Справа № 428/4508/21

Провадження № 2/428/1139/2021

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2021 року м. Сєвєродонецьк

Сєвєродонецький міський суд Луганської області у складі:

головуючого судді Шубочкіної Т.В.,

за участю секретаря судового засідання Волкової О.М.,

розглянувши позовну заяву адвоката Юрченка Володимира Григоровича, який діє в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про розподіл майна подружжя та визнання договору дарування недійсним,-

ВСТАНОВИВ:

Адвокат Юрченко Володимир Григорович, який діє в інтересах ОСОБА_1 звернувся до Сєвєродонецького міського суду Луганської області із позовною заявою до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про розподіл майна подружжя та визнання договору дарування недійсним.

В обгрунтування позову представник позивача зазначає, що 27.02.1989 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб. Після укладання шлюбу подружжя разом придбало та мешкало в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 . Від шлюбу сторони мають сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В січні 2000 року позивач ОСОБА_1 виїхав до м.Лисичанськ доглядати за хворою матір`ю.

Відповідач ОСОБА_2 звернулася до Сєвєродонецького міського суду Луганської області з заявою про визнання її чоловіка безвісно відсутнім.

Рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 11.07.2003 року по справі №2-4919/2003 ОСОБА_1 визнано безвісно відсутнім і відповідно знято з реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 .

На підставі викладеного позивач звернувся до суду з позовом про розподіл майна подружжя та визнання договору дарування недійсним.

Ухвалою Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 26.05.2021 позовну заяву було залишено без руху.

02.06.2021 позивачем було подано до суду заяву про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 04.06.2021 року позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі.

З метою недопущення порушення прав відповідача на подання відзиву на позовну заяву, зустрічної позовної заяви, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін, тощо, на офіційному веб-сайті судової влади України розміщено повідомлення про розгляд даної цивільної справи у спрощеному позовному провадженні без повідомлення сторін за наявними матеріалами.

Відповідач відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк не подав. Заяви та клопотання до матеріалів справи до початку її розгляду від відповідача не надходили.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу у зв`язку із розглядом справи за відсутності учасників справи, не здійснюється згідно з ч. 2 ст.247 ЦПК України.

Дослідивши письмові матеріали справи, суд встановив такі фактичні обставини.

Судом встановлено, що 27.02.1989 між сторонами було укладено шлюб, який 26.12.2000 року згідно до заочного рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчудження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 231344677 від 06.11.2020 квартира за адресою: АДРЕСА_1 , на прві власності належить ОСОБА_3 (підстава:договір дпарування №1925 від 04.11.2019).

Відповідно до частини першої статті 60 CK України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Частиною першою статті 61 СК України передбачено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Частиною першою статті 69 СК України визначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Законодавцем визначено, що право на поділ майна, яке перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.

Згідно з положеннями статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановити обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясувати джерело і час його придбання.

До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб (частина четверта статті 65 СК України).

Отже, виходячи з системного тлумачення частин четвертої та п`ятої статті 71 СК України згоду на отримання компенсації за частину майна при його поділі повинен надати той з подружжя, на чию користь така компенсація присуджується, оскільки іншому з подружжя присуджується майно. Вимога одного з подружжя (позивача) про стягнення з іншого з подружжя (відповідача) грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, не породжує обов`язку такого відповідача попередньо вносити відповідну грошову суму на депозитний рахунок суду.

Відповідно до пункту 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» (далі - Постанова), спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу відповідно до частин другої та третьої статті 325 ЦК України, можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Вказаною постановою також роз`яснено, що сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначенням кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Поділу підлягає усе майно, що є у спільній сумісній власності подружжя.

У випадку, коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

При цьому суд враховує правові позиції ВСУ з аналогічних спорів, в яких ВСУ роз`яснює, що у процесі розгляду спорів про поділ майна подружжя необхідно враховувати такі обставини: час придбання майна; кошти, за які таке майно було придбано (джерело придбання); мета придбання майна, яка дозволяє визначити правовий статус сумісної власності подружжя.

Разом з тим, як вбачається, позивачем не надано жодних правовстановлюючих документів на квартиру, відсутні відомості щодо придбання спірної квартири, відсутній техпаспорт на житло.

Отже, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про те, що спірна квартира була об`єктом спільної сумісної власності подружжя, відповідач здійснила договір дарування іншій особі в період фактичного припинення шлюбних відносин без згоди позивача, як другого з подружжя.

Водночас спірна квартира не може бути розділена між сторонами у відповідності до заявлених вимог, оскільки перебуває у власності іншої особи і тому суд вважає, що позивачем обрано невірний спосіб захисту порушеного права.

Статтею 16 ЦК України зазначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а визнання права є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів.

Як неодноразово визначалось у судових рішеннях судів вищих інстанцій вирішуючи спір, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулась з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі належним позивачем, відсутність права на позов в матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову в задоволенні позову, незалежно від встановлених судом обставин, оскільки лише наявність права обумовлює виникнення у інших осіб відповідного обов`язку перед особою, якій таке право належить, яка може вимагати виконання такого обов`язку від інших осіб.

Отже, лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність, чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно приймає рішення про захист порушеного права, або відмовляє позивачу у захисті встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених позовних вимог.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ч.1 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст.77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно ч. 1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно ч. 2 ст.264 ЦПК України при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Враховуючи викладене, вирішуючи спір в межах заявлених позовних вимог та на підставі наявних у справі доказів, суд вважає, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Враховуючи викладене, керуючись п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визання його недійсним та поділ майна подружжя» від 21 грудня 2007 року №11, ч. 3 ст. 6, ч. 3 ст. 368, ст. 627 ЦК України, ч. ч. 1, 2, 9 ст. 9, ст. ст. 8, 9, 60, 61, 64, 69, 70 СК України, ст. ст. 12, ч. 1 ст. 15, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 82, 247,259, 263, 265 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовної заяви адвоката Юрченка Володимира Григоровича, який діє в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про розподіл майна подружжя та визнання договору дарування недійсним - відмовити

Рішення може бути оскаржено до Луганського апеляційного суду через Сєвєродонецький міський суд Луганської області шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Т. В. Шубочкіна