зробити щеплення ґрунтується на законі, а тому у цьому немає порушень.

В Україні таким законом є Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Розглядаючи питання, чи є мета, задля якої був встановлений обов`язок робити щеплення, законною, ЄСПЛ навів наступні аргументи (п. 272):

«Що стосується мети, яку переслідує обов`язкове вакцинування, як стверджує Уряд і визнано національними судами,ціллю відповідного законодавства є захист від хвороб, які можуть становити серйозну загрозу для здоров`я населення. Це стосується як тих, хто отримує відповідні щеплення, так і тих, хто не може бути вакцинованим, і, таким чином, знаходиться в групі осіб високого ризику інфікування, покладаючись на досягнення високого рівня вакцинації в суспільстві в цілому для захисту від розглянутих заразних хвороб. Ця мета відповідає цілям захисту здоров`я і захисту прав інших осіб, визнаним статтею 8».

А у відповідь на питання необхідності в демократичному суспільстві обов`язкової вакцинації суд наводить такі доводи:

«285. … Хоча система обов`язкових вакцинацій не єдина і не найпоширеніша модель, прийнята європейськими державами, Суд повторює, що в питаннях політики в галузі охорони здоров`я національні влади найкраще можуть оцінити пріоритети, використання ресурсів і соціальних потреб. Усі ці аспекти є актуальними в даному контексті, і вони підпадають під широку свободу розсуду, яку Суд повинен надати державі-відповідачу.

В контексті охорони здоров`я найкращим інтересам суспільства служить забезпечення найвищого досяжного рівня здоров`я. Коли справа доходить до імунізації, мета повинна полягати в тому, щоб кожна людина була захищена від серйозних захворювань. У переважній більшості випадків це досягається за рахунок обов`язкових щеплень. Ті, кому таке лікування не може бути призначено, побічно захищені від інфекційних захворювань, поки в їх оточенні підтримується необхідний рівень вакцинації, тобто їх захист забезпечується колективним імунітетом.

Таким чином, якщо вважати, що політика добровільної вакцинації недостатня для досягнення і підтримки колективного імунітету або колективний імунітет незалежний від природи захворювання (наприклад правця), національні влади можуть розумно ввести політику обов`язкової вакцинації для досягнення відповідного рівня захисту від серйозних захворювань».

З цих підстав суд визнав, що рішення застосувати обов`язкову вакцинацію має вагомі причини.

Стосовно наслідків, які чітко передбачені в основному законодавстві, недотримання загальних правових обов`язків, спрямованих на охорону, зокрема здоров`я людей, то суд зауважує, що вони по суті захисні, а не каральні за своїм характером.

Стосовно доводів позивача про відсутність доказів безпечності вакцин, то ЄСПЛ посилається на загальний консенсус щодо життєвої важливості такого заходу та засобу захисту населення від хвороб, які можуть мати серйозні наслідки для здоров`я людини та які в разі серйозних спалахів можуть викликати проблеми в суспільстві. Зважаючи на те, що частота ускладнень є досить незначною, однак безсумнівно, їх виникнення є досить загрозливим для здоров`я людини, органи Конвенції підкреслили важливість прийняття необхідних запобіжних заходів перед вакцинацією… Очевидно, це стосується перевірки в кожному окремому випадку можливих протипоказань. Це також відноситься до моніторингу безпеки застосовуваних вакцин. У кожному з цих аспектів Суд не вбачає підстав ставити під сумнів адекватність національної системи вакцинації. Вакцинація проводиться медичними працівниками тільки при відсутності протипоказань, які попередньо перевіряються відповідно до звичайного протоколу, відповідні медичні працівники зобов`язані повідомляти про будь-які підозри на серйозні або несподівані побічні ефекти. Відповідно, безпека використовуваних вакцин знаходиться під постійним контролем компетентних органів».

Стверджуване позивачем порушення його права на працю та одержання заробітної плати в судовому засіданні свого підтвердження не знайшло.

Розглядаючи питання стосовно порушення права на працю позивача, який відмовився надати роботодавцю документи, що підтверджують проходження щеплення, ЄСПЛ зазначив таке:

«306. Суд визнає, що відсторонення позивача від роботи означало втрату заробітної плати і як наслідок позбавлення засобів існування. Однак це було прямим наслідком її рішення свідомо обрати саме цей шлях для себе особисто, відмовитися від виконання юридичного обов`язку, метою якого є захист здоров`я».

Крім того, Верховний Суд у своїй практиці цілком послідовно стверджує наступне (постанова від 10.03.2021 р. у справі №331/5291/19):

«Вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб, з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я зацікавлених осіб, є виправданою. Тобто в даному питанні превалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими, однак лише у тому випадку, коли таке втручання має об`єктивні підстави тобто було виправданим.

Держава, встановивши відсторонення педагогічних працівників від виконання обов`язків, які не мають профілактичного щеплення, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників освітнього процесу, в тому числі й самих дітей.

Отже, право позивача на працю у шкільному навчальному закладі було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси, оскільки позивач відмовилася від обов`язкового щеплення.

Втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети, та є цілком необхідним у демократичному суспільстві».

На підставі викладеного судом встановлено, що відповідачем у встановленому законом порядку було повідомлено позивача про необхідність зробити вакцинацію від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та надати медичну документацію щодо проходження цієї процедури або про наявність абсолютних протипоказань до такої вакцинації. Також позивачу було роз`яснено наслідки ненадання одного з таких документів у вигляді відсторонення від роботи без збереження заробітної плати.

Оскільки позивачем один із зазначених документів відповідачу надано не було, директором ПСШ №40 у повній відповідності до вимог чинного законодавства видано оскаржуваний наказ №132-к/тр від 08 листопада 2021 року «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1».

Видання вказаного наказу жодним чином не порушує прав позивача, а є передбаченим чинним законодавством наслідком свідомого рішення позивача та його дій у виді ненадання роботодавцю документу про вакцинацію від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, або про наявність абсолютних протипоказань до такої вакцинації.

Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Оскільки судом не встановлено порушення, оспорення або невизнання відповідачем прав, свобод чи законних інтересів позивача, відсутні підстави для їх захисту чи відновлення судом.

Тому в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити в повному обсязі.

Відповідно до вимог ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки суд дійшов висновку про необхідність відмовити в задоволенні позовних вимог, понесені позивачем судові витрати відшкодуванню не підлягають та покладаються на позивача.

Відповідно до ч.8 ст. 141 ЦПК України представник відповідача повідомив суду про те, що докази понесених відповідачем судових витрати для вирішення питання щодо їх розподілу будуть надані суду протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Керуючись ст.ст.259, 263-265 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Полтавської спеціальної школи №40 Полтавської міської ради про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі та зобов`язання виплатити невиплачену заробітну плату відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Полтавського апеляційного суду через Київський районний суд м. Полтави шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний термін з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , проживаючий: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків судом не встановлено,

відповідач - Полтавська спеціальна школа №40 Полтавської міської ради, місцезнаходження: м.Полтава, пров.Космічний, 7А, код ЄДРПОУ 33315208.

Повне судове рішення виготовлено 14 січня 2022 року.

Головуючий О.А.Самсонова