ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
П О С Т А Н О В А
Іменем України
м. Київ
09 листопада 2010 року 11:18 год. № 2а-14158/10/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Костенка Д.А.,
при секретарі судового засідання Тимкович І.О.,
за участю представників:
позивача – ОСОБА_1 – ОСОБА_2,
відповідача – Генеральної прокуратури України – Солодкої Л.П.,
відповідача – Прокуратури м. Києва – Розума С.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України, Прокуратури міста Києва про визнання нечинним рішення, визнання нечинною бездіяльності, зобовязання вчинити дії, відшкодування моральної шкоди,
в с т а н о в и в:
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовом до Генеральної прокуратури України та Прокуратури міста Києва.
Ухвалою суду від 4 жовтня 2010 року виділено в самостійне провадження позовні ви-моги ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України і Прокуратури міста Києва про визнання нечинним рішення старшого помічника прокурора міста Києва Соляніка Д.Є., викладеного в листі 10 червня 2008 року, визнання нечинною бездіяльності Генеральної про-куратури України щодо прийняття рішення на звернення позивача про законність утримання його під вартою, зобов'язання Генеральної прокуратури України розглянути питання про зако-нність утримання позивача під вартою, відшкодування моральної шкоди у розмірі 1600 грн.
Ухвалою суду від 9 листопада 2010 року закрито провадження в справі в частині позовних вимог до Прокуратури міста Києва про визнання нечинним рішення старшого помічника прокурора міста Києва Соляніка Д.Є., викладеного в листі 10 червня 2008 року.
Позовні вимоги до Генеральної прокуратури України обґрунтовані тим, що на звернення позивача працівники прокуратури не надали йому чіткої прямої інформації про те, законно чи незаконно він утримується під вартою. Посадові та службові особи органів прокуратури України не реагують з травня 2002 року на незаконність затримання позивача та утримання його під вартою, неправомірно відмовляються розглядати питання про законність утримання під вартою.
Генеральна прокуратура України заперечила проти позову з огляду на безпідставність позовних вимог. Зазначила, що позивачу надавалися вичерпні відповіді на його звернення. Кримінальна справа знаходиться у провадженні суду, тому виключну компетенцію у вирішенні будь-яких питань, у тому числі щодо обґрунтованості тримання ОСОБА_1 під вартою, надано лише суду.
Під час розгляду справи представник позивача підтримала позовні вимоги.
Представник Генеральної прокуратури України не визнала позовних вимог, посилаючись на обставини, зазначені у письмових запереченнях. Пояснила, що законність утримання ОСОБА_1 під вартою підтверджується ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 7 червня 2002 року по справі № 10-135.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні адміністративного позову з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 104 КАС (у редакції, чинній на час звернення до суду) особа, яка вважає що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин, має право на звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом.
Частиною 3 ст. 105 КАС (у редакції, чинній на час звернення до адміністративного суду) передбачено, що адміністративний позов може містити вимоги про: 1) скасування або визнання нечинним рішення відповідача – суб'єкта владних повноважень повністю чи окремих його положень; 2) зобов'язання відповідача – суб'єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії; 3) зобов'язання відповідача – суб'єкта владних повноважень утриматися від вчинення певних дій; 4) стягнення з відповідача – суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, завданої його незаконним рішенням, дією або бездіяльністю; 5) виконання зупиненої чи невчиненої дії; 6) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 7) примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності.
Згідно із ч. 4 ст. 105 КАС позовна заява може містити, крім визначених ч. 3 цієї статті, інші вимоги на захист прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин.
Згідно із ч.ч. 2, 3 ст. 11 КАС суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позов-них вимог; кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Отже, згідно із наведеними положеннями КАС, позивач має право звернутися до адміністративного суду з позовом у разі, якщо він вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносинах. При цьому, правову обґрунтованість позовних вимог та обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме позивач.
Судом встановлено, що 21 травня 2002 року відносно ОСОБА_1 порушено криміналь-ну справу за ознаками злочину, передбаченого ст. 146 ч. 3 Кримінального кодексу України.
На підставі подання слідчого прокуратури Шевченківського району міста Києва, пого-дженого з прокурором Шевченківського району міста Києва, Шевченківський районний суд міста Києва постановою від 28 травня 2002 року обрав ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді взяття під варту.
Зазначена постанова суду першої інстанції залишена без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 7 червня 2002 року.
Як стверджує представник позивача, у подальшому судові рішення не оскаржувалися.
Позивач звертався до Генеральної прокуратури України із зверненнями з приводу законності притягнення його до кримінальної відповідальності та утримання під вартою.
За зверненнями, які були скеровані до Генеральної прокуратури України, а також надійшли із Секретаріату Президента України, підсудному ОСОБА_1 надані відповіді: від 29 липня, 1 вересня, 5 вересня, 16 жовтня, 31 жовтня, 30 грудня, 2008 року. Окремі звернення позивача направлялися листами від 25 квітня 2008 року, 18 лютого 2009 року для розгляду за належністю до Апеляційного суду міста Києва. Повторні звернення з одного й того ж питання залишалися без розгляду.
Зазначені обставини позивачем не заперечувалися.
Ініційований позивачем спір і заявлені позовні вимоги стосуються визнання нечинною бездіяльності саме Генеральної прокуратури України щодо прийняття рішення на звернення позивача про законність утримання його під вартою, зобов'язання Генеральної прокуратури України розглянути питання про законність утримання позивача під вартою, відшкодування моральної шкоди у розмірі 1600 грн. Водночас, позивач не оскаржує відповіді Генеральної прокуратури України, дії чи бездіяльність посадових осіб при розгляді звернень.
Суд зазначає, що позивач не навів суду обставин невиконання саме Генеральною прокуратурою України свого обов'язку щодо прийняття рішення про законність утримання позивача під вартою, та фактів бездіяльності відповідача. Більше того, обраний позивачем спосіб захисту порушеного, на його думку права, шляхом визнання нечинною бездіяльності з прийняття рішення не є належним.
Суд констатує, що позивачем не наведено жодного переконливого аргументу щодо дійсного порушення його прав, свобод чи інтересів зі сторони відповідача.
Таким чином, враховуючи відсутність правового і фактичного обґрунтування позовних вимог, недоведеність тих обставин, на які посилається позивач у підтвердження своїх позовних вимог, а також, зважаючи на невідповідність цієї позовної вимоги матеріально-правовим способам захисту порушеного права, визначених законом, суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог про визнання нечинною бездіяльності Генеральної про-куратури України щодо прийняття рішення на звернення позивача про законність утримання його під вартою, зобов'язання Генеральної прокуратури України розглянути питання про зако-нність утримання позивача під вартою, відшкодування моральної шкоди у розмірі 1600 грн.
Керуючись ст.ст. 2, 6, 9, 11, 14, 70, 71, 76, 79, 86, 104, 158–163 КАС, суд
п о с т а н о в и в:
Відмовити ОСОБА_1 в задоволенні адміністративного позову.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження.
Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду в порядку і строки, встановлені ст.ст. 185–187 КАС. Апеляційна скарга на постанову подається протягом 10-ти днів з дня отримання її копії.
Суддя Д.А. Костенко