ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
"01" лютого 2011 р. Справа № 20/1
Суддя Василишин А.Р. розглянувши матеріали справи
за позовом Комунального підприємства “Харківські теплові мережі”
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Індекс”
про стягнення в сумі 51 747 грн. 92 коп..
В засіданні приймали участь:
Від позивача: Шовкопляс О.Ю. (дор. № 38-3746/383 від 05.10.10р.).
Від відповідача: Мельникова І.Г. (дов. б/н від 14.09.10р.).
ВСТАНОВИВ:
Комунальне підприємство “Харківські теплові мережі” (надалі –Позивач) звернулося в господарський суд Рівненської області з позовною заявою, в якій просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Індекс” (надалі –Відповідач) на свою користь заборгованість вартості спожитої теплової енергії без достатніх правових підстав в розмірі 51 747 (п’ятдесят одна тисяча сімсот сорок сім) грн. 92 коп..
5 січня 2011 року Відповідач, через канцелярію господарського суду Рівненської області, подав відзив на позовну заяву (а.с. 33-36), в якому, з підстав зазначених в останньому, заперечує проти позовних вимог в повному обсязі.
31 січня 2011 року Позивач надіслав на адресу господарського суду Рівненської області пояснення № 115-юр від 26 січня 2011 року (а.с. 65-67), в яких, з підстав зазначених в останніх, обґрунтовує свої позовні вимоги.
В судовому засіданні від 1 лютого 2011 року представник Позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі з підстав вказаних у позовній заяві та поясненнях, а представник Відповідача заперечив проти позовних вимог в повному обсязі з підстав зазначених у відзиві на позовну заяву.
Заслухавши пояснення представників Позивача та Відповідача, оцінивши наявні в матеріалах справи та досліджені в судовому засіданні докази, суд прийшов до висновку, що позов необґрунтований та не підлягає до задоволення. При цьому суд виходив з наступного.
Судом, встановлено, що Відповідач відповідно до договору оренди нежитлових приміщень від 16 жовтня 2006 року (а.с. 13-16) займає не житлове приміщення в будинку за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 422,3 м2.
Позивач в позовній заяві вказує, що система опалення приміщення Відповідача є невід’ємною частиною системи опалення вказаного будинку. На думку Позивача, Відповідач не уклавши договір на постачання теплової енергії та не здійснивши відключення систем опалення свого приміщення від централізованих систем опалення будинку шляхом їх переобладнання, безпідставно отримує теплову енергію за рахунок Позивача.
Крім того, Позивач зазначає, що у зв’язку з відсутністю у Відповідача приладів обліку розрахунок вартості теплової енергії здійснений розрахунковим способом з урахуванням теплового навантаження на орендовані приміщення, а факт постачання теплової енергії з жовтня 2007 року по квітень 2009 року підтверджується актами на включення та відключення опалення (а.с. 8-12), а також актом обстеження системи теплоспоживання об’єкта (а.с. 22).
На підставі вищевикладеного Позивач стверджує, що за період з жовтня 2007 року по квітень 2009 року Відповідач безпідставно споживав теплову енергію на потреби опалення, в наслідок чого утворилася заборгованість в сумі 51 747 (п’ятдесят одна тисяча сімсот сорок сім) грн. 92 коп..
Отже з тверджень Позивача вбачається, що останній обґрунтовуючи свої позовні вимоги зазначає, що вказана заборгованість виникла в зв’язку з безпідставним споживанням Відповідачем теплової енергії на потреби опалення без укладення відповідного договору.
Проте, суд зауважує, що в матеріалах справи міститься договір купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді № 1500 від 1 жовтня 2009 року (надалі –Договір; а.с. 40-43) укладений між Позивачем та Відповідачем.
Відповідно до пункту 3.2.19 Договору, Відповідач сплачує Позивачу вартість теплової енергії, спожитої до моменту кладення цього Договору з моменту виникнення права користування приміщеннями, вартість якої вказана у додатку 1 до цього Договору.
Пунктом 6 додатку 1 до Договору (а.с. 44) передбачено, що Відповідач сплачує Позивачу вартість фактично спожитої теплової енергії до укладення Договору в розмірі 133,16668 Гкал. на суму 51 747 (п’ятдесят одна тисяча сімсот сорок сім) грн. 92 коп..
З аналізу вищевикладеного та доказів наявних в матеріалах справи вбачається, що хоча заборгованість Відповідача перед Позивачем і виникла до моменту укладення Договору, проте вона визначена саме Договором.
Слід також зазначити, що Позивачу було відомо про вказаний договір, проте останній не скористався своїм правом наданим йому частиною 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України, а саме, до початку розгляду господарським судом справи по суті Позивач не змінив предмету або підставу позову шляхом подання письмової заяви.
У відповідності до частини 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України: кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України: обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Суд наголошує на тому, що з наявних у матеріалах справи доказів дійсно вбачається існування у Відповідача перед Позивачем заборгованості. Проте, у позовній заяві (з урахуванням поданих пояснень) Позивач просить стягнути заборгованість за позадоговірними відносинами сторін жодним належним доказом не доводячи це (водночас, докази наявні в матеріалах справи, у своїй сукупності, вказують на те, що заборгованість за спожиту теплову енергію визначена Договором).
Таким чином господарський суд наголошує на недоведеності Позивачем позовних вимог щодо стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію без достатніх правових підстав з огляду на підставу даного позову (позадоговірні відносини сторін).
Таким чином, з урахуванням усього вищенаведеного у даному судовому рішенні, господарський суд Рівненської області на підставі частини 1 статті 33 та частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України, прийшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог Позивача в частині стягнення заборгованості за позадоговірними відносинами і відмовляє Позивачу в задоволені позовних вимог в повному обсязі.
З врахуванням всього вищезазначеного в задоволені позову слід відмовити.
Судові витрати відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на Позивача.
Керуючись статтями 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд –
ВИРІШИВ:
1. В задоволені позову –відмовити.
2. Копію рішення направити сторонам по справі.
Повний текст рішення оформлено та підписано 02.02.2011р.
Суддя Василишин А.Р.