категорія №3.4
ПОСТАНОВА
Іменем України
28 січня 2011 року Справа № 2а-9796/10/1270
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Лагутіна А.А.;
суддів: Секірська А.Г.;
Солонініченко О.В.;
при секретарі: Кашкаровій Г.Є.;
за участю сторін:
позивач: не з’явився,
представників відповідача:
Державної судової адміністрації України: не з’явився;
Міністерства фінансів України: По не з’явився;
Державної судової адміністрації України в Луганській області: Музики С.В. (довіреність від 21.05.2010 року за № 11-3058/10);
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Луганську адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, територіального управління державної судової адміністрації в Луганській області про зобов’язання провести перерахунок заробітної плати та довічного утримання і виплачувати їх у визначеному законом розмірі, та зобов`язання профінансувати витрати на виплату заборгованості з заробітної плати та довічного утримання,-
ВСТАНОВИВ:
13 грудня 2010 року до Луганського окружного адміністративного суду звернувся з позовом ОСОБА_3 (далі-Позивач) до Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України, територіального управління державної судової адміністрації в Луганській області (далі-Відповідачі), у якому просив суд зобов’язати Територіальне управління Державної судової адміністрації в Луганській області провести з 01.06.2005 року перерахунок та сплату розміру його заробітної плати з урахуванням ст. 44 Закону України «Про статус суддів» від 15.12.1992 року зі змінами, розміру його щомісячного грошового утримання у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 з наступними змінами, щодо нарахування цього утримання, виходячи з розміру перерахованої заробітної плати згідно зі ст. 44 Закону України «Про статус суддів». Зобов’язати Міністерство Фінансів України профінансувати вказані витрати на виплату заборгованості з заробітної плати та щомісячного грошового утримання з 01.06.2005 року по день звернення до адміністративного суду з цим позовом на виплату заробітної плати та грошового утримання, починаючи з дня звернення до суду з цим позовом у встановленому ст. 44 Закону України «Про статус суддів» та Постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року № 865 розмірі.
В обґрунтування позову ОСОБА_3 зазначив, що відповідно до рішення сьомої сесії двадцять першого скликання Луганської міської ради народних депутатів від 14.11.1991 року ОСОБА_3 було обрано народним суддею Жовтневого районного суду м Луганська. До виконання обов’язків позивач приступив 14.11.1991 року. Указом Президента України від 09.09.2000 року № 1054/2000 ОСОБА_3 був призначений строком на п’ять років на посаду заступника голови Жовтневого районного суду м. Луганська. Згідно Постанови Верховної Ради України від 29.11.2001 року № 2869-ІІІ «Про обрання суддів» позивача було обрано суддею безстроково, а згідно Указу Президента України від 28.03.2006 року № 264/2006 ОСОБА_3 призначено заступником голови Жовтневого районного суду м. Луганська, що підтверджується довідкою Жовтневого районного суд м. Луганська від 09.12.2010 року. ОСОБА_3 з 14 листопада 1991 року по теперішній час працює на посаді судді Жовтневого районного суду м. Луганська має понад 20 років стажу роботи судді і стажу, який враховується до стажу роботи і дає право на одержання надбавки до посадового окладу за вислугу років.
У відповідності до ст. 44 Закону України «Про статус суддів» заробітна плата судді складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок. Згідно ч.2 ст.44 вказаного Закону в редакції станом на 01.06.2005 розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя.
Також, частиною четвертою даної статті передбачено, що суддям виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах: при стажу роботи понад 3 роки - 10 відсотків, понад 5 років – 15, понад 10 років – 20, понад 15 років – 25, понад 20 років – 30, понад 25 років – 40 відсотків відсотках від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи. Однак, з червня 2005 року Кабінетом Міністрів України прийнято ряд постанов, якими змінено порядок встановлення посадового окладу суддям та розрахунку надбавки за вислугу років. Так, постановою Кабінету Міністрів України № 514 від 30.06.2005 року підвищено посадові оклади голові, першому заступнику та заступникам голови Верховного Суду України без підвищення посадових окладів іншим суддям, постановою Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005 року з 1 січня 2006 року підвищено посадові оклади суддям та в основу посадового окладу судді покладено розмір мінімальної заробітної плати. Однак, постановою Кабінету Міністрів України № 1310 від 31.12.2005 року до постанови Кабінету Міністрів України № 865 внесено зміни та зазначено, що розміри посадових окладів, передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не провадиться. Починаючи з 01.01.2006 року позивачу перераховано розмір заробітної плати на підставі вищевказаних постанов Кабінету Міністрів України і у подальшому, незважаючи на неодноразове підвищення мінімальної заробітної плати, цей розмір не змінювався та не перераховувався з посиланням на постанову Кабінету Міністрів України № 1310 від 31.12.2005.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 21.05.2008 року було визнано незаконними постанову Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 № 1243 в частині встановлення розміру посадового окладу суддів, пункт 4 1 постанови Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 року № 1310 та пункт 4 1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865.
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 1-28/2008, № 10-рп/2008 положення пунктів 36-100 розділу ІІ та пункту 3 розділу ІІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», у яких містяться положення стосовно оплати праці суддів, визнано неконституційними.
Таким чином, позивач вважає, що є всі підстави для перерахунку його заробітної плати та щомісячного грошового утримання у відповідності із діючим законодавством.
22 грудня 2010 року позивач надав уточнений адміністративний позов та просив визнати незаконною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації в Луганській області щодо непроведення перерахунку його заробітної плати з урахуванням усіх її складових у період з 01.06.2005 року по 31.12.2010 року відповідно до ст.44 Закону України «Про статус суддів» від 15.12.1992 року зі змінами та його щомісячного грошового утримання у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року № 865 з наступними змінами, щодо нарахування цього утримання, виходячи з розміру перерахованої заробітної плати за період з 01.09.2007 року по 31.12.2010 року згідно зі ст.44 Закону України «про статус суддів» від 15.12.1992 року зі змінами. Визнати незаконною бездіяльність державної судової адміністрації України щодо неприйняття заходів з повного фінансування його заробітної плати з урахуванням усіх її складових у період з 01.06.2005 року по 31.12.2010 року відповідно до ст.44 Закону України «Про статус суддів» від 15.12.1992 року зі змінами та його щомісячного грошового утримання у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року № 865 з наступними змінами, щодо нарахування цього утримання, виходячи з розміру перерахованої заробітної плати за період з 01.09.2007 року по 31.12.2010 року згідно зі ст.44 Закону України «про статус суддів» від 15.12.1992 року зі змінами. Визнати незаконною бездіяльність Міністерства фінансів України щодо неприйняття заходів з повного фінансування його заробітної плати з урахуванням усіх її складових у період з 01.06.2005 року по 31.12.2010 року відповідно до ст.44 Закону України «Про статус суддів» від 15.12.1992 року зі змінами та його щомісячного грошового утримання у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року № 865 з наступними змінами, щодо нарахування цього утримання, виходячи з розміру перерахованої заробітної плати за період з 01.09.2007 року по 31.12.2010 року згідно зі ст.44 Закону України «про статус суддів» від 15.12.1992 року зі змінами. Зобов’язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Луганській області провести перерахунок та сплату розміру його заробітної плати з урахуванням усіх її складових у період з 01.06.2005 року по 31.12.2010 року відповідно до ст.44 Закону України «Про статус суддів» від 15.12.1992 року зі змінами та його щомісячного грошового утримання у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року № 865 з наступними змінами, щодо нарахування цього утримання, виходячи з розміру перерахованої заробітної плати за період з 01.09.2007 року по 31.12.2010 року згідно зі ст.44 Закону України «про статус суддів» від 15.12.1992 року зі змінами. Зобов’язати міністерство Фінансів України профінансувати витрати на виплату йому заборгованості з заробітної плати з урахуванням усіх її складових у період з 01.06.2005 року по 31.12.2010 року відповідно до ст.44 Закону України «Про статус суддів» від 15.12.1992 року зі змінами та його щомісячного грошового утримання у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року № 865 з наступними змінами, щодо нарахування цього утримання, виходячи з розміру перерахованої заробітної плати за період з 01.09.2007 року по 31.12.2010 року згідно зі ст.44 Закону України «про статус суддів» від 15.12.1992 року зі змінами. Зобов’язати Державну судову адміністрацію України виділити Територіальному управлінню Державної судової адміністрації в Луганській області з єдиного рахунку Державного бюджету України № 35213015004024, відкритого у державному казначействі України МФО 820172, передбаченого на виконання рішень суддів на користь суддів, кошти для проведення виплати недоплаченої позивачу з 01.06.2005 року по 31.12.2010 року заробітної плати з урахуванням усіх її складових у період з 01.06.2005 року по 31.12.2010 року відповідно до ст.44 Закону України «Про статус суддів» від 15.12.1992 року зі змінами та його щомісячного грошового утримання у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року № 865 з наступними змінами, щодо нарахування цього утримання, виходячи з розміру перерахованої заробітної плати за період з 01.09.2007 року по 31.12.2010 року згідно зі ст.44 Закону України «про статус суддів» від 15.12.1992 року зі змінами.
У судове засідання позивач не з’явився, просив провести розгляд справи без його участі.
У судовому засіданні представник відповідача – Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області з позовними вимогами не погодився, вказав, що Державна судова адміністрація України є державним органом, а тому у своїй діяльності керується нормами Конституції України, законів України та підзаконних актів. Розмір заробітної плати суддів встановлено постановою Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005 року зі змінами та доповненнями. У спірний період вказана постанова була чинною. Відповідач вважає, що оскільки сума коштів вказана у позовній заяві належить до асигнувань які не були передбачені в Державному бюджеті України на 2006-2010 роки, тому і не передбачені в кошторисах видатків відповідних бюджетних установ. Стосовно стягнення заборгованості по щомісячному грошовому утриманню зазначив, оскільки його розмір прямо залежить від розміру заробітної плати працюючого судді та враховуючи незаконність і необґрунтованість вимог позивача про стягнення заробітної плати, позовні вимоги щодо стягнення щомісячного грошового утримання є безпідставними. Просив суд у задоволенні позову відмовити.
Представник відповідача - Міністерства фінансів України – у судове засідання не з’явився, надав заперечення від 18.01.2011 року з посиланням на вимоги законів України про Державний бюджет України на відповідний рік, Закону України «Про оплату праці» та указів Президента України «Про додаткові заходи щодо матеріального забезпечення суддів» від 19.09.1996 року № 856/96, «Про деякі заходи матеріального забезпечення суддів у зв’язку з додатковим навантаженням» від 05.03.2002 року № 220/2002, «Про надбавки до посадових окладів за кваліфікаційні класи суддів і арбітрів» від 17.10.1994 року № 614/94, «Про розміри надбавок до посадових окладів суддів за кваліфікаційні класи» від 21.08.1999 року № 1048/99, постанову Кабінету Міністрів України «Про впорядкування умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, місцевого самоврядування та їх виконавчих органів, органів прокуратури, судів та інших органів» від 13.12.1999 № 2288. Вважає можливим здійснення виплат позивачеві відповідних сум лише у межах бюджетних асигнувань, передбачених Державним бюджетом України на 2007-2010 роки, виділених на оплату праці суддів, які були фактично виконані Державним казначейством України на 100% по відношенню до плану. На думку відповідача, Державна судова адміністрація України, як головний розпорядник коштів виділених для організації і діяльності судової влади та відповідальний орган за фінансове забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції та оплату праці суддів, повинен був розробити бюджетний запит до Міністерства фінансів України про виділення коштів з Державного бюджету на відшкодування недоотриманої заробітної плати суддям, щомісячного (довічного) грошового утримання, для подальшого подання пропозицій, і врахування при розробленні проекту Державного бюджету України, передбаченого пп.10 п. 1ст.126 Закону України «Про судоустрій України» від 07.02.2002 року № 3018-ІІІ, ст. 32 Бюджетного кодексу України, Порядку обслуговування Державного бюджету за видатками, затвердженого наказом Державного казначейства України від 25.05.2004 року № 89, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 10 червня 2004 року № 716/9315. Просив розглянути справу за відсутністю представника Міністерства фінансів України.
Представник відповідача – Державна судова адміністрація України в судове засідання не з’явився, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, причини неявки суду не відомі, заперечення на позовну заяву суду не надав.
Заслухавши пояснення представника відповідача - Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області, дослідивши матеріали справи, встановивши обставини у справі та дослідивши надані на їх підтвердження докази суд дійшов висновку про задоволення заявлених вимог з таких підстав.
Судом встановлено, ОСОБА_3 з 14 листопада 1991 року по теперішній час працює на посаді судді Жовтневого районного суду м. Луганська має понад 20 років стажу роботи судді і стажу, який враховується до стажу роботи і дає право на одержання надбавки до посадового окладу за вислугу років.
Відповідно до рішення сьомої сесії двадцять першого скликання Луганської міської ради народних депутатів від 14.11.1991 року ОСОБА_3 було обрано народним суддею Жовтневого районного суду м Луганська. До виконання обов’язків позивач приступив з 14.11.1991 року. Указом Президента України від 09.09.2000 року № 1054/2000 ОСОБА_3 був призначений строком на п’ять років на посаду заступника голови Жовтневого районного суду м. Луганська. Згідно Постанови Верховної Ради України від 29.11.2001 року № 2869-ІІІ «Про обрання суддів» позивача було обрано суддею безстроково, а згідно Указу Президента України від 28.03.2006 року № 264/2006 ОСОБА_3 було призначено заступником голови Жовтневого районного суду м. Луганська, що підтверджується довідкою Жовтневого районного суд м. Луганська від 09.12.2010 року. ОСОБА_3 з 14 листопада 1991 року по теперішній час працює на посаді судді Жовтневого районного суду м. Луганська має понад 20 років стажу роботи судді і стажу, який враховується до стажу роботи і дає право на одержання надбавки до посадового окладу за вислугу років (аркуш справи 6).
29 червня 1995 року ОСОБА_3 присвоєно третій кваліфікаційний клас судді. Кваліфікаційна комісія суддів загальних судів луганської області, урахував, що кваліфікація вища за клас, який він має, прийняла рішення про присвоєння ОСОБА_3 другого кваліфікаційного класу.
Згідно довідок про доходи територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області заробітна плата ОСОБА_3, розмір посадового окладу позивача за 2005-2010 р.р. не змінювався та становив 2822,00 грн. (аркуші справи 7-16).
Закон України «Про статус суддів» № 2862-ХІІ від 15 грудня 1992 року визначає статус суддів з метою забезпечення належних умов для здійснення правосуддя, дотримання Конституції і законів України, охорони прав і свобод громадян.
Відповідно до ст. 44 Закону № 2862-ХІІ (в редакції, що діяла станом на 01.01.2006 року) заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок. Розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя.
За змістом Закону України «Про статус суддів», заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років, інших надбавок. Гарантований мінімальний посадовий оклад судді не може бути меншим встановленого вищеназваного співвідношення. А тому не виконання цього принципу є порушенням конституційного права суддів на отримання заробітної плати, визначеної Законом.
Встановлюючи розмір мінімальної заробітної плати (ст.3 Закону № 108/95-ВР від 24.03.1995р.), держава гарантує громадянам граничний її мінімум, як законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці (обсяг робіт). Мінімальна заробітна плата встановлюється у розмірі не нижчому від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (абз.2 ст. 9 Закону № 108/95-ВР), до якої не включаються доплати, надбавки, заохочувальні та компенсаційні виплати.
З урахуванням статусу позивача – заступника голови Жовтневого районного суду м. Луганська, як професійного судді, якому гарантовано належне фінансове та матеріально-технічне забезпечення (ч. 1 ст. 130 Конституції України, ст. 3 Закону № 2862-ХІІ ), держава взяла на себе обов’язок забезпечити реалізацію цих гарантій, а тому вони не можуть бути звужені або скасовані іншими нормативними актами (ч. 3ст. 22 Конституції України). При прийнятті нових законів, або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права.
Позивач є професійним суддею і наділений державою певним правовим статусом, який включає право на елементи матеріального і соціального захисту, зокрема право на отримання належної заробітної плати, тому держава взяла на себе публічне зобов’язання забезпечити належний матеріальний рівень зазначеної категорії осіб, а саме, забезпечити реалізацію конституційних гарантій незалежності і недоторканості судді, встановивши при цьому певний правовий зв'язок у визначеній сфері життєдіяльності, який характеризується забезпеченням реалізації їх соціального захисту.
Як вбачається зі змісту абзацу другого пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 30.06.2005 № 514 «Про оплату праці Голови, першого заступника Голови та заступника Голови Верховного Суду України», посадовий оклад Голови Верховного Суду України з 01.06.2005 визначено у 15 розмірів мінімальної заробітної плати.
З огляду на приписи частини другої статті 44 Закону України «Про статус суддів», на законодавчому рівні підлягали закріпленню й посадові оклади решти суддів судів України.
Судом встановлено, що на рівні Закону посадові оклади професійних суддів не встановлювались.
Постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865 «Про оплату праці суддів» затверджено схеми посадових окладів керівників та суддів Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, Апеляційного суду України, апеляційних та місцевих судів згідно з додатками 1-6, які розраховано виходячи з кратності до мінімальної заробітної плати, а також розміри надбавок до посадових окладів суддів за кваліфікаційні класи.
Відповідно до п. 5 Постанова КМУ № 865 від 03.09.2005 набрала законної сили з 1 січня 2006 року.
Розміри посадових окладів керівників та суддів апеляційних судів викладено у додатку 4 вказаної Постанови та залежать від груп міст.
Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 614 «Деякі питання віднесення областей та міст до груп за оплатою праці» Луганську область за оплатою праці віднесено до групи «поза групою».
Таким чином, відповідно до додатку 4 до Постанови КМУ № 865 з 01.01.2006 посадовий оклад судді апеляційного суду Луганської області становить 8,5 розмірів мінімальних заробітних плат.
Постановою Кабінету Міністрів України № 1310 від 31.12.2005 затверджено зміни, що вносяться до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865, а саме постанову доповнено п. 4-1 наступного змісту: «Установити, що розміри посадових окладів, передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не провадиться».
Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 21.05.2008року визнано незаконними постанови Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 № 1243 «Про питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» в частині встановлення розміру посадового окладу суддям; пункт 41 постанови Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865» та пункт 41 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів».
Відповідно до ч.1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Таким чином, постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 21.05.2008 року встановлено, що Кабінет Міністрів України, в порушення п.14 ст.92 Конституції України, вийшов за межі своєї компетенції та перебрав на себе функцію законодавця щодо встановлення розмірів посадових окладів суддів, поставивши в залежність виплату заробітної плати суддям від розмірів мінімальної заробітної плати, з одночасною забороною їх перерахування, чим допустився обмеження гарантій незалежності і недоторканості суддів.
Виходячи з системного аналізу законодавства про статус суддів і судоустрій в Україні, в розумінні ч.1 ст.130 Конституції України вбачається, що складовою основою конституційної гарантії незалежності і недоторканості суддів є їх матеріальне і соціальне забезпечення, які не можуть бути скасовані чи звужені іншими нормативними актами держави, оскільки держава, виконуючи свій обов’язок, забезпечує відповідне фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів.
Невід’ємними елементами статусу суддів є матеріальне та соціально-побутове забезпечення, в тому числі і заробітна плата суддів (ст.ст. 42-45 Закону України «Про статус суддів»). А тому невиплата, або зменшення розміру заробітної плати, свідчить про скасування, або звуження змісту і обсягу гарантій незалежності і недоторканості суддів та порушенням конституційних гарантій, закріплених Основним Законом України.
Гарантії самостійності судів і незалежності суддів забезпечують особливий порядок фінансування та організаційне забезпечення діяльності судів, встановлених законом (пункт 7 ст. 14 Закону України «Про судоустрій України» від 07.02.2002 року № 3018-ІІІ, частина 3 ст.3 Закону № 2862-ХІІ). Реалізація належного фінансового забезпечення судів та виплати суддям гарантованої державою заробітної плати, пов’язана з діяльністю центральних органів виконавчої влади: Кабінетом Міністрів України, Міністерством фінансів України, Державною судовою адміністрацією України, Державним казначейством України та судом, в якому працює суддя.
Відповідно до ч.1 ст.8, ч.2 ст.19 Конституції України та ч.1 ст.9 КАС України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Вирішуючи спір, суд звертає увагу, що зазначена конституційна норма зобов’язує органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі закону, тобто у своїй діяльності повинні приймати такі рішення, які не суперечать чинному законодавству, а їх управлінські функції не повинні виходити за межі закону. Зокрема, Конституція України встановлює для суб’єкта владних повноважень спосіб діяльності, передбачений Конституцією та законами України, а також визначає сферу його компетенції, тобто яким чином здійснюються дії, спрямовані на реалізацію владних повноважень, які повинні спиратися тільки на компетенційні права і обов’язки, а тому використовувати у своїй діяльності тільки ті засоби, форми і прийоми, які передбачені законом. Всі органи державної влади, органи місцевого самоврядування та посадові особи повинні діяти в межах повноважень визначених і встановлених у законодавчих актах.
Держава в особі державних органів здійснює політику відповідно до принципу законності. Тому дотримання принципу законності є обов’язком для центральних органів виконавчої влади, інших державних органів, їх посадових осіб, які зобов’язані діяти лише на підставі, у порядку, у спосіб та в межах своєї компетенції, оскільки підзаконні нормативно-правові акти стосуються безпосередніх виконавців вимог нормативно-правових актів – посадових осіб, а також підприємств, установ та організацій (незалежно від форм власності) та громадян.
Таким чином, реалізація державою певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, в особі суб’єктів владних повноважень є гарантією стабільності суспільних відносин між державними органами і громадянами, породжуючи при цьому у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп.
Постанова окружного адміністративного суду міста Києва від 21.05.2008 року набрала законної сили 19 серпня 2009 року після її перегляду в апеляційному порядку, та є обов’язковою для виконання.
Наслідком визнання незаконним нормативно-правового акту є втрата ним чинності з дня набрання законної сили судовим рішенням.
Такий висновок суду ґрунтується на системному аналізі положень ст. 152 Конституції України, відповідно до якої Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
На думку суду, положення вказаної норми Конституції необхідно застосовувати і до інших нормативно-правових актів, визнаних судом незаконними щодо визначення часу, з якого вони втрачають чинність.
Так, статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Нормативно-правові акти, якими, зокрема, є і постанови Кабінету Міністрів України, розповсюджують свою дію на невизначене коло осіб, тому, ототожнення часу втрати чинності нормативно-правовим актом з часом його прийняття ставить під сумнів правомірність дій не лише державних органів, а і невизначеного кола осіб, на яких розповсюджував свою дію вказаний нормативно-правовий акт.
Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 21.05.2008 та ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.08.2009 не вирішено питання щодо повороту виконання судового рішення, тобто Постанова Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 № 1243 «Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» в частині встановлення розміру посадового окладу суддів; пункт 41 Постанови Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005р. № 865» та пункт 41 Постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року № 856 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» втратили чинність лише з 19 серпня 2009 року.
Колегія суддів вважає доречним визначити термін - «бездіяльність». Бездіяльність суб'єкта владних повноважень — це пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод та інтересів фізичної чи юридичної особи.
Отже, враховуючи норми п.1 ч.2 ст. 17 КАС України, бездіяльність суб'єктів владних повноважень проявляється у їх пасивній поведінці, тобто в не вчиненні дії, яка має вплив на реалізацію прав, свобод та інтересів фізичної особи.
Тобто з моменту втрати чинності пункту 41 Постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів», яке мало місце 19 серпня 2009 року, відповідачі Державна судова адміністрація України, Міністерство фінансів України та територіальне управління Державна судова адміністрація України в Луганській області зобов’язані були застосовувати Постанову № 865 в первісній редакції.
Статтею 55 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» від 26.12.2008 № 835-VI передбачено розміри мінімальних заробітних плат на 2009 рік. Так, станом на 1 липня 2009 року розмір мінімальної заробітної плати становив 630 грн., з 1 жовтня 2009 року - 650 грн.
Відповідно до Закону України від 20 жовтня 2009 року № 1646-VI «Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати», який спрямований на встановлення розміру прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати, розмір мінімальної заробітної плати з 1 листопада 2009 року становить 744 грн., а з 1 січня 2010 року встановлено на рівні 869 гривень.
Тобто, невиплата позивачеві заробітної плати, розрахованої з посадового окладу у розмірі 8,5 мінімальних заробітних плат, встановлених на законодавчому рівні, починаючи з 03 вересня 2005 року є звуженням його права на отримання належної заробітної плати від держави як конституційної гарантії, пов’язаного з одночасним порушенням державою конституційної гарантії недоторканості судді, втручанням виконавчої влади у виключну сферу судової влади.
Також суд вважає за необхідне звернути увагу відповідачів на те, що нарахування та виплата позивачу заробітної плати, розрахованої з посадового окладу у розмірі 8,5 мінімальних заробітних плат, встановлених на законодавчому рівні, повинна здійснюватись починаючи з 03 вересня 2005 року до того часу, коли відповідним законодавчим актом не буде змінено порядок нарахування заробітної плати суддям.
Відповідно до ч.4 ст.43 Закону України «Про статус суддів» при досягненні суддею пенсійного віку за ним зберігається право на одержання щомісячного грошового утримання в розмірі 80 відсотків заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді. За кожний повний рік роботи понад 20 років на посаді судді розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше ніж до 90 відсотків заробітку судді.
Згідно наказу територіального управління державної судової адміністрації в Луганській області № 255/к від 03.09.2007 ОСОБА_3 з 30 серпня 2007 року призначено щомісячне грошове утримання у розмірі 80% від заробітної плати, розмір якого щорічно збільшується на два відсотки (аркуш справи 34).
Враховуючи, що розмір щомісячного довічного грошового утримання прямо залежить від заробітної плати, яку отримує позивач, то позовні вимоги щодо його перерахунку підлягають задоволенню.
Позивач у позові крім перерахунку заробітної плати та щомісячного грошового утримання з урахуванням розміру посадового окладу ставить питання про перерахунок надбавки за вислугу років відповідно до положень ст. 44 Закону України «Про статус суддів» в редакції, що діяла до 1 січня 2008 року.
Так, частиною 4 ст. 44 Закону України «Про статус суддів» було передбачено, що суддям виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах: при стажі роботи понад 3 роки - 10 відсотків, понад 5 років - 15, понад 10 років - 20, понад 15 років - 25, понад 20 років - 30, понад 25 років - 40 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 107-VI від 28.12.2007 змінено порядок нарахування надбавки за вислугу років та встановлено, що вказана надбавка розраховується у тих же відсотках, однак, не від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи, а від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи.
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 справа № 1-28/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України також і положення пункту 61 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» яким внесено зміни до ст. 44 Закону України «Про статус суддів».
Таким чином, зміни до абзацу другому частини четвертої ст. 44 Закону України «Про статус суддів», внесені Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», втратили чинність 22 травня 2008 року.
Як вбачається з довідки Територіального управління Державної судової адміністрації України від 28.01.2011 року за № 34вих.11 надбавка за вислугу років ОСОБА_3 станом на 01.01.2008 року склала 25% від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас, а станом на 28.12.2009 року згідно наказу № 91 від 14.12.2009 року надбавка за вислугу років склала 30% від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас, що з 22 травня 2008 року суперечить Закону України «Про статус суддів» (аркуш справи 35).
Європейський суд з прав людини, розглядаючи справу «Кечко проти України» (рішення від 8 листопада 2005 року) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.
Відповідно до п. 5 ст. 116 Закону України «Про судоустрій в Україні», Рада суддів України, розробляє та організовує виконання заходів щодо забезпечення незалежності судів і суддів, поліпшення стану організаційного забезпечення діяльності судів, розглядає питання правового захисту суддів, соціального захисту суддів та їх сімей і приймає відповідні рішення з цих питань, здійснює контроль за організацією діяльності судів та діяльністю Державної судової адміністрації, заслуховує інформацію голів судів і посадових осіб Державної судової адміністрації про їх діяльність, та виконує інші функції.
Рішенням Ради суддів України від 27.06.2008 № 105 зобов’язано Державну судову адміністрацію України, Конституційний Суд України, Верховний Суд України та вищі спеціалізовані суди України обрахувати і включити до бюджетного запиту на 2009 рік кошти, необхідні для здійснення перерахунку заробітної плати, щомісячного грошового (довічного) утримання та вихідної допомоги суддям за період з 01.06.2005 по 31.12.2005 та за період з 2005 по 2008 роки, а також підготувати пропозиції про внесення змін до скасованих постанов Уряду.
Бюджетним кодексом України (статті 32 – 37) на Міністерство фінансів України покладено обов’язок щодо складання проекту закону про Державний бюджет України, визначення основних організаційно-методичних засад бюджетного планування, які використовуються для підготовки бюджетних запитів і розроблення пропозицій проекту Державного бюджету України, визначення на підставі основних макропоказників економічного і соціального розвитку України на наступний бюджетний період та аналізу виконання бюджету у поточному бюджетному періоді загального рівня доходів та видатків бюджету і надання оцінки обсягу фінансування бюджету для складання пропозицій проекту Державного бюджету України.
Головні розпорядники бюджетних коштів організують розроблення бюджетних запитів для подання Міністерству фінансів України в терміни та порядку, встановлені Міністерством фінансів України.
Міністерство фінансів України здійснює контроль за дотриманням бюджетного законодавства на кожній стадії бюджетного процесу як стосовно державного бюджету, так і місцевих бюджетів, якщо інше не передбачено законодавством України (стаття 111 Бюджетного кодексу України).
Відповідно до п.1 Положення про Міністерство фінансів, затвердженого Указом Президента № 1081/99 від 26 серпня 1999 року, Міністерство фінансів України (Мінфін України) є центральним органом виконавчої влади, підпорядкованим Кабінету Міністрів України.
Міністерство Фінансів України забезпечує проведення єдиної державної фінансової, бюджетної, податкової політики, спрямованої на реалізацію визначених завдань економічного та соціального розвитку України, здійснює координацію діяльності у цій сфері інших центральних органів виконавчої влади.
Визнання незаконним пункту 41 постанови Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865» та пункт 41 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005р. № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» в частині встановлення розміру посадового окладу суддям виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні є підставою для збільшення фінансування судової системи в частині збільшення асигнувань на заробітну плату суддів.
Згідно з Указом Президента № 182 від 03.03.2003, Державна судова адміністрація України є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, та здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів, у тому числі суддів у відставці, а також працівників апаратів судів.
Повноваження Державної судової адміністрації України визначено Положенням про Державну судову адміністрацію України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2009 року № 14, згідно якого Державна судова адміністрація України відповідно до покладених на неї завдань бере участь у розробленні проектів Державного бюджету та Державної програми економічного і соціального розвитку України на відповідний рік, програми діяльності Кабінету Міністрів України та державних цільових програм у відповідній сфері, забезпечує їх виконання у межах своїх повноважень; розробляє і затверджує за погодженням з Радою суддів України єдині нормативи фінансового забезпечення судів та переглядає їх не рідше ніж один раз на три роки; виконує функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів, кваліфікаційних комісій суддів, органів суддівського самоврядування, територіальних управлінь державної судової адміністрації (далі - територіальні управління) та ДСА; здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів, у тому числі суддів у відставці, а також працівників апарату судів та державної судової адміністрації та інше.
На підставі ст.130 Конституції України та статті 118 Закону України «Про судоустрій України» забезпечення належного фінансування та умов функціонування судів покладено на державу, що передбачає окреме визначення у Державному бюджеті видатків, у тому числі на соціальне забезпечення суддів.
Статтею 126 Закону України «Про судоустрій України» встановлено, що Державна судова адміністрація України готує матеріали для формування пропозицій щодо бюджету судів та здійснює заходи щодо їх фінансування відповідно до цього Закону, здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів.
Статтею 58 Бюджетного кодексу України передбачено, що головні розпорядники коштів (з 01.01.2003 року – Державна судова адміністрація України) організовують розроблення бюджетних запитів для подання Міністерству фінансів України, яке за результатами аналізу приймає рішення про включення бюджетного запиту до пропозиції проекту Державного бюджету, готує проект Закону про Державний бюджет України. Видатки Державного бюджету України на утримання судової влади захищені безпосередньо Конституцією та законами і не можуть бути скасовані чи зменшені без відповідної компенсації.
Тобто, саме Державна судова адміністрація України повинна була внести до Міністерства фінансів України пропозиції щодо збільшення бюджетного фінансування судової системи у зв’язку з визнанням судом незаконними постанови Кабінету Міністрів України від 21.12.2005р. № 1243 «Про питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» в частині встановлення розміру посадового окладу суддям; пункт 41 постанови Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865» та пункт 41 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 №865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів».
В порушення вимог ст.ст. 20, 21 Бюджетного кодексу України, Державна судова адміністрація України, як головний розпорядник бюджетних коштів та учасник бюджетного процесу, не звернулася з бюджетним запитом до Міністерства фінансів України для подальшої підготовки пропозицій до Кабінету Міністрів України при розробленні проекту Державного бюджету України, чим порушено принцип відповідальності учасника бюджетного процесу, яким передбачено, що кожен учасник бюджетного процесу несе відповідальність за свої дії або бездіяльність на кожній стадії бюджетного процесу (п.11 ч.1ст.7 Бюджетного кодексу України).
Відповідно до наказу ДСА України від 09.06.2004 року № 82/04 «Про організаційні заходи щодо забезпечення подання на затвердження штатних розписів апаратів місцевих та апеляційних судів» обов’язок подавати штатні розписи до ДСА із зазначенням розміру фінансування оплати праці суддям покладено на апеляційний суд Луганської області, який і здійснює фактичну виплату заробітної плати позивачу. Зазначені повноваження сторонами не оспорюються. Однак, зміни до штатних розписів не вносилися.
Сторонами визнано відсутність звернення Жовтневого районного суду м. Луганська до Державної судової адміністрації України з даними про коригування заробітної плати позивача, виходячи з посадового окладу, розрахованого з посадового окладу, у розмірі 9,5 мінімальних заробітних плат, встановлених на законодавчому рівні на відповідний період.
На виконання вимог п.2 ст. 71 КАС України, відповідачі не надали суду достатніх доказів в обґрунтування правомірності своєї бездіяльності.
За таких обставин суд приходить до висновку, що викладені в позовній заяві вимоги позивача до Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 11, 17, 18, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_3 до Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, територіального управління державної судової адміністрації в Луганській області про визнання незаконною бездіяльність, зобов’язання вчинити певні дії задовольнити повністю.
Визнати неправомірною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації в Луганській області щодо непроведення перерахунку заробітної плати ОСОБА_3 з урахуванням усіх її складових у період з 01.06.2005 року по 31.12.2010 року відповідно до ст.44 Закону України «Про статус суддів» від 15.12.1992 року зі змінами та його щомісячного грошового утримання у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року № 865 з наступними змінами, щодо нарахування цього утримання, виходячи з розміру перерахованої заробітної плати за період з 01.09.2007 року по 31.12.2010 року згідно зі ст.44 Закону України «про статус суддів» від 15.12.1992 року зі змінами.
Визнати неправомірною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо неприйняття заходів з повного фінансування заробітної плати та грошового утримання ОСОБА_3 з 03 вересня 2005 року з розрахунку посадового окладу в розмірі 8,5 мінімальних заробітних плат, встановлених Законом на момент проведення виплат, а з 22 травня 2008 року надбавки за вислугу років у розмірі 30 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас.
Визнати незаконною бездіяльність Міністерства фінансів України щодо неприйняття заходів з повного фінансування заробітної плати ОСОБА_3 починаючи з 19 серпня 2009 року з розрахунку посадового окладу в розмірі 8,5 мінімальних заробітних плат станом на момент проведення виплат, а з 28 грудня 2009 року надбавки за вислугу років у розмірі 30 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас.
Зобов’язати Міністерство фінансів України профінансувати вказані виплати.
Зобов’язати Міністерство Фінансів України профінансувати витрати на виплату ОСОБА_3 заборгованості з заробітної плати з урахуванням усіх її складових у період з 01.06.2005 року по 31.12.2010 року відповідно до ст.44 Закону України «Про статус суддів» від 15.12.1992 року зі змінами та його щомісячного грошового утримання у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року № 865 з наступними змінами, щодо нарахування цього утримання, виходячи з розміру перерахованої заробітної плати за період з 01.09.2007 року по 31.12.2010 року згідно зі ст.44 Закону України «про статус суддів» від 15.12.1992 року зі змінами.
Зобов’язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Луганській області провести перерахунок та сплату розміру заробітної плати ОСОБА_3 з урахуванням усіх її складових у період з 01.06.2005 року по 31.12.2010 року відповідно до ст.44 Закону України «Про статус суддів» від 15.12.1992 року зі змінами та його щомісячного грошового утримання у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року № 865 з наступними змінами, щодо нарахування цього утримання, виходячи з розміру перерахованої заробітної плати за період з 01.09.2007 року по 31.12.2010 року згідно зі ст.44 Закону України «про статус суддів» від 15.12.1992 року зі змінами.
Зобов’язати Державну судову адміністрацію України виділити територіальному управлінню Державної судової адміністрації України в Луганській області з єдиного рахунку Державного бюджету України № 35213015004024, відкритого у Державному казначействі України МФО 820172, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, кошти для проведення виплати недоплаченої ОСОБА_3 з 01 червня 2005 року надбавки за вислугу років у розмірі 25 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас, а з 19 серпня 2009 року заробітної плати, обчисленої з урахуванням посадового окладу, виходячи з 8,5 мінімальних заробітних плат, встановлених законом на момент проведених виплат з 19.08.2009 року з урахуванням раніше проведених виплат.
Постанова суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до суду апеляційної інстанції
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб’єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п’ятиденного строку з моменту отримання суб’єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
Повний текст постанови складено та підписано 02 лютого 2011 року.
Головуючий суддяА.А. Лагутін
суддя
суддяА.Г. Секірська
О.В. Солоніченко