Постанова

Іменем України

12 січня 2022 року

місто Київ

справа № 490/9348/20

провадження № 61-10393св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

суб`єкт оскарження - приватний виконавець виконавчого округу Миколаївської області Куліченко Дмитро Олександрович,

заінтересована особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Глобал Спліт»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 08 квітня 2021 року у складі судді Саламатіна О. В. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 18 травня 2021 року у складі колегії суддів: Тищук Н. О., Кушнірової Т. Б., Лівінського І. В.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції заявника

ОСОБА_1 у грудні 2020 року звернувся до суду зі скаргою на дії та бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Куліченка Д. О. (далі - приватний виконавець); просив зобов`язати приватного виконавця закінчити виконавче провадження № 56488419 та зняти всі арешти, накладені на майно ОСОБА_1 .

Вимоги скарги обґрунтовував тим, що постановою приватного виконавця від 28 травня 2018 року № 56488419 відкрито виконавче провадження щодо примусового стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного комерційного інноваційного банку «УкрСиббанк» заборгованості за кредитним договором від 14 червня 2007 року № 11169982000 у розмірі 146 447, 91 грн, судових витрат у розмірі 1 714, 47 грн. Підставою відкриття виконавчого провадження був виконавчий лист №2-4-7875/2009, виданий Центральним районним судом м. Миколаєва 18 лютого 2010 року.

У 2011 році судове рішення частково виконано, стягнуто 36 693, 88 грн в рахунок погашення заборгованості.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 09 жовтня 2014 року затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 ), провадження у справі припинено, кредиторські вимоги боржника визнано погашеними.

Відкриваючи 28 травня 2018 року виконавче провадження № 56488419 на підставі того ж виконавчого листа Центрального районного суду м. Миколаєва, приватний виконавець зазначив суму заборгованості без урахування частково стягнутої. Пізніше приватний виконавець виніс постанови про арешт майна боржника та звернення стягнення.

Посилаючись на банкрутство ФОП ОСОБА_1 , внаслідок чого стягувач втратив право на стягнення присуджених судом коштів, заявник вважав підставним задоволення скарги. Також посилався на те, що, зазначивши у постанові про відкриття виконавчого провадження суму боргу без урахування раніше стягнутих сум, приватний виконавець штучно збільшив розмір своєї винагороди за вчинення виконавчих дій.

Стислий виклад заперечень інших учасників

Відзив на скаргу не надходив.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 08 квітня 2021 року, залишеною без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 18 травня 2021 року, у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.

Врахувавши положення Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», згідно із якими вважаються погашеними грошові зобов`язання, які виникли у суб`єкта господарювання ФОП ОСОБА_1 та безпосередньо пов`язані з його господарською діяльністю, суд першої інстанції зробив висновок, що не є погашеними грошові зобов`язання, що виникли у фізичної особи ОСОБА_1 , з підстав, не пов`язаних зі здійсненням ним підприємницької діяльності.

Суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції та зазначив, що суб`єктами банкрутства не можуть бути відокремлені структурні підрозділи юридичної особи (філії, представництва, відділення тощо), а також фізичні особи-підприємці за грошовими зобов`язаннями, що виникли безпосередньо у фізичної особи на підставах, не пов`язаних із здійсненням такою особою підприємницької діяльності.

Також суд апеляційної інстанції зробив висновок, що оскільки боргові зобов`язання ОСОБА_1 виникли на підставі договору про споживче кредитування від 14 червня 2007 року, з одночасною передачею у заставу транспортного засобу, тому є підстави вважати, що зазначений правочин укладався ОСОБА_1 для його особистих потреб, що відповідає поясненням, наданим ОСОБА_1 у судовому засіданні, та пункту 1. 4 договору, у якому визначено, що кредит надано позичальнику для його особистих потреб: на придбання автомобіля, докази на підтвердження тієї обставини, що автомобіль придбано для здійснення підприємницької діяльності, боржником до суду не надано.

Щодо зазначення у постанові про відкриття виконавчого провадження всієї суми заборгованості за кредитним договором, яка стягується на підставі рішення суду, без вирахування вже погашеної частини, суди зазначили, що відтворення в постанові про відкриття виконавчого провадження резолютивної частини судового рішення, яке підлягає виконанню, не означає автоматичного стягнення основної винагороди приватного виконавця на всю зазначену суму, без урахування раніше проведених погашень боргу.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 22 червня 2021 року звернувся засобами поштового зв`язку до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 08 квітня 2021 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 18 травня 2021 року, ухвалити нове рішення, яким скаргу задовольнити.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник визначив, що:

- суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували положення абзаців 3, 5, 7 статті 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» без врахування вимог частини другої статті 47 наведеного Закону у редакції, чинній до 18 січня 2013 року, тобто на час визнання ФОП ОСОБА_1 банкрутом;

- відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування зазначених норм Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» у відповідній редакції цього Закону за фактичних обставин у цій справі.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Приватний виконавець надав відзив на касаційну скаргу, просив відмовити у її задоволенні. Зазначив, що згідно з положеннями Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» вважають погашеними грошові зобов`язання, які виникли у суб`єкта господарювання та безпосередньо пов`язані з його господарською діяльністю. Непогашеними є грошові зобов`язання, що виникли у боржника на підставах, не пов`язаних із здійсненням ним підприємницької діяльності.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 04 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .

За змістом правила частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені

пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд вислухав суддю-доповідача, перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що заочним рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 23 листопада 2009 року задоволено позов АКІБ «УкрСиббанк» та на його користь стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором у розмірі 146 447, 91 грн та 1 714, 47 грн судових витрат.

18 лютого 2010 року Центральний районний суд м. Миколаєва видав виконавчий лист № 2-4-7875/2009.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 30 квітня 2013 року замінено стягувача АКІБ «УкрСиббанк» на Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк».

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 27 грудня 2018 року замінено стягувача Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» на його правонаступника ТОВ «Глобал Спліт».

Постановою заступника начальника Заводського відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції (далі - заступник начальника ВДВС) Гавриленка Віталія Васильовича від 02 квітня 2010 року ВП № 18582018 відкрито виконавче провадження на підставі виконавчого листа Центрального районного суду м. Миколаєва від 18 лютого 2010 року № 2-4-7875/2009 про стягнення з ОСОБА_1 на користь АКІБ «УкрСиббанк» заборгованості у розмірі 148 162, 38 грн.

Постановою заступника начальника ВДВС Гавриленка В. В. від 05 травня 2011 року ВП № 18582018 призначено експерта, суб`єкта оціночної діяльності для визначення ринкової вартості автомобіля ОСОБА_1 марки Suzuki, держаний номер НОМЕР_1 .

У межах виконавчого провадження № 18582018 09 листопада 2011 року відбувся аукціон з продажу майна ОСОБА_1 , за результатами якого реалізовано транспортний засіб марки Suzuki, державний номер НОМЕР_1 , за ціною 42 667, 30 грн (протокол від 09 листопада 2011 року № 11/254/11/з-254, акт проведення аукціону від 11 листопада 2011 року).

Згідно з розпорядженням заступника начальника ВДВС Городецької Ю. С. грошові кошти у розмірі 36 693, 88 грн, які надійшли на рахунок з обліку депозитних сум при примусовому виконанні виконавчого документа, розподілені таким чином: 32 445, 74 грн перераховано Публічному акціонерному товариству «УкрСиббанк» в рахунок погашення боргу та 500, 00 грн авансового внеску; 200, 00 грн - як витрати на проведення виконавчих дій; 3 248,14 грн - на рахунок виконавчого збору; 300, 00 грн - за проведення експертизи.

Постановою заступника начальника ВДВС Городецької Ю. С. від 27 грудня 2011 року ВП № 18582018 повернуто виконавчий документ стягувачеві на підставі пункту 2 частини першої статті 47, статті 50 Закону України «Про виконавче провадження». У постанові зазначено, що грошові кошти від реалізації майна боржника в сумі 32 445, 74 грн перераховано стягувачеві.

Постановою приватного виконавця від 28 травня 2018 року ВП № 56488419 відкрито виконавче провадження про стягнення з ОСОБА_1 на користь АКІБ «УкрСиббанк» заборгованості за кредитним договором від 14 червня 2007 року № 11169982000 у розмірі 146 447, 91 грн, судових витрат у розмірі 1 714, 47 грн.

Постановою про арешт коштів боржника від 18 грудня 2018 року приватним виконавцем звернуто стягнення на доходи боржника ОСОБА_1 .

Постановами про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 18 грудня 2018 року приватним виконавцем звернуто стягнення на доходи боржника ОСОБА_1 , які він отримує у Фермерському господарстві «Поперечного В. В.», Товаристві з обмеженою відповідальністю «НФК ТРЕЙД» та Товаристві з обмеженою відповідальністю «ПОМОНА-ЮГ».

Постановою Господарського суду Миколаївської області від 09 жовтня 2012 року у справі № 5016/1868/2012(18/42) визнано ФОП ОСОБА_1 банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 09 жовтня 2014 року у справі №5016/1868/2012(18/42) вирішено затвердити звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс ФОП ОСОБА_1 , провадження у справі припинити, кредиторські вимоги боржника вважати погашеними.

Суди встановили, що за змістом договору про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу від 14 червня 2007 року № 11169982000 договір укладався ОСОБА_1 для його особистих потреб (пункт 1.4 договору). Викладене підтвердив заявник у судовому засіданні, зазначивши, що договір про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу від 14 червня 2007 року № 11169982000 укладався ним як фізичною особою виключно для задоволення своїх особистих потреб та потреб своєї сім`ї в транспортному засобі.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією чи бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до ЦПК України, порушено їх права та свободи.

Звертаючись до суду із скаргою на дії та бездіяльність приватного виконавця, заявник стверджував, що виконавче провадження підлягає закінченню з тих підстав, що заборгованість ним погашена, а також, що вимоги стягувача вважаються погашеними з припиненням провадження у справі про банкрутство ФОП ОСОБА_1 .

1. Щодо закінчення виконавчого провадження у зв`язку з фактичним виконанням рішення суду

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Верховний Суд врахував, що відповідно до встановлених обставин справи заборгованість ОСОБА_1 погашена частково, у розмірі 32 445, 74 грн, а тому помилковими є доводи касаційної скарги про те, що приватний виконавець мав закінчити виконавче провадження у зв`язку погашенням заборгованості та, як наслідок, фактичним виконанням рішення суду, на виконання якого видано виконавчий лист.

2. Щодо застосування до спірних правовідносин Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»

В оцінці доводів касаційної скарги про те, що виконавче провадження з виконання рішення суду, за яким боржником є фізична особа, підлягає закінченню у зв`язку з припиненням підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця Верховний Суд застосовує системний аналіз положень Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» у редакції Закону України від 02 жовтня 2012 року № 5405-VI.

За частиною першою статті 1 цього Закону суб`єкт банкрутства

(далі - банкрут) - боржник, неспроможність якого виконати свої грошові зобов`язання встановлена господарським судом. Суб`єктами банкрутства не можуть бути відокремлені структурні підрозділи юридичної особи (філії, представництва, відділення тощо), а також фізичні особи-підприємці за грошовими зобов`язаннями, що виникли безпосередньо у фізичної особи на підставах, не пов`язаних із здійсненням такою особою підприємницької діяльності.

Кредитор - юридична або фізична особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника, щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівникам боржника, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов`язкових платежів). Конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство. До конкурсних кредиторів відносяться також кредитори, вимоги яких до боржника виникли внаслідок правонаступництва за умови виникнення таких вимог до порушення провадження у справі про банкрутство.

Грошове зобов`язання - зобов`язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України. До складу грошових зобов`язань боржника не зараховуються недоїмка (пеня та штраф), визначена на дату подання заяви до господарського суду, а також зобов`язання, які виникли внаслідок заподіяння шкоди життю і здоров`ю громадян, зобов`язання з виплати авторської винагороди, зобов`язання перед засновниками (учасниками) боржника - юридичної особи, що виникли з такої участі, зобов`язання боржника - фізичної особи-підприємця, що виникли безпосередньо у фізичної особи на підставах, не пов`язаних із здійсненням таким боржником підприємницької діяльності.

Системний аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що у межах справи про банкрутство розглядається питання про погашення грошових зобов`язань банкрута, які пов`язані з його підприємницькою діяльністю. Зобов`язання боржника - фізичної особи-підприємця, що виникли безпосередньо у фізичної особи на підставах, не пов`язаних із здійсненням таким боржником підприємницької діяльності, не підлягають обов`язковому погашенню у межах справи про банкрутство.

Відповідно до частини другої статті 47 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» кредитори, вимоги яких пов`язані із зобов`язаннями, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров`ю громадян, кредитори, які мають вимоги щодо стягнення аліментів, а також інші вимоги особистого характеру, мають право заявити свої вимоги в процесі провадження у справі про банкрутство.

Згадане право наділяє кредиторів за грошовими зобов`язаннями банкрута особистого характеру правом заявити свої вимоги в процесі провадження у справі про банкрутство, проте у кредиторів відсутній такий обов`язок, а положення частини другої статті 14 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» не стосуються цих кредиторів.

Згідно з частиною другою статті 14 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» вимоги конкурсних кредиторів, що заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, - не розглядаються і вважаються погашеними, про що господарський суд зазначає в ухвалі, якою затверджує реєстр вимог кредиторів. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає.

Зазначене правило стосується конкурсних кредиторів, яким не є стягувач у справі, що переглядається, враховуючи, що ОСОБА_1 є боржником як фізична особа за зобов`язаннями з повернення грошових коштів, отриманих для задоволення своїх особистих потреб та потреб сім`ї, а тому незаявлення стягувачем своїх вимог у межах справи про банкрутство не позбавляє його права вимагати виконання рішення суду у межах виконавчого провадження.

За таких обставин Верховний Суд визнає, що доводи касаційної скарги щодо погашення вимог стягувача у зв`язку з припиненням провадження у справі про банкрутство ґрунтуються на помилковому тлумаченні заявником норм Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» та не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Враховуючи встановлені обставини, що рішення суду виконано боржником не в повному обсязі, вимоги стягувача не пов`язані із підприємницькою діяльністю боржника, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про відсутність правових підстав для закінчення приватним виконавцем виконавчого провадження. Верховний Суд дійшов висновку, що доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права є безпідставними.

Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на вирішення спору та відповідний правовий результат не впливають.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 08 квітня 2021 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 18 травня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

І. Ю. Гулейков

О. В. Ступак