КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 26.01.2011                                                                                           № 10/243

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Смірнової  Л.Г.

 суддів:             

 при секретарі:            

 За участю представників:

 від позивача -не з’явився

від відповідача   - не з’явився

 від відповідача -

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ВАТ Національна акціонерна страхова компанія "Оранта"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 29.11.2010

 у справі № 10/243 ( .....)

 за позовом                               Товариство з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Провіта"

 до                                                   ВАТ Національна акціонерна страхова компанія "Оранта"

 третя особа позивача             

 третя особа відповідача            

 про                                                   стягнення грошових коштів в порядку регресу

ВСТАНОВИВ:

 Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Провіта» звернулось  до Господарського суду м. Києва з  позовом до Відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» про стягнення 1300,00 грн. основного боргу, 155,57 грн. пені, 70,20 грн. інфляційних втрат та 19,45 грн. 3% річних за прострочення сплати страхового відшкодування.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 29.11.2010 р. по справі №10/243 позов задоволено. Стягнуто з відповідача 1300,00 грн. основного боргу, 155,57 грн. пені, 70,20 грн. інфляційних втрат, 19,45 грн. 3% річних, 1211,52 грн. витрат на проведення судової експертизи, 102,00 грн. державного мита, 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення мотивовано тим, що доводи позивача відповідачем не спростовано. Претензія позивача від 10.12.2008 р. №920/ю відповідачем залишена без задоволення. Доказів виконання зобов’язань перед позивачем відповідач не надав.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить вказане рішення скасувати в частині стягнення з відповідача витрат за проведення судової експертизи у розмірі 1211,52 грн., пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що оскільки позивачем не було здійснено оцінки завданої шкоди, то у НАСК «Оранта» не було підстав сплачувати суму боргу, а отже рішення суду першої інстанції в частині стягнення пені є безпідставним та незаконним. Зазначає, що суд першої інстанції, стягуючи кошти за проведення судової експертизи, фактично стягнув з відповідача вартість послуг експерта за автотоварознавче дослідження, тобто належний доказ, який мав подати позивач в обґрунтування своїх позовних вимог. Крім того, при прийнятті рішення судом  було неповно з’ясовано обставини, що мають значення для справи та зроблено висновки, які не відповідають обставинам справи.  

Представники сторін в судове засідання не з’явились, про причини неявки суд не повідомили.

Враховуючи те, що в матеріалах справи містяться докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представників сторін.

25.01.2011 р. через відділ інформаційного забезпечення суду від представником позивача було подано відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду м. Києва від 29.11.2010 р. без змін.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Згідно договору добровільного страхування наземного транспорту №190/02-02172 від 04.05.2007 р. у ТДВ “СК “Провіта” було застраховано автомобіль HYUNDAI Gets, державний номер НОМЕР_2, страхувальником по договору є ОСОБА_1.

Відповідно до довідки ВДАІ УМВС України у місті Севастополі 02.04.2008 р. у м. Севастополі на проспекті Острякова сталась дорожньо-транспортна пригода, а саме наїзд на транспортний засіб, за участю автомобіля NISSAN Tiida, державний номер НОМЕР_1, яким керувала ОСОБА_2. та автомобіля HYUNDAI Gets, державний номер НОМЕР_2, яким керував ОСОБА_1.

ДТП сталася в результаті порушення водієм ОСОБА_2. вимог п. 13.1 Правил дорожнього руху України. Постановою Ленінського суду міста Севастополя від 11.04.2008 р. ОСОБА_2 було визнано винною за скоєне правопорушення, передбачене ст. 124 КпАП України та притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу.

Загальний розмір матеріальної шкоди, завданої власнику транспортного засобу - HYUNDAI Gets, державний номер НОМЕР_2 в результаті його пошкодження при ДТП, згідно рахунку № 76 від 08.04.2008 р. складає 1 800,00 грн., а відповідно до  висновку № 7402/10-18 судової автотоварознавчої експертизи Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 03.11.2010 р., складає 1 661,05 грн.

За страховим випадком – ДТП, що сталась 02.04.2008 р. за участю застрахованого автомобіля, згідно складеного страхового акту № 02-1462-08 від 06.06.2008 р. по договору страхування № 190/02-02172 від 04.05.2007 р. визначено суму страхового відшкодування в розмірі 1 300,00 грн., виплата якого за договором страхування підтверджується платіжним дорученням № 23695 від 19.06.2008 р..

Відповідно до ст. 27 Закону України «Про страхування» та ст. 993 ЦК України, до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

З огляду на вищезазначене, до позивача перейшло в межах суми 1 300,00 грн. право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Як вбачається з матеріалів справи, транспортний засіб - NISSAN Tiida, державний номер НОМЕР_1, з вини якого сталося ДТП, що потягнуло нанесення шкоди застрахованому у позивача автомобілю HYUNDAI Gets, державний номер НОМЕР_2, було застраховано ВАТ НАСК «Оранта» згідно полісу обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів НОМЕР_3.

Згідно ч. 2 ст. 1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Пунктом 37.4 ст. 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів» передбачено право страховика за договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності власника транспортного засобу, в разі настання страхового випадку, здійснювати виплату страхового відшкодування безпосередньо потерпілим або погодженим з ними підприємствам, установам та організаціям, що надають послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.

Отже, відповідач є відповідальною особою за завдані збитки власнику автомобіля HYUNDAI Gets, державний номер НОМЕР_2, а до ТДВ «СК «Провіта», як страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором добровільного страхування наземного транспорту № 190/02-02172 від 04.05.2007 р., перейшло право вимоги, яке потерпіла особа мала до ВАТ НАСК «Оранта», як до особи, відповідальної за завдані збитки.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України судової палати у господарських справах від 25.11.2008 р. №11/406-07.

Пунктом 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності поліс НОМЕР_3 п. 2 передбачено, що ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну становить 35 000 грн., франшиза - 0 грн.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що заявлений до стягнення з ВАТ НАСК «Оранта» розмір збитків у сумі 1 300,00 грн. є обґрунтованим, а тому позов в цій частині підлягає задоволенню.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пеню в розмірі 155,57 грн., нарахування якої передбачено п. 37.2 ст. 37 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у зв’язку з наявним простроченням виплати суми за претензією № 920/ю від 10.12.2008 р., отриманої відповідачем 15.12.2008 р., що підтверджується повідомленням про вручення, копія якого міститься в матеріалах справи.

Згідно ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 6 ст. 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Колегія суддів, перевіривши розрахунок, погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача 155,57 грн. пені, нарахованої за період з 16.01.2009 р. по 16.07.2009 р. є правомірною та підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на вищезазначене та з урахуванням прострочення сплати коштів в порядку регресу, апеляційний господарський суд, перевіривши розрахунок, погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 19,45 грн. та інфляційних втрат в розмірі 70,20 грн.  є обгрунтованою та підлягає задоволенню.

Частина 1 статті 33 ГПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач, в порушення зазначеної норми, належним чином апеляційну скаргу не обґрунтував, доказів та підстав для скасування рішення суду першої інстанції апеляційному суду не навів.

Тому колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2010 р. у даній справі є таким, що відповідає нормам матеріального і  процесуального права, фактичним обставинам та матеріалам справи, у зв’язку з чим підстави для його скасування та задоволення апеляційної скарги відсутні.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

 Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія «Оранта»  залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2010 р. у справі №10/243 залишити без змін.

Справу №10/243 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

 Головуючий суддя                                                                      

 Судді